Завдання Кримінального кодексу

Реферат на тему:

Завдання Кримінального кодексу

1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

1. Боротьба зі злочинністю є одним з найдавніших завдань держави. Для того щоб така боротьба здійснювалась на правових засадах, держава встановлює межі між дозволеним та забороненим шляхом, зокрема видання законів, які забороняють певну поведінку під загрозою застосування до порушників жорстких каральних заходів — кримінального покарання, В Україні такі закони зведені у систематизований законодавчий акт — Кримінальний кодекс.

Слово “кримінальний”, застосоване до назви Кримінальний кодекс України, походить від терміна “сгітеп”, який вживався у римському праві і згодом посів своє місце у багатьох європейських мовах (зокрема, в українській мові й досі вживається слово “кримінал”). Оскільки “crimen” у перекладі означає “злочин”, то, відповідно, і назву “Кримінальний кодекс” можна перефразувати як “кодекс про злочини”.

2. КК є систематизованим нормативно-правовим’ актом, який охоплює всі питання кримінального права і здійснює їх вичерпне регулювання. Незважаючи на свою специфічну назву — “кодекс”, цей акт є законом, приймається та змінюється у тому ж порядку, що й інші закони України, і має відповідну юридичну силу.

3. Із змісту ч. 1 ст. 1 випливає, що двома основними завданнями КК є: 1) правове забезпечення охорони певних суспільних відносин та соціальних благ; 2) запобігання злочинам.

Об’єктами, що беруться під охорону за допомогою норм КК, є права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій

України, а також мир і безпека людства. Норми КК охороняють лише найважливіші елементи зазначених об’єктів. Охорона менш важливих суспільних відносин і соціальних благ здійснюється за допомогою правових норм інших галузей права (зокрема адміністративного, цивільного, трудового права).

Під правами і свободами людини І громадянина слід розуміти насамперед ті права і свободи, які передбачено розділом II Конституції України (право на життя, свободу, особисту недоторканність і недоторканність житла, таємницю листування та іншої кореспонденції, конфіденційність особистого і сімейного життя, об’єднання у громадські організації та політичні партії, проведення зборів, мітингів та інших масових акцій, працю, відпочинок, страйк, соціальний захист, житло, охорону здоров’я, а також право обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, доступу до державної та муніципальної служби, право власності, свобода пересування, свобода слова і думки, свобода совісті та інші). Крім того, права і свободи громадян встановлені й іншими, крім Основного, законами України.

Кримінально-правова охорона тих чи інших прав і свобод людини і громадянина застосовується за наявності суспільної потреби у такій охороні.

Поняття “людина” у нормах КК означає фізичну особу, людину в біологічному значенні цього слова. При цьому КК охороняє людину і як біологічну істоту, забороняючи посягання на життя, здоров’я, тілесну та статеву недоторканність, особисту свободу, і як соціальну істоту, особистість — у цьому випадку забезпечується охорона честі та гідності, політичних, соціально-економічних та інших прав і свобод людини. Кримінально-правовій охороні підлягають права і свободи не лише громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні і згідно з Конституцією, законами України, міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, користуються відповідними правами і свободами.

Власність як об’єкт кримінально-правової охорони означає матеріальні об’єкти, що мають певну цінність, та сукупність суспільних відносин, пов’язаних з володінням, користуванням та розпорядженням такими об’єктами (детальніше про це поняття див. коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу VI Особливої частини КК).

Під громадською безпекою слід розуміти такий стан суспільних відносин, за якого природні, технічні та інші джерела загальної небезпеки, на які людина впливає своєю діяльністю, не створюють небезпеки для життя і здоров’я людей та для збереження матеріальних цінностей.

Громадський порядок — це стан суспільних відносин, який забезпечує спокійні умови суспільне корисної діяльності, відпочинку та побуту людей.

Термін “довкілля”, вжитий у ч. 1 ст. 1, є синонімом до вживаного в інших законодавчих актах терміна “навколишнє природне середовище” і визначається як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси як залучені до господарського обігу, так і невикористовувані в народному господарстві в да-

ний період (земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Конституційний устрій України — це закріплена Конституцією система органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що діють в Україні, їх правового статусу та повноважень, а також їх відносин між собою та з іншими суб’єктами права, у першу чергу — з громадянами.

Мир означає відсутність ворожості, війни і воєнних (збройних) конфліктів, а безпека людства — стан, за якого відсутня загроза війни, екологічної катастрофи, дій, наслідком яких може бути масове знищення людей, знищення умов для існування населення земної кулі тощо.

4. У ч. 1 ст. 1 законодавець вказує на профілактичне завдання КК: його норми мають формулюватись, тлумачитись та застосовуватись так, щоб не лише карати винних осіб за вчинені злочини, а й запобігати скоєнню нових злочинів.

5. Виконання завдань КК провадиться, зокрема, шляхом визначення суспільне небезпечних діянь, які є злочинами, та покарань, що застосовуються до осіб, які ці злочини вчинили. Проте зміст ч. 2 ст. 1 не слід розуміти у тому сенсі, що КК має містити самі лише описи конкретних злочинів та передбачених за них покарань. Значна кількість кримінально-правових норм має характер універсальних правил, які стосуються не тільки того чи іншого конкретного злочину, а й будь-якого злочину, передбаченого КК. Ці універсальні (загальні) норми систематизовані у п’ятнадцяти розділах Загальної частини КК. Описи конкретних злочинів розміщені у двадцяти розділах Особливої частини КК.

5. Одним із логічних висновків, що випливає із ч. 2 ст. 1, є вимога застосування кримінальної відповідальності та покарання лише за ті діяння, які на момент їх вчинення вже були визначені КК як злочини. Таким чином, у кримінальному праві реалізуються положення ч. 2 ст. 58 Конституції України, згідно з яким “ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення”, та загальновизнаний принцип кримінального права пиііит сгітеп пиііа роепа зіпе Іеде (немає ані злочину, ані покарання без вказівки на це в законі).

Конституція України.

Закон України Про охорону навколишнього природного середовища від 25 червня 1991 р. (ст. 5).