Екологічна свідомість і екологічне мислення та екологічне вимірювання громадської думки

У загальному вигляді під екологічною свідомістю (ЕС) розуміється масова занепокоєність населення становищем навколишнього середовища. Насправді ЕС, котре правільно називати усвідомленням, тобто розумінням екологіної ситуації, є елемент триєдиного процесу «сприйняття - розуміння - дія», кожний елемент котрого соціально, політично та культурно опосередкуван. Між вербальним висловлюванням екологічної занепокоєності і участю у соціальному діянні звичайно існує чимала дистанція.
До основних характеристик ЕС відносяться: занепокоєність станом середовища; мобілізація моральних ресурсів; здатність до ідентифікації джерела загрози і породжуючого її соціального суб`єкта; визнання здорового та безпечного середовища мешкання суспільною цінністью; індивідуальна мобілізація, тобто усвідомлення необхідності особистої участі у протестних, креативних та інших колективних діях; когнітивна мобілізація, тобто формування готовності до дій на основі осмислювання інформації про риски та небезпеки і, нарешті, формування у людства нового-екологічного мислення (Р. Мітчел, Р. Данлеп, Р. Інглехарт, Б. Фірсов, В. Сафронов, та інши). Необхідною ознакою екологічного мислення з`являється визнання виняткової пріоритетності проблеми стійкості біосфери по відношенню до антропогенних діянь серед усіх інших проблем практичної діяльності людини. У відсутності тотального екологічного мислення людей будь-яка економіка, у тому числі і ринкова, зведе до нічого усі природоохоронні заходи державних органів управління, завдяки невибавленній корумпованості чиновників.

Екологічне мислення не може розвиватися на основі знайомства тільки з газетною - чи телеінформацією про неблагополучні з екологічної точки зору події і регіони. Безперечно, подібна інформація може служити причиною занепокоєння, однак у той же час вона може породжувати свого роду громадський інфантилізм, виявляємий у повному перекладанні відповідальності на фахівців та органи управління, котри, у свою чергу, вирішити проблему самі по собі просто неспроможні. Без хоч би загального знайомства з фундаментальними законами екології фахівців будь-якого профілю вже, мабуть, не обійтися.

Виходячи з міри занепокоєності і міри приняття НЕП індивідом чи групою, оцінки їми стану середовища у конкретному місці і готовності до участі у колективний дії, виділяються такі типи екологічної свідомості: розвинута, багатостороння; одностороннє занепокоєна, негуманітарна; активна (з техніко-економічною домінантою); пасивна традиційна (з виховною домінантою) і традиційно активна з тією ж домінантою (М.Лауристін, Б. Фірсов).

Екологічна занепокоєність, як правило, вища у великих містах (так званний феномен екологічної концентрації, провокуючий солідарну свідомість), у середовищі осіб з вищою освітою, а головне - орієнтованних на постматеріальні цінності. Названі вище типи екосвідомості визначають готовність до особистої участі у колективних діях та їх характер.

Трансмежовий перенос забруднень, міждержавні екологічні конфлікти, формування міждержавних союзів (Європейське товариство, НАТО, АСЕАН), посиленнння активності транснаціональних корпорацій - усі ці процеси стимулювали інтеграцію національних та регіональних проекологічних сил і сітку глобального екологічного товариства.
На прикладах інтернаціональних зелених організацій-лідерів (ГРІНПІС, «Друзі Землі», «Земля перш за все!», Соціально-екологічна спілка) розглядаються структура і форми соціальної дії міжнародних екологічних організацій. Фактично, в їх лиці ми маємо справу з феноменом глобалізації громадянського суспільства, яке висуває принципи і пріоритети нового світового економічного та політичного порядку, альтернативні існуючим. З соціального-філосовської точки зору, формування глобального «зеленого братства» є початок практичної реалізації ідеї Ноосфери. Одночасно утілюються у життя керівний принцип колективного діяння зелених: «Думати глобально, діяти локально».
Використовуючи матеріали про діяльність Європейської спілки зелених, у котру усе тісніше інтегруються і українські екоактивісти, висловлюються потенціальні можливості такої транснаціональної кооперації: взаємне навчання, особливо способам мобілізації ресурсів; обмін ресурсами чи їх об`єднання з метою виявлення тиску на міжнародні політичні інститути (Европейський парламент, НАТО, Світовий банк); підтримка і створення сітки родиних груп; колективний опір переміщено з однієї країни в іншу рискогенних виробництв; розширення можливостей в інформуванні населення; участь у прийнятті міждержавних вирішувань і розробленні загальноєвропейських екологічних стандартів; мобілізація сил спілки на ліквідацію наслідків аварій та катастроф (Д. Рухт, В. Грант, О. Мол, О. Яницький, О. Мозгова та інши).

Специфіка екологічної громадської думки обумовлюється залежно від того, хто і у чиїх інтересах інтерпретує еколгічне знання, інформацію про ризики і таке інше. Вона залежить також від динаміки як саме екологічної, так і загальної соціально-економічної ситуації у суспільстві, від міри довір`я респондентів державі і іншим інститутам суспільства. Громадська думка про стан середовища структурується по багато яким параметрам: загальний рівень запокоєності на шкалі пріоритетних суспільних проблем; її масштаб (локальні, національні, глобальні проблеми); фокусованність (скажемо, на забрудненні атмосфери); рівень громадської підтримки / відповідальності держави та інших аспектів екологічної діяльності; міра готовності до особистої участі у рішенні певної проблеми; ставлення до екологічного руху, рівень його підтримки чи ідентифікації з ним; міра готовності до зміни звучного укладу життя, скороченню структури та обсягу споживання і таке інше (Р. Данлеп, В. Рукавішников, В. Сафронов, Б.Фірсов).

У суспільстві загального риску важливі також таки показники, як оцінка громадською думкою міри негайності екологічних проблем (так, загальним знаменником опитувань на Україні і країнах колишнього соціалістичного табору було утвердження про необхідність одночасного рішення економічних, політичних та екологічних проблем) і, особливо, міри громадської згоди на ризок, тобто оцінка рівня соціально припустимого риску.

Зазначимо, що підримка екоактивізму з боку громадської думки аж ніяк не веде безпосередньо до солідарного про-екологічного діяння.
Тема закінчується аналізом результатів міжнародних порівняльних досліджень громадської думки по екологічним проблемам, які спростовують розхожи уявлення про уснуючи тут зв`язки та залежності.

Список літератури:

1. Екологія: Навч.-метод. посібник для самостійн. вивчення дисциплін /Дорогунцов С.І. та ін.: Київ. нац. екон. ун-т. - К., 1999. - 152с.

2. Ивченко Б.П., Мартыщенко Л.А. Информационная экология. - Ч.1. - СПб.: Нормед-Издат, 1998. - 201с.

3. Лосев А.В., Провадкин Г.Г. Социальная экология: Учеб. пособие. - М.: Владос, 1998. - 311с.