Профілактика зловживання наркотичними речовинами

Реферат на тему:

Профілактика зловживання наркотичними речовинами

План

Вступ............................................................................................................... 2

1. Основні мотиваційні чинники зловживання наркотичними речовинами 2

2. Основні напрямки профілактики наркоманії. Психокорекційна робота з особами групи ризику.................................................................................. 2

3. Принципи організації антинаркотичного виховання в навчальних закладах......................................................................................................................... 2

Висновки......................................................................................................... 2

Література...................................................................................................... 2

Вступ

Складність такого явища, як наркоманія диктує необхідність широкого фронту боротьби з ним. Окрім органів внутрішніх справ, прокуратури, юстиції, органів охорони здоров’я велика роль у попередженні згубної пристрасті повинна належати засобам масової інформації, органам освіти, адміністрації, рядовим педагогам – вихователям шкіл, училищ, технікумів, практичним психологам, що спеціалізуються на роботі з молоддю.

В нашій країні довгий час боротьба з наркоманією велася без належного висвітлення цієї проблеми. Існувала практика замовчування, яка призвела до низки негативних результатів: необізнаності населення про шкідливість наркотиків і про наслідки їх вживання, відсутності методів ранньої діагностики і виявлення наркоманів, засобів психопрофілактики тощо.

Як показують дані соціально-психологічних досліджень, проведених за допомогою анонімного анкетування 90% наркоманів не мали достовірної інформації про невідворотність розвитку паталогічної пристрасті до наркотиків, про соціально-психологічні наслідки наркоманії. На питання “Чи хотіли б Ви, щоб ваші діти приймали наркотики?” майже всі наркомани відповіли негативно: “Ні в якому разі!”.

Низька поінформованість населення про шкоду наркотиків призвела деяку його частину до поблажливості по відношенню до наркоманії. У багатьох людей, особливо у молоді, склалося неправильне уявлення про наркоманію, як про розвагу, що уносить у світ неприродно-приємних відчуттів. Лікарський досвід показує, що ряди наркоманів поповнюють в основному люди, які не мають елементарних уявлень про наркотичні речовини і ті трагічні наслідки, до яких призводить їх вживання.

Не дивлячись на те, що людина є результатом суспільних відносин, що історично розвиваються, вона як і раніше являє собою частину природи і її тілесне життя підпорядковане біологічним законам. Вживання наркотиків не є природною потребою людського організму, не передбачене генетичною програмою людини, тому воно протирічить її біологічній природі і, відповідно, веде до втрати здоров’я. Ця наукова істина повинна утвердитися у свідомості кожного.

Попередити наркоманію можна шляхом широкого комплексу медичних, економічних, правових, організаційних і виховних заходів.

1. Основні мотиваційні чинники зловживання наркотичними речовинами

Вивчаючи спеціалізовані наукові праці, можна констатувати, що більшість дослідників вважають, що вирішальним пусковим механізмом вживання наркотичних речовин є зовнішня мотивація.

Особлива увага при цьому приділяється соціальній деградації. Тобто мікро- і макросоціальні чинники є основними важелями початку підліткової наркотизації (а більшість споживачів наркотиків призвичаюються до них саме в підлітковому віці). Особливо це притаманне особам чоловічої статі. Що ж стосується жінок, то в них домінуючими стають нервові відхилення.

По-іншому трактують мотиваційні чинники представники зарубіжної психоаналітичної школи. За їх даними, метою наркомана є бажання досягти абсолютного спокою, повністю відокремити себе від зовнішнього світу. Кінцевою метою наркомана є самознищення. Можна погоджуватись чи не погоджуватись з думкою іноземних дослідників, але аналізуючи результати спостережень, можна зробити висновок, що всі чинники в тій чи іншій мірі впливають на початок, перебіг і тип дитячої та підліткової наркотизації. Але все ж таки можна погодитись з тими авторами, які вважають індивідуально-психологічні фактори виникнення та перебігу наркоманії приоритетними, хоча нехтування соціальними чинниками може привести до самих негативних наслідків. У сучасних умовах слід дотримуватися наступного постулату: пусковим моментом виникнення наркотизації є індивідуально-психологічний; мікро- і макросоціальний аспект є підтримуючим. Індивідуально-психологічні чинники знаходяться в зворотному кореляційному зв'язку з віком початку наркотизації, тобто чим менше вік, тим їх вплив більший. Соціальні чинники мають прямий кореляційний зв'язок, тобто чим старший підліток, тим їх вплив вагоміший. Оскільки сучасна наркотизація значно помолодшала, то саме індивідуально-психологічна мотивація стає вирішальною.

Можлива констатація того, що мотивація при наркотизації носить комплексний характер і вирішення цієї проблеми можливо тільки в комплексі.

Комплексний підхід до проблеми наркоманії, який би враховував всі її аспекти — мікро- і макросоціальні, біологічно-конституційні, медичні, індивідуально-психологічні, дозволить більш активно протидіяти цьому злу.

Відокремлення хоча б одного з цих аспектів негативно позначається на вирішенні проблеми зловживання наркотичними речовинами.

Відомо, що розпочинаючи наркотизацію, підліток керується групою мотивів. Така група мотивів утворюється з трьох соціально-психологічних чинників:

1) традиційні соціальне обумовлені мотиви;

2) субмісивна мотивація, яка відображає тиск інших осіб або референтної групи;

3) псевдокультуральний тип мотивації, тобто бажання підлітків пристосуватись до "наркоманічних цінностей" підліткового угруповання. Слід зауважити, що перша група мотивацій відіграє незначну роль. Вплив її здійснюється опосередковано. Ця група мотивів притаманна переважно алкоголізму, а вже через алкоголізацію вона впливає на початок вживання наркотиків чи токсикантів.

Більше значення має друга група мотивів, тобто тиск інших осіб чи референтної групи. Особливо значний тиск відчувають підлітки, які відстають у фізичному розвитку, мають нестійкі чи лабільні риси акцентуації характеру.

Що ж стосується третьої групи мотивів, то вона притаманна підліткам з неформальних угруповань, переважно музичного напрямку Сучасні музичні стилі джангл, рейв, кислотний напрямок, на думку багатьох підлітків, не можуть сприйматись без попередньої наркотизації. Як правило, наркотизація у такої категорії розпочинається саме на дискотеках з вживання "дискотечних" наркотичних речовин: психостимуляторів, "екстазі" Також дуже небезпечним є те, що така категорія потрапляє під значний вплив засобів масової інформації, в яких підкреслюється факт вживання наркотиків музичними кумирами дітей та підлітків.

2. Основні напрямки профілактики наркоманії. Психокорекційна робота з особами групи ризику

Профілактика — це система комплексних державних і громадських, соціально-економічних і медико-санітарних, психолого-педагогічних і психологічних заходів, кінцевою метою яких с попередження захворювання (наркоманії, токсикоманії). Всі профілактичні заходи можна підрозділити на соціальні, соціально-медичні і медичні, які розрізняють за цілями, засобами і ефектом впливу.

Всі профілактичні заходи діляться на три типи (термінологія ВООЗ): первинна, вторинна і третинна профілактика. Первинна, переважно соціальна, профілактика спрямована на збереження і розвиток умов, що сприяють нормальному гармонійному розвитку особистості, збереженню здоров'я і попередженню негативного впливу на особистість чинників соціального і природного середовища.

Первинна профілактика є масовою і найбільш ефективною.

В її основі — комплексне системне дослідження впливу умов і чинників природного середовища, соціального оточення на здоров'я дітей і підлітків. До заходів первинної профілактики належать ті, які можуть впливати на шляхи несприятливого впливу природних, мікро- і макросоціальних чинників, а також ті, які сприяють підвищенню резистентності організму до дії цих несприятливих чинників.

Завданням вторинної профілактики є більш раннє виявлення змін в стані організму, що також дозволяє попередити подальший розвиток захворювання. Вторинна (соціально-медична) профілактика базується на результатах масових медичних обстежень і є індивідуальною в плані корекції систем життєдіяльності і життєзабезпечення організму.

Третинна (переважно медична) профілактика спрямована на одужання, попередження ускладнень та загострень захворювання, зменшення смертності. Основні напрямки профілактики наркоманії наведені в таблиці.

Специфікою наркоманії є психологічна залежність від прийому наркотичних речовин, що виникає у хворого. Саме тому наркоманія важко піддається лікуванню й в цьому контексті особливого значення набуває психопрофілактика захворювання (до початку регулярного вживання особою наркотичних речовин). Отже, постає нагальна потреба в організації психокорекційної роботи з так званими групами ризику: групами осіб, що мають схильність до вживання наркотиків. До них зокрема можна віднести:

- підлітків з неблагополучних сімей;

- осіб, що беруть участь у неформальних молодіжних угрупованнях асоціальної та антисоціальної спрямованості (панки, футбольні фанати, рокери та ін.);

- осіб, що мають визначені проблеми у спілкуванні з оточуючими та інші психологічні проблеми;

- осіб підвищеної навіюваності й комформності;

- осіб, що відбували покарання в місцях позбавлення волі.

Ураховуючи культурологічні традиції нашого суспільства та особливості менталітету населення, групи самодопомоги для підлітків навряд чи виникнуть у нас в осяжному майбутньому. Тому слід звернутися до розгляду більш реальної перспективи: професійної психокорекційної роботи з підлітками групи ризику.

Приступаючи до роботи, психолог завжди повинен пам'ятати, що головне у стосунках з підлітком — це взаємна повага і довіра. Те, що каже підліток, повинно залишатися таємницею. Його проблеми можуть бути обговорені з батьками і педагогами тільки за проханням і зі згоди підлітка. Втрата довіри, розголошення таємниці, навіть мимовільне, є великою психологічною травмою і може призвести до найнепередбаченіших наслідків.

При виявленні психологічних особливостей підлітка треба звернути увагу на наявність акцентуацій характеру, систему самооцінок і оцінок інших, мотиваційну структуру особистості. Обов'язково дослідження процесів мислення. У разі виявлення викривлень процесів мислення, психологічна корекція неприпустима — обов'язкова консультація психіатра.

У роботі з підлітками групи ризику ефективно використовувати методи групової психологічної корекції, рольові ігри. Це дозволяє підлітку розглянути свою поведінку ніби з боку іншої людини, тобто об'єктивно. Крім того, рольові ігри дають змогу відпрацювати навички реагування в складних ситуаціях.

При комплектуванні підліткових груп бажана невелика кількість учасників: 5—7 осіб, можна хлопці і дівчата разом (але враховуються побажання дітей, інколи вони прагнуть до групи однієї статі). Не рекомендовано включення у групу більше двох учасників з такими особливостями:

а) підлітків з вираженими труднощами в міжособистісному спілкуванні;

б) підлітків з інтелектуальним зниженням;

в) підлітків з руховою розгальмованістю.

Однією з важливих цілей занять є формування навичок поведінки у фруструючих (стресових) ситуаціях.

Оскільки для багатьох підлітків необхідність протистояти тискові групи викликає стресовий стан, нагальною потребою є тренування цих навичок. Тож виникає потреба у відповідному психокорекційному тренінгу, прикладом якого може служити, скажімо, гра "Умій сказати "Ні", яка дає змогу підліткові набути навички відстоювання своєї думки, навіть якщо інші думають інакше. Наприклад, розігрується ситуація, де троє підлітків запрошують четвертого взяти участь у вечірці, де зберуться незнайомі йому люди. Відбувається приблизно такий діалог:

— Пішли сьогодні ввечері до Павла, не пожалкуєш.

— А що там буде?

— Це секрет. Дізнаєшся, що таке кайф.

— Та я не знаю, якось незручно до чужих людей...

— Але ти ж з нами, ми тебе образити не дамо. Не бійся! Якщо підліток піддається на умовляння (хоча і відчуває небезпеку) або починає шукати привід для відмови, не подаючи виду, що він зрозумів небезпеку, така поведінка оцінюється як неправильна.

Розігруючи цю ситуацію кілька разів (змінюючи склад учасників та головного "героя"), підлітки (при необхідності, за допомогою психолога) приходять до висновку, що найкраще діяти за такою схемою:

1) називати речі своїми іменами;

2) твердо відмовитися, аргументувавши своє рішення;

3) запропонувати свій варіант.

У діалозі це представлено приблизно так:

— Що ти маєш на увазі під словом "кайф"?

— А ти ніби сам не здогадуєшся?

— Ви будете палити "травку"?

— Та тихіше ти, почують!

— Ні, я не піду з вами. Мені ні до чого такий кайф. І вам не раджу. Пішли краще пограємо у футбол.

Для тих підлітків, кому дуже важко засвоїти навичку відстоювати свою думку наперекір тиску більшості, корисно пограти у гру "Заважає — не заважає". Умовою виграшу тут є уміння робити щось, що суперечить діям всіх. Наприклад, давати заздалегідь неправильні відповіді на загадки або в ході вікторини; коли всі співають хором, не співати, а підраховувати кількість слів у кожному куплеті пісні, тощо.

Суть психокорекційної роботи з підлітками "групи ризику", яким властиві патохарактерологічні відхилення, полягає в тому, щоб надати можливість кожному з них пережити у ході гри патогенну для його характеру ситуацію і знайти шляхи підвищення здатності в її розв'язанні. З цією метою застосовується метод психодрами. Підліток за допомогою особливих психологічних прийомів вводиться в ситуації, що з різних причин є важкими для нього, загрожують небезпекою "зриву", тобто декомпенсації. Розігрування такої ситуації надає можливість нібито "знеболити" психотравмуючі моменти, пережити і відреагувати психологічні конфлікти, досягти розуміння своїх внутрішніх проблем і засобів їх розв'язання.

Завдання психокорекційної роботи полягають у наступному.

1) Навчання підлітка "розпізнанню" небезпечних для нього ситуацій, тобто таких, що адресовані до його найуразливішого "місця найменшого опору". Досвід психотерапевтичної роботи показує, що невміння підлітка уникати несприятливих ситуацій відіграє не меншу роль у причинах дезадаптації, ніж невміння їх розв'язувати. Тому зусилля психолога, що веде групу тренінгу повинні бути спрямовані на підвищення здатності підлітка до розпізнавання і попередження виникнення таких ситуацій. Наприклад, підліток збуджуваного типу акцентуації, коли він відчуває наближення сварки з приятелем, повинен відразу ж припинити спілкування і піти, а не продовжувати з'ясовування стосунків, яке швидше за все закінчиться для нього неконтрольованим спалахом негативних емоцій.

2) Формування у підлітка здатності "об'єктивізувати" небезпечні для нього ситуації, тобто зуміти підійти до них нібито зі сторони, поглянути на те, що відбувається, так, ніби це відбувається з кимось іншим. У ході виконання цього завдання у підлітка формуються навички аналізу ситуації, уміння віднайти в ній головне і другорядне. Наприклад, якщо підліток з епілептоїдною акцентуацією характеру буде розуміти, які фактори викликають агресивну поведінку, які закономірності розвитку агресивного стану, які бувають різновиди форм прояву агресії, які методи подолання спалаху гніву, що накопичується — все це допоможе йому підвищити ступінь керованості своєю поведінкою.

Оскільки у процесі психодрами підлітки поводяться так, як вміють і як вони звикли, на очах у групи відбувається активізація негативного досвіду розв'язання складних ситуацій, що надає можливість членам групи вчитися на помилках і невдачах минулого.

3. Принципи організації антинаркотичного виховання в навчальних закладах

Досягнення мети антинаркотичної діяльності в навчальних закладах зумовлює її зміст і напрямок. Серед основних напрямків можуть бути названі:

1. Роз'яснення учням гігієнічних і моральних аспектів шкідливості вживання наркотичних і психоактивних речовин.

2. Роз'яснення причин виникнення наркоманії і токсикоманії. Розкриття суті наркоманії як захворювання і картини ранніх ознак цього захворювання.

3. Характеристика соціальних, економічних, етичних, психічних, соматичних, юридичних наслідків вживання наркотиків.

Оскільки в навчальних закладах перебувають діти різних вікових груп, напрямки антинаркотичної діяльності повинні бути чітко диференційовані з урахуванням вікового аспекту, типу навчального закладу, психологічної характеристики учнів та ступеня їх інтелектуального розвитку.

Антинаркотична діяльність не повинна бути ідентичною для 8-10-річних та 16-17-річних учнів. Ця робота має проводитись з урахуванням психофізіологічних аспектів дитячого організму.

При створенні спеціальних програм антинаркотичної діяльності для молодшої вікової групи необхідно враховувати те, що для цієї категорії дітей характерним є: невисока концентрація уваги, конкретно-образне мислення. Текстовий матеріал сприймається важко, оскільки навички читання ще недостатньо сформовані, увага нестійка. Об'єм тексту для молодшої вікової групи не повинен перевищувати 3 тис. знаків. Збільшення тексту ускладнює читання і розуміння матеріалу. Тому при розробці засобів навчання і антинаркотичного виховання перевагу необхідно віддавати наочності: буклетам, плакатам, фільмам тощо.

Завданням цих засобів є формування у молодших школярів (учнів 1-4 класів) негативного ставлення до наркотиків в загальному вигляді, без зайвої деталізації і аргументації.

На цьому етапі вони повинні чітко зрозуміти: наркотики — це погано, небезпечно.

Завданням навчання і виховання в середній віковій групі (5-8 класи) є подальше закріплення негативного ставлення до наркотиків шляхом поширення і поглиблення знань про ці речовини, про їх дію на організм, про наслідки вживання.

Цей етап є найбільш важливим, оскільки в цьому віці саме і формується світогляд дитини, підлітка. Тут необхідне чітке і аргументоване подання матеріалу про шкідливість наркотиків. При цьому слід враховувати рівень знань школярів (учнів) з анатомії, фізіології, валеології, хімії. Надання інформації не повинно бути нав'язливим і некоректним. Методи такі ж самі, як в молодшій групі, але більш деталізовані, аргументовані. Об'єм матеріалу (особливо текстового) значно більший.

В старшій віковій групі (9-11 класи) на перший план виступають засоби, які в собі несуть аргументовану інформацію, найбільш значну і цікаву для цього віку. Тут можна і потрібно надавати великий об'єм інформації з включенням елементів психології, сексології, соціології тощо. Доцільно певну кількість занять проводити з медичними працівниками: психотерапевтами, гінекологами, урологами.

В старшому віці доцільним є подання інформації з конкретними прикладами — як негативними, так і позитивними. В антинаркотичній роботі не існує і не може існувати єдиного універсального засобу. До цього питання необхідно підходити тільки в комплексі. Створення комплексу заходів, спрямованих на протидію наркотикам — це загальне завдання медиків, педагогів, психологів та юристів. Зрозуміло одне: раннє антинаркотичне виховання в наш час є вкрай необхідним, але це виховання повинно здійснюватись високопрофесійно і перманентно. Епізодична (на громадських засадах) антинаркотична діяльність ніякої користі не приносить, а часто навіть завдає шкоди.

Крім роботи зі школярами, учнями, велику увагу слід приділяти антинаркотичному впливу на їх батьків. Озброєння батьків достатнім обсягом медичних знань з основ наркології, гінекології, психогігієни є одним з найважливіших питань антинаркотичної діяльності.

Надання цих знань (особливо батькам учнів початкової школи) треба пов'язувати з конкретними прикладами, з урахуванням регіональних, релігійних особливостей, рівнем вихованості дітей, типом сімейних відносин тощо.

Особливо важливим є переконання батьків в тому, що сім'я, відносини в ній є, системоутворюючими факторами в формуванні подальшої поведінки дитини. Необхідно навести приклади основних типів сімейного виховання: гіперпротекція. гіпопротекція по типу "попелюшки", "кумира сім'ї" та негативний вплив такого виховання на подальше формування особистості дитини взагалі й її стійкості до наркотизації зокрема.

Особливий наголос слід робити на тому, що особистий вплив батьків (особливо негативний) — сімейні сварки, побутове пияцтво — може сприяти дезадаптації дитини і в подальшому гіпертрофії наркотичної мотивації. Як і в роботі з учнями, підхід до антинаркотичної просвіти батьків повинен бути індивідуальним. Перш за все потрібно переконати батьків, що при найменшій підозрі вживання їх дитиною наркотичних речовин вони повинні негайно звернутися до спеціаліста. І в цьому питанні медики, педагоги можуть і зобов'язані надати допомогу.

Висновки

Профілактика зловживання наркотичними речовинами є дуже актуальною проблемою сьогоднішньої України, адже наркотики калічать молодих людей за якими майбутнє нашої нації, сприяють деградації населення держави, зростанню корупції й організованої злочинності. Методи недопущення ввезення наркотиків на територію України, перекривання шляхів надходження наркотичних речовин на чорний ринок, відслідковування і нейтралізації організованих злочинних груп, що займаються торгівлею наркотичними речовинами знаходяться в компетенції правоохоронних органів. Це окремий і дуже важливий аспект боротьби з наркоманією. Однак, найголовнішими все ж таки залишаються питання просвітницької, пропагандистської і психокорекційної роботи серед підлітків і молоді з метою формування усвідомленого негативного ставлення до наркотиків, соціально-психологічна профілактика дезадаптації і дезорієнтації молодої людини, що вводить її до групи ризику з захворювання на наркоманію, призводить до моральної деградації а врешті решт і до фізичної загибелі внаслідок призвичаєння до наркотичної отрути. Такими є загальні міркування щодо профілактики зловживання наркотичними речовинами, з них можна зробити наступні конкретні висновки:

1. Профілактика зловживання наркотичними речовинами значною мірою зводиться до формування негативного ставлення до наркотиків серед молоді. Ця робота повинна починатися в молодшій школі і продовжуватися (зі зміною форм і методів подачі матеріалу та методичних засад проведення тематичних уроків з огляду на вік дітей й учнівської молоді) в середній та старшій школі а також у вищих навчальних закладах. При веденні агітаційної і пропагандистської роботи не слід “згущати фарби”, потрібно утримуватися від погроз і афористичних сентенцій типу “одна крапля нікотину вбиває коня”. Треба акцентувати увагу на тому, що хоча період звикання до наркотичних речовин неоднаковий для різних людей і різних наркотиків (для маріхуани, наприклад, він може тривати до двох років, для алкогольних напоїв – п’ять, вісім і навіть більше років, в той же час для наркотиків опійної групи – від тижня до двох місяців), результат завжди один – фізичне і моральне руйнування особистості.

2. Чільне місце в профілактиці зловживання наркотичними речовинами має відводитися психологічній допомозі підліткам і молоді. Ця допомога може реалізовуватися у двох аспектах:

По-перше, задачею практичного психолога є допомога у соціальній адаптації молодої людини. Адже, не таємниця, що саме психологічні проблеми особистісного характеру штовхають багатьох молодих людей до знайомства з наркотичним зіллям. Психолог повинен допомагати дітям і підліткам, що мають проблеми у спілкуванні з батьками й однолітками, різноманітні комплекси, фобії і т. ін. позбутися їх без того щоб удаватися до уявного раю, який несуть наркотики.

По-друге, слід звернути особливу увагу на психокорекційну роботу з особами так званої групи ризику. В загальному розумінні до неї належать усі особи, референтна група яких поблажливо (а часом навіть схвально) ставиться до вживання наркотичних речовин. Слід вжити зусиль для того, щоб молода людина могла подолати несприятливий вплив середовища, позбутися небезпечної комфортності, чітко сказати “ні” наркотикам. Тільки в цьому випадку вона має майбутнє, а отже, буде мати майбутнє і вся українська нація.

Література

1. Збірник матеріалів п’ятої та шостої сесій Національного комітету з профілактики наркоманії та захворювання на СНІД. – К., 1997.

2. Максимова Н. Ю. Психологический аспект профилактики алкоголизма и наркомании подростков. – К., 1995.

3. Максимова Н. Ю. Психологічна профілактика вживання підлітками алкоголю та наркотиків. – К., 1997.

4. Малюченко Г. Н. Профилактика наркомании в образовательной среде: проблемно-ориентированный подход. – Саратов, 2001.

5. Межрегиональная научно-практическая конференция «Профилактика наркомании в подростковой и молодёжной среде» / под ред. Е. А. Алёшина. – Казань, 2000.

6. Модель подготовки специалиста по профилактике наркоманий в системе высшего профессионального образования / под ред. Л. М. Шипицына. – СПб., 2001.

7. Нагорна А. М., Беспалько В. В. Профілактика наркоманії серед підлітків. – Кам’янець-Подільський, 2001.

8. Профилактика алкоголизма и наркомании среди учащихся профтехучилищ / под ред. Е. А. Удаловой. – К., 1997.

9. Самыкина Н. Ю., Макаров А. В., Коронцевич О. А. Памятка по профилактике наркомании. – Самара, 2001.

10. Школа та її роль у профілактиці алкоголізму та наркоманії серед дітей і підлітків / під ред. С. Говоруна. – К., 1998.