Сутність державного кредиту як іманентної складової державних фінансів

Сутність державного кредиту як іманентної складової державних фінансів

Державний кредит — важлива складова державних фінансів. Призначення державного кредиту полягає у забезпеченні держави грошовими коштами, необхідними їй для виконання економічних, соціальних і політичних функцій.

За своїм етимологічним походженням термін кредит (лат. credit) має етичний зміст, означаючи буквально довіру, довір’я, впевненість у чиїй-небудь добросовісності та сумлінності. Тому і в науковому сенсі під кредитом взагалі розуміють такі економічні угоди або відносини, в основі яких лежить довіра, підкріплена взаємними вигодами та гарантіями сторін. У реальній суспільній практиці, крім довіри як етичної складової, кредит опирається на об’єктивну економічну складову - потребу в запозиченні коштів або можливості надати позику.

Під таким кутом зору в ідеалі держава має користуватись абсолютною довірою з боку її кредиторів і мати абсолютну забезпеченість кредиту національним багатством та вічним, у порівнянні з тривалістю людського життя, існуванням держави у часі. Довіра й забезпеченість виступають однаково важливими умовами кредитних угод (відносин).

За своїм економічним і правовим змістом кредит є наданням однією стороною іншій грошових коштів чи матеріальних цінностей на умовах платності та повернення. Кредитні угоди, як правило, є угодами відшкодовуваними, хоч система державного кредиту і припускає безплатне кредитування, коли сторони керуються позафіскальними мотивами, переслідуючи політичні, стратегічні та інші цілі.

Формами кредиту є чисто кредитна фінансова операція - позика (російською мовою ця операція несе подвійну назву: ссуда-заём), а також купівля-продаж у борг або на виплату як протилежність розрахункам без відстрочки платежу. Предметом (об’єктом) державного кредиту є, як правило, грошові кошти, рідше - матеріальні цінності. «За допомогою позик, - писав А.Сміт,- позикодавець немовби передає боржнику своє право на певну частину річного продукту землі і праці країни, якою він може розпоряджатися за своїм розсудом» [1]. Себто, - що в дійсності потребує позичальник і чим забезпечує його кредитор - це кошти, котрі можна витратити, або товари, які можна купити за позичені гроші.

Державний кредит зберігає спільні риси з банківським і комерційним кредитом, маючи, проте, і деякі відмінності. По-перше, відмінність полягає в тому, що державний кредит обслуговує не приватні, а загальнодержавні, національні інтереси незалежно від того, виступає держава в ролі боржника чи кредитора. По-друге, держава як юридична особа може вести по суті безстрокові кредитні операції, оскільки час кредитної дієздатності держави практично необмежений.

Таким чином, необхідність державного кредиту зумовлена тим, що держава в своїй діяльності здебільшого виходить за межі фіскальних можливостей, забезпечуваних податками. Подолати бар’єр між наявними коштами і додатково необхідною потребою в них дає можливість державний кредит, за допомогою якого грошові кошти, запозичені на ринку позичкових капіталів, задіюються державою, розширюючи тим самим її фінансові ресурси.

Трактування державного кредиту як економічної категорії залежить від поглядів вчених-економістів щодо ролі та значення держави у загальноекономічних процесах. Основою теорії державного кредиту у радянській фінансовій науці було ідеологічне положення про переваги соціалістичних фінансів над фінансами капіталістичних країн. Український вчений-фінансист М.Б.Богачевський називає державний кредит у капіталістичних країнах “специфічною формою руху позичкового капіталу, що супроводжується невиробничим використанням залучених коштів і збільшенням оподаткування населення” [2]. У “...соціалістичній державі державний кредит виражає економічні відносини, які виникають у зв¢язку із випуском та розміщенням державних позик серед населення, і мобілізацією заощаджень населення у вклади в ощадних касах і Держбанку СРСР”, - вказано у підручнику за редакцією російського вченого-економіста Л.А.Дробозіної [3].

Заідеологізований період у економічній науці сьогодні критикується і заперечується. Сучасні фінансові теорії в Україні формуються, використовуючи вітчизняний науковий доробок та західні концепції. Український вчений-економіст О.Д.Василик зазначає, що державний кредит виражає частку фінансових відносин держави: “За своєю економічною сутністю державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави” [4].

Творчо узагальнивши погляди вітчизняних і зарубіжних учених-фінансистів ми пропонуємо таке визначення державного кредиту: державний кредит – це заснована на довір’ї, взаємних інтересах і зобов’язаннях боржників та кредиторів сукупність фінансових угод з надання державою або державі коштів у тимчасове, платне й відшкодовуване користування (а також матеріальних цінностей з відстрочкою платежу).

Така дефініція уже відходить від поширеного колись тлумачення державного кредиту як форми надзвичайних, “екстраординарних” фінансових ресурсів. Вона виходить з логічної єдності фінансово-економічних, правових і етичних рис державного кредиту. Кредит виступає як платна фінансова послуга кредитора боржнику, котрі свідомо і добровільно вступають у кредитні відносини, це уступка грошових коштів або матеріальних цінностей із зобов’язанням їх повернення у застережені строки з приплатою процентів. У міждержавних кредитних відносинах може мати місце і безпроцентний кредит, але він диктується не фінансово-економічними, а політичними, стратегічними та іншими позаекономічними чинниками.

Через соціально-економічні і воєнно-політичні обставини, які породжують бюджетні дефіцити, держава в системі державного кредиту виступає переважно боржником. Тому в науковому плані тема державного кредиту, крім суто операційних заходів щодо розміщення й управління позиками, зводиться по суті до зіставлення з податками як альтернативним джерелом фінансування державних видатків та збалансування бюджету, а також до проблеми державного боргу, особливо його обслуговування. Держава виступає як кредитор, надаючи позики юридичним і фізичним особам. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позики чи виконання інших зобов¢язань фізичними та юридичними особами, вона виступає як гарант. У внутрішньоекономічному житті роль держави як кредитора і гаранта на порядок менша, ніж її роль як боржника. Існування державного кредиту призводить до утворення державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов¢язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами. Абсолютна величина, динаміка і темпи зміни боргу відображають стан економіки і фінансів країни, ефективність функціонування державних структур. Стан державного боргу залежить від щорічних операцій у сфері державного кредитоотримання нових позик, з одного боку, розмірів погашень і виплати процентів, з другого.

Функціонування системи державного кредиту, наявність державного боргу - безсумнівна, очевидна ознака державності і ринкової економіки, або, за Марксом, «капіталістичної ери». Тут не можна не погодитися з К.Марксом: «Єдина частина так званого національного багатства, котра дійсно знаходиться в загальному володінні сучасних народів, це - їх державні борги. Тому цілком послідовна сучасна доктрина, що народ тим багатший, чим більша його заборгованість. Державний кредит стає символом віри капіталу» [5]. Маркс ще зауважує, що на батьківщині капіталізму - в Англії всі суспільні інституції іменуються королівськими, зате борг називають там «національним» (nationaldebt). До речі, і в сучасній англомовній науковій термінології семантичне поняття «державний борг» передається двома синонімами: publicdebt - буквально суспільний борг, nationaldebt - буквально національний борг.

Узагальнюючи вищесказане, слід зазначити, що державний кредит є іманентною складовою державних фінансів у ринковій економіці. Запозичення коштів на фінансовому ринку дає можливість державі розширювати фінансові ресурси. Забезпечення постійно зростаючих потреб суспільства є одним із основних завдань держави у контексті побудови соціальної економіки.

Література

Смит А. Исследования о природе и причине богатства народов: Пер. с анг.— М.: Соцегиз, 1962. — 259 с.

Богачевский М.Б. Государственный кредит в капиталистических странах.- Л.:Финансы, 1969.- 12 с.

Финансы и кредит СССР: Учебник / Дробозина Л.А., Аллахвердян Д.А., Деменцев В.В. и др.- М.: Финансы и статистика, 1982.- 301 с.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник.- К.: Вища шк., 1997.- 357 с.

Маркс К. Капитал / Пер. с нем. Т. 1. — М.: Политиздат, 1969. — 764 с.