Поезії Марійки Підгірянки

КОНСПЕКТ УРОКУ

З літератури рідного краю

Поезії Марій ки Підгірянки

Тема. Література рідного краю.

Марійка Підгіянка. Поезії.

Мета. Ознайомити учнів у літературною довідкою про письменницю Марію Омелянівну Домбровську та її поетичну творчість. Розвивати в них уміння сприймати поетичні картини рідної природи через поезію. Виховувати любов до рідної землі, захоплення її красою та неповторністю.

Обладнання. Портрет Марійки Підгіянки. Картини-пейзажі.

Хід уроку.

Додому стежичка в’ється

Вся в квіті

Милішої, кращої не знайду

В світі.

Краса всюди є на світі,

Та щастя – лиш дома є!

Краю милішого, ріднішого

Як Україна –

В світі нема.

Служби чеснішої, вірнішої

Як для України –

В світі нема.

Жертви чистішої, святішої

Як для Вкраїни –

В світі нема!

І. Оголошення теми і мети уроку.

ІІ. Вступне слово про письменницю.

У передгір’ї Карпат, недалеко від ріки Прут, розкинулося мальовниче село Білі Ослави. Наприкінці села під лісом у чепурній хатині жив лісничий державних лісів Омелян Ленерт.

День 29 березня 1881 року був радісним для нього – молода дружина подарувала йому первістка – дівчинку, яку охрестили Марійкою.

Усе дитинство Марійки пройшло в мальовничих та чарівних Карпатах. Тут вона прислухалася до смерекової мови старого лісу, пильно читала таємні книги, писані та мережані стрімкими горами бурхливими ріками, захоплювалася народною піснею, входила у духовний світ свого народу.

“Самоук, несміливе дитя Підгір’я”, - говорила вона пізніше про себе, бо освіту їй довелося здобувати самотужки. Українська школа і українські вчителі не були тоді в пошані у цісарсько-королівської влади. Та і батько не мав достатньо коштів, щоб дати вищу освіту всім своїм дітям.

Марійка ж закінчила двокласну школу с. Уторопи, куди переїхали її батьки. Та і по навчанню.

Однак допитливу й розумну дівчину аж ніяк не влаштовувала доля домогосподарки.

Однак допитливу й розумну дівчинку аж ніяк не влаштовувала доля домогосподарки.

Гостюючи у свого дідуся по матері священика Миколи Волошина в с. Заріччя, дівчина користувалася його багатством – великою бібліотекою класичної літератури. Тут вона прочитала твори Т.Шевченка, Ю.Федьковича, О.Пушкіна, Л.Толстого, А.Міцкевича.

Наполеглива гуцулка самотужки склала екстерном іспит за восьмикласну жіночу школу в Коломиї, а потім також екстерном – а жіночу вчительську семінарію – і стала вчителькою.

ІІІ. Вчителювання.

Сорок довгих учительських років...

Сорок літ з не терпінням чекала вона першого дзвоника. Сорок разів тривожно прислухалася до літнього останнього дзвоника. Сорок років наполегливо боролася з неписьменністю українського народу, щиро, безкорисливо служила йому.

Тернистим був шлях Марії Омелянівни Домбровської, цієї подвижниці народної освіти і невтомної громадської діячки у колишній Галичині. Скільки роботи перероблено нею, скільки сили та енергії віддано дітям, для яких вона була щирим другом і порадницею, а її вірші вони могли зустріти у читальнях у букварях.

“Безконечні казки”

“Діти й ластівка”

Марія Омелянівна працювала сільською вчителькою у найбільш віддалених гірських та передгірських місцевостях. Вона не тільки навчала дітей, а йшла під селянські стріхи і учила матерів-господарок правильно доглядати за немовлятами, готувати смачні страви, підтримувати затишок в оселі. Була для них вчителькою і порадницею.

Ця жінка була наділена неабияким поетичним хистом, що прислужився їй під час навчання і виховання діточок.

Щирі мелодійні вірі Марійки Підгорянки допомагали дітям запам’ятати букви, засвоїти арифметичні дії, пояснювати різноманітні явища природи.

А почала писати Марія ще в юності. Тоді і обрала собі літературний псевдонім Марійка Підгорянка – в знак любові та пошани дорідного прикарпатського краю.

- Творчість Марійки Підгірянки.

Твори Марійки Підгірянки друкувалися в 1902-1908 роках, на сторінках газети “Діло”, журналу “Літературно-науковий вісник”.

1908 року вийшла її перша поетична збірка “Відгуки душі”. До неї увійшли кращі твори письменниці.

Та життєва доля не тільки дарувала радість. Влада була незадоволена діяльністю вчителів-просвітителів і перекидала волоків в село Ворона (Коломийський р-н), розлучивши з дружиною. Лише через два роки дали дозвіл і Марійці переїхати до чоловіка.

Вона веде активну громадську роботу, допомагає А.Домбровському налагодити діяльність товариства “Взаємна Поміч Українського вчительства”.

- Перша світова війна.

Не оминула родину війна. Августин в армії, Марійка з чотирма дітьми з прифронтової зони депортована в барак для українських біженців і виселенців у Австрії.

Та в цій життєвій бурі М.Підгіянка не губиться працює з дітьми українських виселенців, виконуючи свій учительський обов’язок.

“Поетка зробила на мене враження людина великої духом, сильної індивідуальності і жіночої лагідності”.

(згадувала Осипа Заклинська).

Всі дивувалися тому, що М.Підгірянка була точною і обов’язковою. Скрізь, де вона працювала, шкільні власті, товариств і прості люди відносилися до неї з великим призначенням і повагою.

Перебуваючи на чужині, тужила за рідним краєм. Слідкувала за боротьбою українських січових стрільців. Там народилася її нова збірка “на чужині”, яка загубилася в редакції “Волі” у Відні.

Будучи надзвичайно талановитою і обдарованою поетеса мало дбала про дальшу долю своїх віршів.

Рукопис четвертої збірки своїх поезій забула у поїзді.

- Закарпаття.

Після ліквідації таборів М.Підгірянка переїжджає на Закарпаття. Вчителює, багато працює, займається громадською діяльністю.

Знаючи німецьку, чеську, польську мови, письменниця багато перекладала та більшість її перекладів, як і її творів загинули в пожежі на початку війни.

- Літературна діяльність.

Марійка Підгірянка недаремно знайшла себе у віршах.

Духовну наснагу їй дав для творчості наш рідний край “Верховина” і рідної України.

“Тут, де ми живемо”

Письменниця закликає і вчить дітей любити рідний край, милувати його красою, вчить доброти і милосердя.

“Калина”, “Діти й ластівка”, “Білині горішки”.

Все, що пов’язане з історією українського визвольного руху відчувала особливо її найвище святе кохання – Україна. Складаємо присягу “Україно, Тобі”.

Вперше в Коломиї видатна українська дитяча поетеса Марійка Підгорянка побувала ще у дитячому віці.

Трохи пізніше, коли у Коломиї гастролював Львівський український мандрівний театр “Реська бесіда”, вона дивилася у залі Народного дому, виставу “Ой не ходи, Грицю...”, яка дуже її схвилювала”.

А у червні-липні 1896 р. Марійка складала у Коломиї випускний іспит за восьмикласну жіночу школу. Тоді вона вперше прочитала “Кобзар” Т.Шевченка і однотомну “Історію України”.

За місяць перебування у Коломиї вона майже двічі або й тричі прочитала ці книжки і вони дуже вплинули на формування її світогляду.

Марійка Домбровська тоді ж познайомилася з сім’єю вчителя Вітвицького, яка заохотила її до подальшого навчання в учительській семінарії.

Подружжя Домбровських працює в с. Ворона на Коломийщині, допомагають селянам позбутися різних негараздів. У 1911 р. минуло 50 років з дня смерті Т.Шевченка. З цього приводу вирішили влаштувати в Фотинії концерт. Найважче було з організацією хору. Крім учителів Фотинії довелося запросити ще хористок зі Станіславського і коломийського “Бояна”.

Марійка Підгірянка сама виступала на святкуванні з доповіддю про Т.Шевченка, ілюструючи зміст уривками з творів Шевченка, бо знала майже всі його поеми напам’ять.

Сценка “В чужому пір’ю”.

- М. Підгорянка і Коломия.

Підсумок.

Жінка, мати, вчителька, поетеса. Було б дуже дивно якби вона не писала про дітей і для дітей. До останніх днів життя Марійка Підгорянка віддавала все свої уміння, весь свій талант рідному народові, коханій Україні.

Вчительку-поетесу не забували колишні її учні. Її було прийнято до Спілки письменників України.