Ринок як полісистемне утворення та його інфраструктура

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний інститут

РЕФЕРАТ

з курсу: “Основи економічної теорії”

на тему: “Ринок як полі системне утворення та його інфраструктура”

Студентки I курсу

Групи МЗД-12

Штеренберг Ірини

Вінниця 2000

План

Вступ

1. Ринок як полісистемне утворення

1.1. Ринок споживчих товарів та послуг.

1.2. Ринок засобів виробництва.

1.3. Ринок інвестицій та капіталу.

1.4. Валютний ринок.

1.5. Ринок праці.

1.6. Ринок інформації.

1.7. Тіньовий ринок.

2. Інфраструктура ринку.

Висновок.

Вступ

Ринок, як самостійний, автоматично діючий, само регульований механізм – це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок – це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислово розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Ринок, як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарі, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов’язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв’язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.

Ринок як полісистемне утворення

Пізнання ринку як економічної категорії неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається, і які взаємодіють між собою. Для цього обрати критерій, за яким можна розмежувати системи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним утворенням економічного життя.

Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного призначення об’єктів ринкових відносин: ринок предметів споживання та послуг; засобів виробництва; науково-технічних розробок та інформації; фінансовий, валютний, праці (робочої сили).

Кожний з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, м’ясних, рибних товарів, що існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.

Існує і такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілості ринкових відносин: розвинений ринок, ринок, що формується, ринки з різним ступенем обмеженості конкуренції (монопольний і олігопольний).

Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законодавства як легальний (офіційний) і нелегальний (тіньовий).

Структура ринку може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою: місцевий ринок, окремих територій, регіонів, країн (внутрішній), ринок коаліцій різних країн, світовий (зовнішній) ринок. Регіональні ринки поєднані між собою і взаємодіють як певний органічний механізм. Саме цьому порушення у будь-якій ланці відразу передаються решті ланок через ціни, попит, пропозицію, конкуренцію. Це означає , що ринок єдиний, а кожний його елемент – невід’ємна складова.

Розвиток ринкових відносин долає територіальні перепони, ліквідує економічний сепаратизм, веде врешті-решт до інтеграції національного ринку у світовий.

Свої фізіологічні та соціальні потреби людина задовольняє на ринку предметів споживання. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і перевиробництво – з іншого. Ринок через конкуренцію, цін, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорцію в економіці та у сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.

Для України характерним є дефіцит багатьох товарів, що забезпечує виробнику і продавцю монопольне становище, надаючи можливість встановлювати завищені ціни, протидіяти формуванню ринкових відносин. Не подолавши цієї суперечності, збудувати ринок не вдається. На практиці це зумовить існування законних і незаконних форм неринкового розподілу, що провадитиме як до зрівнялівки, так і до збагачення всіх, хто має доступ до предметів споживання та послуг. Для того щоб виробити відповідний анти дефіцитний механізм, важливо знати причини, що відтворюють товарний голод у країні.

Головною причиною такого становища є структурне спотворення економіки України. За влучним виразом одного з економістів, вона є самоїдською, тобто виробництво відбувається заради виробництва. Частка засобів виробництва у сукупному продукті країни становить 64, а предметів споживання – 36 відсотків. Особливо великі структурні перекоси у промисловості, де виробництво предметів споживання (група “Б”) становить лише 30 %, а решта – засоби виробництва (група “А”). Вихід полягає у тому, щоб змінити структуру виробництва, збільшити частку галузей, що виробляють предмети споживання: легку, харчову, м’ясомолочну промисловість, інші сфери, в яких виробляють товари цієї групи.

Насичення ринку споживання залежить від перебудови агропромислового комплексу, докорінної зміни відносин між сільським господарством та промисловістю, іншими галузями. Третина і більше вирощеної продукції ланів та ферм втрачається через низький розвиток переробної промисловості, нестачу холодильників, інших засобів зберігання продукції. Великі втрати продукції при транспортуванні. Отже, слід більш швидкими розвивати галузі переробної продукції, інфраструктуру, що сприятиме зберіганню продукції, поліпшенню її якості і як наслідок – насиченості нею ринку.

Свобода економічної діяльності господарюючих суб’єктів, їхня самостійність залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, становлення на неї цін, укладення договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.

Реальний ринок не можливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва. Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприятиме певній заінтересованості підприємств у ефективному використанні матеріально-технічних ресурсів, примісить вивчати та прогнозувати попит, динамічно перебудувати виробництво з урахуванням замовлень споживачів, приймати самостійні рішення при зміні кон’юнктури.

Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок передбачає юридичну і економічну відповідальність за виконання контрактів і поставок. Порушення їх призводить до втрати прибутку, а то і банкрутства.

Демонополізація цього сектора економіки, відтворення в ньому розвинутого конкурентного середовища відбуваються через розвиток різноманітних форм власності у всіх галузях економіки, у тому числі і тих, що виробляють і реалізують засоби виробництва.

Формування повноцінного ринку засобів виробництва передбачає створення такого інституту, як товарна біржа, де укладають контракти між виробниками і споживачами, забезпечуються співвідношення цін попиту і пропозиції.

Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджуваних об’єктів, невідповідності встановлених на них машин, обладнання, приладів світовому рівню.

Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери виробничих відносин, країни командно-адміністративної системи пригнобили виробництво, його рушійні сили.

Управління виробництвом у ринковому господарстві здійснюється через капітал. Інакше не можливо перебороти численні дисбаланси, неприйняття підприємствами науково-технічних новинок, їх небажання реінвестувати отриманий прибуток.

Ринок капіталів (інвестиційний ринок) здійснює інвестиції, тобто вкладення капіталу у виробничу і невиробничу сфери економіки, забезпечуючи загальний розвиток їх.

Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки в тому числі на ринок споживання і послуг. Наприклад, якщо певний капітал користується підвищеним попитом, то збільшення його виробництва залежить від капіталовкладень у цю сферу. А це, в свою чергу призводить до зростання попиту на відповідне знаряддя та предмети праці, робочу силу, тобто сприяє розширенню виробництва в інших галузях.

Оборот капіталу у сфері, де виробляються товари широкого вжитку, більш прискорені через менший цикл виробництва, ніж у суднобудуванні, видобувних галузях, будівництві тощо. З одного боку, це сприяє більш швидкому поверненню вкладених у справу грошей, а з іншого – зумовлює посилення конкуренції, нестабільність через активний вплив моди, сезону і тощо.

Оскільки конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технології, розробку нових моделей товарів, підвищення їхньої якості, підприємства потребують все нових інвестицій. Важливим джерелом їхнє кредит, який надається у вигляді позики і являє собою необхідний компонент Фінансового ринку – кредитний ринок.

Валютний ринок – це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти. Їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, українську гривню до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розрахуватись доларами, за англійськими - фунтами стерлінгів, за японські – ієнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиції їх, що і встановлює або доларова, або фунтова, або ієна ціна української гривни. Інакше кажучи за певну суму гривень можна отримати один долар, а отже, і вартісне вираження товару.

У різних країнах залежно від стану розвитку економіки, ринкових відносин валютні операції можуть здійснювати різні суб’єкти. За умов обмеженості ринку валюти це право надається лише державним установам під керівництвом і контролем центрального банку. За умов повної конвертованості валютного ринку це право надається всім суб’єктам, які мають валютні банківські рахунки.

Практика функціонування ринкової системи свідчить, що заборона здійснювати валютні операції всім учасникам економічного життя призводить до формування чорного або так званих паралельних ринків валюти.

Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробітна плата робітників залежить від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.

Для того щоб об’єктом купівлі-продажу стала робоча сила, слід подолати прикріплення людини до житла, місцевості, надати їй можливості вільного переїзду в межах країни і поза нею. Досягти цього можна за умов створення ринку житла, вільного придбання будинку, квартири або оренди їх на певний час. Формування ринку праці призведе не лише існування умов для вибору професії або виду діяльності, а й до вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю суспільного виробництва. Інакше кажучи, не лише людина, яка здатна до праці, може це робити чи не робити, але й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це означає, що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття, надзвичайно важлива економічна і соціальна проблема будь-якої країни.

Нині безробітними у нас визнаються працездатні громадяни працездатного вікую, які з причин, що не залежать від них не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді шукають роботу.

Законодавством України про зайнятість населення створено державний фонд сприяння населення. Ним розпоряджається державна служба зайнятості.

Надання допомоги з безробіття, організація різних громадських робіт – це вже боротьба з наслідками незайнятості населення. А при прийнятті певних своєчасних заходів можна було б не допустити цих витрат. Тому необхідні наукові прогнози зайнятості населення з урахуванням особливостей регіонів, експорту та імпорту робочої сили і заходи, спрямовані на запобігання безробіттю.

Ринок науково-технічних розробок та інформації. Цей сектор ринкового народного господарства обслуговує всі сфери людської діяльності. Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національного багатства, підвищити добробут громадян, забезпечити духовне та інтелектуальне зростання. Цим визначається місце ринку науково-технічних розробок та інформації у суспільно-економічному житті.

В умовах ринку докорінне змінюється відношення до науково-технічного прогресу. Кожне підприємство, щоб вижити в умовах жорстокої конкуренції, має підвищувати ефективність виробництва, а отже і запроваджувати нову техніку, технологію, ноу-хау, що робить їх предметами купівлі-продажу.

Формування ринку науково-технічних розробок та інформації передбачає переведення установ, що займаються цією діяльністю, на комерційні засади; створення тимчасових науково-технічних колективів, центрів поширення нової технології та передового досвіду; розвитку інформаційного забезпечення. При цьому зазначимо, що всі ці форми в умовах ринкових відносин мають бути ефективними, інакше зацікавленості замовника не буде.

Ринок, який забороняється законом, називається тіньовим. Він є продовженням тіньової економіки, що являє собою несанкціоновану господарську діяльність. Така економіка існує в усіх країнах незалежно від соціально-економічного устрою.

Нелегальний ринок має таку саму структуру, що і легальний (законний), тобто його елементами є і предмети споживання, і засоби виробництва, і кредит, і робоча сила.

Міжнародна практика до тіньової економіки відносить два компоненти:

· Заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої у країні діяльності;

· Доходи від незаконної в країні діяльності.

Перший компонент пов’язаний з легальними видами діяльності, доходи від якої приховуються з різних причин; це, зокрема, приховування від податкових органів нерегулярних заробітків та доходів.

Другий компонент називають нелегальною, підпільною або чорною економікою: наркобізнес, проституція, рекет та інші види злочинної діяльності. Ця діяльність переважно не створює нової продукції, лише перерозподіляє уже створені доходи.

Чорний ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання інших нажитися на цьому.

Несанкціонована діяльність сприяє розвитку шахрайства, крадіжкам, зловживанням чиновників владних структур і виникненню мафії.

Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише при подоланні товарного дефіциту, монопольних явищ, у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання. Ніякими адміністративними карними методами при збереженні їхньої економічної бази мафіозні структури побороти не вдається.

Інфраструктура ринку

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Вона містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдінгові компанії та ін.

Аукціон – організаційна форма публічного продажу майна чи товарів у зазначений час і у встановленому місці. Об’єкт продажу дістається особі, яка запропонувала за нього найбільшу ціну. На аукціонах реалізуються певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Наприклад, головними центрами аукціонної торгівлі хутром є Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Санкт-Петербург, Москва. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів.

Торгово-промислові палати – комерційні організаційні, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв’язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги.

Торгові доми – це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства. Сучасний торговий дім – це асоціація торгових, виробничих та інших підприємств, а часто і банків.

Ярмарки – надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки – це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці.

Маркетинг – це динамічна система ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва.

Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням методів цінової і нецінової конкуренції; ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі всебічного врахування попиту і пропозиції та всебічно-збутових можливостей постачальників; забезпечення довготривалої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау у галузі виробництва товарів.

Біржа – це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції.

Біржа праці – елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення. Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує попит і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо.

Товарна біржа – комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками. Це об’єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої – укладання відповідних умов, виявлення товарних цін, попиту і пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операції тощо.

Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Крім того вони надають клієнтам також додаткові послуги, в тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон’юнктуру ринку тощо.

Фондова біржа – це організаційний і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик.

Страхова компанія – комерційна, фінансово-кредитна організація, що ставить за мету отримання прибутку від здійснення страхових операцій. Страхові компанії здійснюють систему заходів, спрямованих на повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких вона зазнала за непередбачених обставин: внаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов’язань збанкрутілими контрагентами тощо.

Аудиторська фірма – це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси.

Холдингова компанія – акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові операції. Вона тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії.

Висновок

Отже, ринок – це сукупність економічних відносин, що виникають між об’єктами економіки з приводу обміну результатами виробництва, товарного і грошового обігу та розподілу умов виробництва (виробничих факторів).

Як полісистемне утворення ринок має складну структуру. Структура ринку – це сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними. Розрізняють ринок товарів, засобів виробництва, фінансово-кредитний ринок, валютний, трудовий, інформації, тіньовий, а також ринкова інфраструктура.

· Споживчий ринок включає ринки продовольчих і промислових товарів, побутових комунальних, транспортних послуг, послуг освіти, охорони здоров’я, культури, а також ринок житла.

· Ринок засобів виробництва охоплює ринки засобів праці, природних ресурсів (сировини, палива, матеріалів, енергії), у тому числі і ринок землі.

· Ринок інновацій охоплює ринки науково-технічних розробок, нововведень, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, патентів, ліцензій тощо.

· Особливим є ринок інформації. Предметом купівлі-продажу тут є книги газети, журнали, радіо і телевізійна інформація), реклама, науково-технічна інформація і багато іншого, що у залежності від об’єкту відноситься чи до споживчого ринку, чи до ринку засобів виробництва або інновацій.

· Ринок праці – це ринок робочої сили, що має чітко виражену галузеву і територіальну структуру.

· Ринок грошей і валюти, або кредитний ринок, та ринок цінних паперів об’єднується в ринок інвестиційних ресурсів (інвестицій), або ринок капіталів. Усі елементи ринку капіталів взаємопов’язані і взаємозумовлені.

· Загальна ринкова структура включає і ринкову інфраструктуру – підсистему, що обумовлює основну структуру. Зокрема, інфраструктура споживчого ринку охоплює різноманітні види і форми торгівлі, у тому числі й товарну біржу, свої форми торгівлі і розподілу характеризують і засобів виробництва і інновацій. Ринок праці обслуговується біржею праці, різноманітними центрами, агентствами і бюро зайнятості, перепідготовки, професійної орієнтації та іншими установами. Ринок капіталів обслуговують грошова і банківська система, фондова біржа, валютна біржа, золоті аукціони тощо.

Для України характерна нерозвинена ринкова структура та інфраструктура.

Зміст ринкових перетворень саме і полягає у формуванні загальної ринкової структури.

Список використаної літератури

1. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. Київ, “Либідь”,1995 р.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкіе Ю.І. Основи економічної теорії. Київ, “Вища школа”, 1995 р.

3. Економічний словник-довідник /За ред. Мочерного С.В., КИЇВ, 1995 р.

4. Ковальчук В.М.. Загальна теорія економіки. – Тернопіль, 1998.

5. Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко, А.В. Словник-довідник з економічної і соціальної географії світу. Київ, “Лібра”, 1996 р.

6. Основи економічної теорії /За ред. Климка Г.Н., В.П. Несторенка. – “Вища школа”, 1997р.

7. Основи економічної теорії /За ред. Мочерного С.В., КИЇВ, 1997 р.