Нормативна характеристика Б О

Нормативна характеристика б/о

1 П/о: сутність, значення, стандарти (види).

2. Правове регулювання організації б/о та фінансові звітності в У.

3. Облікова політика підприємства.

В загальному вигляді структуру б/о можна представити за допомогою наступної схеми (рис. 1).

Фінансовий облік – це сукупність правил та процедур, які забезпечують підготовку і оприлюднення інформації про результати діяльності підприємства (установи, організації) та фінансового стану відповідно до вимог законодавчих актів і страдартів б/о.

В У. Ведення фінансової бухгалтерії є обов’язковим для всіх підприємств.

У/о, на відміну від фінансового, - облік не фактичної величини майна, витрат та доходів, стану розрахунків та зобов’язань, а облік факторів, обставин та умов, що впливають нам виробничо-господарську і фінансову діяльність підприємства. Його ціль – надати інформацію для прийняття рішень по управлінню економікою підприємства та перевірити ефективність виконання прийнятих рішень.

В с-мі у/о відтворюється, передусім, інформація про витрати.

Управлінський обік – це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовуються управлінською ланкою для Планування, оцінки та контролю всередині підприємства.

Стратегічний облік – це фінансовий аналіз проблем, що пов’язані з чотирма факторами: зобов’язаннями, контролем, готівкою (витрати) та потенціалом (чотири „С” – commitment, control, cash (cost), capability).

Облік поділяється на такий, що ведеться в організаціях – мікро облік (фіксуються господарські процеси окремого господарюючого суб’єкту), і облік в межах н/г – макрооблік (визначається сукупний суспільний продукт і національний дохід в межах країни).

На мікрорівні розрізняють дві системи обліку – патримоніальну та камеральну.

В патримоніальній – основний наголос робиться на облік стану та руху цінностей – майна (доходи та витрати є наслідком цього руху), в камеральній – на облік доходів та витрат, а стан і рух майна розглядається як наслідок виконання бюджету (кошторису).

Камеральний облік існував та існує паралельно з патримоніальними. Камеральна бухгалтерія є найпершою і найдавнішою.

Відомому професору з Кельна (початок ХХ ст.) Е.Шмалентайху ми зобов’язані фундаментальною ідеєю про два типи б/о:

- облік, який при складанні б/су враховує тільки стан цінностей на даний момент, тобто ніби на момент ліквідації права. Це статичний б/о. Основною метою статичного обліку є визначення того, чи дозволить реалізація (продаж) всіх активів п-ва на даний момент отримати суму, необхідну для оплати його кредиторської заборгованості.

- облік, який враховує рух цінностей незалежно від можливості ліквідації підприємства. Це динамічний б/о. Динамічний б/о – це система реєстрації фактів господарського життя, головною метою якого є безперервний вимір ефективності господарської діяльності підприємства.

Актуарний облік – це система, яка використовує метод подвійного запису і надає інформацію про зміну ринкової вартості підприємства.

У кращих своїх проявах креативний облік – це будь який науковий метод, який не відповідає загальноприйнятій практиці або встановленим стандартам та принципам.

Соціальний облік є розширенням меж традицією б/о.

2. До XVстоліття облік не вважався самостійною наукою, він був своєрідним додатком до торговельної діяльності.

Соціальне регулювання б/о є комплексам заходів, за допомогою яких суспільство, використовуючи свої внутрішні можливості, впливає на те чи інше явище, в даному випадку – на б/о. В залежності від застосування способів та цілей впливу соціальне регулювання б/о поділяється на такі види: економічне, правове, морально-етичне тощо.

Економічне регулювання б/о здійснюється за допомогою методичних рекомендацій, роз’яснень по веденню обліку, обміну досвідом.

Правове регулювання б/о здійснюється державою, яка, діючи в інтересах всього суспільства, встановлює правові норми, окреслюючи межі можливої поведінки суб’єктів. В основу правового регулювання покладено принцип обов’язковості дотримання правових норм.

Морально-етичне регулювання охоплює всі сфери суспільного життя, в т.ч. і б/о.

Б/о виконує не тільки інформаційні функції для макророзрахунків, але й є складовою частиною всієї податкової та методичної системи держави. Тому в багатьох країнах світу методичні вказівки з б/о надає Міністерство фінансів . В деяких країнах цю функцію беруть на себе парламент чи незалежні бухгалтерські організації (асоціації, комітети тощо).

Регулювання обліку в У. Здійснюється за допомогою нормативних документів КМУ, міністерства фінансів, Держкомстати стики, головної державної податкової служби, Національного банку та інших державних органів. Нормативні органи регламентують як об’єкти обліку, так і схему кореспонденції рахунків.

Система нормативного регулювання б/о в У. представлена чотирма рівнями, кожен з яких охоплює наступні д-ти (мал. 2).

З 1 січня 2000 року в У. почався процес реформування с-ми б/о та звітності.

З 01.01.2000 р. основними д-тами, які регламентують с-му б/о в У. є:

1. З-н У. від 16.07.99 р. № 996-XIV„Про б/о та фінансову звітність в У.”

2. Національні Положення (стандарти) б/о (далі П(С)БО).

3. Порядок надання фінансової звітності, затверджений постановою КМУ від 28.02.2000 р. № 419.

4. План р-ків активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій п-в і організацій та розроблена до нього Інструкція із застосування, затверджені наказом Міністерства фінансів У від 30.11.99 р. № 291.

З-н У „Про б/о та фінансову звітність в У.” від 16 липня 1999 р. № 996-XIV визначає правові принципи регулювання, організації, ведення б/о і складання фінансової звітності в У. та поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести б/о та подавати фінансову звітність згідно з чинним законодавством.

Стандарт перекладається з англійської мови як норма, зразок. Стосовно нормативної д-тації з б/о стандарт означає комплекс д-тально оформлених правил ведення обліку. Кожне з цих правил визначає термінологію, методи, способи, суть обліку спри відображенні того чи іншого явища.

Стандарт обліку – облікові правила та процедури, що стосуються виміру, оцінки і надання облікової інформації, розроблені відповідними професійними організаціями.

Стандарти обліку поділяються на два види: міжнародні та внутрішні (національні). Міжнародні стандарти б/о – стандарти, які розроблюються Комітетом міжнародних стандартів б/о (КМСБО) і рекомендовані до застосування. Внутрішні (національні) стандарти – нормативи з б/о, які видаються для внутрішнього користування окремою країною.

Бухгалтерський стандарт – це стандартні вимоги до методів і процедур ведення б/о.

Стандарти в основному відносяться до фінансового обліку та звітності.

В кожній країні розробкою принципів та стандартів займаються спеціальні організації.

В У. розробкою принципів та стандартів займається Мінфін У.

Стандарти б/о розглядають наступні питання:

1. Який мінімум інформації повинен бути наведений у фінансовій звітності, щоб на її основі можна було приймати різні управлінські рішення?

2. Як оцінювати статті фінансової звітності (активи, пасиви та інші показники)?

Структура Положень (стандартів) б/о в У. має наступний вигляд:

- вступ – загальні положення;

- опис сутності (розкривається зміст даного об’єкту, його визнання та способи оцінки, методи обліку тощо);

- розкриття інформації, яка повинна обов’язково знайти відображення у звітності та примітках до неї;

- необхідні пояснення (примітки), що регулюють процедуру практичного застосування окремих вимог, що складають основу того чи іншого положення (стандарту);

- дата набуття чинності.

Кожне Положення присвячене окремій темі б/о.

В У. передбачається прийняти 25 П (С) б/о, які охоплюють всі діючі МСБО (Крім стандартів, які стосуються звітності банків і пенсійних фондів). Деякі національні стандарти об’єднують положення декількох МСБО, а в деяких випадках розробляються стандарти, зміст яких не має аналогу в міжнародних стандартах. Але всі національні стандарти базуються на МСБО та не суперечать їм.

3. Для складання фінансової звітності у відповідності до діючих нормативних актів та надання її користувачам керівництво п-ва формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників фінансових звітів.

Визначення терміну „облікова політика” дається в ст. 1 З-ну У „Про б/о і фінансову звітність У.” і в п. 3 П(С)БО № 1: „облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються п-вом для складання і подання фінансової звітності”.

В економічній літературі вона трактується таким чином:

Облікова політика – це сукупність конкретних методів і форм (способів) ведення б/о, що обирається підприємство виходячи із загальноприйнятих правил та особливостей своєї діяльності для підготовки та наддання фінансової звітності.

Облікова політика є складовою частиною фінансової звітності і повинна розроблятися самостійно кожним підприємством в У., зареєстрованим у встановленому законодавством порядку. Основна її мета – забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан п-ва, результати його д-сті, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

Ступінь свободи п-ва у формуванні облікової політики обмежений державною регламентацією б/о, представленою відповідними методиками та обліковими процедурами, серед яких містяться альтернативні варіанти.

Облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліком, а у вузькому – як сукупність способів ведення обліку (вибір підприємством конкретних методик ведення обліку).

Облікова політика підприємства згідно з п.п.25.1. П(С)БО 1 розкривається у примітках до фінансової звітності, де п-во висвітлює обрану облікову політику шляхом опису: а) принципів оцінки статей звітності; б) методів обліку за окремими статтями звітності.

Вона розробляється на багато років і може змінюватись лише в тому випадку, якщо: змінюється законодавство У. або нормативні акти, які впливають на постановку б/о; п-во розробило нові способи ведення б/о, застосування яких дозволить більш достовірно відображати факти господарської діяльності або зменшити трудомісткість облікового процесу; мають місце істотні зміни умов д-сті (змінюються статутні вимоги).

Зміст облікової політики оформлюється спеціальним наказом про облікову політику, який розробляє головний бухгалтер п-ва і несе відповідальність за його формування, керівник затверджує наказ про облікову політику і несе відповідальність за його формування. Керівник затверджує наказ про облікову політику і несе відповідальність за його зміст; саме його підпис робить наказ про облікову політику чинним.

У ст. 4 З-ку У. „Про б/о і фінансову звітність в У” і п 18 П(С)БО 1 наводяться десять основних факторів, якими слід керуватися при визначенні облікової політики:

- форма власності та організаційно-правова форма (ТзОВ, АТ, СП, ДП тощо);

- вид діяльності чи галузеве підпорядкування (комерційна діяльність, будівництво, промисловість тощо);

- обсяги в-ва, середньоспискова чисельність працівників тощо;

- відносини із с-мою оподаткування (звільнення від різного виду податків, зменшення ставок податків, надання пільг по оподаткуванню);

- можливість самостійних дій з питань ціноутворення;

- стратегія фінансово-господарського розвитку (мета і завдання економічного розвитку п-ва на довгострокову перспективу, напрямки інвестицій, які будуть надані, тактичні підходи до вирішення перспективних завдань);

- наявність технічного оснащення функцій управління (забезпечення ЕОМ, засобами орган техніки, програмними засобами);

- наявність ефективної системи інформаційного забезпечення підприємства (за всіма необхідними для підприємства напрямками);

- рівень кваліфікації бухгалтерських кадрів, економічної сміливості та ініціативності керівників п-ва;

с-ма матеріального заохочення ефективної роботи працівників п-ва і матеріальної відповідальності за коло обов’язків, що виконуються.

Побудова та коротка характеристика Плану рахунків

Принципи побудови Планів рахунків.

План рахунків може бути побудований трьома способами:

1. лінійний – р-ки перераховуються в певному порядку. Такий План р-ків використовується в У до 2000 р.;

2. десятковий ієрархічний – всі р-ки розбиваються на десять груп, кожна група – на десять підгруп, кожна підгрупа ділиться на десять субпідгруп і т.д. Такий підхід об’єднує ідеї десяткової класифікації Поля Отле з ієрархічною ідеєю Дж.Чербоні. Варіант десяткової ієрархічної системи побудови Плану рахунків здійснив у 1927 р. Е.Шмалейбах. з 1942 р. його ідеї були покладені в основу Планів рахунків Німеччини, а з 2000 р. – України;

3) фасетний – найзручніший в умовах застосування елементарної обчислювальної техніки. Ієрархія р-ків має шифри за певними ознаками, однакові ознаки дозволяють об’єднувати (агрегувати) однакову інформацію з різних р-ків. Цей підхід розвивав проф.. В.Ф.Палій.

План рахунків б/о У. 2000 р.

План рахунків в Україні є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція р-ків) у б/о і є обов’язковим для всіх п-в. В ньому передбачені всі необхідні р-ки для обліку операційної, фінансової та інвестиційної д-сті п-в. План р-ків має наступні основні хар-ки (табл.1).

Таблиця 1

Характеристика Плану рахунків

План рахунків, який діє в Україні, є обов’язковим д-том.

В основу Плану рахунків б/о покладений кругооборот засобів на п-ві. Щоб почати процес в-ва п-во повинно мати засоби праці (ос.з), предмети праці (виробничі запаси), далі – здійснити виготовлення продукції та виконання робіт (витрати на в-во), виготовити продукцію та реалізувати її, отримати від цих операцій прибуток. До проміжних етапів слід віднести розрахункові операції по придбанню предметів праці та продажу готової продукції, а також облік грошових коштів до тих пір, поки вони не вкладені в діло, що приносить прибуток (тобто приріст майна).

Окремо в Плані рахунків містяться р-ки для обліку власних та залучених коштів (фонди те резерви, кредити та фінансування).

В єдиному Плану рахунків України передбачено близько до синтетичних р-ків (87) (р-ки першого порядку).

Структурно План рахунків побудований за десятковим принципом: усі рахунки на десять класів, синтетичні р-ки закодовані в межах 1-99, а субрахунки – у межах 1-9, рахунки, що не включаються до підсумку б-су, починаються з 0.

При цьому код класу і код синтетичного р-ку (р-ки першого порядку), тобто дві перші цифри, - це той мінімум, який повинен застосуватись для відображення в обліку господарських операцій. Коди наведені в Плану р-ків і не можуть змінюватися п-вами.

П-во має право не використовувати субр-ки (р-ки другого порядку), але якщо воно їх використовує, слід застосовувати коди, передбачені Планом рахунків. Якщо Планом рахунків не передбачено суб-ків певного виду активів або зобов’язань, а п-во вважає ще необхідне виділити в обліку цей вид, воно може ввести додатковий субрахунок, використовуючи для цього наступні цифри.

1-6 класи Плану р-ків пов’язані зі структурою б-су (показники розділів І-ІІІ класів 1-3, показники розділів І-V пасиву б-су – на підставі даних р-ків класів 4-6), а 7-9 класи пов’язані зі структурою звіту про фінансові результати. Відповідно, р-ки першої групи класів, які пов’язані з активом та пасовим б-су, називаються реальними р-ками, а р-ки другої групи – номінальними р-ками.

Клас 0 – інд-ція даного класу, необхідна для складання приміток до фінансової звітності.

Р-ки класів 0-7 є обов’язковими для всіх підприємств.