Цивільно-правова відповідальність іноземців в Україні

Згідно з Законом України "Про правовий статус іноземців" іноземці, які вчинили правопорушення, відповідають на за­гальних підставах (ст. 29). Тобто на іноземців у питаннях відповідальності поширюється національний режим. Це озна­чає, що іноземці підлягають юрисдикції та законодавству України і відповідають за цивільними позовами, заявленими до них, нарівні з громадянами України.

Цивільно-правова відповідальність може бути з договору та позадоговірною (з делікту). Майнова відповідальність інозем­ців за невиконання договору чи неналежне виконання його умов є такою ж, як і відповідальність громадян України. Від­повідальність сторін, що випливає із зовнішньоторговельних договорів (контрактів), визначається правом, обраним сторо­нами, а якщо цього не зроблено — законом місця укладення цього договору (контракту) чи подальшим погодженням сто­рін контракту (ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України; час­тини 8, 9 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). У випадку відсутності погодження між сторо­нами під час укладення вказаного контракту може застосову­ватися право, обране за іншим критерієм (ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").

Права та обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок позадоговірного заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (ч. 1 ст. 569 Цивільного кодексу України). Тобто в разі, якщо така дія чи інша обставина мала місце в Україні, цивільно-правова відпо­відальність настає за законодавством України.

На окремих іноземців, згаданих, зокрема, в Положенні про дипломатичні представництва та консульські установи інозем­них держав в Україні, затвердженому Указом Президента України від 10 червня 1993 p., принцип національного ре­жиму в питаннях відповідальності не поширюється. Відповід­но до його норм члени дипломатичного персоналу; консульсь­кі посадові особи та консульські службовці; представники іно­земних держав і члени парламентських та урядових делегацій іноземних держав, які прибувають в Україну для участі в між­державних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах, або з іншими офіційними дорученнями, володіють імунітетом від юрисдикції судів України під час виконання ними служ­бових обов'язків. Зазначений імунітет поширюється і на чле­нів їхніх сімей, які супроводжують зазначених осіб.

Проте імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки: коли голова дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу, а також члени їхніх сімей, які про­живають разом із ними і не є громадянами України, вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України; спадкування; з питань, які випливають із їхньої про­фесійної або комерційної діяльності, що здійснюється ними за межами службових обов'язків.

Глава дипломатичного представництва, члени дипломатич­ного персоналу, а також члени їхніх сімей, які проживають разом із ними і не є громадянами України, підлягають юрис­дикції України в разі згоди на це акредитуючої держави.

Члени адміністративно-технічного персоналу і члени їхніх сімей, які проживають разом із ними, якщо вони не є грома­дянами України або не проживають в Україні постійно, корис­туються імунітетом від юрисдикції України за умови, що такий імунітет поширюється лише на дії, вчинені особами адміністративно-технічного персоналу під час виконання службових обов'язків. Імунітетом від юрисдикції України користуються й члени обслуговуючого персоналу диплома­тичного представництва під час виконання ними службових обов'язків. Імунітет не поширюється на випадки, коли вказані особи вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи щодо діяльності, яка здійснюється ними за межами їхніх службових обов'язків.

Консульські посадові особи та консульські службовці ко­ристуються імунітетом від юрисдикції судів України у ци­вільних справах щодо діяльності, яку вони здійснюють у межах службових обов'язків. Імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки заявления позовів про відшкоду­вання шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.