Інтерполяція інструментів фіскальної політики на Державний бюджет України

Інтерполяція інструментів фіскальної політики на Державний бюджет України

Зміст

1. Податки

2. Видатки

3. Список літератури14

Податки

1. Фіскальна політика теж тісно пов'язана з держбюджетом, але у неї при цьому свій особ­ливий (податковий) "акцент". Саме тому інша її назва – податко­во-бюджетна політика. [ 14, с. 151]

Таким чином, фіскальною можна назвати політику держави в області податків як головного джерела доходів державного бюд­жету. [ 14, с. 151]

Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення за­гальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. [ 2, с. 172]

Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором ( обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах , що визначаються законами України про оподаткування.

До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподат­кування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування — прибуток під­приємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). По­даткова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величи­ною 13% для прибуткового податку з громадян означає, що за дохо­ду у 1000 гривень цей дохід розподіляється так: 130 гривень — державі, 870 — утримувачеві доходу. [ 8, с. 402]

Гранична податкова ставка – це відношення приросту виплачуваних податків до приро­сту доходу.

Т_гр (Y) =∆T/∆Y

Т_гр(Y) – гранична ставка оподаткування;

∆T– приріст податкових надходжень;

∆Y – приріст доходу. [ 2, с. 177]

Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.

Tсер (Y) = T / Y

Tсер (Y) – середня ставка оподаткування;

T – величина податкових надходжень;

Y– дохід. [2, с. 178]

Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

КриваЛаффера

Крива Лаффера показує зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і ви­являє таку податкову ставку (від нульової до 100%), при якій податкові надходження у бюджет досягають макси­муму.

TA(Y)T(Y)

Рис. 2.1. Крива Лаффера

Т – податкові надходження;

Т(Y) – податкова ставка;

ТА(Y)– податкова ставка, при якій податкові надходження максимальні.

З рис. 2.1. видно, що починаючи з нульової ставки подат­ку, збільшення Т(Y) приводить до зростання податкових над­ходжень (Т).Але починаючи з точки А наступне збільшення податкової ставки Т(Y) скорочує податкові надходження (Т) через негативну стимулюючу дію. [2, с. 179]

Крива Лаффера дає відповідь на запитання, при якій ставці податків Т(Y) податкові надходження (Т) у бюджет максимальні. При подальшому підвищенні податкової ставки моти­вація підприємницької діяльності послаблюється, падають об­сяги виробництва і зменшуються податкові відрахування до бюджету. Реальна ставка податків неоднакова для різних країн і далеко не завжди є оптимальною. [2, с. 180]

Зміна податкових ставок і механізм стягування податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збирається близько 50 видів податків і зборів. Всю сукупність цих податків згідно Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори.

Основні види податків можна згрупувати за наступними п'ятьма ознаками:

1. За об'єктами оподаткування розрізняють:

а) податок на доходи (зарплату, ренту, прибуток тощо);

б) податок на майно (землю, ліси, підприємства, будівлі тощо);

в) податок на витрати покупців певних товарів і послуг. [ 7, с. 151]

2. За способами стягнення податки поділяють на прямі та не­ прямі.

Прямими називають податки, що стягуються безпосередньо з одержувачів доходів (індивідуальний прибутковий податок) або власників майна (податок на власність або помайновий податок). [ 6, с. 151]

Позитивним в податку на власність є те, що він може пом'як­шувати нерівність між людьми, пов'язану з володінням матеріа­льними цінностями. В той же час цей податок часом стримує людей в накопиченні майна, пробуджуючи їх більше витрачати на поточне споживання. [ 5, с. 152]

Непрямі податки включаються до ціни певних товарів і стягуються із споживачів цих товарів при їх продажу. Тут також виділяють дві позиції акцизи і мито. [ 4, с. 152]

Акцизи – це податки на продаж товарів і послуг на внутрішньому ринку. Вони, в свою чергу, можуть бути поділені на:

а) індивідуальні акцизи – це надбавки до ціни на окремі види продукції (наприклад, тютюнові вироби, спиртні напої). Їх ще інколи називають фіскальними монопольними податками, оскільки виробництво товарів, що ними обкладаються, часто є монополією держави.

б) універсальні акцизи представляють собою податки на за­гальну вартість товарів і послуг, що реалізуються (наприклад, так звані податок з продажів, податок на додаткову вартість та ін.). [2, с. 152]

Мито – це податки на товари, що імпортуються, експортують­ся, та транзитні товари, що стягуються при перевезенні цих то­варів через державний кордон. [ 3, с. 152]

Роль непрямих податків оцінюється теж подвійно. З одного бо­ку, вони дають державі величезні грошові кошти і можуть стриму­вати споживання, наприклад, шкідливих продуктів (алкоголю та тютюну). З іншого, ці податки означають зростання цін, що може викликати вимоги щодо підвищення зарплати і підштовхнути інфляцію. Крім того, непрямі податки носять регресивний характер, тобто за­бирають більший відсоток доходу у тих, хто менш забезпечений (чим нижчий дохід покупця, тим вища в ньому частка податку). [1, с. 152]

3. За засобом визначення розміру податку розрізняють:

пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не зале­жить від розмірів доходу;

прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збіль­шується;

регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижу­ється. [ 8, с. 403]

4. За рівнем бюджету, до якого надходять податкові суми (чи за рівнем оподаткування), виділяють податки:

а) загальнонаціональні (ідуть до держбюджету);

б) регіональні (ідуть до бюджетів республік, областей);

в) місцеві, які поповнюють бюджети районного або міського рівнів. [ 3, с. 153]

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.

5. За способом стягнення – розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)

Функції податків:

Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами. [ 2, с. 172]

Вона виявляється в тому, що держава розподіляє зібрані в бюджетах податкові надходження на ко­ристь програм, що вимагають фінансування (на розвиток сільського господарства, науки, соціальної сфери, на захист на­вколишнього середовища тощо). [ 14, с. 155]

Регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників. [ 2, с. 172]

При регулюючій функції податки виступають як регулятор економіки. Так, за допомогою податкових знижок і пільг (напри­клад, навіть тимчасового звільнення від податків) держава може стимулювати інвестиції та економічне зростання, розвиток важ­ливих для суспільства сфер і регіонів, що відстають, заохочувати модернізацію виробництва і малий бізнес. Окрім того, як вже відзначалося, наприклад, помайновий податок, а також прогре­сивне оподаткування регулюють розподіл доходів в суспільстві, зменшуючи надмірну соціальну нерівність. [ 7, с. 155]

Загальним прикладом регулюючої та розподільчої функцій податків можуть бути алкогольно-тютюнові акцизи: у відомому ступені гальмуючи (регулюючи) споживання небезпеч­них для здоров'я товарів, вони в той же

час дають кошти для пільгового продажу малозабезпеченим сім'ям життєво не­обхідних продуктів (медикаментів, дитячого харчування тощо). [ 4, с. 155]

Фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби. [ 2, с. 172]

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою ка­пітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподатковуваних сум прибутку в перші роки вико­ристання устаткування. [ 8, с. 404]

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правової регламентації та організації справлян­ня податків і податкових платежів до централізованих фондів держави. [ 2, с. 172]

Проявом податкової політики, яка проводиться в дер­жаві та формується державними структурами є податкова си­стема. [ 2, с. 172]

За економічним змістом податкова система – це сукуп­ність податків та обов'язкових платежів, законодавчо установ­лених в країні з метою поповнення доходної частини бюджетів різних рівнів. [ 2, с. 172]

Структура джерел фінансових ресурсів держави Таблиця 2.1

[ 2, с. 175]

Основні принципи побудови оптимальної податкової системи:

Загальність – охоплення податками всіх економічних суб'єктів, які отримують доходи незалежно від організаційно-правової форми. [ 2, с. 173]

Адміністративна простота (адміністративні витрати) – справляння податків повинно бути простим і відносно недорогим. [ 2, с. 173]

Гнучкість – податкова система повинна бути здатною швидко (в окремих випадках автоматично) відповідати на зміни економіч­них обставин. [ 2, с. 173]

Стабільність – високий рівень гарантій того, що передбачені Законом про бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі. [ 2, с. 173]

Обов'язковість – примусовість податку, неминучість його сплати, само­стійність суб'єкта в його обчисленні та сплаті. [ 2, с. 173]

Соціальна справедливість – встановлення податкових ставок і податкових пільг, які ставлять всіх суб'єктів у приблизно рівні умови і які пом'як­шують податковий тягар на низькодоходні підприємства та групи населення. [ 2, с. 173]

Економічна ефективність – податкова система не повинна перешкоджати ефектив­ному розподілу ресурсів:

а) не повинна обмежувати можливостей заощаджень і стимулів до праці;

б)не повинна впливати на поведінку індивіда (не повинна спрямовувати зусилля індивіда на зменшення своїх податкових зобов'язань, а повинна стимулювати збільшення продуктивно­сті праці і, відповідно, поліпшення умов існування);

в) має бути неспотворюючою, тобто не повинна надавати можливостей індивіду замінити свої податкові зобов'язання або перекласти їх на інших. [2, с. 174]

Неспотворюючі податки називаються паушальннми податками.

Паушальний податок – це такий, що залежить від не­змінних характеристик (наприклад, стать). Будь-який податок на товари є спотворюючим: індивід може замінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи спожи­вання оподатковуваних товарів. Податок на дохід теж є спотворюючим, бо індивід мо­же змінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи свою участь у процесі виробництва, або зменшуючи свої заощад­ження. [ 2, с. 174]

Спотворюючі податки є неефективними.

Завдання податкової політики — зменшити спотворюючий ефект оподаткування.Якби уряд міг замінити спотворюючі податки на паушальні, то надходження в бюджет зросли б при не­змінному впливі на добробут платників податків, або доходи бюджету були б незмінними при зростаючому добробуті населення. [ 2, с. 174]

2. Видатки

Державні видатки як економічна категорія – це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з ме­тою фінансування загальнодержавних потреб соціально-еконо­мічного розвитку. [ 2, с. 180]

Державні видатки поділяються:

1) За економічною класифікацією (за термі­ном використання) на:

а) поточні видатки;

б) капіталовкладення.

2) За функціональною класифікацією(за напрямом використання) на:

а) споживання в державному секторі;

б) трансферти приватному сектору;

в) державні інвестиції;

г) проценти по державних боргах.

Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансу­вання бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінан­сування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому по­рядку і відбиває політику уряду. [ 8, с. 405]

У структурі видатків державного бюджету України найвагоміши­ми є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-кому­нальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуван­ням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквщації наслідків Чорнобильської катастрофи. [ 8, с. 405]

Бюджетній кодекс України від 21.06.2001 р. (№ 2542-Ш) у ст. 2 «Визначення основних термі­нів» дає розмежування понять «видатки бюд­жету» і «витрати бюджету». [ 1, с. 56]

Видатки бюджету — це кошти, що спрямову­ються на здійснення програм та заходів, передба­чених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету – видатки бюджету та кош­ти на погашення основної суми боргу. Державні видатки визначаються соціально-економічною моделлю, функціями та економічним станом держави. Видаткову частину Державного бюджету теж поділено на дві складові: видатки загального фонду та видатки спеціального фонду. [ 1, с. 57]

Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів, визначених під конк­ретну мету (наприклад, цільові фонди включені у бюджет на відповідний рік). [ 1, с. 57]

Видатки загального фонду фінансуються за рахунок доходів загального фонду бюджету і не мають конкретних (закріплених) джерел фінансування. [ 1, с. 57]

Фінансування державних видатків – це плано­вий, цільовий, безповоротний і безоплатний від­пуск грошових коштів для забезпечення виконан­ня загальнодержавних функцій (управління, обо­рона, безпека тощо), утримання соціально-куль­турної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави, який здійснюється на основі режиму економії при постійному контролі. Основними суб'єктами фінансування є держав­ні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форм власності. [ 1, с. 57]

За новою бюджетною класифікацією видаткова частина бюджету має:

1) функціональну класифікацію видатків; 2) економічну класифікацію видатків; 3)відомчу класифікацію видатків; 4) програмну класифікацію видатків. [ 1, с. 57]

Розмежування видатків за економічними ознаками, з точки зору впливу державних видатків на рух сукупного продукту і процес розширеного відтворення, базується на визна­ченні поточних видатків і капітальних видатків та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністер­ством фінансів України. [ 2, с. 180]

Поточні видатки – це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій, органів державного управ­ління визначені на початок бюджетного року, а також на фінан­сування заходів щодо соціального захисту населення. [ 2, с. 181]

Вони включають:

1) видатки на товари та послуги; 2) оплату праці працівників бюджетних установ; 3) нарахування на заробітну плату; 4) придбання предметів постачання і матеріалів; 5) витрати на відрядження; 6) оплату послуг бюджетних установ; 7) оплату комунальних послуг та енергоносіїв; 8)виплату процентів; 9) трансфертні платежі органам державного управління. [ 1, с. 58]

Капітальні видатки (видатки розвитку) — це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяль­ності держави, а саме:

1) капітальних вкладень виробничого і невиробничою при­значення;

2) фінансування структурної перебудови народного госпо­дарства;

3) субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним від­творенням. [ 2, с. 181]

За бюджетною класифікацією до капітальних видатків відносяться:

1) придбання основного капіталу; 2) придбання обладнання і предметів довгостро­кового користування; 3) капітальне будівництво; 4) капітальний ремонт; 5) створення державних запасів і резервів; 6) придбання землі і нематеріальних активів; 7) капітальні трансферти; 8) нерозподілені витрати. . [ 1, с. 58]

Функціональна структура видатків будується відповідно до основних функцій держави. Функ­ції, що виконуються державою, можна розділити на чотири групи. [ 1, с. 59]

До першої групи видатків відносять державні видатки на послуги загального призначення: 1) державне управління; 2) судова влада; 3) міжнародна діяльність; 4) фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу; 5)національна оборона; 6)правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави. [ 1, с. 59]

До другої групи видатків можна віднести ви­датки на суспільні і соціальні послуги, що надаються суспільству і безпосередньо громадянам:

1) освіта; 2) охорона здоров'я; 3) соціальний захист та соціальне забезпечення; 4) житлово-комунальне господарство; 5) культура та мистецтво; 6) засоби масової інформації; 7) фізична культура і спорт. [ 1, с. 59]

Динаміка видатків Бюджету на утримання соціально-культурної сфери Таблиця.2.2

[ 10, с. 27]

До третьої групи видатків відносяться видатки, спрямовані на державні послуги, пов'язані з еко­номічною діяльністю, а також видатки на регу­лювання і підвищення ефективності господарсь­кої діяльності . Вони пов'язані з еко­номічним розвитком, створенням нових робочих місць,організацією роботи транспорту, охороною навколишнього середовища.

До останньої, четвертої групи видатків, відно­сяться державні видатки на обслуговування внут­рішнього та зовнішнього державного боргу, ви­датки з цільових фондів, які включені до Дер­жавного бюджету відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, видатки з Резервних фондів, видатки на проведення виборів та референдумів. [ 1, с. 60]

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – Київ: Атака, 2002. – 368 с.

2. Василевська Г.В.«Податкова політика у регулюванні економічного зростання». «Фінанси України ». – 2003, № 2. – 39-43 с.

3. Кемпбелл Р. М., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и політика. В 2Т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. – М.: Республіка, 1992. – 400 с.

4. Михасюк І., Мельниу А. «Державне регулювання економіки». – Київ, 2000. – 570 с.

5. Отрошко О. В. «Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки». «Фінанси України ». – 2005, № 6. – 69-75 с.

6. Панчишин С. М. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ: Либідь, 2002. – 614 с.

7. Піхоцький В. Ф. «Реформування податкової системи України – вимога сьогодення». «Фінанси України ». – 2003, № 9. – 80-84 с.

8. Попович В. М. «Реформування податкової системи – підґрунтя для зміцнення дохідної частини держбюджету». «Фінанси України».–2003, № 6. – 22-26 с.

9. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М., Макроекономіка: Підручник. – Київ: Либідь, 1999. – 288 с.

10. Сова О. Ю. «Сутність та види дефіциту державного бюджету». «Фінанси України ». – 2005, № 9. – 20-24 с.

11. Януль І. Є. «Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконаленн».«Фінанси України ». – 2005, № 9. – 25-28 с.