Інвестеційна активність в Україні

Національний Університет

“Києво Могилянська Академія”

Курсова робота на тему:

ІНВЕСТИЦІЙНА АКТИВНІСТЬ

В УКРАЇНІ

Виконав: студент департаменту

економічних наук

другого року навчання

Зузак Сергій Вірославович

Науковий керівник:

Сніжко Андрій Ерленович

Київ

1999

ПЛАН

1. Вступ: оцінка інвестиційного клімату.

2. Рух інвестицій.

а) обсяг і оцінка достатньості;

б) структура інвестицій, абсолютні та відносні показники до ВВП;

в) ефективність інвестицій;

3. Залучення внутрішніх джерел до інвестування в економіку України.

4. Шляхи покращення інвестиційної активності.

5. Висновок.

ВСТУП: ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ

Спільною проблемою для країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна, на різних етапах розвитку є те, що інвестиційна діяльність у роки реформ значною мірою визначається нестачею власних коштів підприємств, зниженням частки довгострокових кредитів, високими процентними ставками по кредитах, які залучаються і скороченням обсягів цекнтралізованих капітальних вкладень.

У результаті тривалої соціально-економічної кризи інноваційно інвестиційний комплекс України постраждав найбільше. Щоб покращити становище в економіці необхідна наявність інвестиційного інтересу та, звичайно, коштів, що забезпечили б перехід господарства України із занепаду до стабілного і розвиненого існування.

На сьогоднішній день український інвестиційний клімат оцінюється як паганий, як результат обсяг інвестицій не досягає необхідного. Фактичні показники порівняння інвестування по країнах Східної Європи демонструють нам це. За показником обсягу іноземних інвестицій на душу населення - близько 28 дол. - Україна на початок 1997р. посідала останнє місце серед східно- європейських країн. Наприклад в Угорщині цей показник складав 1500 дол., в Чехії- 400 дол., в Естонії- 320 дол.[1]

Серед причин непривабливості України називають: повільні темпи реформування як економіки так і законодавчої бази, важкі умови входження іноземних інвесторів в економіку, а також не раціональний розподіл внутрішніх інвестицій- приватних і державних.

За твердженнеям спеціалістів, часто причинами сриятливого інвестиційного клімату є надмірна заполітизованість економіки. “Режим підтримки галузей господарства розповсюджується в залежності від політичних пріоритетів вищих посадових осіб ... А також конфлікт інтересів законодавчої і виконавчої влади зараз виступає гальмом розвитку реформ в Україні.”[2]

Також несприятливий клімат частково можна пояснити нездатністю держави забезпечити фінансування тих галузей, які не можуть бути проінвестовані із приватних (внутрішніх чи зовнішніх) джерел. Причина того чому приватні інвестори не можуть вкладати кошти в певні галузі все та ж державна політика. На даному етапі необхідно щоб урядом були сформовані стратегії інвестування таким чином, щоб не було підміни потенційного приватного інвестування бюджетними коштами, оскільки це знижує загальний рівень інвестування в економіку й відволікає державні кошти від життево важливих завдань, які не в змозі виконувати приватний секторю. Хоч як би це не звучало, але в першу чергу державі слід інвестувати ті галузі які залишаються непривабливими для приватних чи іноземних інвесторів.

Що ж до залучення іноземних інвестицій то, як твердять спеціалісти[3] процес залучення іноземних інвестицій у нашу країну супроводжується також цілим рядом негативних тенденцій. Зокрема виділяють вісім таких пунктів:

* по-перше, обсяги надходжень іноземних капіталовкладень протягом останніх років не зіставні з дійсними потребами в них;

* по-друге, малий середній розмір інвестування в конкретні проекти унеможливлює кардинальне поліпшення загальної ситуації (За даними Міністерства економіки України, у 1997р. розмір іноземних інвестицій складав у середньому близько 240 тис. дол. на один проект );

* по-третє, по ряду регіонів України спостерігається зменшення обсягів іноземних інвестицій;

* по-четверте, вкрай незначний обсяг іноземних інвестицій спрямовується у вітчизняну виробничу сферу, і зокрема, промисловість. (Так за 1997р. він становив 49,8% від загального обсягу надходжень, тоді як за 1996р. цей показник дорівнював 50,6%. Це спричинює як загальна економічна ситуацій, так і не виважені дії із формування законодавства.);

* по-п’яте, спостерігається значна концентрація іноземних капітальних вкладень по окремих регіонах країни. (До 2/3 інвестицій сконцентровано в підприємствах м. Києва (29,9%), Київської обл. (9,8%), Дніпропетровської обл. (7.7%), Черкаської обл. (6,5%), Крима (6,5%), Одеської обл. (6,1%).);

* по-шосте, недосконалою залишається і форма залучення інвестицій в Україну;

* по-сьоме, проблему становить і участь іноземних інвесторів у приватизації в Україні. (За даними Держкомстату у 1996р. із проданих 460 пакетів акцій лише 1% був придбаний західними інвесторами.);

* по-восьме, значну частину іноземних інвесторів у національну економіку становлять фірми банкрути, аутсайдери.

Таким чином, ми бачимо, що стан української економіки потребує інвестувань, та проте ряд несприятливих чинників заважає притоку зовнішніх інвестицій і знижує рівень внутрішнього інвестування.

РУХ ІНВЕСТИЦІЙ

ОБСЯГ І ОЦІНКА ДОСТАТНЬОСТІ

Динаміку інвестицій в Україні за останні роки можна прослідкувати за діаграмою (д1а.). Обсяг інвестицій (зовнішніх) очевидно збільшується, та проте як твердять аналітики все ж це не той рівень залучення інвестицій який можна б було отримувати за даних економічних потенціалів.

Також впадає в очі й недосконалість залучення інвестицій. Наприклад. За 1997р. основна форма залучення інвестицій була за рахунок внесків рухомого й нерухомого майна (причому часто далеко не найкращої якості) - 378 млн. дол. (49,8%), та грошових внесків - 298,8 млн. дол. (39,4%), внесків у формі цінних паперів - 34 млн. дол. (4,5%). Окрім того, спостерігаються випадки масового ввезення несертифікованих інвестиційних товарів, сировини, обладнання і технологій. Водночас нерезидентами за цей час було вилучено капіталу на суму 79,5 млн. дол.

За даними Держкомстату станом на 1 січня 1998р. загальний обсяг інвестицій становив лише 2053,8 млн. дол. Для порівняння на 1 липня минулого року, за оцінкою, накопичений іноземний капітал в економіці Росії (без урахування органів грошово- кредитного регулювання і банківського сектора) становив близько 18 млрд. дол. (у тому числі за 1991 - 1993рр. надійшло 3 млрд. дол., за 1994р. - 1 млрд. дол., у 1995 - 3 млрд. дол.). За оцінкою, обсяг іноземних інвестицій у І півріччі 1997р. становив 5 млрд. дол., із яких частка прямих інвестицій становила 30%. Сумарні довгострокові інвестиційні зобов’язання зарубіжних фірм за укладеними контрактами в Казахстані оцінюється більш ніж у 60 млрд. дол. Прямі іноземні інвестиції в економіку України вже перевищили 6 млрд. дол.

Із загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну найбільші обсяги вкладено нерезидентами із США - 381,2 млн. дол. (18,6% до загального обсягу), Нідерландів - 214,0 млн. дол. (10,4%), Німеччини - 184,7 млн. дол. (9,0%), РФ - 150,4 млн. дол. (7,3%), Великобританії - 149,9 млн. дол. (7,3%), Кіпру - 125,6 млн. дол. (6,1%), Ліхтенштейну - 123,4 млн.дол. (6,0%).

Звичайно, такі масштаби іноземних капітальних вкладень - крапля в морі від реальних потреб в них вітчизняної економіки. А ці потреби оцінюються експертами в 40 - 50 млрд. дол. Залучення додаткових інвестицій насамперед потребують: вітчизняна металургія - 7 млрд. дол., машинобудування - 5,1 млрд. дол., транспорт - 3,7 млрд. дол., хімія та нафтохімія - 3,3 млрд. дол. (за даними ще 1996 р.).

За останніми даними тільки Міністерство промислової політики України потребує значних коштів для реалізації 53 інвестиційних проектів, у тому числі 16 - у галузі металургії, 11 - у галузі деревообробки, 10 - у хімічній промисловості.

Так, лише для підвищення ефективності видобутку залізної руди на Полтавському гірничозбагачувальному комбінаті необхідно 105 млн. дол.; на розробку Стремігородського родовища апатитів та ільменітів - 150 млн. дол.; на оновлення металургійного комбінату “Запоріжсталь” - 120 млн. дол.; для нового цеху 150 млн. дол.; і таких прикладів можна навести ще багато, де гостро відчувається недостатність інвестицій та капіталовкладень.

Підсумовуючи дане питання можемо сказати тільки єдине, інвестицій в економіку ще катастрофічно не вистачає.

СТРУКТУРА ІНВЕСТИЦІЙ, АБСОЛЮТНІ І ВІДНОСНІ ПОКАЗНИКИ ДО ВВП

Галузевий розподіл зовнішніх інвестицій в Українську економіку має наступний вигляд:

Таблиця 1

Як видно найбільше іноземних інвестицій вкладено в харчову промисловість (20,6% від загального обсягу), внутрішню торгівлю (16,4%), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення (8,5%), машинобудування та металообробку (8,2%), хімічну промисловість (6,9%), будівництво (4,4%). На ці шість напрямків вцілому спрямовано 2/3 усіх іноземних інвестицій. (Фактичні потреби по галузях було наведено вище).

Та все ж навіть за таких обсягів інвестиції справляють позитивний вплив на ВВП України (Чи навпаки. Правильно оцінити зв’язок показників зростання ВВП та рівня іноземних інвестицій в українських умовах дуже важко, оскільки в принципі їхній розмір не є досить великим щоб мати якийсь суттевий вплив на зростання ВВП. Тому, на мою думку цей зв’язок може мати напрямок як в один так і в інший бік. Можливо, обсяг іноземних інвестицій за весь цей період змінювався в залежності від того як змінювався стан української економіки. Що в принципі виглядає більш реалістичніше, оскільки допокищо активність іноземних інвесторів підвищувалася тільки тоді коли в Україні більш-менш стабілізовувалася економіка). Розглянемо діаграми д1а і б[4].

Як же виглядають інвестиційні складові в українській економіці можемо побачити із таблиці 2:

Таблиця 2

Таким чином, як видно із наведеної таблиці, усі складові розбиті на “валове нагромадження основного капіталу” і “інвестиції в запаси” які фактично і визначають структуру інвестицій в Україні. Крім того слід зазначити, що саме в такій формі їх обраховують у ВВП. Неважко помітити, що саме валове нагромадження капіталу як структурна частина усіх інвестицій має визначальну роль у впливі на зростання чи спадання ВВП.

Якщо ж розглянути показники валових інвестицій співвідносно до ВВП, то динаміка виглядає таким чином: авловий внутрішній продукт за 1994р. склав 12038 млн. грв., валові інвестиції 4253 млн. грв.; за 1995р. показники відповідно 54516 млн. грв., 14547 млн. грв.; за 1996р.: 81519 млн. грв. і 18481 млн. грв.; за 1997р.: 92484 млн. грв. і 18604 млн. грв.; за 1998р.: 100200 млн. грв. і 18540 млн.грв. Підрахунок показує, що частка валових інвестицій у ВВП по роках складає: 1994р. - 35,3%, 1995р. - 26,7%, 1996р. - 22,8%, 1997р. - 20,1%, 1998р. - 18,5%. Як бачимо - відносні показники говорять, що все ж таки частка валових інвестицій у ВВП щорічно падає. Основною причиною зменшення валового нагромадження капіталу, а отже й валових інвестицій вважають теперішнє скорочення інвестиційних потреб великих підприємств через недовикористання вже існуючих виробничих потужностей. Тому вважається, що зростання ВВП можливе навіть у випадку зменшення частки валового нагромадження основного капіталу. Проте зрозуміло, що без подальшого зростання інвестицій приватного сектора економічного зростання в Україні важко очікувати.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ

Яка ж ефективність інвестицій в Україні? На сьогодні можна багато говорити про потенціал економіки України і про незліченні прибутки, які можуть бути отримані інвесторами, але слід дивитись на реалії: до сих пір потреби в інвестиціях як таких є технологічними, і ці потреби досі не перетворилися на потреби економічні. Ще й досі капіталовкладення, що надходять в користування підприємств як правило йдуть на оновлення технопарку чи просто на реконструкцію обладнання. Як відомо такого типу витрати є безповоротні, тому якщо говорити про ефективність інвестувань як про ступінь поворотності вкладених коштів, то очевидно, що ефективність буде оцінюватись як дуже низька або взагалі не буде йти мова ні про яку ефективність.

Також слід звернути увагу і на активність західних інвесторів, їх зацікавленість у вкладенні коштів в Україну, як видно дуже низька. Чому так? Навіть ті ж інвестори, які, здавалося б, активно діють на українському ринку, кажуть, що прибутками з тих інвестицій, які вкладено, вони не задоволені. Серед найбільш незадоволених АвтоЗАЗ- DAEWOO, UTEL, електротехнічний концерн ABB. Усі вони висловлюють незадоволення в першу чергу дуже заплутаною правовою базою, з якою щоразу доводиться мати якісь конфлікти, а також вони не задоволені тією окупністю капіталу, яка існує. За українських умов віддачу можна чекати через 7- 8 років, в той час як в інших країнах цей термін складає 2- 3 роки (висловлювання представника АВВ)[5]; АвтоЗАЗ- DAEWOO взагалі припинив випуск продукції з січня 1999р.

Майже всі іноземні організації зійшлися думкою в тому, що тим фірмам, які вже перебувають на українському ринку легше, оскільки вони майже пристосувалися до українських умов за роки їх просування на ринку. Вони приділяють значну увагу тому як існувати в тому середовищі, що маємо в Україні. Фактично, це існування не можна назвати спокійним навіть після того як вони утвердились на ринку. Постійні зміни законодовства і порядку діяльності фірм з іноземним капіталом не дають розвиватись у повну силу. Новачки ж взагалі “розгублюються” при таких різких змінах ринкової політики, починають робити те чого не слід в українських умовах, як наслідок вони не витримують і, втративши капітал, припиняють діяльність. Наочним прикладом може слугувати DAEWOO, якому не допомогло навіть те, що він мав до просування на ринок значні кошти. Незгоди з державними установами привели його до призупинення діяльності. Звичайно є фірми які задоволені своєю діяльністю в Україні, але знову ж таки це фірми, які почали свою діяльність давно і їх розвиток на початкових стадіях був також обмежений.

Отже, про хоч якусь ефективність інвестиційних проектів можна буде говорити лише тоді, коли в Україні виправиться легітимна та адміністративна бази в першу чергу, і коли дійсно пройде етап інвестування на технологічні потреби. Потужні стабільні західні компанії зараз не мають бажання вкладати свої гроші в досить інвестиційно ризикову Україну. В основній своїй масі інвестори це об’єкти малого і середнього бізнесу. Серйозні вкладення 50 млн. дол. і вище сьогодні є дуже рідкісними в Україні. (В той час як на Заході така квота вкладається навіть в ризикові підприємства.)

ЗАЛУЧЕННЯ ВНУТРІШНІХ ДЖЕРЕЛ

ДО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНСЬКУ ЕКОНОМІКУ

Серед внутрішніх інвесторів розрізняємо державу і приватних інвесторів. Щодо держави то уже згадувалося, що рівень державного інвестування економіки щорічно знижується (слід зазначити, що ті проекти які закладає держава мають тенденцію бути невиконаними). За даними Держкомстату рівень державних інвестицій скоротився з 4,6% ВВП в 1994р. до 1,3% у 1997р. У 1997р. державні каппітальні вкладення у розвиток економіки країни скоротились у порівнянні з 1996р. на 7,5%, в об’єкти виробничого призначення на 5,8%. Недовиконання державних планів має такий вигляд: капітальні вкладення на рік планувалися в обсязі 12,8 млрд. грв., було освоєно 10,4 млрд. грв., або 81,7% від передбаченого на рік. Капіталовкладення в підприємства приватної форми власності планувалося в обсязі 925,6 млн. грв., колективної 5,4 млрд. грв., бкло освоєно 920,8 млн. грв. і 4,5 млрд. грв. відповідно. Щоб ознайомитися з державними недовкладеннями розглянемо Таб.3[6].

Таб.3.

Якщо в попередні роки бюджетні капіталовкладення становили понад третину від загального обсягу внутрішніх інвестицій, чи 4,5- 5% від ВВП, то у 1996р. їх рівень знизивася до 15,2% і 2,4%, а на 1997р. видатки на фінансування капіталовкладень у держбюджеті взагалі не передбачались.

Не виправдались у 1997р. і надії на фінансування капіталовкладень у розмірі 500 млн. грв. за рахунок надходження від приватизації державного майна. Із цього джерела фактично до бюджету надійшло лише 76 млн. грв. чи 15% від очікуваного. Державні капітальні вкладення в Україні залишаються низькими, порівняно з іншими перехідними економіками. Зростання витрат на інвестиції з Держбюджету в 1998р. не очікувалось через жорстку бюджетну політику. Наявність значної заборгованості по зарплаті та соціальних виплатах залишає небагато можливостей для інвестування.

Головним джерелом інвестиційних ресурсів залишаються власні кошти підприємств і організацій (74% до загального обсягу)[7]. Хоча приватні капіталовкладення продовжують зростати на фоні спаду загальних вкладень, збереження високих ставок на ринку цінних паперів не може сприяти інвестиційній діяльності комерційних банків. Це значно стримує приватні інвестиції та їх зростання. Також негативно впливає на приватні капіталовкладення зменшення понижуючого коефіцієнта

амортизації з 0,7 до 0,6, згідно прийнятого закону Верховної Ради[8]. Це ще зменшує вільні кошти підприємств за рахунок переведення їх до бюджету.

Збереження високих відсоткових ставок також не сприяє перетоку коштів до реального сектора економіки. Динаміку процентних середньозважених ставок можна розглянути на діаграмі Д.2.В порівнянні з іншими країнами процентні ставки в Україні зберігаються на дуже високому рівні і тому, як наслідок, обсяг внутрішніх інвестицій перебуває на низькому рівні. Високі процентні ставки не дозволяють брати високооб’ємні кредити на інновації та інвестування. Хоча існує думка, що процентні ставки в Україні це малодієвий апарат впливу на економіку країни. По моєму, ця малодієвість якраз і є наслідком величини процентних ставок. Збільшення політичних ризиків на передодні виборів негативно вплине на здійснення інвестицій в основний капітал. (Проте позитивна риса від проведення виборів також є: перед виборами можна очікувати інвестицій в інфраструктуру- ремонт та будівництво доріг, каналізаційних та опалювальних систем, розшитення газопостачальних та телефонних мереж).

Загалом ситуація з інвестиціями виглядає таким чином: сьогодні їх реальний обсяг складає 21% від рівня 1991р.; відбулося значне згортання інвестиційної діяльності відбулося в усіх регіонах України, а найбільше- у Херсонській, Житомирській, Чернівецькій обл. та республіці Крим. Найменшого скорочення зазнали промислові регіони, в яких розвинені паливна, деревообробна промисловість, металургія- сировинні галузі, які мають більші можливості вижити в кризовий період або ті, що традиційно підтримуються залишками централізованих капіталовкладень. Це Львівська, Івано-Франківська, Харківська, Донецька, Дніпропетровська обл. Окремо слід виділити м. Київ, на яке припадає близько 8% загального обсягу інвестицій.

Діаграма 2

70

60

50

40

30

20

10

1’97 2’97 3’97 4’97 5’97 6’97 7’97 8’97 9’97 10’97 11’97 12’97 1’98

кредити %/р.

депозити %/р.

Розподіл капіталовкладень по регіонах є вкрай диференційованим співвідношення між областями з найбільшим та найменшим обсягом інвестування у 1997р. становило 14:1 (у 1991р.- 8:1).

ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ

Отже в решті решт ми постали перед фактом, що інвестиційна фктивність в Україні на сьогодні ще на дуженизькому рівні і іноземні інвестори не поспішають вкладати серйозні кошти в економіку нашої країни. Внутрішні ж інвестори також не досить успішно можуть проводити фінансове вливання в нашу економіку оскільки в своїй діяльності вони дуже часто стикаються як з певними державними обмеженнями так і з недостатністю коштів навіть на власну реорганізацію. Яким чином виправити таку ситуацію, зробити так щоб привабливість інвестування в українську економіку зросла і як наслідок підвищилась інвестиційна активність в Україні. Отже, які несприятливі риси національної економіки підлягають першочерговій зміні для того щоб підвищити інвестиційну активність. Фахівці називають такі[9]:

* несприятливий інвестиційний клімат (занадто громіздка юридична база / близько 70 нормативно законодавчих актів та щорічна зміна законодавства, що регулює інвестиційні процеси);

* недосконалість національного інвестиційного менеджменту;

* фіскальний характер вітчизняної податкової системи;

* відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій;

* нерозвиненість вітчизняної інвестиційної інфраструктури;

* неналежна координація дій між усіма державними структурами в цій сфері (В Україні діють: Національне агенство України з реконструкцій та розвитку, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Державний інвестиційно- кліринговий комітет, Фонд державного майна України, Українська державна кредитно інвестиційна компанія та її філія- Українське агенство сприяння іноземним інвестиціям);

* відсутність достатньої кількості вільних економічних зон;

* неготовність до інвестицій більшості керівників українських підприємств;

* відсутність у нашій країні офіційного міжнародного інвестиційного індексу.

Щодо останнього пункту в різних виданнях існують різні оцінки. Так, американський банківський журнал “Institutional Investor” у своєму рейтингу за інвестиційною привабливістю ставить Україну на 111 місце серед 135 країн світу. Причому індекс її платоспрожності за 1997р. знизився на 0,1. У світі для порівняння інвестиційної привабливості країн використовується так званий інвестиційний індекс, який розраховується авторитетною Міжнародною Фінансовою Копорацією (IFC), для більшості країн з фондовим ринком, що розвивається. Так от, для України такий індекс навіть не розраховується.

Слід також звернути увагу на виправлення ситуації щодо ефективного функціонування національного фондового ринку, який повинен відповідати таким вимогам:

* захищати інтереси інвесторів;

* гарантувати прозорість операцій з цінними паперами та регулювання з боку держави;

* створювати легкий та безпечний перехід та засвідчення прав власності на цінні папери;

* застосовувати зручний механізм взаєморозрахунків (клірингу) по операціях з цінними паперами;

* надавати можливість отримувати прибуток від вкладень коштів у цінні папери.

Отже, як бачимо, для вирішення проблеми покращення інвестиційної активності необхідно вирішити певну кількість проблем пов’язаних з загальною зміною законодавчої бази в області інвестицій, тобто треба раціоналізувати апаратну структуру керування інвестиціями в Україні а також спростити законодавство стосовно інвестицій. Також є нагальна необхідність зміни податкової системи, і виправлення системи регулювання діяльності інвесторів (в першу чергу іноземних) в Україні.

ВИСНОВОК

Підсумовуючи усе написане можемо говорити про те, що інвести ційний клімат в Україні на сьогодні залишається незадовільним, що в першу чергу відбивається на активності інвесторів стосовно входження в економіку нашої країни, а також негативно впливає на загальний розвиток господарства. Сам процес залучення інвестицій супроводжується цілим рядом негативних рис найважливішими з яких є неефективна форма залучення, нав’язування урядом неприйнятних для інвесторів правил інвестування, малий середній об’єм інвестицій та “якість” інвесторів, яка залишає бажати кращого.

Загальний приток інвестицій, як зазначалося, залишається на дуже низькому рівні, що дуже чітко помітно при порівнянні з інвестуванням в інші країни СНД та Східної Європи. При співставленні показників реального надходження та потреб в інвестиціях ми бачимо, що їх катастрофічно не вистачає майже в усіх галузях господарства. Насьогодні дуже багато підприємств потребують значних фінансових вливань на реструктуризацію та інновацію та проте власних коштів у них не має в достатній кількості, а зовнішні інвестиції якщо і надходять то в недостатній кількості. Таких підприємств, які повністю забезпечені коштами в Україні дуже мало. Якщо брати до уваги неефективність державних стратегій розподілу внутрішніх інвестицій, що поєднується з нездатністю держави виконати власні інвестиційні плани і відсутністю можливості достатнього інвестування приватними (внутрішніми) організаціями, то бачимо, що нормального підгрунтя до залучення достатнього обсягу коштів в економікунемає.

Розмір інвестицій як складової ВВП щорічно зменшується (відносний показник), при одночасному збільшенні абсолютних показників як ВВП так і валових інвестицій. Це пояснюється в першу чергу тим, що великі підприємства зараз не мають таких інвестиційних потреб через недовикористання вже існуючих виробничих потужностей. Тому вважається, що зростання ВВП можливе навіть у випадку зменшення частки валового нагромадження основного капіталу. Визначальну роль у зростанні чи спаданні ВВП відіграє накопичення основного капіталу, оскільки в абсолютному своєму значенні він до тепер значно переважає інвестиції в запаси. Галузеву структуру інвестицій можна розглянути в Таб.1 на 1.1998р.

Ефективність вкладених інвестицій є дуже малою в першу чергу через те, що до сих пір потреби в інвестиціях як таких є технологічними, і ці потреби досі не перетворилися на потреби економічні. Ще й досі капіталовкладення, що надходять в користування підприємств як правило йдуть на оновлення технопарку чи просто на реконструкцію обладнання. Як відомо такого типу витрати є безповоротні, тому якщо говорити про ефективність інвестувань як про ступінь поворотності вкладених коштів, то очевидно, що ефективність буде оцінюватись як дуже низька або взагалі не буде йти мова ні про яку ефективність. Якщо подивитись на проблему з боку самих інвесторів то вони, в основному, незадоволені тим поверненням коштів, які вони вклали в економіку України. Серед основних причин, які перешкоджають вільній діяльності інвесторів з послідовним їх розширенням активності є незрозуміле і часто фіскальне інвестиційне законодавство.

Ситуація з внутрішніми інвесторами також не з легких. Як уже зазначалося, у держави відсутні дієві стратегії фінансування економіки. Ними вона перекриває можливість інвестування з внутрішніх приватних джерел, одночасно не маючи змоги виконати власні плани щодо інвестування. (див Таб. 3). Окрім того на активність внутрішніх приватних інвесторів значний вплив мають високі відсоткові ставки (див. Діаграму 2). Високий рівень відсоткових ставок не дозволяє залучати більші обсяги інвестувань від приватних джерел, і тому їх вплив на зміну економічного становища сьогодні дуже слабкий, майже недієвий. Загальна картина з інвестиціями така, що згортання їнвестицій відбулося майже в усіх регіонах, за виключенням тих де завжди відбувалося фінансування із залишків централізованих капіталовкладень. Поглибилась диференціація інвестування окремих регіонів України (співвідношення між областями з найбільшим та найменшим обсягом інвестування у 1997р. становило 14:1 (у 1991р.- 8:1)).

В таких умовах інвестиційна діяльність в Україні не досягає того потенційного рівня, який би вона могла мати за нормальних умов. Яким чином виправити таку ситуацію, зробити так щоб привабливість інвестування в українську економіку зросла і як наслідок підвищилась інвестиційна активність в Україні. Серед основних несприятливих пунктів, які слід виправити щоб покращити інвестиційну активність: несприятливий інвестиційний клімат, фіскальний характер вітчизняної податкової системи, складність і неоптимізованість структури апаратного регулювання інвестиційної діяльності, приватизація підприємств іноземними суб’єктами економічної діяльності (слід розширити доступ до приватизації підприємств). А також слід виправити ситуацію в області операцій з цінними паперами, фактично - розвинути їх до нормального рівня, адже на даному етапі існує дуже багато неточностей у оформленні самої структури обігу цінних паперів, недостатньо чіткий механізм взаєморозрахунків цінними паперами, встановити гарантії регулювання операцій з цінними паперами з боку держави. Роль фондового ринку у впливі на інвестиційну діяльність досить значна оскільки досить багато інвестиційних процесів пов’язано саме з операціями на фондовому ринку, а також з тим, що одним із видів (мабуть, найбільшим) зовнішнього інвестування є вкладення коштів в економіку країни через скуповування ОВДП, чи акцій підприємств.

Отже бачимо, що покищо інвестиційна активність в Україні перебуває на дуже слабкому рівні. І тільки виправлення інвестиційного клімату, законодавчої бази регулювання інвестиційної діяльності, зменшення фіскального характеру податкової системи, зменшення відсоткових ставок та налагодження інвестиційних стратегій держави дополможе покращити те становище, яке зараз склалося в нашій державі.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. “Квартальні передбачення”, 1998р.

2. “Финансовые риски”, 1(13)1998р.

3. Барановський О. І. “Інвестиційна безпека”, (“Фінанси України”7’98)

4. І. Карандакова, “Оцінка інвестиційного клімату в Україні та напрямки його покращення” (“Економіка. Фінанси. Право.”, 1’99)

5. “Співпраця України зміжнародними фінансово-кредитними організаціями ”, 1997р., Зузак С. (робота з обласної конференції МАН, Львівської обл.)

6. Матеріали підготовані до з’їзду ЄБРР у м.Києві.(1998р.)

7. “Инвестор довольный и недовольный”, (“Українська інвестиційна газета”,16 березня 1999р.)

8. “Акціонерні товариства. Залучення інвестицій”, Київ, 1997р.

[1]“Співпраця України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями ”, 1997р., Зузак С.

[2] І. Карандакова, “Оцінка інвестиційного клімату в Україні та напрямки його покращення” (“Економіка. Фінанси. Право.”, 1’99)

[3] Барановський О. І. “Інвестиційна безпека”, (“Фінанси України”7’98)

[4] Матеріали підготовані до з’їзду ЄБРР у м.Києві.

[5] “Инвестор довольный и недовольный”, (“Українська інвестиційна газета”,16 березня 1999р.)

[6] Барановський О. І., “Інвестиційна безпека”.

[7]“Квартальні передбачення”, квітень 1998р.

[8] Закон Верховної Ради “Про внесення змін до Закону України про податок на прибуток підприємств”

[9] Барановський О. І.; “Квартальні передбачення”; “Финансовые риски”1’98