Посягання на державного чи громадського діяча

Реферат на тему:

Посягання на державного чи громадського діяча

1. Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю,—

карається позбавленням волі на строк від десяти до П’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочин}, Ііередоаченого ст. 112, є безпека держави у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, яка забезпечує її нормальне функціонування, та у сфері діяльності політичних партій). Крім того, цей злочин має й обов’язковий додатковий об’єкт — життя людини.

2. Специфічною ознакою злочину є потерпілий.

Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, вказаний у диспозиції ст. 112, обраний (призначений) на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку. Одна і та сама особа може бути водночас і державним, і громадським діячем (наприклад, народним депутатом України і керівником політичної партії), що треба враховувати в юридичному формулюванні звинувачення.

Правильна кваліфікація дій винного за ст. 112 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного чи громадського діяча. Згідно з Конституцією і законами України державними (громадськими) діячами як потерпілими згідно зі ст. 112 у відповідних початкових та кінцевих часових межах є:

Президент України — з моменту складення ним присяги народові і до моменту складення такої присяги новообраним Президентом України або дострокового припинення повноважень Президента України;

Голова Верховної Ради України — з моменту прийняття (він же є і моментом набрання чинності) постанови Верховної Ради України про його обрання Головою Верховної Ради України і до моменту прийняття постанови Верховної Ради України про його відкликання;

народний депутат України — з моменту складення ним присяги і до моменту припинення повноважень Верховної Ради України, або прийняття рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України (приймається Верховною Радою України або судом — залежно від підстав такого припинення повноважень);

Прем’єр-міністр України — з моменту прийняття (він же є і моментом набрання чинності) указу Президента України про його призначення (за наявності згоди Верховної Ради України) і до моменту прийняття Президентом України його відставки, або, за наявності доручення Президента України про продовження виконання своїх повноважень після прийняття відставки (цей термін не може тривати більше шістдесяти днів) — до кінцевого моменту дії вказаного доручення, або до складення повноважень перед новообраним Президентом України;

член Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України, членами Кабінету Міністрів є Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри і міністри: аграрної політики; внутрішніх справ; екології та природних ресурсів; економіки; палива й енергетики; закордонних справ; культури і мистецтв; з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; оборони; освіти і науки; охорони здоров’я; праці і соціальної політики; промислової політики; транспорту; фінансів; юстиції) — з моменту прийняття указу Президента України про призначення і до визначеного відповідним актом глави держави моменту відставки, або моменту відставки Прем’єр-міністра України (оскільки він має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України), або, за наявності доручення Президента України про продовження виконання своїх повноважень після прийняття відставки, — до кінцевого моменту дії вказаного доручення, або до складення повноважень перед новообраним Президентом України;

Голова Конституційного Суду України — з моменту його обрання на спеціальному пленарному засіданні Конституційного. Суду України і до моменту обрання нового Голови Конституційного Суду України або прийняття рішення про дострокове звільнення з цієї посади;

суддя Конституційного Суду України — з моменту складення присяги судді Конституційного Суду України після його призначення (із вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України по шість призначаються на посаду указом Президента України, постановою Верховної Ради України і рішенням з’їзду суддів України) і до моменту прийняття рішення про припинення його повноважень Конституційним Судом України чи Верховною Радою України — залежно від підстав припинення повноважень;

Генеральний прокурор України — з моменту призначення на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України і до моменту звільнення з посади за рішенйям Президента України або відставки з посади у зв’язку з висловленням Верховною Радою України недовіри;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини — з моменту складення присяги після прийняття постанови Верховної Ради України про його призначення на цю посаду і до моменту складення присяги новообраним Уповноваженим, або подання заяви про складення повноважень, або набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього чи рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісти відсутньою чи

оголошення її померлою, або прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення з посади;

Голова Рахункової палати України — з моменту прийняття Верховною Радою України постанови про призначення на посаду і до моменту призначення нового Голови Рахункової палати України по закінченні строку повноважень попереднього, або прийняття Верховною Радою України постанови про дострокове звільнення, або зупинення діяльності Рахункової палати України;

Голова Національного банку України — з моменту прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України постанови про призначення на посаду і до моменту прийняття в такому ж порядку постанови про звільнення з посади;

керівник політичної партії — з моменту обрання на цю посаду і до моменту звільнення з посади в порядку, встановленому законами України і статутом відповідної партії. Керівників політичної партії може бути два і більше. Про поняття політичної партії див. коментар до ст. 170.

Відповідні часові межі, в яких особа виконує свої повноваження, встановлені законодавством України також щодо Голови та судді Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів України.

Перелік осіб, які можуть бути потерпілими відповідно до ст. 112, є вичерпним. Тому посягання на життя інших вищих службових осіб України (наприклад, Голови Центральної виборчої комісії України, Голови Вищої ради юстиції, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Державного секретаря Кабінету Міністрів України тощо) за мотивами їх державної діяльності не тягне відповідальності за ст. 112 і за відповідних обставин кваліфікується за п. 8 ст. 115.

Не може кваліфікуватися за ст. 112 і посягання на життя осіб, які є членами сім’ї відповідного державного діяча або які тимчасово виконують обов’язки, скажімо, Генерального прокурора України, Голови Національного банку України, міністра тощо. Вбивство або замах на вбивство особи, яка тимчасово виконує обов’язки Генерального прокурора України чи міністра внутрішніх справ України, а так само близького родича Генерального прокурора України, міністра внутрішніх справ України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків кваліфікується за ст. 348.

Убивство ж або замах на вбивство державного діяча, який водночас є членом Уряду України і працівником правоохоронного органу (міністром внутрішніх справ України), або на життя Генерального прокурора України (який також є працівником правоохоронного органу) у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків кваліфікується тільки за ст. 112.

Посягання на життя колишніх Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України та інших, вчинене у зв’язку з їх колишньою державною діяльністю, слід кваліфікувати за п. 8 ст. 115, оскільки при кваліфікації діяння важливим є не тільки мотив злочину, а й фактичний статус потерпілого.

3. З об’єктивної сторони розглядуваний злочин полягає у посяганні на життя державного чи громадського діяча.

Посягання на жшшпя означає вбивство або замах (як закінчений, так і незакінчений) на вбивство державного чи громадського діяча, які можуть проявитися .у діях (здійснення пострілу, нанесення удару ножем, вкладення радіоактивних речовин у робоче крісло тощо) або у бездіяльності (наприклад, невчинення необхідної медичної процедури). Спосіб посягання значення для кваліфікації не має. Детальніше про поняття вбивство див. коментар до ст. 115.

Злочин є закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків (шкода здоров’ю державного діяча може бути не заподіяна зовсім). Заподіяння шкоди здоров’ю державного чи громадського діяча, навіть і за мотивом його державної чи громадської діяльності, яке завідомо для винного не могло спричинити смерть, кваліфікується як відповідний злочин, передбачений розділами II, XV або іншим розділом Особливої частини КК.

4. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 112, є осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу: особа усвідомлює, що вона посягає на життя державного чи громадського діяча, і бажає спричинити його смерть. Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два: бажання припинити державну чи громадську діяльність певної особи або помста за таку діяльність. У будь-якому разі для кваліфікації злочину за ст. 112 достатньо, щоб ініціатор посягання на життя державного чи громадського діяча (замовник, а за відсутності замовника — організатор, підбурювач чи хоча б один із виконавців, коли їх двоє і більше) керувався вказаними вище мотивами. Інші співучасники можуть діяти з корисливим мотивом, із бажання допомогти ініціатору тощо. В окремих випадках це може мати значення для кваліфікації їхніх дій.

Державна діяльність — це діяльність відповідної службової особи у масштабах держави. Громадською діяльністю у складі злочину, передбаченого ст. 112, визнається діяльність громадянина, обумовлена його належністю до політичної партії і спрямована на реалізацію функцій і виконання завдань, які стоять перед нею.

Посягання на життя державного діяча не кваліфікується за ст. 112, коли воно вчинене для зведення особистих рахунків, коли його мотивами є ревнощі, намагання уникнути відповідальності, хуліганський мотив тощо.

Наявність у особи відповідної мети знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст. 112, і може свідчити про необхідність кваліфікації її дій за сукупністю злочинів,’ передбачених ст. 111 (у формі надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України) або ст. 109 (у формі дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади) і ст. 112.

Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, повністю охоплюється ст. 112 і додаткової кваліфікації за п. 8 ст. 115 не потребує.

Якщо винний, бажаючи вбити потерпілого у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, помилився і позбавив життя

іншу людину (скажімо, схожу за зовнішнім виглядом), його дії слід кваліфікувати за правилами фактичної помилки: за ст. ст. 15 і 112 як замах на злочин, котрий він намагався вчинити, та за відповідною частиною ст. 115.

6. Певні складнощі може викликати кваліфікація посягання на життя державного чи громадського діяча, коли цей злочин вчиняється на замовлення.

У ситуації, коли безпосередній виконавець злочину не знає, кого саме і за яких первинних мотивів замовника він убиває, його дії не можуть кваліфікуватися за ст. 112. Оскільки безпосередній виконавець не усвідомлював справжнього значення вчинюваних ним дій, але його наміром охоплювалось те, що він вчинює вбивство на замовлення, він повинен нести відповідальність за п. 11 ст. 115. Вчинення такого вбивства не тільки на замовлення, а й з корисливих мотивів вимагає додаткової кваліфікації дій виконавця за п. 6 ст. 115. Коли безпосередній виконавець злочину усвідомлює, що вбиває державного чи громадського діяча у зв’язку з його держав’-ною чи громадською діяльністю, його дії треба кваліфікувати за ст. 112, а дії замовника як організацію чи підбурювання до вчинення цього злочину за ст. ст. 27 і 112. Додаткової кваліфікації за п. 11 ст. 115 у такому випадку не потрібно, оскільки посягання на життя державного чи громадського діяча охоплює будь-які об’єктивні ознаки умисного вбивства за обставин, які обтяжують покарання, крім вбивства з корисливих мотивів.

У випадку, коли винний вчинив посягання на життя державного чи громадського діяча і водночас вбивство інших людей шляхом вибуху чи інших загальнонебезпечних дій, відповідальність настає за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 112 і 113 або п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 115.

Конституція України (ст. ст. 79, 88, 104, 106, 114, 122, 128, 148).

Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14грудня 1973р. Ратифікована СРСР 26 грудня 1975р.

Закон УРСР “Пуосудоустрій України”від5 червня 1981 р. (ст. 41).

Закон України Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. (ст. 2).

Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. (ст. ст. 2,13,14, 19). „

Закон України Про статус народного депутата України в редакції від 22 березня 2001 р. (ст. ст. 2, 41.

Закон України “ Про Рахункову палату України” від 12 липня 1996р. (ст. 10).

Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996р. (ст. ст. 5-9, 17, 20, 23, 24)

Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997р. (ст. ст. 6, 9).

Закон України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб від4 березня 1998р. (ст. ст. 5—7,13, 15, 17—18).

Закон України “ПроНаціональний бат України” від20 травня 1999р. (ст. 18).

Закон України Про політичні партії” від 5 квітня 2001 р. (ст. ст. 1,2).

Указ Президента України № 503/97 від 10 червня 1997 р. “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” (ст. 7).

Указ Президента України № 1572/99 від 15 грудня 1999 р. “Про систему центральних органів виконавчої влади”.

Указ Президента України № 1574/99 від 15 грудня 1999 р. Про склад Кабінету Міністрів України .

Указ Президента України № 345/2001 від 29 травня 2001 р, “Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи”.

Постанова ПВС № 1 від 1 квітня 1994 р. Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров’я людини” (п. п. 17-3, 28—29, 32).