Доведення і спростування способи аргументації

Доведення і спростування: способи аргументації.

План

1. Доведення тезису.

2. Спростування (критика).

3. Доведення і спростування, їх роль в процесі аргументації.

1.Складний, полемічний характер самої процедури аргументації об’єднує дві різні за своїм напрямком операції: доведення і спростування (обґрунтування і критику).

За способом аргументації розрізняють два види доведення висунутого положення: пряме і непряме (опосередковане).

1. Прямим називають обґрунтування тезису без звернення до конкуруючих з тезисом припущень. Пряме доведення може приймати форму (1) дедуктивних умовиводів, індукції, аналогії.

(1) Дедуктивне доведення виражається в підведенні часткового випадку під загальне правило – демонстрація протікає в формі умовно-категоричного умовиводу. При істинності посилок-аргументів і дотримання правил виводу воно дає достовірні результати.

(2) Індуктивне доведення – це логічний перехід від аргументів, інформацією про окремі випадки певного роду, до тезису, узагальнюючому ці випадки. Якщо доведення протікає в формі повної індукції при істинності засновків істинним буде і висновок. При неповній індукції тезис буде обгрунований лише в більшій чи меншій степені ймовірності.

(3) Демонстрація в формі аналогії – це пряме обґрунтування тезису, в якому формулюється ствердження про властивості одиничного явища.

2. Непрямим називають доведення тезису шляхом встановлення хибності антитезису чи інших конкуруючих з тезисом припущень. Конкуруючими з тезисом (Т) припущеннями можуть бути два їх різновиди: суперечний тезису антитезис (~Т), (ч) члени диз’юнкції в розділовому судженні: ТvАvВ ; Розрізнення в структурі конкуруючих припущень визначає два види непрямого доведення: (1) аналогічне і (2) розділове.

(1) Аналогічним називають обґрунтування тезису шляхом встановлення хибності протирічливого йому припущення. Аргументація в цьому випадку ділиться на три етапи:

Перший етап – тезису (Т) висувають антитезис ~Т, умовно визнають істинним і виводять логічно витікаючи з нього наслідки: ~Т - С.

Другий етап – логічно виведені з антитезису наслідки співставляють з положеннями, істинність яких встановлена (F), і в випадку неспівпадіння відмовляються від цих наслідків - ;

Третій етап – з хибності наслідків логічно заключають про хибність припущення ~Т. Міркування протікає в формі заперечного модуса умовно-категоричного умовиводу: або Аналогічний вид непрямого доведення застосовується лише тоді, коли між Т і ~Т існує відношення протиріччя: чи одне чи інше, третього не дано.

(2) Розділовим називають непряме доведення тезису, виступаючого членом диз’юнкції шляхом встановлення хибності і виключення всіх інших конкуруючих членів диз’юнкції. Воно будується методом виключення. Міркування протікає в формі заперечно-ствердного модуса (tollendoponens) розділово-категоричного умовиводу: . Воно є дійсним лише в тому випадку, якщо диз’юнктивне судження є повним чи закритим <TvBvC>.

2. Критика (спростування) – це логічна операція, направлена на зруйнування раніше ставшогося процесу аргументації. По формі вираження буває неявною і явною.

1. Неявна критика – скепсис і сумнів щодо позиції пропонента без конкретної аргументації.

2. Явна критика – вказування на конкретні недоліки в аргументації пропонента. По направленості може бути трьох видів: деструктивна, конструктивна і змішана.

(1) Деструктивною назвемо критику, направлену на зруйнування аргументованого процесу шляхом критики: тезису, аргументів чи демонстрації.

- Критика тезису – спростування тезису. Існує пряме спростування, яке отримало назву “зведення до абсурду”: спочатку допускають істинність тезису пропонента, а потім шляхом співставлення наслідків з фактами, вказують на хибність тезису (якщо наслідки протирічать їм):

1. Т-C. 2.. 3.. В процесі аргументації пряме спростування виконує деструктивну функцію.

- Критика аргументів – і, отже, доведення хибності всього тезису.

- Критика демонстрації – показують, що в міркування пропонента нема логічного зв’язку між аргументами і тезисом. Для створення видимості логічного зв’язку попонент чисто прибігає до уловок мовних: “Отже, в даній ситуації можна зробити лише один висновок...”, “Факти переконливо підтверджують ідею про те, що...”.

(2) Конструктивною критикою називають обґрунтування опонентом власного тезису з ціллю спростування альтернативного ствердження пропонента. Стратегія цієї критики виражається в слідую чому:

1) Чітко і розгорнуто представити тезис;

2) Показати, що тезис не просто відрізняється, а суперечить тезису пропонента;

3) Зосередити зусилля на підборі аргументів на користь власного тезису. Це конструктивна опозиція.

(3) Під змішаною критикою розуміється критика поєднання конструктивного і деструктивного підходів. Будується двома шляхами: перший – конструктивно-деструктивна композиція (КДК) – спочатку будують свій тезис, а потім критично аналізують пропонента і друга – деструктивно-конструктивна композиція (ДКК) – навпаки.

Лекція ІІ (Гіпотеза)

План

1. Перевірка гіпотези.

2. Способи доказу гіпотези.

1. Гіпотеза чи версія перевіряється у два етапи: перший з них дедуктивне виведення витікаючи із гіпотези наслідків; другий – співставлення наслідків з фактами.

1) Дедуктивне виведення наслідків. Знаючи особливості гіпотези Н, а також враховуючи конкретні умови її прояву, будують дедуктивний вивід: якщо припущено Р, то з врахуванням обставин справи Г повинні мати місце S₁, S₂, … , S_n. Схеми: (ГLН)-(S₁, S₂, … , S_n).Логічному аналізу при перевірці підлягає як припущення Н₁, так і інші версії – Н₂, Н₃, ... Н_n, тобто всі реально можливі в даних умовах пояснення. Ця операція дозволяє раціонально, тобто послідовно, планово і ефективно будувати процес розслідування. Версія в судовому слідстві виконує роль логічної основи планування оперативно-слідчої роботи.

2) Співставлення наслідків з фактами. Ціль співставлення – спростування чи підтвердження версії. 1) Спростування версії протікає шляхом виявлення фактів, які суперечать виведеним з неї наслідкам. Якщо з Н₁ було виведено S₁, S₂, … , S_n, але появились факти а_{1 ,} а_{2 ,} які суперечать S₁, S₂, то спростовується і саме припущення. Міркування в цьому випадку протікає в формі заперечного модуса умовно-категоричного умовиводу: . Витікаючи з версії наслідки повинні не просто не співпасти, суперечачи фактичним обставинам справи, інакше версія не вважається спростованою. Особливе місце тут посідає перевірка судом і слідством обставин у вигляді слідчого чи судового експерименту, що може виявити нове в справі і суттєво змінити її., спростувати попередні версії, виявити що є неправильно і т.д. Послідовне спростування в процесі перевірки попередніх версій протікає методом виключення в формі заперечно-ствердного модусу розділово-категоричного умовиводу:. 2) Підтвердження версії. Гіпотеза чи версія (Н) підтверджується, якщо виведені з неї наслідки (S) співпадають з новими виявленими фактами. Якщо ймовірність вихідної гіпотези виразити зірочкою Н*, то будучи підтвердженою, вона стає більш ймовірною . Дедуктивне виведення з гіпотези наслідків виведення наслідків S₁, S₂, … , S_n витікає з неї з логічною необхідністю. Але реальне виявлення кожного з них – це очікування, яке розцінюється в термінах ймовірності. При цьому ймовірність кожного наслідку повиннаж бути вище йомвіності самої гіпотези Р(S) > Р(Н), лише тоді можна підвищити першопочаткову ймовірність гіпотези, виявивши її наслідки. Недоцільно виводити наслідки ймовірність яких Р(S) = Р(Н), також недоцільно Р(S) < Р(Н) і нічого не дають Р(S) = 1, вони є достовірні і незалежні від гіпотези.

2. В залежності від сфери дослідження користуються різними способами доказів. Основні з них три: (1) дедуктивне обґрунтування вираженого в гіпотезі припущення; (2) логічний доказ гіпотези; (3) безпосереднє виявлення припущених в гіпотезі предметів. Стосовно до судового слідства розглянемо два основних способи перетворення версій в достовірне знання: 1) безпосереднє виявлення розшукуваних предметів і 2) логічний доказ версій, шляхом підтвердження наслідків.

(1) Найбільш переконливим способом перетворення версії в достовірне знання є безпосереднє виявлення в припущений час чи в припущеному місці розшукуваних предметів чи безпосереднє сприйняття припущених властивостей. Ці версії в більшості своїй є частковими, бо вони встановлюють лише окремі фактичні обставини справи.

(2) Так доказуються в основному недоступні безпосередньому сприйняттю речі (наприклад, версії про спосіб здійснення злочину, провинність, про мотиви, об’єктивні обставини і т.п.).

Логічний доказ гіпотези в залежності від способу обґрунтування може протікає в формі (а) побічного чи (б) прямого доказування.

а)Побічне доказування протікає шляхом спростування і виключення всіх хибних версій, на основі чого стверджують про достовірність єдиного залишившогося припущення. Вивод протікає в формі заперечно-стверджуючого модуса розділово-категоричного умовиводу: . Висновок в цьому виводі може розцінюватися як достовірний, якщо, по-перше, побудований вичерпний ряд версій, пояснюючих досліджувану подію, і, по-друге, в процесі перевірки версій спростовані всі хибні припущення. Версія, яка вказує на причину, яка залишилась, в цьому випадку буде єдиною, а виражене в ній знання буде виступати уже не як проблематичне, а як достовірне. Цей спосіб доказування, відомий як метод виключення.

б) Пряме доказування гіпотези протікає шляхом виведення з припущення різновид них, але витікаючи тільки з даної гіпотези наслідків, підтвердження їх виявленими фактами.

При відсутності побічного доказування просте співпадіння фактів з тими наслідками, які виведені з версії, не можна розцінювати як достатню підставу істинності версії, бо співпадаючі факти могли бути викликані іншою причиною:. Логіка не вважає демонстративним перехід від ствердження наслідків до ствердження підстави (основи).

Якщо наслідки (S_а, S_в, … , S_n) вказують на походження від однією, визначеної причини, і ця версія підтверджується упорядкованою сукупністю фактів (F_а, F_в, … , F_n), тим самим служить достовірною підставою для виводу про достовірність єдиного припущення Н₁ , і також виключає інше пояснення обставин справи, то, ми маємо такий зв’язок між підставою і наслідком, який може бути виражений подвійною імплікацією: “якщо і тільки якщо Н₁, то (S_а, S_в, … , S_n)”. Н₁^¬_®S. Вивод тут є законним. Якщо в меншому засновку стверджується, що сукупність фактів F_а, F_в, … , F_n і співпадає з наслідками S_а, S_в, … , S_n, то в висновку з необхідністю стверджують про існування причини Н₁. Міркування приймає вид:.