Посягання на життя працівника правоохоронного органу Погроза або насильство щодо службової особ

Реферат на тему:

Посягання на життя працівника правоохоронного органу.Погроза або насильство щодо службової особи Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника

Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку —

караються позбавленням волі на строк від дев’яти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, авторитет цих органів, а також встановлений порядок охорони громадського порядку. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину є життя зазначених у диспозиції ст. 348 осіб.

2. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу, його близький родич, член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовець (про їх поняття див. коментар до ст. ст. 342).

Норма, передбачена ст. 348, є спеціальною стосовно норми, передбаченої п. 8 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку). У разі вбивства або замаху на вбивство працівника правоохоронного органу, його близького родича, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця за умов, описаних у ст. 348, Дії винного повністю охоплюються цією статтею.

Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене У зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112.

3. З об’єктивної сторони злочин виражається у посяганні на життя відповідної особи, а саме у: 1) вбивстві; 2) замаху на вбивство.

Про поняття вбивства див. коментар до ст. 115, а про поняття замаху — коментар до ст. 15.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину є те, що посягання на життя потерпілого причинне обумовлене виконанням службових обов’язків потерпілого або його діяльністю щодо охорони громадського порядку (про ці поняття див. коментар до ст. 342).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, вчинене в процесі опору потерпілому під час виконання ним службових обов’язків або обов’язків щодо охорони громадського порядку, охоплюється ст. 348 і додаткової кваліфікації за ст. 342 не потребує.

Злочин визнається закінченим з моменту настання смерті потерпілого або вчинення діяння, яке утворює замах на вбивство. В останньому випадку ст. 15 не застосовується. Готування до цього злочину слід кваліфікувати за ст. ст. 14 і 348.

4. Суб’єкт злочину — осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. При цьому зміст умислу включає усвідомлення винним специфічних ознак потерпілого та зв’язку посягання з його певною службовою чи громадською діяльністю.

Замах на вбивство може бути вчинений лише з прямим умислом (див. ч. 1 ст. 13).

Якщо працівникові правоохоронного органу у зв’язку з виконанням службових обов’язків або його близькому родичеві заподіяно тілесне ушкодження, однак винна особа не мала прямого умислу на позбавлення потерпілого життя, її дії потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 345.

Мотивами злочину можуть бути: 1) прагнення перешкодити потерпілому у момент посягання або в майбутньому виконувати свої службові обов’язки або здійснювати діяльність щодо охорони громадського порядку; 2) помста за виконання цих обов’язків або таку діяльність у минулому. Таким чином, посягання на життя потерпілого за часом може не співпадати із службовою діяльністю або діяльністю щодо охорони громадського порядку, яка зумовила посягання.

Якщо особу, вказану у ст. 348, вбито не у зв’язку з її службовою діяльністю чи діяльністю щодо охорони громадського порядку, а з інших мотивів (особиста неприязнь, ревнощі, хуліганські спонукання, помста на побутовому ґрунті тощо), відповідальність за ст. 348 виключається. Дії винного потрібно розцінювати як злочин проти життя особи (ст. 115).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, викликане не бажанням перешкодити його службовій діяльності або помститись за неї, а прагненням заволодіти службовою зброєю, слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 як вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину (із посиланням у разі’необхідності на ст. 15) і за ч. З ст. 262 як розбій з метою викрадення вогнепальної зброї.

Постанова ПВС №8 від 26 червня 1992р. “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів”.

Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є авторитет органів державної влади. Його додатковим обов’язковим об’єктом можуть бути життя чи здоров’я людини, її воля, честь і гідність.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) представник влади; 2) працівник правоохоронного органу (зміст відповідних понять розкритий у ст. ст. 342 і 364); 3) їхні близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115). Напад на представника адміністрації виправної установи з наступним захопленням або триманням його як заручника кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і 392. Вплив на представника влади або працівника правоохоронного органу шляхом захоплення чи утримання заручниками його знайомого або родича, який не є близьким, кваліфікується за ст. 147.

3. Об’єктивна сторона цього злочину збігається з об’єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 147. Про поняття заручник, захоплення, тримання див. коментар до ст. 147.

Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручника, або із заподіянням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплюються ст. 349 і додаткової кваліфікації за ст. ст. 121, 122, 125, 129 не потребують. Смерть потерпілого внаслідок його умисного вбивства або вбивства через необережність, самогубство потерпілого внаслідок утримання його як заручника кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і, відповідно, ст. ст. 115, 119 або 120.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою його суб’єктивної сторони є мета. Вона може мати альтернативний характер — спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію, або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії; б) утримання від учинення будь-якої дії, — як умови звільнення заручника (детальніше про це див. у коментарі ДО ст. 147).

Конституція України (ст. ст. 28—29).

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979р. Ратифікована УРСР 8 травня 1987 р.

Токійська конвенція про злочини та деякі Інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден, від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до Конвенції 21 грудня 1987р.

Постанова ПВС Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” №8 від 26 червня 1992р. (п. II).

Постанова ПВС від 25 грудня 1992р. № 12 Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” (п. п. 9,12).

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993р. “Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі” (п. п. 10—11).

Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок

1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна за-гальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок, застосована з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, або зміни й характеру в інтересах того, хто погрожує,—

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який’ виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадській обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — правомірна діяльність підприємств, установ, організацій, встановлений порядок виконання громадських обов’язків. Додатковим обов’язковим об’єктом виступає здоров’я особи.

2. Потерпілими від злочину є: 1) службова особа (крім тих осіб, які виступають потерпілими від інших посягань, передбачених, зокрема, ст. ст. 345, 346, 377); 2) громадянин, який виконує громадський обов’язок, у т. ч. член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (за умови, що скоєне не охоплюється ст. ст. 342, 377); 3) особи, які є близькими щодо службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVIIОсобливої частини КК.

До громадян, які виконують громадський обов’язок, належать особи, які беруть участь у діяльності громадських організацій та громадській діяльності підприємств, установ, організацій, у запобі-

ганні та припиненні злочинів, порушень громадського порядку, наглядають за поведінкою осіб, взятих на поруки, тощо.

Близькими у ст. 350 визнаються близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115), а також інші особи, життя, здоров’я та благополуччя яких з різних підстав не є байдужими для службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок (член сім’ї, коханка, наречена тощо).

3. З об’єктивної сторони злочин виражається у: 1) погрозі вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок (ч. 1 ст. 350); 2) нанесенні побоїв або заподіянні легкого, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких (ч. ч. 2 і З ст. 350).

Про поняття погрози див. коментар до ст. ст. 129, 189, 345. Погроза вбивством щодо службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок, потребує самостійної правової оцінки лише тоді, коли вона вчинена членом організованої групи (ч. 2 ст. 129).

Погроза, зміст якої чітко визначено законом, щодо службової особи, її близьких або громадянина може мати місце як до службової діяльності чи виконання громадських обов’язків, так і під час відповідної поведінки потерпілих. Головне, щоб ця погроза відігравала роль засобу припинення або зміни службової чи громадської діяльності.

Погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також погроза знищити чи пошкодити майно, належне потерпілим, способом, який не є загальнонебезпечним, складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, не утворює.

Загальнонебезпечним способом знищення чи пошкодження майна слід визнавати приведення майна до стану його повної або часткової непридатності за цільовим призначенням, зменшення його Цінності шляхом підпалу, затоплення, вибуху, обвалу тощо.

Про поняття побоїв, легкого, середньої тяжкості і тяжкого тілесного ушкодження див. коментар, відповідно, до ст. ст. 126, 125, 122 і 121.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 350, визнається закінченим з моменту доведення відповідної погрози до потерпілої особи незалежно від Того, чи була сприйнята вбна як реальна, а також чи вдалося винному фактично припинити чи змінити службову або громадську діяльність потерпілого.

Злочин, передбачений ч. ч. 2 і 3 ст. 350, є закінченим з моменту заподіяння внаслідок застосування фізичного насильства відповідної шкоди здоров’ю потерпілої особи.

5. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 і ч. 2 ст. 350 (в частині нанесення побоїв та заподіяння легкого тілесного ушкодження), є осудна особа, яка досягла 16-річного віку. За умисне за-

подіяння середньої тяжкості та тяжкого тілесного ушкодження несуть відповідальність осудні особи, які досягли 14-річного віку.

6. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою цього злочину є мета — припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, або змінити характер цієї діяльності в інтересах того, хто погрожує. Погрозу вбивством або знищенням майна загальнонебезпечним способом, яка хоч і спрямована відповідному адресатові, однак не переслідує зазначену мету, потрібно кваліфікувати за ст. 129 або ст. 195.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. ч. 2 і 3 ст. 350, характеризується прямим або непрямим умислом.

Умисне нанесення побоїв або заподіяння тілесного ушкодження має бути викликане службовою чи громадською діяльністю потерпілої особи. Про зміст такої обумовленості див. коментар до ст. 348.

Якщо службовій особі або громадянинові фактично заподіяно тілесне ушкодження, однак встановлено, що умисел винного був спрямований на позбавлення життя потерпілого у зв’язку з виконанням ним службового чи громадського обов’язку, дії винного потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15, п. 8 ч. 2 ст. 115 як замах на вбивство без додаткового інкримінування йому ч. 2 або ч. З ст. 350.