Фінансові інвестиції 2

Міністерство освіти та науки України

Луцький державний технічний університет

Кафедра фінансів

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

„ФІНАНСОВІ ІНВЕСТИЦІЇ”

виконав:

студент гр. МО-32 Сидун Олексій

ПеревіриЛА:

Черчик Л.М.

Луцьк - 2003

ПЛАН:

1. Поняття про фондовий ринок. Первинний та вторинний ринок РЦП.

2. Інструменти фондового ринку.

3. Учасники фондового ринку (РЦП).

4. Поняття про інвестиційний портфель та оцінка інвестиційних якостей ЦП.

5. Теорія портфеля, принципи формування та класифікація портфелей.

Під РЦП у широкому розумінні вбачають сегмент фінансового ринку, на якому на незначний час створюються необхідні умови та відбувається швидка мобілізація, ефективний перерозподіл та раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з врахування інтересів та потреб суспільства шляхом здійснення емісій ЦП різними інститутами емітентами. У вузькому розумінні РЦП, як правило, означає взаємодію, що відбувається на ринку між його суб’єктами з приводу випущених ЦП.

Створення РЦП України: вимагає врахування відомих загальносвітових принципів та стандартів функціонування фондового ринку:

· Соціальна справедливість – забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринку фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб’єктів РЦП;

· Надійність захисту інвесторів – створення необхідних умов для реалізації інтересів суб’єктів фондового ринку та забезпечення їх майнових прав;

· Регульованість – створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку;

· Контрольованість – створення надійного діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на РЦП;

· Ефективність – максимальна реалізація всього потенціалу фондового ринку в мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки;

· Правова упорядкованість;

· Прозорість та відкритість;

· Конкурентність.

Первинний РЦП – це ринок, що обслуговує випуск (емісію) та первинне розміщення РЦП. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Первинні ринки є тимчасовими ринками і в більшості випадків, не біржовими ринками. Доходи від продажу належать емітенту.

Вторинний ринок – ринок, де відбувається купівля-продаж раніше випущених ЦП. Дохід від продажу ЦП належить власникам (інвесторам та дилерам), які виступають тут у ролі продавців.

До вторинного ринку належать:

o Біржовий ринок – це торгівля ЦП, що здійснюється на фондовій біржі;

o Позабіржовий ринок – сфера обігу ЦП, недопущених до котирування на фондовій біржі. На цьому ринку розміщуються нові випуски ЦП. Він організований дилерами, які можуть бути чи не бути членами фондової біржі.

Обіг фінансових ресурсів на РЦП повинен забезпечуватись різними видами ЦП, які ще називаються інструментами такого ринку. Вони в свою чергу поділяються на такі групи:

-Пайові ЦП, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують його участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

-Боргові ЦП, за якими емітент несе зобов’язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

-Похідні ЦП, механізм обігу яких пов’язаний з пайовими, борговими ЦП, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.

ЦП можуть бути іменними чи на пред’явника, з вільним чи обмеженим колом обігу, у паперовій та іншій матеріалізованій або нематеріальній формі (у формі записів на рахунках у системі електронного обігу ЦП). Переважна кількість ЦП повинна випускатися у нематеріальній формі.

Види ЦП, які є в Україні:

- Акції;

- Облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик;

- Облігації підприємств;

- Казначейські зобов’язання держави;

- Депозитні сертифікати;

- Приватизовані папери.

На РЦП присутні різні учасники, функції яких визначаються завданням їх діяльності. Виходячи з форм укладання угод на ринку, його учасники діляться на 3 групи:

1. Індивідуальні учасники – це фізичні особи, які мають здатність у процесі ринкової взаємодії користуватися правами і виконувати обов’язки (громадяни даної країни, іноземні громадяни, особи без громадянства).
2. Інституційні учасники – юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання. Їх основними рисами є наявність організаційної єдності, відокремлене майно, наявність р/р у банку, спроможність виступати від свого імені у відносини з приводу ЦП. Це підприємства, організації, установи, товариства, компанії, фонди корпорації тощо.
3. Органи державно-правового регулювання – це органи законодавчої, виконавчої, судової влади, а також державні органи, що підпорядковані законодавчій владі (НБУ).

Учасники РЦП поділяються на:

1. Основні:

• Інвестори;
• Емітенти;
• Фінансові посередники:

-Брокери;

-Дилери;

-Адеррайтери.

Інфраструктурні:

- Реєстратори;

- Зберігачі;

- Депозитарії;

- Клірингово-розрахункові установи.

Інвесторами на РЦП вважають фізичних і юридичних осіб, вкладають кошти, майно, майнові і немайнові права, у тому числі інтелектуальну власність у ЦП. Вони можуть придбати ЦП від свого імені і за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості ЦП або набуття певних прав, що надаються власнику ЦП згідно з чинним законодавством. Інвесторами в Україні не можуть бути органи державної влади та управління і місцевих органів самоврядування, крім Пенсійного фонду, одним із напрямів діяльності якого є вкладання коштів у ЦП державних органів та АТ.

Емітентами ЦП є юридичні та фізичні особи, які від свого імені випускають ЦП і зобов’язуються виконувати обов’язки, що випливають з умов їхнього випуску.

Фінансовими посередниками на РЦП є юридичні особи, діяльність яких тісно пов’язана з наданням професіональних послуг щодо опосередкування діяльності на фондовому ринку емітентів та інвесторів. Посередники повинні мати ліцензію на здійснення посередницької діяльності.

Брокер (біржовий маклер, комісіонер, куртьє, стокброкер) – посередник, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, одержуючи за посередництво комісійні (куртаж).

Дилер – це посередник, який здійснює операції з купівлі-продажу ЦП від свого імені і за власний рахунок.

Інфраструктурними учасниками фондового ринку виступають юридичні особи, які виконують такі основні види професійної діяльності з інструментами фондового ринку: організація торгівлі на РЦП, депозитарна діяльність, розрахунково-клірингова діяльність, діяльність з управління ЦП, ведення реєстрів власників іменних ЦП, консультаційна та аудиторська діяльність тощо.

Реєстратор – юридична особа, суб’єкт підприємницької діяльності, який займається одним видом діяльності – веденням реєстрів власних іменних ЦП на основі ліцензії ДКЦПФР. Діяльність реєстраторів регулюється Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних ЦП.

Зберігач – комерційний банк або торговець ЦП, що має ліцензію зберігача ДКЦПФР і здійснює зберігання та обслуговування рахунків у ЦП.

Депозитарій – це інструмент, що дає можливість здійснювати розрахунки в ЦП через комп’ютеризовану систему депозитарного обміну та спрощує їх обіг на вторинному ринку за рахунок використання електронного документообігу, що значно збільшує ефективність та і інвестиційну привабливість РЦП України.

Діяльність депозитаріїв в Україні регулюється ЗУ „Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу ЦП в Україні”. Відповідно до цього закону депозитарії здійснюють діяльність щодо:

-Надання послуг із зберігання ЦП незалежно від форми їх випуску;

-Відкриття та ведення рахунків у ЦП;

-Обслуговування операцій за цими рахунками, включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо ЦП;

-Обслуговування операцій емітента щодо випущених ними ЦП.

Клірингово-розрахункові установи – це інфраструктурні інструменти, які спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку, за угодами купівлі-продажу ЦП; проведення перевірки наявності на рахунках учасників грошових коштів та ЦП; видача виписок з грошових рахунків клієнтів установи; надання інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації іменних ЦП тощо.

Саморегулюючі організації (СРО) виступають як інститути, які об’єднують суб’єктів фондового ринку і встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури. Основними функціями СРО є:

· Встановлення для своїх членів „правил гри” на ринку;

· Захист інтересів членів організації;

· Виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.

Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовану формовану сукупність об’єктів фінансового та реального інвестування, що призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії відповідно до інвестиційних цілей, визначених у цій стратегії.

Інвестиційний портфель представляє собою сукупність різноманітних активів суб’єкта інвестування, які формуються згідно його інвестиційною політикою.

При веденні інвестиційної політики інвестори притримуються таких принципів:

-Дохідність;

-Безпека;

-Ріст вкладень;

-Ліквідність.

Безпека – це вміння емітента взяти на себе відповідальність перед інвестором за залучені засоби і забезпечити захист їх від втрат.

Ріст вкладень – це процес зростання курсової вартості ЦП.

Існують різні теорії портфелів. Деякі дослідники називали інвестиційним портфелем лише сукупність заходів, вкладених у ЦП. Інші відокремлюють портфелі реальних (прямих) інвестицій та портфелі ЦП. При цьому портфель ЦП формується, як правило, після визначення інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестицій.

Теорія портфеля була розроблена американським вченим Г.Марковичем: інвестор вкладає свій капітал у різні види активів. Однак їх оцінка для інвестора представляє певну складність. Саме тому в сучасній теорії портфеля найчастіше усі активи портфеля розглядаються як очікування майбутніх доходів.

Будь-який інвестиційний портфель формується згідно таких принципів:

1. Принцип відповідності складу портфеля інвестиційної стратегії компанії – передбачає залучення до портфеля таких проектів, які повинні забезпечити інвестору реалізацію його стратегічних цілей.

2. Принцип обов’язкової оцінки можливих альтернатив – диктує необхідність розрахунку економічної ефективності інвестицій за всіма можливими варіантами реалізації проекту: нове будівництво, реконструкція та розширення, технічне переозброєння діючого підприємства або незакінченого об’єкта тощо.

3. Забезпечення прийнятих для компанії співвідношень між основними цілями зумовлюються взаємозв’язком цих цілей, з одного боку, та різним характером і спрямуванням компаньйонів з іншого.

4. Колегіальність у прийнятті рішень про склад проекту визначає необхідність єдності думок (консенсусу), оскільки кожний компаньйон відповідає своїм капіталом (часткою) за реалізацію проекту і сподівається на одержання певного прибутку на вкладений капітал.

5. Відповідальність за техніко-економічне обґрунтування, відбір проектів та формування портфеля несуть інвестиційні менеджери (розпорядники проектів).

Портфелі класифікують залежно від строку існування портфеля в незмінному стані:

-Фіксований являє собою сукупність ЦП, що залишаються на весь період існування портфеля в незмінному стані. Як правило, це державні ЦП. Остання дата їх погашення визначає строк існування всього портфеля. Він гарантує інвестору мінімізацію ризику, але не дає великих доходів.

-Тому інвестори формують, як правило, змінний портфель ЦП, яким вони можуть керувати відповідно до своїх цілей.

Відповідно до цілі інвестування, досягнута вона чи ні, портфелі класифікують як збалансовані та незбалансовані.

Портфель, який відповідає досягнутим цілям інвестора, вважається збалансованим.

Незбалансований портфель характеризується невідповідністю складу фінансових інструментів інвестування визначеним цілям формування портфеля.