Земельний кодекс України

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 3-4, ст.27 ) { Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2905-III ( 2905-14 ) від 20.12.2001, ВВР, 2002, N 12-13, ст.92 N 675-IV ( 675-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 28, ст.213 N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247 N 898-IV ( 898-15 ) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.313 - набирає чинності з 01.01.2004 N 1103-IV ( 1103-15 ) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 7, ст.48 N 1119-IV ( 1119-15 ) від 11.07.2003, ВВР, 2004, N 7, ст.57 N 1158-IV ( 1158-15 ) від 11.09.2003, ВВР, 2004, N 8, ст.67 } { Додатково див. Закон N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250 } { Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1626-IV ( 1626-15 ) від 18.03.2004, ВВР, 2004, N 26, ст.361 N 1694-IV ( 1694-15 ) від 20.04.2004, ВВР, 2005, N 4, ст.83 N 1709-IV ( 1709-15 ) від 12.05.2004, ВВР, 2004, N 35, ст.416 N 2059-IV ( 2059-15 ) від 06.10.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.25 N 2229-IV ( 2229-15 ) від 14.12.2004, ВВР, 2005, N 4, ст.103 } { Щодо визнання неконституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду N 5-рп/2005 ( v005p710-05 ) від 22.09.2005 } { Із змінами, внесеними згідно із Законами N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11, ст.96 - зміни діють у 2006 році N 3415-IV ( 3415-15 ) від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 26, ст.209 N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006, ВВР, 2006, N 21, ст.170 } Розділ I ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Глава 1 Основні положення Стаття 1. Земля - основне національне багатство 1. Земля є основним національним багатством, що перебуває підособливою охороною держави. 2. Право власності на землю гарантується. 3. Використання власності на землю не може завдавати шкодиправам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршуватиекологічну ситуацію і природні якості землі. Стаття 2. Земельні відносини 1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодоволодіння, користування і розпорядження землею. 2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи,органи місцевого самоврядування та органи державної влади. 3. Об'єктами земельних відносин є землі в межах територіїУкраїни, земельні ділянки та права на них, у тому числі наземельні частки (паї).Стаття 3. Регулювання земельних відносин 1. Земельні відносини регулюються Конституцією України( 254к/96-ВР ), цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до нихнормативно-правовими актами. 2. Земельні відносини, що виникають при використанні надр,лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферногоповітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами пронадра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря,якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання 1. Земельне законодавство включає цей Кодекс, іншінормативно-правові акти у галузі земельних відносин. 2. Завданням земельного законодавства є регулювання земельнихвідносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичнихосіб, територіальних громад та держави, раціонального використаннята охорони земель. Стаття 5. Принципи земельного законодавства Земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі яктериторіального базису, природного ресурсу і основного засобувиробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян,юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичнимиособами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння,користування і розпорядження землею, крім випадків, передбаченихзаконом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки. Глава 2 Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин Стаття 6. Повноваження Верховної Ради України в галузі земельних відносин До повноважень Верховної Ради України в галузі земельнихвідносин належить: а) прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; б) визначення засад державної політики в галузі використаннята охорони земель; в) затвердження загальнодержавних програм щодо використаннята охорони земель; г) встановлення і зміна меж районів і міст; ґ) погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом)особливо цінних земель; д) вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ). Стаття 7. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим угалузі земельних відносин на території республіки належить: а) розпорядження землями, що знаходяться у спільній власностітериторіальних громад; б) забезпечення реалізації державної політики в галузівикористання та охорони земель; в) погодження загальнодержавних програм використання таохорони земель, участь у їх реалізації в межах територіїАвтономної Республіки Крим; г) затвердження та участь у реалізації республіканськихпрограм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорониземель; ґ) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та наданняземельних ділянок із земель державної власності, що проводятьсяорганами виконавчої влади; д) координація діяльності районних і міських (містреспубліканського значення) рад у галузі земельних відносин; е) координація діяльності місцевих органів земельнихресурсів; є) координація здійснення контролю за використанням таохороною земель; ж) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодовстановлення та зміни меж районів, міст; з) встановлення і зміна меж сіл, селищ; и) вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до закону. Стаття 8. Повноваження обласних рад у галузі земельних відносин До повноважень обласних рад у галузі земельних відносин натериторії області належить: а) розпорядження землями, що знаходяться у спільній власностітериторіальних громад; б) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та наданняземельних ділянок із земель державної власності, що проводятьсяорганами виконавчої влади; в) забезпечення реалізації державної політики в галузівикористання та охорони земель; г) погодження загальнодержавних програм використання таохорони земель, участь у їх реалізації на відповідній території; ґ) затвердження та участь у реалізації регіональних програмвикористання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель; д) координація діяльності місцевих органів земельнихресурсів; е) організація землеустрою; є) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодовстановлення та зміни меж районів, міст; ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ; з) вирішення земельних спорів; и) вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до закону. Стаття 9. Повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин До повноважень Київської і Севастопольської міських рад угалузі земельних відносин на їх території належить: а) розпорядження землями територіальної громади міста; б) передача земельних ділянок комунальної власності увласність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земелькомунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальноївласності в порядку, передбаченому цим Кодексом; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб міста; д) припинення права користування земельними ділянками увипадках, передбачених цим Кодексом; е) прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятихземельних ділянок; є) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та наданняземельних ділянок із земель державної власності, що проводятьсяорганами виконавчої влади; ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ, районів у містах; з) організація землеустрою; и) координація діяльності місцевих органів земельнихресурсів; і) здійснення контролю за використанням і охороною земелькомунальної власності, додержанням земельного та екологічногозаконодавства; ї) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припиненнявикористання земельної ділянки громадянами та юридичними особами вразі порушення ними вимог земельного законодавства; й) інформування населення щодо надання, вилучення (викупу)земельних ділянок; к) внесення у встановленому порядку пропозицій до ВерховноїРади України щодо встановлення та зміни меж міст; л) вирішення земельних спорів; м) вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до закону. Стаття 10. Повноваження районних рад у галузі земельних відносин До повноважень районних рад у галузі земельних відносин натериторії району належить: а) розпорядження землями на праві спільної власностівідповідних територіальних громад; б) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та наданняземельних ділянок із земель державної власності, що проводятьсяорганами виконавчої влади; в) координація діяльності місцевих органів земельнихресурсів; г) забезпечення реалізації державної політики в галузіохорони та використання земель; ґ) організація землеустрою та затвердження землевпоряднихпроектів; д) внесення до Верховної Ради Автономної Республіки Крим,обласних рад пропозицій щодо встановлення і зміни меж районів,міст, селищ, сіл; е) вирішення земельних спорів; є) вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до закону. Стаття 11. Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин Повноваження районних у містах рад у галузі земельнихвідносин визначаються міськими радами. Стаття 12. Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузіземельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності увласність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земелькомунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальноївласності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповіднихтериторіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельнихресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земелькомунальної власності, додержанням земельного та екологічногозаконодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використанняземель громадянами і юридичними особами у разі порушення нимивимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та наданняземельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районнимподілом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), наданняземельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення ізміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до закону. Глава 3 Повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин Стаття 13. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельнихвідносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах,визначених цим Кодексом; б) реалізація державної політики у галузі використання таохорони земель; в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку,визначеному цим Кодексом; г) координація проведення земельної реформи; ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавнихпрограм використання та охорони земель; д) організація ведення державного земельного кадастру,державного контролю за використанням і охороною земель таздійснення землеустрою; е) встановлення порядку проведення моніторингу земель; є) вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до закону. Стаття 14. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин До повноважень центрального органу виконавчої влади з питаньекології та природних ресурсів у галузі земельних відносинналежить: а) участь у розробленні та реалізації загальнодержавних ірегіональних програм використання та охорони земель; б) організація моніторингу земель; в) участь у розробці нормативних документів у галузі охорониземель та відтворення родючості ґрунтів; г) здійснення державної екологічної експертизиземлекористування; ґ) внесення пропозицій щодо формування державної політики вгалузі охорони та раціонального використання земель; д) здійснення міжнародного співробітництва з питань охорониземель; е) вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до закону. Стаття 15. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин До повноважень центрального органу виконавчої влади з питаньземельних ресурсів у галузі земельних відносин належить: а) внесення пропозицій про формування державної політики угалузі земельних відносин і забезпечення її реалізації; б) координація робіт з проведення земельної реформи; в) участь у розробленні та реалізації загальнодержавних,регіональних програм використання та охорони земель; г) ведення державного земельного кадастру, в тому числідержавної реєстрації земельних ділянок; ґ) здійснення землеустрою, моніторингу земель і державногоконтролю за використанням та охороною земель; д) здійснення державної експертизи програм і проектів зпитань землеустрою, державного земельного кадастру, охорониземель, реформування земельних відносин, а такожтехніко-економічних обґрунтувань цих програм і проектів; е) розроблення економічного і правового механізму регулюванняземельних відносин; є) участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвиткуринку земель; ж) здійснення міжнародного співробітництва в галузі земельнихвідносин; з) вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до закону. Стаття 16. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин До повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим угалузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах,визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконаннязагальнодержавних і республіканських програм з питань використаннята охорони земель; в) координація здійснення землеустрою і державного контролюза використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу)земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку,визначеному цим Кодексом; д) здійснення контролю за використанням коштів, що надходятьу порядку відшкодування втрат сільськогосподарського ілісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом)земельних ділянок; е) вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до закону. Стаття 17. Повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузіземельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах,визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконаннязагальнодержавних і регіональних (республіканських) програм зпитань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролюза використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу)земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах,визначених цим Кодексом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл,селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходятьу порядку відшкодування втрат сільськогосподарського ілісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом)земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельнихресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносинвідповідно до закону. Стаття 17-1. Повноваження державних органів приватизації До повноважень державних органів приватизації у галузіземельних відносин належить: продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, якіпідлягають приватизації.( Кодекс доповнено статтею 17-1 згідно із Законом N 3235-IV( 3235-15 ) від 20.12.2005 ) Розділ II ЗЕМЛІ УКРАЇНИ Глава 4 Склад та цільове призначення земель України Стаття 18. Склад земель 1. До земель України належать усі землі в межах її території,в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які заосновним цільовим призначенням поділяються на категорії. 2. Категорії земель України мають особливий правовий режим. 3. Україна за межами її території може мати на правідержавної власності земельні ділянки, правовий режим якихвизначається законодавством відповідної країни. Стаття 19. Категорії земель 1. Землі України за основним цільовим призначеннямподіляються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронногопризначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики,оборони та іншого призначення. 2. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані увласність або користування громадян чи юридичних осіб, можутьперебувати у запасі.{ Стаття 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } Стаття 20. Встановлення та зміна цільового призначення земель 1. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюєтьсяна підставі рішень органів державної влади та органів місцевогосамоврядування відповідно до їх повноважень. 2. Зміна цільового призначення земель провадиться органамивиконавчої влади або органами місцевого самоврядування, якіприймають рішення про передачу цих земель у власність або наданняу користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проектиземлеустрою або приймають рішення про створення об'єктівприродоохоронного та історико-культурного призначення. 3. Зміна цільового призначення земель, які перебувають увласності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативоювласників земельних ділянок у порядку, що встановлюється КабінетомМіністрів України. 4. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами,провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади зпитань охорони навколишнього природного середовища та лісовогогосподарства.{ Статтю 20 доповнено частиною четвертою згідно із ЗакономN 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 } Стаття 21. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначенняземель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади таорганів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельнихділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок абовизнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до законугромадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядкувстановлення та зміни цільового призначення земель. Глава 5 Землі сільськогосподарського призначення Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання 1. Землями сільськогосподарського призначення визнаютьсяземлі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції,здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальноїдіяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури абопризначені для цих цілей. 2. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічнінасадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи іпрогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крімтих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, земліпід господарськими будівлями і дворами, землі тимчасовоїконсервації тощо). 3. Землі сільськогосподарського призначення передаються увласність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянськогогосподарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасанняхудоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для веденнятоварного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам танавчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам тазагальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей,пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам таорганізаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - дляведення підсобного сільського господарства. 4. Землі сільськогосподарського призначення не можутьпередаватись у власність іноземним громадянам, особам безгромадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.{ Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } Стаття 23. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення 1. Землі, придатні для потреб сільського господарства,повинні надаватися насамперед для сільськогосподарськоговикористання. 2. Визначення земель, придатних для потреб сільськогогосподарства, провадиться на підставі даних державного земельногокадастру. 3. Для будівництва промислових підприємств, об'єктівжитлово-комунального господарства, залізниць і автомобільнихшляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральнихтрубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденнямсільськогосподарського виробництва, надаються переважнонесільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддягіршої якості. 4. Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікаціїпроводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо. Стаття 24. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій 1. Державним і комунальним сільськогосподарськимпідприємствам, установам та організаціям надаються земельніділянки із земель державної і комунальної власності у постійнекористування для науково-дослідних, навчальних цілей та веденнятоварного сільськогосподарського виробництва. 2. Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства,установи і організації можуть орендувати земельні ділянки, щоперебувають у власності громадян та юридичних осіб. 3. У разі ліквідації державного чи комунального підприємства,установи, організації землі, які перебувають у їх постійномукористуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади абооргану місцевого самоврядування переводяться до земель запасу абонадаються іншим громадянам та юридичним особам для використання заїх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянокприпиняються. Стаття 25. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій 1. При приватизації земель державних і комунальнихсільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельніділянки передаються працівникам цих підприємств, установ таорганізацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти,культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідноїради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з нихземельної частки (паю). 2. Рішення про приватизацію земель державних і комунальнихсільськогосподарських підприємств, установ та організаційприймають органи виконавчої влади або органи місцевогосамоврядування відповідно до їх повноважень за клопотаннямпрацівників цих підприємств, установ та організацій. 3. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частиніпершій цієї статті, передаються безоплатно. 4. Площа земель, що передаються у приватну власність,становить різницю між загальною площею земель, що перебували упостійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установта організацій, і площею земель, які залишаються у державній чикомунальній власності (лісогосподарського призначення, воднийфонд, резервний фонд). 5. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, маютьгарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену внатурі (на місцевості). 6. При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуютьсясільськогосподарські угіддя, які перебували у постійномукористуванні державних та комунальних сільськогосподарськихпідприємств, установ та організацій, за винятком земель, щозалишаються у державній та комунальній власності. Загальний розміробчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідьподіляється на загальну кількість осіб, зазначених у частиніпершій цієї статті. 7. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарахземельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств,установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними. Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівниківдержавних та комунальних закладів, підприємств і організаційкультури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа,які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу,не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянокгромадянам, встановлених законом для ведення особистогоселянського господарства. 8. Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахиснілісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди,водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані увласність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ таорганізацій, що створені колишніми працівниками державних ікомунальних сільськогосподарських підприємств, установ таорганізацій. 9. Органи виконавчої влади або органи місцевогосамоврядування у процесі приватизації створюють резервний фондземель за погодженням його місця розташування з особами,зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотківплощі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійномукористуванні відповідних підприємств, установ та організацій. 10. Резервний фонд земель перебуває у державній абокомунальній власності і призначається для подальшого перерозподілута використання за цільовим призначенням.{ Стаття 25 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1694-IV( 1694-15 ) від 20.04.2004, N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 } Стаття 26. Використання земельних ділянок з меліоративними системами Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизаціїземель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств,на яких розташовані та функціонують меліоративні системи,використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутностізгоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянокпитання вирішується в судовому порядку. Стаття 27. Збереження права на землю сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств Сільськогосподарські підприємства, установи та організації,особисті селянські і фермерські господарства, які об'єднуються васоціації та інші організаційно-правові форми, зберігають право насвої земельні ділянки, якщо інше не передбачено договором. Стаття 28. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств 1. Сільськогосподарським підприємствам, установам таорганізаціям, крім державних і комунальних, землісільськогосподарського призначення можуть належати на правівласності. 2. Право власності на землю цих підприємств може набуватисяшляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок їхзасновників та придбання земельних ділянок за договорамикупівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовимиугодами. 3. Реалізація права власності на землю зазначенимисільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно дозакону. Стаття 29. Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій 1. При ліквідації сільськогосподарських підприємств, установта організацій переважне право на отримання земельних ділянокпоруч з населеними пунктами мають власники земельних часток(паїв), які проживають у цих населених пунктах. 2. Місце розташування земельних ділянок визначається зурахуванням вимог раціональної організації території ікомпактності землекористування відповідно до землевпоряднихпроектів, які затверджуються зборами власників земельних часток(паїв). Стаття 30. Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств 1. При ліквідації сільськогосподарських підприємствнесільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності,розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємствабо за згодою власників земельних часток (паїв). У разінедосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку. 2. Земельні ділянки державної і комунальної власності, якіперебували у користуванні сільськогосподарських підприємств,установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земельзапасу або передаються у власність чи користування відповідно доцього Кодексу. Стаття 31. Землі фермерського господарства 1. Землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власностіфермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членамфермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерськимгосподарством на умовах оренди. 2. Громадяни - члени фермерського господарства мають право наодержання безоплатно у власність із земель державної і комунальноївласності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Стаття 32. Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств 1. Громадянам України - членам фермерських господарствпередаються безоплатно у приватну власність надані їм укористування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю)члена сільськогосподарського підприємства, розташованого натериторії відповідної ради. 2. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян,які раніше набули права на земельну частку (пай). Стаття 33. Земельні ділянки особистих селянських господарств 1. Громадяни України можуть мати на праві власності таорендувати земельні ділянки для ведення особистого селянськогогосподарства. 2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть матиземельні ділянки для ведення особистого селянського господарствана умовах оренди. 3. Використання земель особистого селянського господарстваздійснюється відповідно до закону. Стаття 34. Землі для сінокосіння і випасання худоби 1. Громадяни можуть орендувати земельні ділянки длясінокосіння і випасання худоби. 2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуванняможуть створювати на землях, що перебувають у власності держави читериторіальної громади, громадські сіножаті і пасовища. Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва 1. Громадяни України із земель державної і комунальноївласності мають право набувати безоплатно у власність або наумовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального абоколективного садівництва. 2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть матиземельні ділянки для ведення індивідуального або колективногосадівництва на умовах оренди. 3. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можутьвикористовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень,вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведеннянеобхідних будинків, господарських споруд тощо. 4. Землі загального користування садівницького товариства єйого власністю. До земель загального користування садівницькоготовариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами,дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктамизагального користування. 5. Приватизація земельної ділянки громадянином - членомсадівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членівцього товариства. 6. Використання земельних ділянок садівницьких товариствздійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств. Стаття 36. Земельні ділянки для городництва 1. Громадянам або їх об'єднанням із земель державної абокомунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянкидля городництва. 2. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладаннябагаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальнихбудівель і споруд не допускається. 3. На земельних ділянках, наданих для городництва, можутьбути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захистувід непогоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельноїділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесеннювласниками цих споруд за їх рахунок. Стаття 37. Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю 1. Приватні несільськогосподарські підприємства, установи таорганізації можуть набувати у власність або оренду землісільськогосподарського та іншого призначення для веденняпідсобного господарства. 2. Державні та комунальні несільськогосподарськіпідприємства, установи та організації можуть набувати в орендуземлі сільськогосподарського та іншого призначення для веденняпідсобного господарства. Глава 6 Землі житлової та громадської забудови Стаття 38. Визначення земель житлової та громадської забудови До земель житлової та громадської забудови належать земельніділянки в межах населених пунктів, які використовуються длярозміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, іншихоб'єктів загального користування. Стаття 39. Використання земель житлової та громадської забудови Використання земель житлової та громадської забудовиздійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту,іншої містобудівної документації, плану земельно-господарськогоустрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних тамісцевих правил забудови. Стаття 40. Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади абоорганів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно увласність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництвата обслуговування жилого будинку, господарських будівель ігаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понаднорму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власністьземельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовимиугодами. Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів 1. Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельнимкооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органівмісцевого самоврядування земельні ділянки для житлового ігаражного будівництва передаються безоплатно у власність абонадаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно дозатвердженої містобудівної документації. 2. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельнікооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність зацивільно-правовими угодами. Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків 1. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилібудинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинковітериторії державної або комунальної власності, надаються впостійне користування підприємствам, установам і організаціям, якіздійснюють управління цими будинками. 2. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилогобудинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно увласність або надаватись у користування об'єднанню власників. 3. Порядок використання земельних ділянок, на якихрозташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до нихбудівлі, споруди та прибудинкові території, визначаєтьсяспіввласниками. 4. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на якихрозташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до нихбудівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються напідставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону тавідповідної землевпорядної документації.Глава 7 Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення Стаття 43. Землі природно-заповідного фонду Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водногопростору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливуприродоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну таіншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територійта об'єктів природно-заповідного фонду. Стаття 44. Склад земель природно-заповідного фонду До земель природно-заповідного фонду включаються природнітериторії та об'єкти (природні заповідники, національні природніпарки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки,заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучностворені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічніпарки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Стаття 45. Використання земель природно-заповідного фонду 1. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати удержавній, комунальній та приватній власності. 2. Порядок використання земель природно-заповідного фондувизначається законом. Стаття 46. Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання 1. До земель іншого природоохоронного призначення належатьземельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що маютьособливу наукову цінність.{ Частина перша статті 46 в редакції Закону N 3404-IV ( 3404-15 )від 08.02.2006 } 2. Межі земель іншого природоохоронного призначеннязакріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками. 3. Порядок використання земель іншого природоохоронногопризначення визначається законом. Глава 8 Землі оздоровчого призначення Стаття 47. Визначення земель оздоровчого призначення До земель оздоровчого призначення належать землі, що маютьприродні лікувальні властивості, які використовуються або можутьвикористовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Стаття 48. Обмеження діяльності на землях оздоровчого призначення 1. На землях оздоровчого призначення забороняєтьсядіяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або моженегативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. 2. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортіввстановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної)охорони. 3. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охоронизабороняються передача земельних ділянок у власність і надання укористування підприємствам, установам, організаціям і громадянамдля діяльності, несумісної з охороною природних лікувальнихвластивостей і відпочинком населення. Стаття 49. Використання земель оздоровчого призначення 1. Землі оздоровчого призначення можуть перебувати удержавній, комунальній та приватній власності. 2. Порядок використання земель оздоровчого призначеннявизначається законом. Глава 9 Землі рекреаційного призначення Стаття 50. Визначення земель рекреаційного призначення До земель рекреаційного призначення належать землі, яківикористовуються для організації відпочинку населення, туризму тапроведення спортивних заходів. Стаття 51. Склад земель рекреаційного призначення До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянкизелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів,навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас,земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку,пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз,кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметовихтуристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців,дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, іншиханалогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачногобудівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Стаття 52. Використання земель рекреаційного призначення 1. Землі рекреаційного призначення можуть перебувати удержавній, комунальній та приватній власності. 2. На землях рекреаційного призначення забороняєтьсядіяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їхза призначенням, а також негативно впливає або може вплинути наприродний стан цих земель. 3. Порядок використання земель рекреаційного призначеннявизначається законом. Глава 10 Землі історико-культурного призначення Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення 1. До земель історико-культурного призначення належать землі,на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники,меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища,могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди іпам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури тамегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець,військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичногокультурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри,квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови містта інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової,військової, культової архітектури, народного зодчества,садово-паркові комплекси, фонова забудова. Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення 1. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати удержавній, комунальній та приватній власності. 2. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальнихпарків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексіввстановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливовпливає або може вплинути на додержання режиму використання цихземель. 3. Порядок використання земель історико-культурногопризначення визначається законом. Глава 11 Землі лісогосподарського призначення{ Назва глави 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } Стаття 55. Визначення земель лісогосподарського призначення 1. До земель лісогосподарського призначення належать землі,вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю,нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісовогогосподарства. 2. До земель лісогосподарського призначення не належатьземлі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які невіднесені до категорії лісів; { Пункт "б" частини другої статті 55 виключено на підставіЗакону N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 } в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками насільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садовихділянках.{ Стаття 55 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } Стаття 56. Власність на землі лісогосподарського призначення 1. Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати удержавній, комунальній та приватній власності. 2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органівмісцевого самоврядування та органів виконавчої влади можутьбезоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельніділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5гектарів у складі угідь селянських, фермерських та іншихгосподарств. 3. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можутьнабувати у власність земельні ділянки деградованих імалопродуктивних угідь для залісення.{ Стаття 56 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } Стаття 57. Використання земель лісогосподарського призначення{ Назва статті 57 в редакції Закону N 3404-IV ( 3404-15 ) від08.02.2006 } 1. Земельні ділянки лісогосподарського призначення зарішенням органів виконавчої влади або органів місцевогосамоврядування надаються в постійне користування спеціалізованимдержавним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншимдержавним і комунальним підприємствам, установам та організаціям,у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісовогогосподарства.{ Частина перша статті 57 в редакції Закону N 3404-IV ( 3404-15 )від 08.02.2006 } 2. Порядок використання земель лісогосподарського призначеннявизначається законом.{ Стаття 57 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } Глава 12 Землі водного фонду Стаття 58. Склад земель водного фонду 1. До земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими воднимиоб'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;{ Пункт "а" частини першої статті 58 із змінами, внесеними згідноіз Законом N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 } б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок танавколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; { Пункт "б" частинипершої статті 58 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами таканалами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. 2. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовжморів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюютьсяводоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектамиземлеустрою. Стаття 59. Право на землі водного фонду 1. Землі водного фонду можуть перебувати у державній,комунальній та приватній власності. 2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органіввиконавчої влади або органів місцевого самоврядування можутьбезоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми(загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельнихділянках можуть у встановленому порядку створюватирибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. 3. Державним водогосподарським організаціям за рішенняморганів виконавчої влади або органів місцевого самоврядуваннянадаються у постійне користування землі водного фонду для доглядуза водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугамивідведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічнимиспорудами тощо. 4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої владиабо органами місцевого самоврядування із земель водного фондуможуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережнихзахисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, атакож озера, водосховища, інші водойми, болота та острови длясінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих,рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведеннянауково-дослідних робіт тощо. 5. Використання земельних ділянок водного фонду длярибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженняміз землекористувачами. Стаття 60. Прибережні захисні смуги 1. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та іншихводойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забрудненняі засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зонвиділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. 2. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річокта навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставківплощею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а такожставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширинаприбережної захисної смуги подвоюється. 3. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів танавколо морських заток і лиманів встановлюються за проектамиземлеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванняммістобудівної документації. Стаття 61. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах 1. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією зрежимом обмеженої господарської діяльності. 2. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водоймта на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження ізалісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних,гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач,гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачіврідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників,полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки. 3. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі,можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідаютьвстановленим режимам господарювання, підлягають винесенню зприбережних захисних смуг. 4. Режим господарської діяльності на земельних ділянкахприбережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та наостровах встановлюється законом. Стаття 62. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах 1. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських затокі лиманів та на островах у внутрішніх морських водахзабороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів інакопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопиченнягосподарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метрна добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд дляприймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів. 2. Режим господарської діяльності на земельних ділянкахприбережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманівта на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом. Стаття 63. Смуги відведення 1. Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення,пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальнихсистем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребельна берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення зособливим режимом використання. 2. Розміри та режим використання земельних ділянок смугвідведення визначаються за проектами землеустрою, якірозробляються і затверджуються в установленому порядку. 3. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються длястворення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних тапротиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо. Стаття 64. Берегові смуги водних шляхів 1. На судноплавних водних шляхах за межами населених пунктівдля проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюютьсяберегові смуги. 2. Розміри берегових смуг водних шляхів визначаються запроектами землеустрою, які розробляються і затверджуються вустановленому порядку. 3. Порядок встановлення та використання берегових смуг воднихшляхів визначається Кабінетом Міністрів України. Глава 13 Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення Стаття 65. Визначення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення 1. Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики,оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, наданів установленому порядку підприємствам, установам та організаціямдля здійснення відповідної діяльності. 2. Порядок використання земель промисловості, транспорту,зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюєтьсязаконом. Стаття 66. Землі промисловості 1. До земель промисловості належать землі, надані длярозміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжнихбудівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних таінших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж,адміністративно-побутових будівель, інших споруд. 2. Землі промисловості можуть перебувати у державній,комунальній та приватній власності. 3. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначенихцілей, визначаються відповідно до затверджених в установленомупорядку державних норм і проектної документації, а відведенняземельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їхосвоєння. 4. Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних зкористуванням надрами, проводиться після оформлення вустановленому порядку прав користування надрами і відновленняземель згідно із затвердженим проектом рекультивації на ранішевідпрацьованих площах у встановлені строки. Стаття 67. Землі транспорту 1. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам,установам та організаціям залізничного, автомобільного транспортуі дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного,трубопровідного транспорту та міського електротранспорту длявиконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту ірозвитку об'єктів транспорту. 2. Землі транспорту можуть перебувати у державній,комунальній та приватній власності. Стаття 68. Землі залізничного транспорту До земель залізничного транспорту належать землі смугвідведення залізниць під залізничним полотном та йогооблаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудамиенергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного іпасажирського господарства, сигналізації та зв'язку,водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальниминасадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншимиспорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничноготранспорту. Стаття 69. Землі морського транспорту 1. До земель морського транспорту належать землі під: а) морськими портами з набережними, майданчиками, причалами,вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктамизагальнопортового і комплексного обслуговування флоту; б) гідротехнічними спорудами і засобами навігаційноїобстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами,складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовимибудівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт. 2. На підходах до портів (каналів), мостових, кабельних іповітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів відповідно дозакону можуть встановлюватись обмеження у використанні земель. Стаття 70. Землі річкового транспорту До земель річкового транспорту належать землі під: а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонамиз усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговуютьрічковий транспорт; б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами; в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними тагідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями; г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями; ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями; д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншимиспорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтнимизаводами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями,судноверф'ями, відстійно-ремонтними пунктами, складами,матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими такультурно-побутовими будівлями, іншими об'єктами, що забезпечуютьроботу річкового транспорту. Стаття 71. Землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства 1. До земель автомобільного транспорту належать землі підспорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного іпаливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями,лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями,станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями,автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами,авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчикамиконтейнерними та для перечеплення, службовими такультурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечуютьроботу автомобільного транспорту. 2. До земель дорожнього господарства належать землі підпроїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративнимозелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортнимирозв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками ірозташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудамита обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смугвідведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечуютьфункціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисніспоруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди,вловлюючі з'їзди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку,підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу; в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби звиробничими базами; г) захисні насадження. Стаття 72. Землі авіаційного транспорту 1. До земель авіаційного транспорту належать землі під: а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами(об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки,очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями збудівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційноготранспорту; б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми,службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами; в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами,вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками дляексплуатації повітряних суден; г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційноготранспорту. 2. На приаеродромній території відповідно до законузапроваджується особливий режим використання земель. Стаття 73. Землі трубопровідного транспорту 1. До земель трубопровідного транспорту належать земельніділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди,а також під наземні споруди підземних трубопроводів. 2. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводіввстановлюються охоронні зони. Стаття 74. Землі міського електротранспорту До земель міського електротранспорту належать землі підвідокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням,метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатнимидорогами, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо,вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійногогосподарства, сигналізації і зв'язку, службовими ікультурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхіднимидля забезпечення роботи міського електротранспорту. Стаття 75. Землі зв'язку 1. До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані підповітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутниковізасоби зв'язку. 2. Землі зв'язку можуть перебувати у державній, комунальнійта приватній власності. 3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, щопроходять поза населеними пунктами, а також навколовипромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних лінійвстановлюються охоронні зони. Стаття 76. Землі енергетичної системи 1. Землями енергетичної системи визнаються землі, надані піделектрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції,електростанції з використанням енергії вітру і сонця та іншихджерел), під об'єкти транспортування електроенергії докористувача. 2. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній,комунальній та приватній власності. 3. Уздовж повітряних і підземних кабельних лінійелектропередачі встановлюються охоронні зони. Стаття 77. Землі оборони 1. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення іпостійної діяльності військових частин, установ,військово-навчальних закладів, підприємств та організацій ЗбройнихСил України, інших військових формувань, утворених відповідно дозаконодавства України. 2. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальнійвласності. 3. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разінеобхідності створюються захисні, охоронні та інші зони зособливими умовами користування. 4. Порядок використання земель оборони встановлюєтьсязаконом. Розділ III ПРАВА НА ЗЕМЛЮ Глава 14 Право власності на землю Стаття 78. Зміст права власності на землю 1. Право власності на землю - це право володіти,користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. 2. Право власності на землю набувається та реалізується напідставі Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього Кодексу, атакож інших законів, що видаються відповідно до них. 3. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальнійта державній власності. 4. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельніділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельнимкодексом України), земельні ділянки не повертаються. Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності 1. Земельна ділянка - це частина земної поверхні зустановленими межами, певним місцем розташування, з визначенимищодо неї правами. 2. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межахна поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси ібагаторічні насадження, які на ній знаходяться. 3. Право власності на земельну ділянку розповсюджується напростір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту іна глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та іншихбудівель і споруд. Стаття 80. Суб'єкти права власності на землю Суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватноївласності; б) територіальні громади, які реалізують це правобезпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - наземлі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органидержавної влади, - на землі державної власності. Стаття 81. Право власності на землю громадян 1. Громадяни України набувають права власності на земельніділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальноївласності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм укористування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельноїчастки (паю). 2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можутьнабувати права власності на земельні ділянкинесільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, атакож на земельні ділянки несільськогосподарського призначення замежами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомогомайна, що належать їм на праві приватної власності. 3. Іноземні громадяни та особи без громадянства можутьнабувати права власності на земельні ділянки відповідно до частинидругої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єктинерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. 4. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті успадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства,протягом року підлягають відчуженню. Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб 1. Юридичні особи (засновані громадянами України абоюридичними особами України) можуть набувати у власність земельніділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутногофонду; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом. 2. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності наземельні ділянки несільськогосподарського призначення: а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктівнерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних ізздійсненням підприємницької діяльності в Україні; б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктівнерухомого майна. 3. Спільні підприємства, засновані за участю іноземнихюридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності наземельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках,визначених частинами першою та другою цієї статті, та в порядку,встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб.( Статтю 82 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1103-IV( 1103-15 ) від 10.07.2003 ) 4. Землі сільськогосподарського призначення, отримані вспадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженнюпротягом одного року. Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад 1. Землі, які належать на праві власності територіальнимгромадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. 2. У комунальній власності перебувають усі землі в межахнаселених пунктів, крім земель приватної та державної власності, атакож земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єктикомунальної власності. 3. До земель комунальної власності, які не можутьпередаватись у приватну власність, належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани,вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари,кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктамиповітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду,історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливуекологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурнуцінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків,визначених цим Кодексом; ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цимКодексом; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпеченнядіяльності органів місцевого самоврядування. 4. Територіальні громади набувають землю у комунальнувласність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) примусового відчуження земельних ділянок у власників змотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; в) прийняття спадщини; г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом. 5. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднуватина договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальноївласності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюютьрайонні або обласні ради.{ Стаття 83 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } Стаття 84. Право власності на землю держави 1. У державній власності перебувають усі землі України, крімземель комунальної та приватної власності. 2. Право державної власності на землю набувається іреалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Радиміністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської таСевастопольської міських, районних державних адміністрацій тадержавних органів приватизації щодо земельних ділянок, на якихрозташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно дозакону. ( Частина друга статті 84 із змінами, внесеними згідно ізЗаконом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 ) 3. До земель державної власності, які не можуть передаватисьу комунальну власність, належать: а) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктамисоціально-культурного, виробничого та житлового призначення; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду таісторико-культурними об'єктами, що мають національне тазагальнодержавне значення; г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення; ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпеченнядіяльності Верховної Ради України, Президента України, КабінетуМіністрів України, інших органів державної влади, Національноїакадемії наук України, державних галузевих академій наук; д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного(обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забрудненнявнаслідок Чорнобильської катастрофи; е) земельні ділянки, які закріплені за державнимипрофесійно-технічними навчальними закладами; є) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальнимизакладами державної форми власності; ж) земельні ділянки, на яких розташовані державні, в томучислі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутнихфондах яких державі належать частки (акції, паї). ( Частину третюстатті 84 доповнено пунктом "ж" згідно із Законом N 3235-IV( 3235-15 ) від 20.12.2005 ) 4. До земель державної власності, які не можуть передаватисьу приватну власність, належать: а) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі під державними залізницями, об'єктами державноївласності повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі оборони; г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду,історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливуекологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурнуцінність, якщо інше не передбачено законом; ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків,визначених цим Кодексом; д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цимКодексом; е) земельні ділянки, які використовуються для забезпеченнядіяльності Верховної Ради України, Президента України, КабінетуМіністрів України, інших органів державної влади, Національноїакадемії наук України, державних галузевих академій наук; є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного(обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забрудненнявнаслідок Чорнобильської катастрофи; ж) земельні ділянки, які закріплені за державнимипрофесійно-технічними навчальними закладами; з) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальнимизакладами державної і комунальної форм власності. 5. Держава набуває права власності на землю у разі: а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивівсуспільної необхідності та для суспільних потреб; б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами; в) прийняття спадщини; г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальноївласності територіальними громадами; ґ) конфіскації земельної ділянки.{ Стаття 84 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1158-IV( 1158-15 ) від 11.09.2003, N 2229-IV ( 2229-15 ) від 14.12.2004,N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 } Стаття 85. Право власності на землю іноземних держав Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянкидля розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв таінших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнароднихдоговорів. Стаття 86. Спільна власність на землю 1. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності звизначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільначасткова власність) або без визначення часток учасників спільноївласності (спільна сумісна власність). 2. Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бутигромадяни та юридичні особи. 3. Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянкитериторіальних громад можуть бути районні та обласні ради. 4. Право спільної власності на землю посвідчується державнимактом на право власності на землю. Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку 1. Право спільної часткової власності на земельну ділянкувиникає: а) при добровільному об'єднанні власниками належних їмземельних ділянок; б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чибільше особами за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома абобільше особами; г) за рішенням суду. Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності 1. Володіння, користування та розпорядження земельноюділянкою, що перебуває у спільній частковій власності,здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а уразі недосягнення згоди - у судовому порядку. 2. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянкуукладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально. 3. Учасник спільної часткової власності має право вимагативиділення належної йому частки із складу земельної ділянки якокремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення,а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідноїкомпенсації. 4. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянкумає право на отримання в його володіння, користування частиниспільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йомучастки. 5. Учасник спільної часткової власності відповідно до розмірусвоєї частки має право на доходи від використання спільноїземельної ділянки, відповідає перед третіми особами зазобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, іповинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а такожу витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки. 6. При продажу учасником належної йому частки у спільнійчастковій власності на земельну ділянку інші учасники маютьпереважне право купівлі частки відповідно до закону. Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку 1. Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісноївласності лише громадянам. 2. У спільній сумісній власності перебувають земельніділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбаченоугодою між ними; в) співвласників жилого будинку. 3. Володіння, користування та розпорядження земельноюділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором абозаконом. 4. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільнійсумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неїокремої частки. 5. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній суміснійвласності, з виділенням частки співвласника, може бути здійсненоза умови попереднього визначення розміру земельних часток, які єрівними, якщо інше не передбачено законом або не встановленосудом. Стаття 90. Права власників земельних ділянок 1. Власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку,передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських таінших культур, на вироблену продукцію; { Пункт "в" частини першоїстатті 90 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } г) використовувати у встановленому порядку для власних потребнаявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини,торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші кориснівластивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі іспоруди. 2. Порушені права власників земельних ділянок підлягаютьвідновленню в порядку, встановленому законом. Стаття 91. Обов'язки власників земельних ділянок 1. Власники земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок таземлекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші кориснівластивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади таорганам місцевого самоврядування дані про стан і використанняземель та інших природних ресурсів у порядку, встановленомузаконом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень,пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережізрошувальних і осушувальних систем. 2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власниківземельних ділянок.

Глава 15

Право користування землею

Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою

1. Право постійного користування земельною ділянкою - це

право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у

державній або комунальній власності, без встановлення строку.

2. Права постійного користування земельною ділянкою із

земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до

державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства

(об'єднання), установи та організації.

( Частина друга статті 92 в редакції Закону N 1709-IV ( 1709-15 )

від 12.05.2004 )

Стаття 93. Право оренди земельної ділянки

1. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі

строкове платне володіння і користування земельною ділянкою,

необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої

діяльності.

2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам

та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без

громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням

і організаціям, а також іноземним державам.

3. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не

більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

4. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою

орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування

іншій особі (суборенда).

5. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або

уповноважені ними особи.

6. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Стаття 94. Право концесіонера на земельну ділянку

1. Для здійснення концесійної діяльності концесіонеру

надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому цим

Кодексом.

2. Види господарської діяльності, для яких можуть надаватися

земельні ділянки у концесію, визначаються законом.

Стаття 95. Права землекористувачів

1. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або

договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та

інших культур, на вироблену продукцію; { Пункт "б" частини першої

статті 95 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV

( 3404-15 ) від 08.02.2006 }

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб

наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини,

торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

{ Пункт "в" частини першої статті 95 із змінами, внесеними згідно

із Законом N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 }

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і

споруди.

2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в

порядку, встановленому законом.

Стаття 96. Обов'язки землекористувачів

1. Землекористувачі зобов'язані:

а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та

землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні

властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та

органам місцевого самоврядування дані про стан і використання

земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому

законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень,

пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі

зрошувальних і осушувальних систем.

2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки

землекористувачів.

Стаття 97. Обов'язки підприємств, установ та організацій,

що проводять розвідувальні роботи

1. Підприємства, установи та організації, які здійснюють

геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні

роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником

землі або за погодженням із землекористувачем.

2. Строки і місце проведення розвідувальних робіт

визначаються угодою сторін.

3. Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників,

національних дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків,

поховань і археологічних пам'яток дозволяється у виняткових

випадках за рішенням Кабінету Міністрів України.

4. Підприємства, установи та організації, які проводять

розвідувальні роботи, зобов'язані відшкодовувати власникам землі

та землекористувачам усі збитки, в тому числі неодержані доходи, а

також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у

попередній стан.

5. Спори, що виникають при проведенні розвідувальних робіт,

вирішуються у судовому порядку.

Глава 16

Право земельного сервітуту

Стаття 98. Зміст права земельного сервітуту

1. Право земельного сервітуту - це право власника або

землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або

безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

2. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

3. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення

власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний

сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

4. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш

обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він

встановлений.

Стаття 99. Види права земельного сервітуту

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть

вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі,

зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із

чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню

або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на

сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої

на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до

природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування

будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Стаття 100. Порядок встановлення земельних сервітутів

1. Власник або землекористувач земельної ділянки має право

вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування

своєї земельної ділянки.

2. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між

власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за

рішенням суду.

3. Право земельного сервітуту виникає після його державної

реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав

на земельну ділянку.

Стаття 101. Дія земельного сервітуту

1. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав

на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до

іншої особи.

2. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу,

застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в

інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та

юридичним особам.

3. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої

встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в

інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його

встановлення, якщо інше не передбачено законом.

4. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений

земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих

встановленням земельного сервітуту.

Стаття 102. Припинення дії земельного сервітуту

1. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:

а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного

сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника

земельної ділянки;

б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний

сервітут;

в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;

г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний

сервітут;

ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;

д) порушення власником сервітуту умов користування

сервітутом.

2. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої

встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути

припинена в судовому порядку у випадках:

а) припинення підстав його встановлення;

б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює

використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний

сервітут, за її цільовим призначенням.

Глава 17

Добросусідство

Стаття 103. Зміст добросусідства

1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні

обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до

їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам

сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей

(затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення

тощо).

2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані

не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють

власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок

використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані

співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав

на землю кожного з них та використання цих ділянок із

запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування

сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних

ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін,

встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Стаття 104. Попередження шкідливого впливу на сусідню

земельну ділянку

Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть

вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці,

здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я

людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Стаття 105. Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок

і коренів дерев

У випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї

земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних

ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають

із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною

у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

Стаття 106. Обов'язки щодо визначення спільних меж

1. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника

сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а

також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли,

перемістились або стали невиразними.

2. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються

центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

3. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники

земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено

угодою між ними.

Стаття 107. Відновлення меж

1. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової

документації.

2. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення

здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо

фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному

виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

3. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не

узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими

розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням

цих обставин.

Стаття 108. Спільне використання межових споруд

1. У випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені

рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або

іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне

використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда

належить лише одному з сусідів.

2. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися

межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на

утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних

частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у

подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути

ліквідована або змінена без його згоди.

Стаття 109. Використання дерев, які стоять на межі земельних

ділянок

1. Дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, а

також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівних

частинах.

2. Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева,

які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев

покладаються на сусідів у рівних частинах.

3. Сусід, який вимагає ліквідації дерев, які стоять на

спільній межі, повинен один нести витрати на ліквідацію дерев,

якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева.

4. Вимога на ліквідацію дерев (кущів) виключається, якщо вони

служать межовими знаками і залежно від обставин не можуть бути

замінені іншими межовими знаками.

Глава 18

Обмеження прав на землю

Стаття 110. Поняття обмеження прав на земельну ділянку

1. На використання власником земельної ділянки або її частини

може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі,

передбаченому законом або договором.

2. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє

встановленого обмеження (обтяження).

Стаття 111. Обмеження прав на земельну ділянку

1. Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або

договором шляхом встановлення:

а) заборони на продаж або інше відчуження певним особам

протягом установленого строку;

б) заборони на передачу в оренду (суборенду);

в) права на переважну купівлю у разі її продажу;

г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;

ґ) умови розпочати і завершити забудову або освоєння

земельної ділянки протягом встановлених строків;

д) заборони на провадження окремих видів діяльності;

е) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки,

ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;

є) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги,

ділянки дороги;

ж) умови додержання природоохоронних вимог або виконання

визначених робіт;

з) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання

дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і

в установленому порядку;

и) інших зобов'язань, обмежень або умов.

2. Обмеження використання земельної ділянки підлягають

державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого

законом або договором.

Стаття 112. Охоронні зони

1. Охоронні зони створюються:

а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів

культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою

охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;

б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту,

навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх

експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх

негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші

природні об'єкти.

2. Правовий режим земель охоронних зон визначається

законодавством України.

Стаття 113. Зони санітарної охорони

1. Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є

підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та

водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та

інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.

2. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність,

яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим

джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам,

водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони

створені.

3. Правовий режим земель зон санітарної охорони визначається

законодавством України.

Стаття 114. Санітарно-захисні зони

1. Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є

джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів

шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль,

електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою

відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

2. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво

житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших

об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

3. Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається

законодавством України.

Стаття 115. Зони особливого режиму використання земель

1. Зони особливого режиму використання земель створюються

навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших

військових формувань, утворених відповідно до законодавства

України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження

озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони

державного кордону України, а також захисту населення,

господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій,

стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

2. Уздовж державного кордону України встановлюється

прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання

земель.

3. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються

відповідно до закону.

Розділ IV

НАБУТТЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЗЕМЛЮ

Глава 19

Набуття права на землю громадянами

та юридичними особами

Стаття 116. Підстави набуття права на землю

1. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та

права користування земельними ділянками із земель державної або

комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або

органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації

щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які

підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим

Кодексом. ( Частина перша статті 116 із змінами, внесеними згідно

із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 )

2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами

здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або

надання їх у користування.

3. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян

провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у

користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації

державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ

та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і

комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації,

визначених цим Кодексом.

4. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян

у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по

кожному виду використання.

5. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у

власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення

(викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Стаття 117. Передача земельних ділянок державної власності

у комунальну власність та земельних ділянок

комунальної власності у державну власність

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну

власність та земельних ділянок комунальної власності у державну

власність провадиться у порядку, встановленому цим Кодексом для

юридичних осіб.

Стаття 118. Порядок безоплатної приватизації земельних

ділянок громадянами

1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки,

яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної

районної, Київської чи Севастопольської міської державної

адміністрації або сільської, селищної, міської ради за

місцезнаходженням земельної ділянки.

2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого

самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у

місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що

підтверджують розмір земельної ділянки.

3. Громадяни - працівники державних та комунальних

сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також

пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у

власність земельних ділянок, які перебувають у постійному

користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються

з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської,

селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської

міської державної адміністрації.

4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган

виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає

дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку

проекту приватизації земель.

5. Передача земельних ділянок у власність громадянам -

працівникам державних та комунальних сільськогосподарських

підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх

числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у

порядку, встановленому цим Кодексом.

6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність

земельної ділянки із земель державної або комунальної власності

для ведення фермерського господарства, ведення особистого

селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і

обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд

(присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва,

будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної

приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи

Севастопольської міської державної адміністрації або сільської,

селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У

заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

7. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська,

селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної

ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної

комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність

надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

8. Проект відведення земельної ділянки розробляється за

замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи

(ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що

обумовлюються угодою сторін.

9. Проект відведення земельної ділянки погоджується з

органом по земельних ресурсах, природоохоронним і

санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і

охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних

місцевої державної адміністрації або органу місцевого

самоврядування. ( Частина дев'ята статті 118 в редакції Закону

N 1626-IV ( 1626-15 ) від 18.03.2004 )

10. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна

адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк

розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу

земельної ділянки у власність.

11. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу

місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність

або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому

порядку.

Стаття 119. Набуття права на земельну ділянку за давністю

користування (набувальна давність)

1. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно

користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають

документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну

ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу

місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність

або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки

встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

2. Передача земельної ділянки у власність або у користування

громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку,

встановленому цим Кодексом.

Стаття 120. Перехід права на земельну ділянку при переході

права на будівлю і споруду

1. При переході права власності на будівлю і споруду право

власності на земельну ділянку або її частину може переходити на

підставі цивільно-правових угод, а право користування - на

підставі договору оренди.

2. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на

орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку

визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

3. У разі переходу права власності на будинок або його

частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання

право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона

належала попередньому власнику.

4. При переході права власності на будівлю та споруду до

кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно

часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не

передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

5. При переході права власності на будівлю або споруду до

громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності

земельні ділянки, до них переходить право користування земельною

ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок

громадянам

1. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм

земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в

таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі

земельної частки (паю), визначеної для членів

сільськогосподарських підприємств, розташованих на території

сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське

господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради

розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір

земельної частки (паю) визначається як середній по цих

підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських

підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки

(паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не

більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку,

господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не

більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в

містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше

0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше

0,01 гектара.

2. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно

громадянину для ведення особистого селянського господарства, може

бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної

частки (паю).

Стаття 122. Повноваження органів виконавчої влади та органів

місцевого самоврядування по наданню земельних

ділянок юридичним особам у постійне

користування

1. Сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у

постійне користування юридичним особам із земель комунальної

власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

2. Районні, обласні ради надають земельні ділянки у постійне

користування юридичним особам із відповідних земель спільної

власності територіальних громад для всіх потреб.

3. Районні державні адміністрації на їх території надають

земельні ділянки із земель державної власності у постійне

користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного

значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених

частиною сьомою цієї статті; { Пункт "б" частини третьої статті

122 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV ( 3404-15 )

від 08.02.2006 }

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів

територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень,

підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною

сьомою цієї статті. { Пункт "в" частини третьої статті 122 із

змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV ( 3404-15 ) від

08.02.2006 }

4. Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на

їх території із земель державної власності у постійне користування

юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами

населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених

частинами третьою, сьомою цієї статті.

5. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації

надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне

користування юридичним особам у межах їх територій для всіх

потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

6. Рада міністрів Автономної Республіки Крим надає земельні

ділянки із земель державної власності у постійне користування

юридичним особам у межах міст республіканського (Автономної

Республіки Крим) значення та за їх межами для всіх потреб, крім

випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

7. Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель

державної власності у постійне користування юридичним особам у

випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Стаття 123. Порядок надання у постійне користування земельних

ділянок юридичним особам

1. Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне

користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої

влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення

цих ділянок.

2. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних

ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем

цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового

договору, нормативи та строки розробки проектів відведення

земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки

у постійне користування із земель державної або комунальної

власності, звертається з відповідним клопотанням до районної,

Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або

сільської, селищної, міської ради.

4. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються

матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього

Кодексу документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та

місце розташування.

5. Відповідна районна державна адміністрація або сільська,

селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає

згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

6. Проект відведення земельної ділянки погоджується із

землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним

і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та

охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної

землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають,

подається до відповідної державної адміністрації або сільської,

селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в

межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають

рішення про надання земельної ділянки.

7. При наданні земельної ділянки у користування обласними

державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки

Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські,

районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем

розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно

обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної

Республіки Крим.

8. При наданні земельної ділянки у користування Кабінетом

Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації

подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки

центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів,

який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до

Кабінету Міністрів України.

9. Відмову органів місцевого самоврядування або органів

виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або

залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути

оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні

земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення

з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів,

затвердженої містобудівної документації та документації із

землеустрою.

( Стаття 123 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1119-IV

( 1119-15 ) від 11.07.2003 )

Стаття 124. Порядок передачі земельних ділянок в оренду

1. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у

державній або комунальній власності, здійснюється на підставі

рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого

самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

2. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у

власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором

оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

3. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним

особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під

забудову здійснюється за проектами відведення в порядку,

встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Стаття 125. Виникнення права власності та права користування

земельною ділянкою

1. Право власності та право постійного користування на

земельну ділянку виникає після одержання її власником або

користувачем документа, що посвідчує право власності чи право

постійного користування земельною ділянкою, та його державної

реєстрації.

2. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення

договору оренди і його державної реєстрації.

3. Приступати до використання земельної ділянки до

встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа,

що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Стаття 126. Документи, що посвідчують право на земельну

ділянку

1. Право власності на земельну ділянку і право постійного

користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

2. Право оренди землі оформляється договором, який

реєструється відповідно до закону.

Глава 20

Придбання земельних ділянок на

підставі цивільно-правових угод

Стаття 127. Продаж земельних ділянок державної

чи комунальної власності

1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування

і державні органи приватизації відповідно до їх повноважень

здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної

власності громадянам та юридичним особам, які мають право на

набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам

відповідно до цього Кодексу. ( Частина перша статті 127 із

змінами, внесеними згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від

20.12.2005 )

2. Продаж земельних ділянок державної та комунальної

власності громадянам та юридичним особам здійснюється на

конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних

ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є

власністю покупців цих ділянок.

Стаття 128. Порядок продажу земельних ділянок державної

та комунальної власності громадянам

та юридичним особам

1. Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок

державної, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти,

які підлягають приватизації, та комунальної власності для потреб,

визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними

адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або

органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

( Абзац перший частини першої статті 128 із змінами, внесеними

згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 )

Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок, на

яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації,

здійснюється державними органами приватизації у порядку, що

затверджує Кабінет Міністрів України. ( Частину першу статті 128

доповнено абзацом другим згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 )

від 20.12.2005 )

2. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні

земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до

відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної,

міської ради, або державного органу приватизації. У заяві

зазначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове

призначення та її розмір.

До заяви додається:

а) державний акт на право постійного користування землею або

договір оренди землі;

б) план земельної ділянки та документ про її надання у разі

відсутності державного акта;

в) свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької

діяльності.

( Частина друга статті 128 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 )

3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева

державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада,

державний орган приватизації у місячний термін розглядає заяву і

приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в

продажу із зазначенням причин відмови. ( Частина третя статті 128

із змінами, внесеними згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від

20.12.2005 )

4. Особам, які подали заяви (клопотання) про придбання

(купівлю) земельної ділянки, що не перебуває у їх користуванні,

продаж цієї ділянки здійснюється не пізніше 30 днів після

розроблення землевпорядною організацією проекту відведення

земельної ділянки.

5. Підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:

а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення

щодо продажу такої земельної ділянки;

б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена

справа про банкрутство або припинення його діяльності.

6. Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим,

місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської

ради, державного органу приватизації про продаж земельної ділянки

є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної

ділянки. ( Частина шоста статті 128 із змінами, внесеними згідно

із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 )

7. Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає

нотаріальному посвідченню. Документ про оплату є підставою для

видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та

її державної реєстрації.

8. Вартість земельної ділянки визначається на підставі її

грошової та експертної оцінки, яка проводиться за методикою,

затвердженою Кабінетом Міністрів України.

9. Розрахунки за придбання земельної ділянки можуть

здійснюватися з розстроченням.

10. Рішення про відмову продажу земельної ділянки може бути

оскаржено в суді.

11. Кошти, отримані від продажу земельних ділянок

несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній

власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають

приватизації, зараховуються державними органами приватизації до

державного та місцевих бюджетів у порядку, визначеному законом про

Державний бюджет України. ( Статтю 128 доповнено частиною

одинадцятою згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від

20.12.2005 )

Стаття 129. Продаж земельних ділянок державної або

комунальної власності іноземним державам,

іноземним юридичним особам

1. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності

держави, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які

підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним

особам здійснюється Кабінетом Міністрів України за погодженням з

Верховною Радою України. ( Абзац перший частини першої статті 129

із змінами, внесеними згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від

20.12.2005 )

Продаж земельних ділянок, що перебувають у державній

власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають

приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам

здійснюється державними органами приватизації за дорученням

Кабінету Міністрів України та за погодженням з Верховною Радою

України. ( Частину першу статті 129 доповнено абзацом другим

згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 )

2. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності

територіальних громад, іноземним державам та іноземним юридичним

особам здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом

Міністрів України.

3. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності

держави та територіальних громад, іноземним юридичним особам

допускається за умови реєстрації іноземною юридичною особою

постійного представництва з правом ведення господарської

діяльності на території України.

4. Іноземні держави, зацікавлені у придбанні земельних

ділянок у власність із земель державної або комунальної власності,

подають клопотання до Кабінету Міністрів України.

5. Іноземні юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних

ділянок, подають клопотання до Ради міністрів Автономної

Республіки Крим, обласної, Київської чи Севастопольської міської

державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, і

державного органу приватизації. До клопотання додається договір

оренди землі, копія свідоцтва про реєстрацію іноземною юридичною

особою постійного представництва з правом ведення господарської

діяльності на території України. ( Частина п'ята статті 129 із

змінами, внесеними згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від

20.12.2005 )

6. Розгляд клопотання і продаж земельних ділянок здійснюються

сільськими, селищними, міськими радами після отримання погодження

Кабінету Міністрів України.

Розгляд клопотання і продаж земельних ділянок, на яких

розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, здійснюються

державними органами приватизації після отримання погодження

Верховної Ради України. ( Частину шосту статті 129 доповнено

абзацом другим згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від

20.12.2005 )

Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення

1. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського

призначення для ведення товарного сільськогосподарського

виробництва можуть бути:

а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту

або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням

товарного сільськогосподарського виробництва;

б) юридичні особи України, установчими документами яких

передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

2. Переважне право купівлі земельних ділянок

сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які

постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де

здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи

місцевого самоврядування.

Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки

на підставі інших цивільно-правових угод

1. Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні

громади та держава мають право набувати у власність земельні

ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших

цивільно-правових угод.

2. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного

кодексу України ( 1540-06 ) з урахуванням вимог цього Кодексу.

Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності

на земельні ділянки

1. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки

укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

2. Угоди повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина,

назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця

розташування, площі, цільового призначення, складу угідь,

правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну

ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної

ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо

використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава,

оренда, сервітути тощо);

е) договірну ціну;

є) зобов'язання сторін.

3. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки

вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.

Стаття 133. Застава земельних ділянок

1. У заставу можуть передаватися земельні ділянки, які

належать громадянам та юридичним особам на праві власності.

2. Земельна ділянка, яка перебуває у спільній власності, може

бути передана у заставу за згодою всіх співвласників.

3. Передача в заставу частини земельної ділянки здійснюється

після виділення її в натурі (на місцевості).

4. Заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського

призначення можуть бути лише банки.

5. Порядок застави земельних ділянок визначається законом.

( Стаття 133 із змінами, внесеними згідно із Законом N 898-IV

( 898-15 ) від 05.06.2003 )

Глава 21

Продаж земельних ділянок

на конкурентних засадах

Стаття 134. Обов'язковість продажу земельних ділянок

державної або комунальної власності

на конкурентних засадах

Земельні ділянки державної або комунальної власності,

призначені для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під

забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні

торги).

Стаття 135. Земельні торги

1. Земельні торги проводяться у формі аукціону або конкурсу.

2. У земельних торгах можуть брати участь громадяни і

юридичні особи, які сплатили реєстраційний та гарантійний внески і

можуть бути покупцями відповідно до законодавства України.

3. Форма проведення земельних торгів (аукціон або конкурс)

визначається власником земельної ділянки, якщо інше не передбачено

законом.

4. Земельні торги можуть проводитися за рішенням суду.

Стаття 136. Підготовка земельних ділянок для продажу

на земельних торгах

1. Органи державної влади або органи місцевого

самоврядування, державні органи приватизації, уповноважені

приймати рішення про відчуження земель, що перебувають у державній

або комунальній власності, визначають переліки земельних ділянок,

призначених для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під

забудову, та на яких розташовані об'єкти, які підлягають

приватизації на земельних торгах. ( Частина перша статті 136 із

змінами, внесеними згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від

20.12.2005 )

2. Земельна ділянка, призначена для продажу суб'єктам

підприємницької діяльності під забудову, на яких розташовані

об'єкти, які підлягають приватизації на земельних торгах,

виставляється на земельні торги після: ( Абзац перший частини

другої статті 136 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 )

а) визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)

та закріплення їх межовими знаками;

б) виготовлення технічного паспорта земельної ділянки.

3. В технічному паспорті земельної ділянки містяться

відомості про:

а) розмір земельної ділянки;

б) місце розташування (адресу);

в) належність до державної чи комунальної власності;

г) грошову оцінку земельної ділянки та її стартову ціну;

ґ) природний і господарський стан земельної ділянки;

д) цільове призначення земельної ділянки.

4. Положення про технічний паспорт земельної ділянки, яка

виставляється на земельні торги, визначається Кабінетом Міністрів

України.

Стаття 137. Оголошення про проведення земельних торгів

1. Земельні торги проводяться не раніше 30 днів з моменту

опублікування у пресі офіційної інформації про виставлення на

земельні торги земельних ділянок, а також розміщення на таких

земельних ділянках рекламних щитів з офіційною інформацією про

виставлення на земельні торги земельних ділянок.

2. Офіційна інформація про виставлення земельних ділянок на

земельні торги повинна включати відомості про:

а) розмір земельної ділянки;

б) цільове призначення;

в) стартову ціну;

г) місце і час проведення торгів;

ґ) назву та адресу установи, прізвище та посаду, номер

телефону особи, у якої можна ознайомитися з технічним паспортом

земельної ділянки.

3. Організатором земельних торгів є орган державної влади чи

орган місцевого самоврядування, уповноважений здійснювати

відчуження земельної ділянки, призначеної для продажу під

забудову, або державний виконавець відповідно до рішення суду,

державний орган приватизації при продажу земельних ділянок, на

яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації. Проведення

земельних торгів здійснює юридична особа, яка має дозвіл

(ліцензію) на проведення земельних торгів, на підставі договору з

відповідним органом державної влади чи органом місцевого

самоврядування. ( Частина третя статті 137 із змінами, внесеними

згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 )

4. Організатор земельних торгів має право відмовитися від їх

проведення не пізніше, ніж за 10 днів до їх проведення з

обов'язковою публікацією офіційної інформації про скасування

земельних торгів із зазначенням причини скасування.

5. Земельні торги проводяться у порядку, встановленому

законом.

Стаття 138. Визнання земельних торгів такими,

що не відбулися

Земельні торги визнаються такими, що не відбулися, у разі:

а) відсутності покупців або наявності тільки одного покупця;

б) якщо жоден із покупців не запропонував ціну, вищу за

стартову ціну земельної ділянки;

в) несплати в установлений термін переможцем земельних торгів

належної суми за придбану земельну ділянку.

Стаття 139. Відчуження земельних ділянок за рішенням суду

1. У разі звернення стягнення на земельну ділянку, що

перебуває у власності громадянина чи юридичної особи, земельна

ділянка підлягає продажу на земельних торгах, що проводяться у

формі аукціону.

2. Звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для

ведення товарного сільськогосподарського виробництва, допускається

у випадках, коли у власників таких ділянок відсутнє інше майно, на

яке може бути звернене стягнення, якщо інше не запропоновано

власником земельної ділянки.

Глава 22 Припинення прав на землю Стаття 140. Підстави припинення права власності на земельну ділянку Підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельнуділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутностіспадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогукредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільноїнеобхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами таособами без громадянства у встановлений строк у випадках,визначених цим Кодексом. Стаття 141. Підстави припинення права користування земельною ділянкою Підставами припинення права користування земельною ділянкоює: а) добровільна відмова від права користування земельноюділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цимКодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальнихпідприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечатьекологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовимпризначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендноїплати. Стаття 142. Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою 1. Припинення права власності на земельну ділянку у разідобровільної відмови власника землі на користь держави аботериторіальної громади здійснюється за його заявою до відповідногооргану. 2. Органи виконавчої влади або органи місцевогосамоврядування у разі згоди на одержання права власності наземельну ділянку укладають угоду про передачу права власності наземельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельнуділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державнійреєстрації. 3. Припинення права постійного користування земельноюділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюєтьсяза його заявою до власника земельної ділянки. 4. Власник земельної ділянки на підставі заявиземлекористувача приймає рішення про припинення права користуванняземельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Стаття 143. Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється усудовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовимпризначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забрудненняземель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічнимиводами, забруднення земель бактеріально-паразитичними ікарантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненимирослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктівінженерної інфраструктури меліоративних систем, порушеннявстановленого режиму використання земель, що особливоохороняються, а також використання земель способами, які завдаютьшкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівкамиспеціально уповноважених органів виконавчої влади з питаньземельних ресурсів; в) конфіскації земельної ділянки; г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільноїнеобхідності та для суспільних потреб; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку позобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами таособами без громадянства у встановлений строк у випадках,визначених цим Кодексом. Стаття 144. Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства 1. У разі виявлення порушення земельного законодавствадержавний інспектор по використанню та охороні земель складаєпротокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення,вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, якадопустила порушення земельного законодавства, не виконала протягомзазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припиненняпорушення земельного законодавства, державний інспектор повикористанню та охороні земель відповідно до закону накладає натаку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівкупро припинення правопорушення чи усунення його наслідків у30-денний строк. 2. У разі неусунення порушення земельного законодавства у30-денний строк державний інспектор по використанню та охороніземель звертається до відповідного органу виконавчої влади абооргану місцевого самоврядування з клопотанням про припинення правакористування земельною ділянкою. 3. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевогосамоврядування про припинення права користування земельноюділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку. Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності 1. Якщо до особи переходить право власності на земельнуділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, цяділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моментупереходу такого права. 2. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягомвстановленого строку не відчужена, така ділянка підлягаєпримусовому відчуженню за рішенням суду. 3. Особа, до якої переходить право власності на земельнуділянку і яка не може набути право власності на землю, має правоотримати її в оренду. Стаття 146. Викуп земельних ділянок для суспільних потреб 1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядуваннявідповідно до їх повноважень, визначених цим Кодексом, мають правовикупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян таюридичних осіб, для таких суспільних потреб: а) під будівлі і споруди органів державної влади та органівмісцевого самоврядування; б) під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державноїта комунальної власності; в) під об'єкти природно-заповідного та іншогоприродоохоронного призначення; г) оборони та національної безпеки; ґ) під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів таоб'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг,газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів,нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо); д) під розміщення дипломатичних та прирівняних до нихпредставництв іноземних держав та міжнародних організацій; е) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єктизагального користування, необхідні для обслуговування населення. 2. Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік домайбутнього викупу має бути письмово попереджений органом, якийприймає рішення про її викуп. 3. Викуп земельної ділянки здійснюється за згодою їївласника. Вартість земельної ділянки встановлюється відповідно догрошової та експертної оцінки земель, яка проводиться заметодикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. 4. Якщо власник земельної ділянки не згоден з викупноювартістю, питання вирішується в судовому порядку. Стаття 147. Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності 1. У разі введення воєнного або надзвичайного стану земельніділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб,можуть бути відчужені (вилучені) з мотивів суспільної необхідностіу порядку, встановленому законом. 2. Припинення права власності на земельну ділянку у такихвипадках здійснюється за умови повного відшкодування її вартості. 3. Особа, у якої була примусово відчужена земельна ділянка,після припинення дії обставин, у зв'язку з якими було проведенопримусове відчуження, має право вимагати повернення цієї земельноїділянки. 4. У разі неможливості повернення примусово відчуженоїземельної ділянки власнику за його бажанням надається іншаземельна ділянка. Стаття 148. Конфіскація земельної ділянки Земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішеннямсуду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Стаття 149. Порядок вилучення земельних ділянок 1. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земельдержавної та комунальної власності, можуть вилучатися длясуспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади таорганів місцевого самоврядування. 2. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодоюземлекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України,Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державнихадміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їхповноважень. ( Додатково див. частину четверту статті 75 ЗаконуN 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003 ) 3. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянкикомунальної власності відповідних територіальних громад, якіперебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крімособливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними зурахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. 4. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районніради вилучають земельні ділянки спільної власності відповіднихтериторіальних громад, які перебувають у постійному користуванні,для всіх потреб. 5. Районні державні адміністрації на їх території вилучаютьземельні ділянки державної власності, які перебувають у постійномукористуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіхпотреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначенихчастиною дев'ятою цієї статті; { Пункт "б" частини п'ятої статті149 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV ( 3404-15 )від 08.02.2006 } в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителівтериторіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємствторгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієїстатті. { Пункт "в" частини п'ятої статті 149 із змінами,внесеними згідно із Законом N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 } 6. Обласні державні адміністрації на їх території вилучаютьземельні ділянки державної власності, які перебувають у постійномукористуванні, в межах міст обласного значення та за межаминаселених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначенихчастинами п'ятою, дев'ятою цієї статті. 7. Київська, Севастопольська міські державні адміністраціївилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають упостійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб,крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті. 8. Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельніділянки державної власності, які перебувають у постійномукористуванні, в межах міст республіканського (АвтономноїРеспубліки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіхпотреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієїстатті. 9. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянкидержавної власності, які перебувають у постійному користуванні, -ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб,ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а такожземельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційногопризначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмоюцієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.{ Частина дев'ята статті 149 в редакції Закону N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } 10. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельноїділянки питання вирішується в судовому порядку. Стаття 150. Особливо цінні землі та порядок їх вилучення 1. До особливо цінних земель відносяться: чорноземинееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземнінезасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзоленіта чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісовіта дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолистісуглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більшеодного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунтиПівденного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття;землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальнихзакладів; землі природно-заповідного фонду; земліісторико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земельдля несільськогосподарських потреб не допускається, за виняткомвипадків, визначених частиною другою цієї статті. 2. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають удержавній або комунальній власності, можуть вилучатися(викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавногозначення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів,осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла,об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газовихсвердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, запостановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідноїмісцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельноїділянки погоджується Верховною Радою України. 3. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянокособливо цінних земель, що перебувають у власності громадян іюридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданнямВерховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської іСевастопольської міських рад. Стаття 151. Порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок 1. Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельнихділянок, зобов'язані до початку проектування погодити ізвласниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними,міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрівАвтономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України іВерховною Радою України місце розташування об'єкта, розмірземельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуваннямкомплексного розвитку території, який би забезпечував нормальнефункціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіхоб'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля. 2. Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктівпроводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні.Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядуваннязобов'язані в порядку, визначеному законодавством України,надавати інформацію юридичним особам, зацікавленим у відведенніземельних ділянок, щодо можливих варіантів розміщення об'єктіввідповідно до затвердженої містобудівної документації тадокументації із землеустрою. Порядок вибору земельних ділянок длярозміщення об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України. 3. Погодження місць розташування об'єктів, розмірівпередбачуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їхвідведення провадиться відповідними сільськими, селищними,міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрівАвтономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України відповіднодо їх повноважень щодо вилучення цих ділянок, а також ВерховноюРадою України. 4. Погодження місць розташування об'єктів на особливо ціннихземлях, а також місць розташування об'єктів власності іншихдержав, міжнародних організацій провадиться Верховною РадоюУкраїни. 5. Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельнихділянок, звертаються з клопотанням про погодження місцьрозташування об'єктів до відповідної сільської, селищної, міськоїради, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо об'єктів,вилучення яких провадиться Кабінетом Міністрів України, подаютьсядо Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної,Севастопольської міської державної адміністрації. 6. До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахунки. 7. Відповідна сільська, селищна, міська рада чи місцевадержавна адміністрація згідно із своїми повноваженнями розглядаєклопотання і в п'ятиденний строк з дня реєстрації направляє йогоразом з матеріалами, передбаченими частиною п'ятнадцятою цієїстатті, на розгляд органів земельних ресурсів, природоохоронних,територіальних органів виконавчої влади з питань лісовогогосподарства і санітарно-епідеміологічних органів, органівмістобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.Зазначені органи протягом двох тижнів з дня одержання клопотаннянадають свої висновки відповідній сільській, селищній, міськійраді чи місцевій державній адміністрації, які з урахуваннямодержаних висновків протягом десяти днів приймають рішення пропогодження місця розташування того об'єкта, під який мають правосамостійно вилучати земельну ділянку, або мотивоване рішення провідмову.{ Частина сьома статті 151 із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 } ( Частину восьму статті 151 виключено на підставі ЗаконуN 1119-IV ( 1119-15 ) від 11.07.2003 ) 9. Якщо погодження місця розташування об'єкта провадитьсярайонною, обласною державною адміністрацією, Радою міністрівАвтономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України, ВерховноюРадою України, сільська, селищна, міська рада готує свій висновокі подає матеріали на погодження до Верховної Ради АвтономноїРеспубліки Крим, обласної, Київської чи Севастопольської міської,районної ради або районної, Київської чи Севастопольської міськоїдержавної адміністрації. 10. Районна державна адміністрація розглядає у місячний строкматеріали погодження місця розташування об'єкта, під який маєправо вилучати земельну ділянку, або подає свій висновок до Радиміністрів Автономної Республіки Крим, обласної державноїадміністрації. 11. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласнадержавна адміністрація розглядають подані матеріали і погоджуютьмісце розташування об'єкта, під який мають право вилучати земельнуділянку. 12. Матеріали погодження місця розташування об'єкта, щопровадиться Кабінетом Міністрів України, подаються Радою міністрівАвтономної Республіки Крим, обласною, Київською чиСевастопольською міською державною адміністрацією із своїмвисновком центральному органу виконавчої влади по земельнихресурсах, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подаєсвої пропозиції до Кабінету Міністрів України. 13. Кабінет Міністрів України розглядає ці матеріали іприймає відповідне рішення, а з питань, що погоджуються ВерховноюРадою України, подає їй свої пропозиції. 14. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні,Київська і Севастопольська міські ради подають до Верховної РадиУкраїни пропозиції щодо вилучення особливо цінних земель із земелькомунальної власності. 15. Матеріали погодження місця розташування об'єкта повиннівключати: викопіювання з генерального плану або іншоїмістобудівної документації населеного пункту, копію плануземельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єктаіз зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити.Зазначаються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається,та умови її відведення. 16. У разі відмови власника землі або землекористувача,сільської, селищної, міської ради, органів державної влади упогодженні місця розташування об'єкта ці питання вирішуються усудовому порядку. 17. У разі задоволення позову щодо оскарження відмовивласника землі або землекористувача, сільської, селищної міськоїради, органів державної влади у погодженні місця розташуванняоб'єкта рішення суду є підставою для розробки проекту відведенняземельної ділянки.( Стаття 151 із змінами, внесеними згідно із Законами N 762-IV( 762-15 ) від 15.05.2003, N 1119-IV ( 1119-15 ) від 11.07.2003 ) Розділ V ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ Глава 23 Захист прав на землю Стаття 152. Способи захисту прав на земельні ділянки 1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівніумови захисту прав власності на землю. 2. Власник земельної ділянки або землекористувач можевимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навітьякщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володінняземельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянкиздійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував допорушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права абостворюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади абоорганів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Стаття 153. Гарантії права власності на земельну ділянку 1. Власник не може бути позбавлений права власності наземельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом таіншими законами України. 2. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законамиУкраїни, допускається викуп земельної ділянки. При цьомувласникові земельної ділянки відшкодовується її вартість. 3. Колишній власник земельної ділянки, яка викуплена длясуспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом провизнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянкита відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупуземельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянкавикористовується не для суспільних потреб. Стаття 154. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю 1. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуваннябез рішення суду не мають права втручатись у здійснення власникомповноважень щодо володіння, користування і розпорядження належноюйому земельною ділянкою або встановлювати непередбаченізаконодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. 2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуваннянесуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірнимвтручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння,користування і розпорядження земельною ділянкою. Стаття 155. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок 1. У разі видання органом виконавчої влади або органоммісцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодоволодіння, користування чи розпорядження належною їй земельноюділянкою, такий акт визнається недійсним. 2. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідоквидання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повномуобсязі органом, який видав акт. Глава 24 Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам Стаття 156. Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки,заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісовихземель та чагарників для потреб, не пов'язаних ізсільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісовихземель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших кориснихвластивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель тачагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель тачагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористанняземельної ділянки. Стаття 157. Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам 1. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачамздійснюють органи виконавчої влади, органи місцевогосамоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовуютьземельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органимісцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльністьяких обмежує права власників і землекористувачів або погіршуєякість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числівнаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території,засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічнимиводами. 2. Порядок визначення та відшкодування збитків власникамземлі і землекористувачам встановлюється Кабінетом МіністрівУкраїни. Глава 25 Вирішення земельних спорів Стаття 158. Органи, що вирішують земельні спори 1. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевогосамоврядування та органами виконавчої влади з питань земельнихресурсів. 2. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводуволодіння, користування і розпорядження земельними ділянками, щоперебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спорищодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. 3. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори умежах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебуваютьу власності і користуванні громадян, та додержання громадянамиправил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районіву містах. 4. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсіввирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межаминаселених пунктів, розташування обмежень у використанні земель таземельних сервітутів. 5. У разі незгоди власників землі або землекористувачів зрішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої владиз питань земельних ресурсів спір вирішується судом. Стаття 159. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів 1. Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади зпитань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування напідставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня поданнязаяви. 2. Земельні спори розглядаються за участю зацікавленихсторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місцерозгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першомувирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питаннярозгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду споруможе мати місце лише з поважних причин. 3. Відсутність однієї із сторін без поважних причин приповторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд іприйняття рішення. 4. У рішенні органу місцевого самоврядування або органувиконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядокйого виконання. 5. Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу йогоприйняття. Стаття 160. Права і обов'язки сторін при розгляді земельних спорів Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають правознайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки,брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи таінші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмовіпояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони,одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгодиз цим рішенням, оскаржувати його. Стаття 161. Виконання рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів 1. Рішення відповідних органів виконавчої влади з питаньземельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає всилу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у судіпризупиняє їх виконання. 2. Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюєтьсяорганом, який прийняв це рішення. 3. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодуваннязбитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарськоговиробництва внаслідок порушення земельного законодавства. 4. Виконання рішення щодо земельних спорів може бутипризупинено або його термін може бути продовжений вищестоящиморганом або судом. Розділ VI ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ Глава 26 Завдання, зміст і порядок охорони земель Стаття 162. Поняття охорони земель Охорона земель - це система правових, організаційних,економічних та інших заходів, спрямованих на раціональневикористання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земельсільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захиствід шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищенняродючості ґрунтів, підвищення продуктивності земельлісогосподарського призначення, забезпечення особливого режимувикористання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційногота історико-культурного призначення.{ Стаття 162 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } Стаття 163. Завдання охорони земель Завданнями охорони земель є забезпечення збереження тавідтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних інабутих якостей земель. Стаття 164. Зміст охорони земель 1. Охорона земель включає: а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціональногоземлекористування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель тачагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення,заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення,забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивнимиречовинами та від інших несприятливих природних і техногеннихпроцесів; г) збереження природних водно-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічноїролі антропогенних ландшафтів; д) консервацію деградованих і малопродуктивнихсільськогосподарських угідь. 2. Порядок охорони земель встановлюється законом. Стаття 165. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів 1. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель тавідтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпеченняекологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхомприйняття відповідних нормативів і стандартів, які визначаютьвимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаженняна ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарськогоосвоєння земель тощо. 2. У галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтіввстановлюються такі нормативи: а) оптимального співвідношення земельних угідь; б) якісного стану ґрунтів; в) гранично допустимого забруднення ґрунтів; г) показники деградації земель та ґрунтів. 3. Нормативні документи із стандартизації в галузі охорониземель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються КабінетомМіністрів України. Стаття 166. Рекультивація порушених земель 1. Рекультивація порушених земель - це комплексорганізаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованихна відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану тапродуктивності порушених земель. 2. Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічномустані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимівнаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних,будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації. 3. Для рекультивації порушених земель, відновленнядеградованих земельних угідь використовується ґрунт, знятий припроведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних таінших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділянки абона ділянки без ґрунтового покриву. Стаття 167. Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами 1. Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забрудненняземель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентраціїнебезпечних речовин, забороняється. 2. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечнихречовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуютьсяспеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузіохорони здоров'я та санітарного нагляду, екології та природнихресурсів. 3. Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянкивикористовуються з дотриманням встановлених обмежень, вимог щодозапобігання їх небезпечному впливу на здоров'я людини та довкілля. 4. Рівень забруднення ґрунтів враховується при наданніземельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігута зміні характеру і режиму використання. Стаття 168. Охорона ґрунтів 1. Ґрунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони. 2. Власники земельних ділянок та землекористувачі не маютьправа здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покривуземельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюютьдержавний контроль за використанням та охороною земель. 3. При здійсненні діяльності, пов'язаної з порушеннямповерхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок таземлекористувачі повинні здійснювати зняття, складування,зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку,з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельнуділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей. Глава 27 Використання техногенно забруднених земель Стаття 169. Поняття техногенно забруднених земель 1. Техногенно забруднені землі - це землі, забрудненівнаслідок господарської діяльності людини, що призвела додеградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров'ялюдей. 2. До техногенно забруднених земель відносяться землірадіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі,забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. Привикористанні техногенно забруднених земель враховуютьсяособливості режиму їх використання. 3. Особливості режиму і порядку використання техногеннозабруднених земель встановлюються законодавством України. Стаття 170. Особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення 1. Техногенно забруднені землі сільськогосподарськогопризначення, на яких не забезпечується одержання продукції, щовідповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам),підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу таконсервації. 2. Порядок використання техногенно забруднених земельнихділянок встановлюється законодавством України. Глава 28 Консервація земель Стаття 171. Деградовані і малопродуктивні землі 1. До деградованих земель відносяться: а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідокземлетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування кориснихкопалин тощо; б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, зпідвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічнимиречовинами ґрунтами та інші. 2. До малопродуктивних земель відносятьсясільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуютьсянегативними природними властивостями, низькою родючістю, а їхгосподарське використання за призначенням є економічнонеефективним. Стаття 172. Консервація деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель 1. Консервації підлягають деградовані і малопродуктивніземлі, господарське використання яких є екологічно небезпечним таекономічно неефективним. Консервації підлягають також техногеннозабруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічночисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках єнебезпечним для їх здоров'я. 2. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їхгосподарського використання на визначений термін та залуження абозаліснення. 3. Консервація земель здійснюється за рішеннями органіввиконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставідоговорів з власниками земельних ділянок. 4. Порядок консервації земель встановлюється законодавствомУкраїни. Розділ VII УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ Глава 29 Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень Стаття 173. Межі районів, сіл, селищ, міст, районів у містах 1. Межа району, села, селища, міста, району у місті - цеумовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територіюрайону, села, селища, міста, району у місті від інших територій. 2. Межі району, села, селища, міста, району у містівстановлюються і змінюються за проектами землеустрою, якірозробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їхрозвитку, генеральних планів населених пунктів. 3. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища,міста, району у місті не тягне за собою припинення права власностіі права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їхвилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу. Стаття 174. Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних утворень 1. Рішення про встановлення і зміну меж районів і містприймається Верховною Радою України за поданням Верховної РадиАвтономної Республіки Крим, обласних, Київської чиСевастопольської міської рад. 2. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищприймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними,Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районнихта відповідних сільських, селищних рад. 3. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містахприймається міською радою за поданням відповідних районних умістах рад. Стаття 175. Порядок встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються впорядку та відповідно до закону. Стаття 176. Посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень 1. Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуютьсядержавним актом України. 2. Форма та порядок видачі державного акта України на межіадміністративно-територіального утворення встановлюються ВерховноюРадою України. Глава 30 Планування використання земель Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель 1. Загальнодержавні програми використання та охорони земельрозробляються з метою забезпечення потреб населення і галузейекономіки у землі та її раціонального використання і охорони. 2. Загальнодержавні програми використання та охорони земельрозробляються відповідно до програм економічного,науково-технічного і соціального розвитку України. 3. Загальнодержавні програми використання та охорони земельзатверджуються Верховною Радою України. Стаття 178. Регіональні програми використання та охорони земель 1. Регіональні програми використання та охорони земельрозробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим,обласними державними адміністраціями і затверджуються ВерховноюРадою Автономної Республіки Крим та обласними радами. 2. Програми використання та охорони земель міст Києва іСевастополя розробляються Київською і Севастопольською міськимидержавними адміністраціями та затверджуються відповідними радами. Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель 1. Природно-сільськогосподарське районування земель - цеподіл території з урахуванням природних умов та агробіологічнихвимог сільськогосподарських культур. 2. Природно-сільськогосподарське районування земель є основоюдля оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодовикористання та охорони земель. 3. Використання та охорона сільськогосподарських угідьздійснюються відповідно до природно-сільськогосподарськогорайонування. 4. Порядок здійснення природно-сільськогосподарськогорайонування визначається Кабінетом Міністрів України. Стаття 180. Зонування земель 1. Зонування земель здійснюється у межах населених пунктів. 2. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимихвидів забудови та іншого використання земельних ділянок у межахокремих зон відповідно до місцевих правил забудови. 3. Зонування земель здійснюється відповідно до закону. Глава 31 Землеустрій Стаття 181. Поняття землеустрою Землеустрій - це сукупність соціально-економічних таекологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносинта раціональної організації територіїадміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання,що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин ірозвитку продуктивних сил. Стаття 182. Мета землеустрою Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціональноговикористання та охорони земель, створенні сприятливогоекологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів. Стаття 183. Завдання землеустрою Основними завданнями землеустрою є: а) реалізація політики держави щодо науково обґрунтованогоперерозподілу земель, формування раціональної системиземлеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків урозташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів іагросистем; б) інформаційне забезпечення правового, економічного,екологічного і містобудівного механізму регулювання земельнихвідносин на національному, регіональному, локальному,господарському рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленнюособливого режиму і умов використання земель; в) встановлення на місцевості межадміністративно-територіальних утворень, територій з особливимприродоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, межземельних ділянок власників і землекористувачів; г) здійснення заходів щодо прогнозування, планування,організації раціонального використання та охорони земель нанаціональному, регіональному, локальному і господарському рівнях; ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств ізстворенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічнуоптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарськогопризначення, впровадження прогресивних форм організації управлінняземлекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщенняземельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін; д) розробка системи заходів по збереженню і поліпшеннюприродних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів,рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивнихугідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів,вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забрудненняпромисловими відходами і хімічними речовинами та інших видівдеградації, по консервації деградованих і малопродуктивних земель,попередженню інших негативних явищ; е) організація територій несільськогосподарських підприємств,організацій і установ з метою створення умов ефективногоземлекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель. Стаття 184. Зміст землеустрою Землеустрій передбачає: а) встановлення (відновлення) на місцевості межадміністративно-територіальних утворень, землеволодінь іземлекористувань; б) розробку загальнодержавної і регіональних програмвикористання та охорони земель; в) складання схем землеустрою, розробленнятехніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земельвідповідних адміністративно-територіальних утворень; г) обґрунтування встановлення меж територій з особливимиприродоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами; ґ) складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь іземлекористувань та створення нових; д) складання проектів відведення земельних ділянок; е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельнихділянок; є) підготовку документів, що посвідчують право власності абоправо користування землею; ж) складання проектів землеустрою, що забезпечуютьеколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, атакож розроблення заходів щодо охорони земель; з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаноїз використанням та охороною земель; и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів звикористання та охорони земель; і) проведення топографо-геодезичних, картографічних,ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель. Стаття 185. Організація та порядок здійснення землеустрою 1. Землеустрій здійснюється державними та іншимиземлевпорядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджетуУкраїни, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, атакож коштів громадян та юридичних осіб. 2. Землеустрій здійснюється відповідно до закону. Стаття 186. Розгляд і затвердження землевпорядної документації 1. Розгляд і затвердження землевпорядної документаціїпроводиться в такому порядку: а) прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтуваннявикористання та охорони земель і схеми землеустрою післяпогодження їх у встановленому порядку розглядаються ізатверджуються відповідними органами виконавчої влади або органамимісцевого самоврядування; б) проекти створення нових землеволодінь і землекористуваньпісля погодження їх у встановленому порядку розглядаються ізатверджуються відповідними органами виконавчої влади або органамимісцевого самоврядування; в) проекти відведення земельних ділянок із земель державноїчи комунальної власності затверджуються органами виконавчої владиабо органами місцевого самоврядування, які надають і вилучаютьземельні ділянки; г) проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств,установ і організацій, особистих селянських, фермерськихгосподарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськимирадами або районними державними адміністраціями розглядаються ізатверджуються власниками землі або землекористувачами; ґ) робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням,докорінним поліпшенням та охороною земель, раціональним їхвикористанням, розглядаються і затверджуються замовниками цихпроектів. 2. Зміни до землевпорядних проектів та інших матеріалів зпитань землеустрою вносяться за рішенням органів виконавчої влади,органів місцевого самоврядування або власників землі таземлекористувачів, які затвердили ці проекти. 3. Прогнозні матеріали використання і охорони земель, проектиземлеустрою, матеріали державного земельного кадастру, проекти зпитань використання і охорони земель, реформування земельнихвідносин, а також техніко-економічні матеріали обґрунтуваньвикористання і охорони земель підлягають державній експертизі, яказдійснюється органом по земельних ресурсах відповідно до закону. Глава 32 Контроль за використанням та охороною земель Стаття 187. Завдання контролю за використанням та охороною земель Контроль за використанням та охороною земель полягає взабезпеченні додержання органами державної влади, органамимісцевого самоврядування, підприємствами, установами,організаціями і громадянами земельного законодавства України. Стаття 188. Державний контроль за використанням та охороною земель 1. Державний контроль за використанням та охороною земельздійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельнихресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охоронуземель - спеціально уповноваженими органами з питань екології таприродних ресурсів. 2. Порядок здійснення державного контролю за використанням таохороною земель встановлюється законом. Стаття 189. Самоврядний контроль за використанням та охороною земель Самоврядний контроль за використанням та охороною земельздійснюється сільськими, селищними, міськими, районними таобласними радами. Стаття 190. Громадський контроль за використанням та охороною земель Громадський контроль за використанням та охороною земельздійснюється громадськими інспекторами, які призначаютьсявідповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставіположення, затвердженого центральним органом виконавчої влади поземельних ресурсах. Глава 33 Моніторинг земель Стаття 191. Призначення моніторингу земель 1. Моніторинг земель - це система спостереження за станомземель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відверненнята ліквідації наслідків негативних процесів. 2. У системі моніторингу земель проводиться збирання,оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про станземель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованихрекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативнимзмінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. 3. Моніторинг земель є складовою частиною державної системимоніторингу довкілля. 4. Залежно від цілей, спостережень і охоплення територіймоніторинг земель може бути національним, регіональним ілокальним. 5. Ведення моніторингу земель здійснюється уповноваженимиорганами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, з питаньекології та природних ресурсів. 6. Порядок проведення моніторингу земель встановлюєтьсяКабінетом Міністрів України. Стаття 192. Завдання моніторингу земель Основними завданнями моніторингу земель є прогнозеколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метоюзапобігання або усунення дії негативних процесів.Глава 34 Державний земельний кадастр Стаття 193. Визначення державного земельного кадастру 1. Державний земельний кадастр - це єдина державна системаземельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнанняфакту виникнення або припинення права власності і правакористування земельними ділянками та містить сукупність відомостейі документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок,їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якіснухарактеристику, розподіл серед власників землі таземлекористувачів. 2. Державний земельний кадастр є основою для веденнякадастрів інших природних ресурсів. Стаття 194. Призначення державного земельного кадастру Призначенням державного земельного кадастру є забезпеченнянеобхідною інформацією органів державної влади та органівмісцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ іорганізацій, а також громадян з метою регулювання земельнихвідносин, раціонального використання та охорони земель, визначеннярозміру плати за землю і цінності земель у складі природнихресурсів, контролю за використанням і охороною земель,економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів тапроектів землеустрою. Стаття 195. Завдання ведення державного земельного кадастру Основними завданнями ведення державного земельного кадаструє: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; б) застосування єдиної системи просторових координат тасистеми ідентифікації земельних ділянок; в) запровадження єдиної системи земельно-кадастровоїінформації та її достовірності. Стаття 196. Складові частини державного земельного кадастру Державний земельний кадастр включає: а) кадастрове зонування; б) кадастрові зйомки; в) бонітування ґрунтів; г) економічну оцінку земель; ґ) грошову оцінку земельних ділянок; д) державну реєстрацію земельних ділянок; е) облік кількості та якості земель. Стаття 197. Кадастрове зонування Кадастрове зонування включає встановлення: а) місця розташування обмежень щодо використання земель; б) меж кадастрових зон та кварталів; в) меж оціночних районів та зон; г) кадастрових номерів (територіїадміністративно-територіальної одиниці). Стаття 198. Кадастрові зйомки 1. Кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних длявизначення та відновлення меж земельних ділянок. 2. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками таземлекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містятьобтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану. Стаття 199. Бонітування ґрунтів 1. Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка якості ґрунтівза їх основними природними властивостями, які мають сталийхарактер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарськихкультур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. 2. Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою.Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які маютьнайбільшу природну продуктивність. Стаття 200. Економічна оцінка земель 1. Економічна оцінка земель - це оцінка землі як природногоресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарствіта як просторового базису в суспільному виробництві запоказниками, що характеризують продуктивність земель, ефективністьїх використання та дохідність з одиниці площі. 2. Економічна оцінка земель різного призначення проводитьсядля порівняльного аналізу ефективності їх використання. Даніекономічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельноїділянки різного цільового призначення. 3. Економічна оцінка земель визначається в умовнихкадастрових гектарах або у грошовому виразі. Стаття 201. Грошова оцінка земельних ділянок 1. Грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентнійоснові. 2. Залежно від призначення та порядку проведення грошоваоцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною. 3. Нормативна грошова оцінка земельних діляноквикористовується для визначення розміру земельного податку, втратсільськогосподарського і лісогосподарського виробництва,економічного стимулювання раціонального використання та охорониземель тощо. 4. Експертна грошова оцінка використовується при здійсненніцивільно-правових угод щодо земельних ділянок. 5. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою,яка затверджується Кабінетом Міністрів України. Стаття 202. Державна реєстрація земельних ділянок 1. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється ускладі державного реєстру земель. 2. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на правовласності на землю та на право постійного користування землею,договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерівземельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельнуділянку. Стаття 203. Облік кількості та якості земель 1. Облік кількості земель відображає відомості, якіхарактеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь. 2. Облік якості земель відображає відомості, якіхарактеризують земельні угіддя за природними властивостями танабутими властивостями, що впливають на їх родючість, а також заступенем забруднення ґрунтів. Стаття 204. Порядок ведення державного земельного кадастру 1. Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органомвиконавчої влади з питань земельних ресурсів. 2. Порядок ведення державного земельного кадаструвстановлюється законом. Глава 35 Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель Стаття 205. Зміст економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель 1. Економічне стимулювання раціонального використання таохорони земель включає: а) надання податкових і кредитних пільг громадянам таюридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи,передбачені загальнодержавними та регіональними програмамивикористання і охорони земель; б) виділення коштів державного або місцевого бюджетугромадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стануземель, порушених не з їх вини; в) звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають устадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх станузгідно з державними та регіональними програмами; г) компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власниківземлі та землекористувачів внаслідок тимчасової консерваціїдеградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їхвини. Стаття 206. Плата за землю 1. Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати заземлю є земельна ділянка. 2. Плата за землю справляється відповідно до закону. Глава 36 Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва Стаття 207. Умови відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва 1. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарськоговиробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісовихземель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням уземлекористуванні та погіршенням якості земель. 2. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарськихугідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів,пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобувиробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідоквилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних ізсільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. 3. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженнямправ власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів,або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу,спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органівмісцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку звиключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель ічагарників із господарського обігу внаслідок встановленняохоронних, санітарних та інших захисних зон. 4. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарськоговиробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитківвласникам землі та землекористувачам. 5. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарськоговиробництва визначаються у порядку, визначеному КабінетомМіністрів України. Стаття 208. Звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва 1. Від відшкодування втрат сільськогосподарського ілісогосподарського виробництва звільняються громадяни та юридичніособи у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл,дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я,культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення,державних об'єктів дорожнього будівництва, культових спорудрелігійних організацій, кладовищ, меліоративних систем,протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд, підбудівництво і обслуговування жилих будинків і господарськихбудівель, для розміщення внутрігосподарських об'єктівсільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподарськихпідприємств, організацій та установ, видобування торфу за умовиповернення земельних ділянок у стані, придатному для попередньоговикористання, під об'єкти і території природно-заповідного фонду. 2. Здійснення внутрігосподарського будівництвасільськогосподарськими або лісогосподарськими підприємствами,організаціями, установами, а також громадянами провадиться безвідшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарськоговиробництва. Стаття 209. Використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва ( Дію частини першої статті 209 зупинено на 2002 рік вчастині спрямування коштів, що надходять у порядку відшкодуваннявтрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва,Автономній Республіці Крим, обласним, Київській таСевастопольській міським радам згідно із Законом N 2905-III( 2905-14 ) від 20.12.2001 ) 1. Втрати сільськогосподарського ілісогосподарського виробництва, зумовлені вилученнямсільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників,підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахункивідповідних місцевих рад у таких розмірах: Автономній Республіці Крим, обласним радам - 25 відсотків; районним радам - 15 відсотків; міським, сільським, селищним радам - 60 відсотків, міськимрадам Києва та Севастополя - 100 відсотків. 2. Кошти, які надходять у порядку відшкодування втратсільськогосподарського і лісогосподарського виробництва,використовуються виключно на освоєння земель длясільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшеннявідповідних угідь, охорону земель відповідно до розробленихпрограм та проектів землеустрою. Використання цих коштів на іншіцілі не допускається. Розділ VIII ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА Глава 37 Відповідальність за порушення земельного законодавства Стаття 210. Недійсність угод щодо земельних ділянок Угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядкукупівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок,визнаються недійсними за рішенням суду. Стаття 211. Відповідальність за порушення земельного законодавства 1. Громадяни та юридичні особи несуть цивільну,адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно дозаконодавства за такі порушення: а) укладення угод з порушенням земельного законодавства; б) самовільне зайняття земельних ділянок; в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їхзабруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічнимиводами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; г) розміщення, проектування, будівництво, введення в діюоб'єктів, що негативно впливають на стан земель; ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільовимпризначенням; д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель абоневиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний длявикористання за призначенням; е) знищення межових знаків; є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення данихпро стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; ж) непроведення рекультивації порушених земель; з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічнихспоруд, захисних насаджень; и) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючогошару ґрунту; і) самовільне відхилення від проектів землеустрою; ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок таподання недостовірної інформації щодо них; й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельнихділянок. 2. Законом може бути встановлено відповідальність і за іншіпорушення земельного законодавства. Стаття 212. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок 1. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненнювласникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат,понесених за час незаконного користування ними. 2. Приведення земельних ділянок у придатний для використаннястан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюєтьсяза рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайнялиземельні ділянки. 3. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянокпровадиться за рішенням суду. Розділ IX ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 року. 2. Визнати таким, що втратив чинність, Земельний кодексУкраїни ( 561-12 ) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 10,ст. 98; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 25, ст. 354;1993 р., N 10, ст. 79, N 26, ст. 276; 1999 р., N 18, ст. 138;2000 р., N 39, ст. 333). 3. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті донабрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечитьцьому Кодексу. 4. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк післяопублікування цього Кодексу: а) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України таПрезиденту України пропозиції про внесення змін до законодавчихактів, що випливають із цього Кодексу; б) привести свої нормативно-правові акти у відповідність ізцим Кодексом; в) розробити нормативно-правові акти, передбачені цимКодексом, у тому числі проекти законів про землеустрій, продержавний земельний кадастр, про оцінку земель, про охоронуземель, про розмежування земель права державної та комунальноївласності, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринокземлі, про визначення правових засад вилучення земель праваприватної власності тощо; г) забезпечити прийняття центральними органами виконавчоївлади України нормативно-правових актів, передбачених цимКодексом, а також перегляд і скасування нормативно-правових актів,що суперечать цьому Кодексу; ґ) вжити заходів щодо забезпечення потреб вчителів, лікарів,інших працівників соціальної сфери, що проживають у сільськіймісцевості, а також громадян, які постраждали внаслідокЧорнобильської катастрофи та евакуйовані із зони відчуження,переселені із зони безумовного (обов'язкового) або зонигарантованого добровільного відселення, які проживають у сільськіймісцевості, у земельних ділянках для ведення особистогоселянського господарства і садівництва у межах норм безплатноїприватизації, а також для городництва і сінокосіння за рахунокземель запасу та резервного фонду; д) вирішити питання в установленому порядку про введенняпосад інженерів-землевпорядників у штати сільських, селищних радта організацію державних відділів (управлінь) земельних ресурсів уміських радах; е) визначити потреби наукових установ та навчальних закладіву земельних ділянках для проведення наукових досліджень,вирощування елітного насіннєвого матеріалу, потреб племінногопоголів'я худоби у кормах, здійснення навчального процесу івирішити питання щодо земель наукових установ та навчальнихзакладів, які можуть бути передані для іншого використання; є) розробити та затвердити методику експертної грошовоїоцінки земель сільськогосподарського призначення. 5. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрівАвтономної Республіки Крим привести свої нормативно-правові акти увідповідність з цим Кодексом. 6. Кабінету Міністрів України створити Державний земельний(іпотечний) банк з відповідною інфраструктурою та запровадитидержавну реєстрацію прав на землю відповідно до статті 202 цьогоКодексу. Розділ X ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Рішення про надання в користування земельних ділянок, атакож про вилучення (викуп) земель, прийняті відповіднимиорганами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу,підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. 2. Клопотання і заяви щодо відведення земельних ділянок, невирішені на момент введення в дію цього Кодексу, реалізуютьсяорганами виконавчої влади та органами місцевого самоврядуваннявідповідно до їх компетенції у порядку та з додержанням вимогцього Кодексу. 3. У випадках, коли земельні ділянки надані в оренду довведення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з наданняземельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовженнястроку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами,що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом. 4. Матеріали погодження питань, пов'язаних з вилученням(викупом) земель, щодо яких на момент введення в дію цього Кодексуне прийнято відповідних рішень, підлягають розгляду відповідно доцього Кодексу. 5. Право на проведення розвідувальних робіт на земельнихділянках за дозволами, одержаними до введення в дію цього Кодексу,зберігається до закінчення строку, обумовленого дозволами. ( Положення пункту 6 розділу X втрачають чинність, як такі,що не відповідають Конституції України (є неконституційними) вчастині зобов'язання переоформити право постійного користуванняземельною ділянкою на право власності або право оренди безвідповідного законодавчого, організаційного та фінансовогозабезпечення на підставі Рішення Конституційного Суду N 5-рп/2005( v005p710-05 ) від 22.09.2005 ) 6. Громадяни та юридичні особи,які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цимКодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня2008 року переоформити у встановленому порядку право власності абоправо оренди на них. ( Абзац перший пункту 6 розділу X із змінами,внесеними згідно із Законом N 2059-IV ( 2059-15 ) від 06.10.2004 ) При переоформленні права постійного користування земельнимиділянками, наданими для ведення селянських (фермерських)господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначаєтьсяселянським (фермерським) господарством відповідно до закону. Прицьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повиненперевищувати розміру земельного податку. 7. Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, утимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельніділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючимзаконодавством, зберігають права на ці ділянки. 8. Сільськогосподарські підприємства, які до введення у діюцього Кодексу уклали з власниками земельних часток (паїв) договориоренди, можуть, за бажанням власників цих часток (паїв), замовитиземлевпорядній організації виконання землевпорядних робіт,необхідних для виділення земельних часток (паїв) у натурі (намісцевості), видачі їх власникам державних актів на правовласності на землю та оплатити виконання таких робіт.Сільськогосподарське підприємство має переважне право на орендуземельних ділянок у таких громадян на строк, що був обумовлений удоговорі оренди земельної частки (паю), або, за погодженнямсторін, на інший строк. Члени колективних сільськогосподарських підприємств,сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарськихакціонерних товариств та працівники державних і комунальнихзакладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих натериторії відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які начас набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельніділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), маютьправо на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствахправо на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють утоваристві, а також пенсіонери з їх числа. ( Пункт 8 розділу Xдоповнено абзацом згідно із Законом N 675-IV ( 675-15 ) від03.04.2003; із змінами, внесеними згідно із Законом N 1694-IV( 1694-15 ) від 20.04.2004 ) При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуютьсясільськогосподарські угіддя, які були передані в оренду із земельдержавної чи комунальної власності або які на час набраннячинності Земельним кодексом України належали цим підприємствам направі колективної власності чи перебували у постійномукористуванні, за винятком земель, що не підлягають приватизаціїабо залишаються у державній чи комунальній власності відповідно доцього Кодексу. ( Пункт 8 розділу X доповнено абзацом згідно ізЗаконом N 675-IV ( 675-15 ) від 03.04.2003 ) 9. Громадяни - власники земельних часток (паїв) можутьвиділяти земельні ділянки в натурі (на місцевості) єдиним масивом. 10. Рішення про розмежування земель державної і комунальноївласності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські,селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, аза межами населених пунктів - органи виконавчої влади запогодженням з відповідними органами місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України здійснює: а) визначення меж земельних ділянок, на яких розміщеніоб'єкти нерухомого майна, що належать до сфери управлінняПрезидента України, Верховної Ради України, Конституційного СудуУкраїни, Верховного Суду України, Вищого господарського судуУкраїни, Генеральної прокуратури України, центральних органіввиконавчої влади, Національної академії наук України, державнихгалузевих академій наук, інших державних наукових установ таорганізацій; ( Підпункт "а" абзацу другого пункту 10 розділу X іззмінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від15.05.2003 ) б) визначення меж земельних ділянок, на яких розміщеніоб'єкти нерухомого майна, що перебувають у сфері управління Радиміністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської іСевастопольської міських державних адміністрацій. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київськаі Севастопольська міські державні адміністрації визначають межіземельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, щоперебувають у сфері управління районних державних адміністрацій. 11. Витрати, пов'язані із розмежуванням земель державної такомунальної власності, здійснюються за рахунок коштів відповіднихбюджетів. 12. До розмежування земель державної і комунальної власностіповноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів,крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на якихрозташовані державні, в тому числі казенні, підприємства,господарські товариства, у статутних фондах яких державі належатьчастки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні,міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органивиконавчої влади.( Пункт 12 розділу X із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 ) 13. На період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особиможуть набувати право власності на землі сільськогосподарськогопризначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бутизбільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.( Пункт 13 розділу X із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 2059-IV ( 2059-15 ) від 06.10.2004 ) 14. До 1 січня 2007 року забороняється внесення права наземельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.( Пункт 14 розділу X із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 2059-IV ( 2059-15 ) від 06.10.2004 ) 15. Встановити, що громадяни та юридичні особи, які мають увласності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського)господарства та іншого товарного сільськогосподарськоговиробництва, а також громадяни України - власники земельних часток(паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способомвідчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї),крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільнихпотреб. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час діїзаборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток(паїв), встановленої абзацом першим цього пункту, в частинівідчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв), а таксамо в частині передачі прав на відчуження зазначених ділянок таземельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їхукладення (посвідчення). { Пункт 15 розділу X доповнено абзацомзгідно із Законом N 3415-IV ( 3415-15 ) від 09.02.2006 }{ Пункт 15 розділу X із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 2059-IV ( 2059-15 ) від 06.10.2004 } 16. Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їхбажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки звидачею державних актів на право власності на землю. 17. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отриманігромадянами, вважаються правовстановлюючими документами приреалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю)в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними довиділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (намісцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів направо власності на землю. Президент України Л.КУЧМА м. Київ, 25 жовтня 2001 року N 2768-III