Передача вірусу СНІДу

Реферат на тему:

„Передача вірусу СНІДу”

СНІД – інфекційне захворювання, що викликається лімфотропними вірусами, які вражають імунозалежний ланцюжок імунної системи, при цьому організм стає сприйнятливий до інфекційних захворювань, пухлин.

Механізм передачі інфекцій: парантеральний, статевий, від матері до плоду, через плаценту, через грудне молоко. При обстеженні вагітних ВІЛ-позитивних жінок вдається виявити антитіла до ВІЛ у плода 8-12 тижнів вагітності. В ранніх строках інфікованими можуть бути тімуса, ворсинки трофобласту, мезинхімальні клітини, ембріональні кров’яні клітини плода. Характер розвитку ВІЛ інфекції залежить від статусу матері (соціального і клінічного), від генетичних особливостей дитини, строку отримання інфекції та наявність інфекційних токсичних агентів. Велике значення має контакт з кров’ю ВІЛ інфікованої матері при народженні дитини під час пологів. Діти, які інфіковані трансплацентарно хворіють важче і перші симптоми з’являються на перших місяцях життя дитини. Коли є інфікування при пологах, у дітей перші симптоми захворювання визначаються після інкубаційного періоду 12 місяців. Клініка СНІДу досить різноманітна. Перебіг хвороби може бути безсимтомним, або проявлятись клінічно. Протягом 6 місяців від першого контакту з ВІЛ хвороби має безсимптомний перебіг. Прояви недуги, що з’являються потім, часто мають неспецифічний характер. Підвищується температура тіла, хворі стають млявими, скаржаться на біль у м’язах, суглобах, катаральні явища в горлі, збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія). Іноді спостерігається енцефалопатія, втрата орієнтації, пам’яті, гострий менінгіт. У разі хронічного перебігу захворювання супроводжується цитопенією, лімфаденопатією.

В даний час чітко встановлено, що джерелом інфекції в даному випадку являється людина, хворий СНІДом, або носій збудника. Поскільки частіше захворювання виникає серед гомосексуалістів, бісексуалів, наркоманів, проституток і людей хворих гемофілією, які регулярно вводять собі VII і ІХ раптори крові, цю групу людей називають групою ризику.

Зараження СНІДом серед наркоманів можливе при внутрівенному (особливо при введенні наркотиків нестерильним шприцом).

Велика загроза заразитися СНІДом виникає і при переливанні крові, полученої від носія ВІЛ. Встановлено, що ВІЛ може циркулювати в крові здорових осіб (носіїв) протягом багатьох років.

Тому в даний час донорську кров необхідно ретельно вивчити, обслідувати на наявність ?????? до ВІЛ і тільки після цього її можна використати.

Великий відсоток в групі ризику проституток пояснюється тим, що, маючи многократні статеві стосунки з різними чоловіками, в тому числі і з носіями ВІЛ, рано чи пізно вони заражаються ВІЛ і стають його носіями. Ставши джерелом інфекції такі жінки продовжують займатися своєю „професією” і заражують здорових чоловіків.

В індустріально розвинених країнах частота гетеросексуального механізму передачі ВІЛ, хоча і повільно, але постійно росте, особливо серед груп високого ризику – наркоманів і осіб з високим рівнем ризику зараження венеричними захворюваннями.

Крім вищеперечислених механізмів передачі СНІДу існують ще загрози передачі вірусу захворювання від інфікованого чоловіка здоровому при пересадці органів.

Американські епідеміологи вважають, що передача вірусу імунодефіциту людини при контакті з слиною, сльозами і іншими біологічними рідинами хворого незначні. Але тим не менше факт перебування вірусу в цих рідинах, особливо в слині, не повинен ігноруватися.

Вірус СНІДу не передається при епізодичному спілкуванні людей, з допомогою повітряно крапельного, і фекально-орального механізмів, через укуси комах. Таким чином вивчення епідеміологій СНІДу показало, що основними механізмами передачі його являється статевий (через гомосексуальні, бісексуальні і гетеро сексуальні зв’язки). На другому місці стоїть парантеральний механізм передачі СНІДу шляхом використання нестерильних ігл і шприців.

Інфікування людей ВІЛ можливе через заражену кров і її компоненти (при введенні факторів згортання крові хворим гемофілією, переливанні інфікованої крові і її компонентів здоровим людям) або органи при пересадці.

Оскільки найбільша концентрація ВІЛ міститься в крові і спермі, то ймовірність зараження СНІДом сама висока в чоловіків (гомосексуалістів, бісексуалів) і у осіб, які ведуть статеве життя з частою зміною партнерів.

Не можна не враховувати і того факту, що вживання алкогольних напилків, куріння, наркоманія ведуть до пригнічення імунної системи, до зниження захисних сил організму в боротьбі з різними хвороботворними агентами, в тому числі і з вірусом імунодефіциту людини.

Тести на антитіла

Існують декілька типів тестів на антитіла до ВІЛ інфекції. На даний час найточніші 3 із них вступили в продажу:

- непрямий метод ELISA: антиген-проби

- конкурентний метод ELISA: антиген-проби, антиВІЛ-АТ

- „Сендвічевий” метод ELISA або агмоти??????????? і переливанню крові.

Реакція на індивідуальні білки ВІЛ детально вивчені методами:

- імуноблотінга і радіоімунопреципітації

Важливе місце представляють анти-ВІЛ-імуноглобуліни класу М, так як спочатку інфекції вони проявляються дещо раніше антитіл ІgE.

Оцінка виконаних тестів є підтверджуючі тести. В багатьох країнах введені додаткові процедури, які забезпечують достовірні результати.

Тестування хворих і донорів крові

У Великобританії на сьогодні тести на анти ВІЛ – АІН відрізняються від тестів на вірусний антиген або на виявлення ВІЛ в культурі клітин, загальнодоступний.

Їх регулярно проводять в медичних лабораторіях по охороні здоров’я і по всіх центрах переливання крові. Особам, які бажають тестуватися на анти ВІЛ-АТ їм спочатку треба проконсультуватися у свого лікаря-терапевта.

Найновіші набори для тестування на анти ВІЛ-АТ дозволяють виявити антитіла до родини ретровірусів, таким як ВІЛ-2.