Право спільної сумісної власності 2

Реферат на тему:

Правоспільноїсумісноївласності

На відміну від права спільної часткової власності, право спільної сумісної власності може виникнути тільки на підставах, прямо передбачених законом.

До прийняття Закону України "Про власність" право сумісної власності могло виникнути у подружжя після реє­страції шлюбу. Цим правом могли користуватися члени колгоспного двору, а з 20 травня 1985 р. — члени спільного господарства громадян (громадяни, які займалися індиві­дуальною трудовою діяльністю у спільному господарстві).

В чому ж суть права спільної сумісної власності? В су­місній власності, як і в частковій, право кожного із спів­власників не обмежене якоюсь конкретною частиною спі­льного майна і розповсюджується на все майно в цілому. В той же час у сумісній власності, на відміну від часткової, кожному із співвласників до виділу або поділу не належить заздалегідь визначена частка в праві власності на спільне майно. Це основна ознака сумісної власності. В законі спі­льна сумісна власність характеризується як власність без визначення часток (ч. 2 ст. 112 ЦК України). До того часу, поки існує спільна сумісна власність, потрібно виходити з того, що право одного співвласника на все майно є таким же, як і права інших співвласників цього майна. Крім то­го, в більшості випадків учасники спільної власності пов'язані між собою ще й особистими правами: реєстраці­єю шлюбу, родинними зв'язками тощо.

Ст. З Закону України "Про власність" передбачає можливість виникнення спільної сумісності власності з участю громадян, юридичних осіб і держави. На нашу думку, ця норма закладена на майбутнє. Що ж до дію­чих суспільних відносин у сфері спільної сумісної влас­ності, то Закон України "Про власність" передбачає виникнення спільної сумісної власності подружжя (ст. 16). До спільної сумісної власності відноситься також майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї (ст. 17), а також майно, що належить особам, які ведуть селянське (фермерське) господарство (ст. 18).

Право спільної сумісної власності осіб, які ведуть се­лянське (фермерське) господарство. Виходячи із змісту ст. 18 Закону України "Про власність", суб'єктами се­лянського (фермерського) господарства є особи, які ве­дуть таке господарство. Детальніше регламентує це пи­тання Закон України "Про селянське (фермерське) гос­подарство", прийнятий 20 грудня 1991 р.

В ст. 2 цього закону дається визначення селянського (фермерського) господарства. У ч, І названої статті за­значено, що це господарство є формою підприємництва .громадян України, які виявили бажання переважно осо­бистою працею членів цього господарства виробляти то­варну сільськогосподарську продукцію, займатися її пе­реробкою і реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річ-ного віку, інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерсько­го) господарства не є особи, в тому числі й родичі, які працюють у ньому за трудовим договором. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою. Таким чином, у разі, якщо членами такого гос­подарства є кілька осіб, всі вони є спільними сумісними власниками майна сільського господарства. У їх власно­сті можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предме­ти особистого користування1, предмети домашнього гос­подарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена про­дукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні па­пери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) гос­подарства за взаємною домовленістю.