Шкідливість аборту як соціальна проблема

РЕФЕРАТ

на тему:

“Шкідливість аборту – як соціальна проблема”

Медичні аспекти і проблеми проведення аборту

Аборт - переривання вагітності у терміну до 28 тижнів.

На будь-яких термінах вагітність може перериватися мимовільно (мимовільний аборт). Аборт у період до 28 тижнів вагітності, коли зародок (плід) ще нездатний до позаутробного життя, поділяється на ранній (до 16 тижнів) та пізній (до 28 тижнів). Між 28 і 37-м тижнем - це передчасні роди.

Аборт може бути зроблений по бажанню жінки у термін до 12 тижнів (згідно законодавству) та за медичними показаннями (штучний аборт).

Довгі роки в нашій країні штучний аборт залишався майже єдиним засобом "планування родини". Сучасні методи контрацепції дозволяють уникнути цієї небезпечної операції. Але навіть сьогодні у Донецькій області 6% жінок щорічно роблять аборт, причому 60% з них переривають таким чином першу вагітність.

Аборт може викликати негативні наслідки для жіночого організму:

· у результаті аборту в 12% жінок порушується менструальний цикл: можливі кровотечі між місячними, у жінки, в якої вже є діти після аборту менструальний цикл може відновитися через 3-4 місяця; у жінки з першою вагітністю відновлення усіх функцій може затягтися до 6 місяців і більш;

· аборт - найбільш часта причина гінекологічних захворювань - після аборту вони розвиваються в кожної п'ятої жінки;

· аборт порушує роботу ендокринної і нервової систем, знижує опірність організму;

· жінка підсвідомо сприймає аборт як насильство над власним тілом;

· це психологічний стрес, що може призвести до змін психіки;

· як і будь-яка інша операція, аборт може викликати ряд ускладнень різного ступеня тяжкості.

Методи переривання вагітності

Нехірургічні методи переривання вагітності мають перевагу в порівнянні з традиційним абортом, як більш безпечні. Недоліки - наявність ряду протипоказань і різке зниження ефективності зі збільшенням терміну вагітності.

Медикаментозний аборт.

Лікар призначає ліки, що зупиняють розвиток вагітності і викликають скорочення матки. У результаті відбувається вигнання плодового яйця. Ефективність 90-95% при затримці до 42 днів. На Україні поки не застосовується.

Хірургічні методи переривання вагітності

Вакуум-аспірація ("міні-аборт") Здійснюється при затримці місячних до 1-3 тижнів шляхом створення за допомогою спеціального апарата вакууму в матці.

Медичний аборт. Канал шийки матки поступово розширюють за допомогою спеціальних інструментів - розширників. Потім порожнина матки вискоблюється за допомогою кюретки. Здійснюється в термінах вагітності до 12 тижнів. Операцію проводять під загальним знеболюванням (наркозом). Після аборту необхідно провести курс лікування антибіотиками для профілактики інфікування.

"Пізній аборт" У плодовий міхур вводяться розчини, що викликають родову діяльність. Роблять у термінах більш 20 тижнів вагітності за особливими показниками.

Після аборту спостерігаються піхвові кров'янисті виділення. Їхня кількість і тривалість індивідуальні і залежать від терміну вагітності, скорочувальної здатності матки і згортання крові.

Ускладнення після аборту

Імовірність виникнення ускладнень найбільш висока в жінок:

· що зробили два і більш аборти;

· страждаючих запальними захворюваннями статевих органів, порушеннями менструального циклу, захворюваннями крові;

· що раніше перенесли операцію на матці і яєчниках;

· що переривають хірургічним шляхом першу вагітність.

Ранні ускладнення (з'являються під час чи аборту відразу після нього)

Найбільш часті ускладнення - кровотеча, ушкодження шийки матки, порушення згортання крові, емболія (закупорка судин). Досить часто случається неповний витяг плодового яйця. Для попередження цього ускладнення проводять ультразвукове дослідження, а у випадку виявлення залишків плодового яйця - повторне вискоблювання. Крім того, після аборту загострюються хронічні захворювання статевих органів (сальпінгоофорит, ендометрит і т.д.). Серйозну небезпеку становлять замет інфекції в матку під час аборту і порушення цілісності стінки матки (перфорація) з ушкодженням кишечнику, сечового міхура.

Пізні ускладнення

До них відносяться запальні захворювання статевих органів, гормональні порушення, ендометріоз, дисфункція яєчників, безплідність, ускладнення течії вагітностей.

Використання під час аборту розширників нерідко спричиняє розвиток недостатності (неповного змикання) шийки матки. Надалі це може привести до слабості м'язового апарату шейки матки і, як слідство, до пізніх викиднів на терміну 18-24 тижня.

Після аборту різко зростає частота позаматкових вагітностей. При наступних вагітностях і родах зростає імовірність порушення родової діяльності й аномалій розташування плаценти; захворювань немовлят, зв'язаних з патологією судин матки.

Після одиничного аборту погроза викидня при наступній вагітності складає 26%, після двох - зростає до 32%, а після трьох і більш небезпека мимовільного переривання вагітності досягає 41 %.

Збільшується і ризик утворення пухлин молочних залоз, шийки і тіла матки.

Церква про аборт

Явище аборту відоме тисячі років у всіх культурах світу, але сьогодні є особливо частим і розповсюдженим. Аборт може бути спонтанним або добровільно вчиненим. Спонтанний аборт — це такий аборт, який стається через випадкові та патологічні причини, незалежні від людської волі (наприклад, падіння, внутрі­матковий дефект та ін.). У такому випадку не можна говорити про моральну провину. Якщо причиною аборту є очевидна і свідома недбалість, яка провокує викидень, то з етичної точки зору він є вчиненим добровільно, тобто за посередництвом прямого бажання.

Святійший Отець Іван Павло ІІ у своїй енцикліці Evangelium Vitae подає таке визначення аборту: «Аборт, вчинений у будь-який спосіб, є свідомим і прямим убивством людської істоти між зачаттям і народженням, на самих початках її життя» (83).

Святе Письмо завжди бере до уваги людину, яка ще перебуває у материнському лоні, і в такий спосіб акцентує, що особистісне відношення людини з Богом починається вже від самих початків її існування (пор.: Пс. 139(138):13–16; Пс. 22(21):10–11; Пс. 70(71); Іс. 46:3; Єр. 1:4–5; Йов 10:8–12). Святість і недоторканність людського життя, яке базується на особистісному відношенні з Богом, починається вже з цих перших моментів.

Проповідування Євангелія грекам та іншим народам виявило необхідність чітко визначити ставлення Церкви до штучних абортів — процедури, яку ті народи засуджували, але попри те практикували. Вже у двох ранньохристиянських творах — Дідахе і Посланні Варнави (обидва походять з першої половини 2 століття по Христі) — дітовбивство названо «знаком ступання дорогою смерти». У Дідахе до того ж сказано, що смерть стягають на себе «дітовбивці, нищителі творіння Божого». У Посланні Варнави міститься вже суворе застереження: «Не вбивай плоду і не забирай життя новонародженій дитині».

Коли християни на практиці зіткнулися з цією проблемою, вчителі віри однозначно проповідували: будь-які дії проти зачатого людського життя є беззаконням. «Хто не хоче мати потомства, — писав близько 200 року Климентій Александрійський, — той взагалі не повинен женитися, аніж через непомір­коване пожадання до насолоди мав би стати дітовбивцею. Тому в Римському праві в разі засудження на смерть вагітної жінки було передбачено відстрочення кари на час аж після пологів. Право забороняло приносити в жертву тварин, коли ті носили своє потомство, бажаючи завчасно покласти край легковажності тих, хто зазіхає на людське потомство».

Святий Василій Великий навчає: «Жінка, яка свідомо вбиває плід, підлягає такій самій карі, як за вбивство. Не нам належить дошукуватися, чи плід вже був сформований, чи ще був аморфний. Бо в цьому разі справедливости вимагає не тільки істота, яка мала народитися, але й той, хто спричинив їй зло, бо, як це часто буває, жінки вмирають від таких процедур. До цього додається вбивство плоду, а це вже друге вбивство, принаймні в намірі тих, хто наважується на такий крок. Однак тим жінкам не треба затягувати покуту аж до смерти, вони повинні отримати виміряну їм покуту на 10 років, а їхнє виправлення треба визначати не часом, а способом, яким вони виявляють свою скруху».

Митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні Не убий підкреслює: «Особливішим способом мерзенні, жахливі і протиприродні є випадки, в яких родичі убивають рідних дітей. А може ще гіршими є вони, коли ті діти ще на світ не прийшли. Вже ця сама обставина, що злочину допускається рідний батько або мати, що дитина не може боронитися, що будучи неохре­щеною тратить вічне спасіння, — все то обставини, які роблять зігнання плоду особливішим родом злочину».

Навчання Церкви стосовно цієї проблеми не змінилося і не може змінитися, оскільки мова йде про найвищу вартість — вартість людського життя, як про це вже не раз говорилося в учительських документах Церкви. Важливим текстом є Декларація про вчинений аборт Священної Конгрегації у справах доктрини і віри від 18 листопада 1974 року, тематика якої ще раз потрактована в Evangelium Vitae, № 58–62; 68–73. Власне у цій останній енцикліці Святійший Отець проголошує: «Тому владою, яку Христос дав Петрові і його наступникам, ми, разом з єпископами (які безліч разів засуджували аборти), заявляємо, що безпосереднє перери­вання вагітности, тобто прямий аборт, задуманий як мета чи як засіб, завжди є серйозною моральною провиною, бо це — свідоме вбивство невинної людської істоти. Жодні обставини, жодна мета чи закон на світі ніколи не зможуть зробити прийнятним те, що само по собі є негідним, бо суперечить Законові Божому, що записаний у серці кожної людини, пізнається розумом і проголошується Церквою» (89).

Людське життя від самого зачаття є цілковито довірене матері, яка про нього дбає та ним піклується, але часом драматичні ситуації чи егоїстичні переконання можуть змусити жінку до знищення життя, яке вона виношує у собі. Однак було б несправедливим скинути всю відповідальність за аборт на матір, тому що часто біля неї, знаходяться й інші особи, відповідальність яких можна вважати такою самою, а іноді навіть більшою, ніж самої матері. Може бути винуватим батько дитини, який прямо приму­шує матір до аборту або робить це у непрямий спосіб: залишає її під час вагітности наодинці з проблемами, часами надто серйозними. Не слід забувати також і про натяки та співучасть, які походять від рідних, близьких та друзів, які часами роблять це в ім'я пошани, доброго імени, жіночої свободи. І нарешті, остання та велика відповідальність стосується лікарів та медсестер, які безпосередньо виконують аборт.

а) Аборт після насильства

Людське життя повинне бути дарованим з любов'ю, але часом може статися, що життя є плодом насильства. Легко зрозуміти психологічне відкинення насильного материнства і страх майбутніх труднощів, в яких буде знаходитися дівчина-матір через акт тілесного насильства.

Дитина, навіть якщо вона зачата в досить драматичних умовах, є цілком невинною, і її життя слід оберігати як і будь-якого іншого невинного створіння. Жінка, яка зазнала на собі сексуального насильства, не може діяти насильно супроти життя дитини, яку вона носить у собі: не можна збільшувати жорстокість жорстокістю, але вона покликана знайти у собі сили у світлі Євангелія, щоб перемогти зло добром через акт прийняття, який, з одного боку, приносить їй терпіння, а з іншого — є переповненим людськими вартостями.

Після того, як супроти жінки була скоєна сексуальна несправедливість і результатом цього насильства виявилася небажана вагітність, обов'язком церковної спільноти є підтримати її, допомогти такій жінці перемогти зло добром та любов'ю і постаратися не знищити це невинне життя, яке в ній розпочалося, щоби в такий спосіб вона стала по-християнськи здатною прийняти цю дитину. Після того, як вона її народить, то справді геройським вчинком буде залишити її зі собою, бо це її дитина, а якщо ні, то віддати на усиновлення іншим батькам.

б) Духовне зцілення після аборту

Перед нами, як перед християнською спільнотою, лежить велика моральна відповідальність стосовно тих жінок, які ще не вчинили аборту, підтримати їх з емоційної та духовної сторони в ті хвилини, коли їм доведеться зустрітися зі ставленням та думками, а часом і натяками на аборт з боку батьків, рідних, близьких та суспільства.

Церковна спільнота покликана дбати і про тих, хто все ж таки вчинив аборт, бо недостатньо лише засудити цей вчинок. Слід створити обставини та вказати шлях для того, щоби привести таких жінок до навернення та усвідомлення свого вчинку.

Людська природа також вказує нам на те, що втрата, яка не була ні оплаканою, ні оздоровленою, не дозволяє людському духові віднайти спокій. Насправді аборт є раною душі, оскільки через аборт батьки спричиняють смерть своїх дітей. Рани можуть зарубцюватися, але ніколи не щезнуть (90).

Розуміння і співтерпіння з причини болю та слабкости ближнього не вимагають від нас схвалення того, що є негативним учинком. Тому слід вміти розрізняти між прийняттям грішника і відкиненням гріха .

Папа Івана Павло ІІ закликає: «Особливу увагу ми хотіли б присвятити вам — жінкам, які допустилися переривання вагіт­ности. Церква знає, скільки чинників могло вплинути на таке рішення і впевнена, що у багатьох випадках це було болісне, а може, навіть і драматичне рішення. Мабуть, рана ще не загоїлася у ваших серцях. Але однаково, те, що сталося, було й буде глибоко негідним. Та не журіться і не втрачайте надії. Навпаки, намагайтеся витлумачити це випробування. З покірністю та довірою покайтеся, якщо досі ще цього не зробили. Отець усього милосердя чекає на вас, щоб подарувати вам своє прощення і мир у таїнстві примирення. Ви зрозумієте, що нічого ще не втрачено, і зможете попросити пробачення у своєї дитини: вона тепер живе в Бозі. Спираючись на допомогу та пораду прихильних до вас і досвідчених людей, ви зможете зробити свій болісний досвід чи не найпереконливішим аргументом на захист вселюдського права на життя. Ваша самовідданість у служінні життю, яка може увінча­тися народженням нових людських істот, ваша готовість до прийняття й турботи про тих, хто найбільше потребує вашої близькости, спонукає по-новому побачити людське життя» (91).

Науковий прогрес вилився у досягнення, тривожні для сумління людей, що вимагають вирішень, які послідовно та непохитно шанують етичні принципи. У той же час висувають законодавчі пропозиції, скеровані на знищення недоторканості людського життя, які не беруть до уваги можливих наслідків для існування та майбутнього людей у галузі формування культури та суспільної поведінки. Католики в цій складній ситуації мають право та обов'язок привернути суспільство до глибшого розуміння людського життя та до відповідальності кожного. Іван Павло ІІ, продовжуючи постійне вчення Церкви, безліч разів наголошував, що ті, хто безпосередньо задіяний в законодавчих органах, мають "поважний і конкретний обов'язок протистояти" тому, щоби було прийнято будь-який закон, що завдає шкоди людському життю. Для них, як і для кожного католика, неможливим є пропагувати такі закони чи голосувати за них. Як навчав Іван Павло ІІ у своїй Енцикліці Evangelium vitae, щодо ситуацій, коли неможливо заперечити або повністю відкинути закон, який дозволяє аборти (він уже діє або його висунуто на голосування), "член парламенту, чиє особисте цілковите неприйняття абортів усім відоме, вчинив би слушно, коли б підтримав пропозицію, що має за мету обмежити шкоду такого закону та послабити негативні наслідки в площині культури й громадської моралі".

Література

· Основи валеології. Підручник. – К., 1999.

· Основи сімейної медицини. – К., 2000.

· Митр. Андрей Шептицький. Не убий: Пастирське послання. Львів (21 лист. 1942) // Митрополит Андрей Шептицький: Життя та діяльність. Документи і матеріяли, т. 2: Церква і суспільне питання, кн. 1: Пастирське вчення та діяльність. Львів 1998, с. 265.

· Іван Павло ІІ. Енцикліка Evangelium Vitae, № 62.

· Іван Павло ІІ. Енцикліка Evangelium Vitae, № 99.