Психологічний аналіз з правосвідомості працівників правоохоронних органів

Реферат на тему:

Психологічний аналіз з правосвідомості працівників правоохоронних органів

Зміст.

Вступ..................................................................................................... 3

Загально-психологічна характеристика свідомості............... 4

Правосвідомість …............................................................................ 7

Загальні висновки........................................................................... 10

Список використаної літератури. …………………………..12

Вступ.

В Україні формується демократична правова держава, і цей процес передбачає удосконалення законодавства і внесення необхідних змін до нього. Серед головних завдань правової демократичної держави пріоритетне значення мають: постійна турбота про зміцнення правопорядку та законності, захист суспільства і кожної особи від злочинних посягань, організація та координація на загальнодержавному рівні та в окремих регіонах боротьби зі злочинністю. Держава і право нероздільні, вони виникають одночасно в процесі еволюції людського суспільства. Розбудова української держави немислима без високої правової культури людей, що здійснюють цей процес, без глибоких знань прав і обов’язків, діючого законодавства.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Право, на відміну від інших соціальних норм – норм моралі, норм громадських організацій та установ, релігійних норм, має свої особливості. Для права характерні чіткість визначення прав і обов’язків. Право об’єднує суспільство, людей в державі, адже всі вони підкоряються однаковим вимогам права, між ними встановлюються відповідні правові відносини. Право у взаємодії з соціальними нормами виконує своє завдання щодо регулювання суспільних відносин. Важливе значення для права має єдність та взаємодія з нормами моралі у сфері суспільних відносин.

Загально-психологічна характеристика свідомості.

У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого й загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Довгі тисячоліття людство шукало відповідь на питання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка її природа, як вона виникала і яке її призначення в світі.

Свідомість – це вища форма відображення об’єктивної дійсності, що властива тільки людині. Свідомість представляє собою єдність всіх форм пізнання людини, її переживання і відношення до того, що вона відображає. Відчуття, пам’ять, мислення, мрії, нахили, наполегливість, принциповість та всі інші психічні процеси, стани та властивості людини – це різноманітні прояви її свідомості.

Свідомість це специфічна форма життєдіяльності людини, продукт її взаємовідносин з об’єктивною дійсністю. Говорячи іншими словами, протягом життя на кожну людину впливають предмети і явища, події та інші люди, що складають її світ. Але й людина, піддаючись впливу зовнішнього світу, так чи інакше впливає на нього: дещо використовує для задоволення своїх потреб, деяких впливів прагне позбутись і т.д.

Так в загальному вигляді відбуваються взаємовідносини між навколишнім світом і людиною. Але це далеко не повністю характеризує людину та її свідомість. Людина не тільки певним чином відноситься до об’єктивної дійсності. На відміну від тварин вона вибірково відноситься і до своєї життєдіяльності, тобто до свого власного відношення, що об'єктивно направлено на оточуючий світ. Це і є показник того, що життєдіяльність людини є усвідомленою. Діяльність – це взаємодія конкретної людини з дійсністю, в процесі якої вона вона свідомо і активно прагне до досягнення поставлених цілей. Представник людського роду стає особистістю, тобто свідомою істотою, що активно перетворює дійсність, тільки під впливом суспільства, діяльності та спілкування з іншими людьми. З’являючись на світ як індивід, людина стає особистістю, і цей процес має свій історичний характер. Процес засвоєння особистістю соціального досвіду здійснюється через внутрішній світ особистості, в якому виражається відношення людини до того, що вона робить і що відбувається з нею. Активність особистості проявляється в характерних для неї мотивах поведінки, установках, відношеннях, способах дії, тобто в багатоманітності діяльності, що направлена на перетворення об’єктивної дійсності.

Як уже відмічалось, існування людини складається з безперервної взаємодії з навколишнім світом, що дозволяє забезпечити свою адаптацію, і тим самим виживання. Людина щохвилинно стикається з ситуаціями, значення яких змінюється в залежності від потреб або намічених цілей.

Свідомість можна розглядати і з точки зору системно-структурного підходу, тобто як внутрішній світ, світ суб’єктивної реальності. Поряд із свідомістю у “внутрішньому світі” людини існує рівень несвідомого. Вважають, що несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму. Якщо звернутись до генезису людської психіки, то несвідоме виступає першим етапом її розвитку, а свідоме – другим. У зв’язку з цим можна припустити, що несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного. До того ж несвідоме містить у собі багаті можливості, які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльності та творчих дій суб’єкта.

Структура психічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю і несвідомим. У суб’єктивній реальності людини має місце й така підструктура, як самосвідомість вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об’єктом пізнання суб'єкт робить самого себе і свою свідомість. Отже, людина – самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті. Самосвідомість – важлива умова постійного самовдосконалення людини. Елементи та рівні структури суб'єктивної реальності формуються під впливом соціального способу життя людини, який вимагає від неї самоконтролю своїх вчинків і дій, прийняття на себе повної відповідальності за них.

Правосвідомість …

Право завжди пов’язане з суспільним життям людини. Людина є носієм і основним споживачем його норм, а її інтереси і потреби – джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Норми права створюються людьми, в них люди вкладають свої знання, розум і свідомість, тобто уявлення про мету і завдання права, наслідки його регулятивної діяльності та про способи і методи регулювання правом відносин між людьми в суспільстві. Отже, свідомість у галузі права – правосвідомість – обов'язковий елемент його виникнення, розвитку, функціонування.

Правосвідомість – це сфера групової та індивідуальної свідомості, що пов’язана з відображанням правозначимих явищ; включає в себе правові орієнтації, відношення до правозначимих явищ, що охороняються правом соціальних цінностей, відношення до права, законності та правосуддя, уявлення людей про правомірність та неправомірність, правопорядок в данному суспільстві. В концентрованому вигляді правосвідомість виражається у правовій ідеології суспільства – в системі правових поглядів.

Соціальна психологічна сторона правосвідомості проявляється у звичках правозначимої поведінки, правозначимих соціальних стереотипах і емоційних оцінках, правовій культурі суспільства. Правосвідомість підкоряється загальним закономірностям розвитку та функціонування свідомості, виконує пізнавальну, оціночну і регулятивну функцію, є відображенням соціально-економічних відносин даного суспільства, взаємопов’язана з моральною та політичною свідомістю суспільства, залежить від функціонуючого права і сама впливає на правотворчість.

Правосвідомість – сфера свідомості пов’язана з відображенням правозначимих явищ, сукупність поглядів та ідей, що виражають відношення людей, соціальних груп до права та законності. Правосвідомість людей визначається правовими засадами суспільства, практикою застосування права, реальними умовами життєдіяльності людей, моральним досвідом та традиціями суспільства, системою розповсюджених оціночних відношень до правозначимих явищ. Найбільш стійкі нормативно-ціннісні позиції особистості утворюють сферу її правозначимих установ – викликають стереотипну готовність до певних дій в правозначимих ситуаціях.

Правосвідосмість поділяється на суспільну, групову та індивідуальну. Суспільна правосвідомість – сфера суспільної свідомості, що відображає правозначимі явища суспільного буття; суспільна правосвідомість взаємодіє з правою ідеологією – системою пануючих правових ідей, поглядів і установок, визначає направленість правотворчості та механізми праворегуляції.

На відміну від суспільної правосвідомості групова правосвідомість стихійно залежить від вузькогрупових інтересів, які досить часто протистоять суспільним інтересам. Групова свідомість може бути і асоціальною.

Індивідуальна правосвідомість ще більше різноманітна. Вона у великій мірі визначається правосвідомістю малих соціальних груп, в які включена особистість, умовами її побутового формування. Індивідуальна правосвідомість відрізняється різними рівнями розвитку.

На елементарному рівні індивідуальна правосідомість виражається в узгодженні конкретної правозначимої діяльності з емпіричним уявленням про норми правомірної поведінки більш високі рівні правосвідомості проявляються при усвідомленні складних правових ситуацій правових інститутів, правового статусу людини в суспільстві.

Вищий рівень індивідуальної правосвідомості характеризується сукупністю поглядів на правову систему, усвідомленням соціальної значимості права, оцінкою його сутності оволодінням правовою ідеологією. Це концептуальний рівень правосвідомості.

В правосвідомості розрізняються три взаємопов’язані сторони:

1. Пізнавальна – пов’язана з адекватним відображенням правових цінностей в свідомості індивіда. Однак в буденній правосвідомості знання права замінюється побутовими уявленнями, індивідуальним досвідом, традиціями та звичаями, груповими нормами, нормами культурної поведінки.

2. Оціночна сторона індивідуальної правосвідомості виражається в особистому відношенні людини до правових явищ, визначенні їх змісту.

3. Регулятивна функція правосвідомості пов’язана з контролюванням процесу конкретної правозначимої дії і оцінкою її результатів. Регулятивна сторона правосвідомості – прояв правосвідомості в дії, правомірній поведінці.

Правомірна поведінка – поведінка, цілі, способи і результати якої не протирічать основним інтересам суспільства, що вираженні в правових нормах.

Індивідуальна правосвідомість проявляється в мотивах правозначимих поведінкових актів, особливому структурно-особистісному утворенні – солідарності особистості з правом або в правовому негативізмі – запереченні правових цінностей. Солідарність особистості з правом означає, що правомірна поведінка сама по собі стає особистісно прийнятою цінністю, інтересом особистості.

Правосвідомість та пов’язані з нею правова ідеологія і правовий світогляд – одна із основних сфер духовного життя суспільства і особистості, що визначають престиж права, його цінність та ефективність в даному суспільстві. Правосвідомість – явище суб’єктивне, соціопсихічне. Вона в більшій мірі корелює з сутністю права, чим з окремими правовими нормами.

Правосвідомість – психологічна основа реалізації права. Вона залежить від функціонуючого права і сама впливає на його реалізацію.

Правосвідомість механізм загальної правової оцінки соціальнозначимих явищ, що виражається не в кінцевих умовиводах, а в правової інтуїції, почутті правомірності та законності, в звичаї підпорядкованості поведінки індивіда соціальній необхідності, справедливості, правоті. Правосвідомість членів суспільства визначає правотворчість і в кінцевому результаті – його долю. В якості правової ідеології і правового світогляду правосвідомість утворює ядро правової культури суспільства, визначає рівень розвитку пава в даному суспільстві, ступінь правовиконання в даному суспільстві, здатність членів суспільства до правового мислення, наукової організації законодавства, реалізації застосування правових процедур. Вищий рівень правосвідомості проявляється в інтерналізації права як вищої соціальної цінності.

Загальні висновки.

Правосвідомість можна визначити як сукупність правових поглядів, що виражають відношення людей до чинного права, його мети, завдань, способів та методів регулювання, до оцінки правомірності його норми та уявлення про майбутню правову систему та окремі її норми.

Правосвідомість впливає на процес державотворення, на реалізацію права та виконання його приписів адресатами. Правосвідомість, що містить у собі усвідомлення ролі і значення права в суспільстві, значною мірою впливає на формування правової держави та створення цивілізованого правопорядку в країні.

Правосвідомість особистості в правовому суспільстві обумовлене пануючими в суспільстві ідеями прав особистості, розумінням сутності права як основного соціального блага, що забезпечує свободу і благополуччя людей. В центрі суспільної свідомості правового суспільства знаходяться не караюча функція права, не уголовно-правова галузь права, а основи громадянського правового регулювання.

Список використаної літератури.

1. Чуфаровський Ю.В. “Психология”.

2. Васильев В.Л. “Юридическая психология”

3. Еникеев М.И. “Основы общей и юридической психологии”, М.: 1996г.

4. Ж. Кабалье “Юридическая психология”

5. Коновалова В.О. “Правова психологія”, Харків, 1996р.