Формування органів та взаємодія частин зародка

Реферат на тему:

Формування органів

та взаємодія частин зародка.

Наступний етап — формування тканин і органів — пов'язаний з подальшим диференціюванням клітин. В першу чергу, із ендодерми утворюється третій зародко­вий листок — мезодерма, який вростає між екто- і енто­дермою, розділяючи їх. Потім у зародків хребетних тва­рин розпочинається формування нервової трубки і хорди. Нервова трубка утворюється на майбутньому спинному боці зародка шляхом вп'ячування ектодерми у вигляді жолобка. Він поглиблюється, верхні краї його змикаються і утворюється нервова трубка — зачаток центральної нервової системи. В цей же час під нервовою трубкою із ентодерми утворюється тяж клітин, який потім формує хорду. Подальше диференціювання приводить до форму­вання із ентодерми епітелію кишок, травних залоз, а також легень. Із мезодерми утворюються кровоносна, видільна системи, скелет, м'язи. Із ектодерми крім нервової трубки утворюються органи чуття, покривний епітелій і похідні шкіри.

У процесі ембріонального розвитку одні тканини або органи зародка впливають на розвиток інших, розташова­них поряд. Цей вплив здійснюється шляхом складних біохімічних впливів одних частин зародка на інші. Така спрямовуюча дія тканин, що розвиваються, на хід даль­шого розвитку носить назву індукції. Якщо перенести зачаток ока, взятого у одного зародка, під ектодерму другого зародка, із останньої розвинеться кришталик додаткового ока. В цьому випадку перенесений зачаток індукував диференціювання клітин ектодерми в зачаток кришталика. Індукцію можна спостерігати при пересадці спинного краю бластопора одного зародка на стадії гаст­рули іншому на тій же стадії. Ця ділянка бластопора стає Індуктором утворення осьових органів зародка — хорди і нервової трубки. В результаті у зародка утворюється два комплекси осьових органів — один під впливом влас­ного краю бластопора, другий — під впливом перенесено­го. У деяких випадках при цьому вдається отримати два зрощених разом зародки.

Ембріональний період (розвиток) завершується вихо­дом зародка із яйцевих оболонок або народженням у організмів, в яких яйцевих оболонок немає (ссавці). Далі розпочинається постембріональний розвиток, який харак­теризується переходом організмів до самостійного жив­лення і активного руху. Завершується постембріональний розвиток статевою зрілістю і припиненням росту.

Розрізняють прямий і непрямий постембріональний розвиток. Останній ще називається розвитком з перетво­ренням (метаморфозом). При першому типі органи зарод­ка в постембріональний період продовжують розвиватися і безпосередньо перетворюються на органи дорослої тва­рини. У цьому випадку вже на початку постембріонально­го періоду організм має багато подібного з дорослою особиною і відрізняється лише меншими розмірами. Цей тип розвитку характерний для зародків деяких безхребет­них (павуків, деяких кільчастих червів, частини комах) і багатьох хребетних (гризунів, птахів, ссавців). У постембріональному періоді організм веде самостійний спо­сіб; життя, триває його ріст (збільшення маси і розмірів тіла), гістогенез і органогенез (формування і диференціа­ція органів), ускладнюються різноманітні функції організму, формується статева система, вторинні статеві ознаки.

При непрямому типі постембріонального розвитку із зародкових оболонок виходить личинка, яка дуже відрізняється за будовою і способом життя від дорослої особини. Вона може жити в іншому середовищі і мати інший тап живлення. Наприклад, дорослі особини живуть на суші, а личинки — у воді, дорослі є паразити, а личинки — вільноживучі (або навпаки). Це явище слід розгля­дати як пристосування до умов існування, яке виникло у процесі еволюції. У процесі перетворення личинки на дорослу особину відбувається суттєва перебудова всього .організму (метаморфоз). Цей розвиток властивий більшості видів червів, молюскам, багатьом членистоногим, деяким рибам і земноводним (рис. 18, див. рис. 91, 95). Залежно від глибини і форми перебудови, яка відбуваєть­ся в процесі перетворення личинки на дорослу форму, роз­різняють розвиток з повним та неповним метаморфозом. ' При повному метаморфозі личинка має спеціальні органи, які не властиві дорослим особинам, а її ріст і розвиток супроводжується перебудовою всіх органів {систем. Такий тип розвитку має місце у комах (луско­крилих, двокрилих, твердокрилих та ін.), а також у таких іфебетних тварин, як земноводні. У комах повний мета­морфоз характеризується трьома послідовними стадіями: личинка, лялечка і доросла особина (імаго).

Стадії метаморфозу певною мірою відбивають етапи еволюції даної групи тварин (див. «Ембріологічні докази еволюції»).

При неповному метаморфозі личинки мають спільні риси будови з дорослими особинами, але відрізняються від них рядом суттєвих ознак (немає крил, статевого апарату, іншим типом органів дихання тощо). Такий розвиток характерний для представників багатьох рядів комах (клопів, прямокрилих, вошей тощо) і для більшості кліщів. Личинка в процесі перетворення на дорослу особину кілька разів линяє.

Процес постембріонального розвитку організмів регу­люється нервовою системою і залозами внутрішньої секреції (нейрогуморальна регуляція).