Правовий статус президенту України адміністрація президента РНБО

Реферат з правознавства

Правовий статус президенту України, адміністрація президента, РНБО

План

1. Правовий статус Президента України.

2. Порядок, умови обрання та припинення повноважень Президентка України.

3. Адміністрація Президента України.

4. Рада національної безпеки і оборони України.

У кожній державі існує інститут глави держави. Глава держави — це особа, яка формально посідає вище місце у структурі державних інститутів і одночасно здійснює функцію представництва самої дер­жави загалом.

Главою нашої держави є її Президент. Термін "президент" похо­дить від латинського praesidentis, що означає "той, хто сидить попе­реду". Пост президента у сучасному вигляді вперше виник у США в 1787 р. У Європі пост президента вперше було запроваджено у Франції та Швейцарії у 1848 р. На сьогодні у світі з більш як 180 країн — членів ООН понад 130 мають президента. Пост президента запроваджено майже в усіх незалежних державах, які утворилися після розпаду СРСР.

У світовій конституційній практиці статус президента визначаєть­ся по-різному. В одних країнах (Іспанія, Росія, Угорщина, Болгарія) президент, як і в Україні, є главою держави, в інших (Білорусь, Узбе­кистан) — главою держави та виконавчої влади. У конституціях ряду держав (Франція, ФРН) місце президента в системі державних органів чітко не визначено, зазначаються лише його повноваження. Значне поширення інституту президентства обумовлене тим, що пре­зидент уособлює державу, представляє її у міжнародних відносинах. Треба мати на увазі, що залежно від порядку обрання президента та обсягу його повноважень розрізняють президентські та парламентські республіки. Головна відмінність між ними полягає в тому, що у пре­зидентській республіці (СІЛА, Корея, Уругвай, Білорусь, Казахстан, Узбекистан) президент обирається народом і має широкі повнова­ження щодо формування уряду і забезпечення здійснення виконав­чої влади. У парламентській республіці (Австралія, Індія, ФРН) пре­зидент обирається парламентом, практично не має виконавчих по­вноважень, виконує виключно представницькі функції. Останнім часом набуває поширення напівпрезидентська республіка (Франція,Португалія, Болгарія). У ній президент обирається народом, але парла­менту надаються певні повноваження, пов'язані з контролем за діяльні­стю президента під час формування уряду і здійснення виконавчої влади.

У нашій державі пост Президента було запроваджено Законом України "Про застосування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного закону Украї­нської РСР" від 3 липня 1991 р. У Конституції України Президенту присвячено розділ V, який складається з 11 статей, що встановлюють порядок обрання Президента та основи його взаємовідносин з дер­жавними органами.

Конституція України визначає Президента як главу держави. Це дає право говорити про нього як про уособлення держави і держав­ної влади в цілому, а не якоїсь гілки влади. Основними напрямами діяльності Президента України як глави держави є забезпечення: 1) державного суверенітету; 2) територіальної цілісності України; 3) відповідності внутрішньої і зовнішньої політики держави визна­ченим у Конституції засадам; 4) прав і свобод людини.

Як глава держави Президент України виступає в ролі арбітра у разі виникнення непорозумінь між законодавчою і виконавчою гілка­ми влади, забезпечує єдність держави.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. До кандидата у Президенти Конституція України висуває певні вимоги. Він повинен бути грома­дянином України і досягти 35 років. Встановлюючи це правило, Конституція виходить з того, що у такому віці людина вже має пев­ний життєвий досвід. Такий же вік передбачено для кандидатів у президенти в Росії, СІЛА, Білорусі, Узбекистані. У деяких державах для них встановлено вищий віковий ценз, наприклад, у ФРН, Бол­гарії, Литві - 40, в Італії - 50 років. Кандидат у Президенти пови­нен протягом 10 останніх перед днем виборів років проживати в Україні. Цей строк визнається необхідним для того, щоб орієнтува­тися в особливостях суспільного життя країни. Аналогічні норми містяться й у конституціях інших держав.

Кандидат повинен мати право голосу, володіти активним вибор­чим правом і не бути обмеженим у виборчих правах, володіти дер­жавною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більш як два строки поспіль. Водночас Конституція України не забороняє переобрання особи Президентом на третій строк після того, коли цей пост обіймала інша особа. Конституції держав світу підходять до встановлення можливих строків перебування особи на посту президента по-різному. Так само, як і в Україні, ця проблема, вирішується в Росії, ФРН, Молдові, Узбекистані. Конституція США обмежує президентство однієї особи виключно двома строками поспіль. Конституція Угорщини передбачає можливість переобрання президента тільки один раз. А в Італії та Франції можливості переобрання на пост президента конституційне не обмежуються.

Президенту забороняється мати інший представницький мандат, тобто бути членом якихось виборних органів, а також обіймати по­саду в державних або громадських органах та організаціях, займати­ся підприємницькою діяльністю. Ця заборона має на меті забезпечи­ти незалежність Президента від будь-яких державних і недержав­них структур. Водночас йому не забороняється займатися науковою і викладацькою діяльністю. У тих чи інших формулюваннях ана­логічні норми містяться у конституціях практично всіх країн, де передбачено пост президента.

Повноваження новообраного Президента починаються від моменту складання ним присяги народові, до якої його приводить на урочи­стому засіданні Верховної Ради Голова Конституційного Суду України. У присязі, текст якої закріплено у ст. 104 Конституції, Прези­дент України офіційно та урочисто присягає на вірність Україні, зобов'язується боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу, обстоювати пра­ва і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів, підносити авторитет України у світі. Конституції більшості держав світу, де є пост президента, передбачають необхідність складання ним присяги і містять її текст.

31 жовтня 1999 р. у першому турі виборів Президента України взяли участь 13 кандидатів у Президенти України (Базилюк О.М., Вітренко Н.М., Габер М.О., Кармазін Ю.А., Кононов В.М., Костенко Ю.І., Кучма Л.Д., Марчук Є.К., Мороз О.О., Онопенко В.В., Ржавський О.М., Симоненко П.М., Удовенко Г.Й.). За результатами голосування най­більшу кількість голосів одержали кандидати у Президенти Украї­ни Кучма Леонід Данилович і Симоненко Петро Миколайович. На 14 листопада 1999 р. було призначено повторне голосування по ви­борах Президента України. Кількість виборців по єдиному загаль­нодержавному одномандатному виборчому округу на 14 листопада 1999 р. становила 37 680 581 особу, кількість виборців, які взяли участь у голосуванні — 28 212 484 особи; за Кучму Л.Д. було подано 15 870 722 голоси, за Симоненка П.М. — 10 665 420 голосів.

Відповідно до Протоколу Центральної виборчої комісії про ре­зультати виборів по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу по виборах Президента України Президентом України обрано Кучму Леоніда Даниловича.

30 листопада 1999 p. відбулася інавгурація новообраного Прези­дента України. Президент України Л. Кучма склав присягу наро­дові України. Голова Конституційного Суду України вручив Л. Кучмі свідоцтво про те, що він обраний Президентом України на п'ятиріч­ний строк і 30 листопада 1999 р. вступив на пост глави держави. Л. Кучмі було вручено найвищі регалії президентської влади — знак Президента України, еталонний примірник гербової печатки Прези­дента України та булаву Президента України як символ вищої ви­борної та військової влади.

Конституція України встановлює право недоторканності Прези­дента, яким він користується під час виконання своїх повноважень. Цю недоторканність треба розглядати як особливу гарантію ство­рення безперешкодних умов для здійснення Президентом повнова­жень глави держави. Водночас Конституція (ст. 111) встановлює відпо­відальність Президента за вчинення державної зради або іншого злочину.

Честь і гідність Президента України як глави держави підляга­ють особливому захисту. Особи, винні у посяганні на них, притягу­ються до відповідальності.

За особою, яка обіймає пост Президента України, це звання збе­рігається довічно за умови, що вона не була усунена з поста Прези­дента України Верховною Радою в порядку імпічменту.

Конституція (ст. 108) передбачає можливість дострокового при­пинення повноважень Президента України у разі:

1) подання Президентом заяви про складання з себе повнова­жень глави держави, тобто про відставку;

2) неможливості виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров'я;

3) усунення з поста Президента в порядку імпічменту, тобто на підставі сформульованого у прийнятому за спеціальною процедурою рішенні Верховної Ради України обвинувачення Президента у вчи­ненні ним державної зради або іншого злочину.

Процедура імпічменту починається у разі, коли відповідне звину­вачення Президента підтримується не менш як 226 народними депу­татами. Після цього Верховною Радою утворюється спеціальна тим­часова слідча комісія, до складу якої входять депутати України. Ре­зультати роботи цієї комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради, в ході якого, за наявності підстав, може бути прийняте рішення про звинувачення Президента України. Таке рішення набуває чин­ності, якщо воно прийнято не менш як 300 народними депутатами.

Після прийняття зазначеного рішення справа передається до Конституційного Суду України, який розглядає її щодо додержання передбаченої Конституцією процедури розслідування і розгляду на попередніх етапах. Далі справа передається до Верховного Суду України, який дає висновок про те, що діяння, в яких звинувачується Президент, мають ознаки державної зради або іншого злочину. Лише після цього Верховна Рада дістає право прийняти рішення про усу­нення Президента з поста. За таке рішення має проголосувати не менш як 3/4 від конституційного складу Верховної Ради, тобто не менш як 338 народних депутатів.

Найбільш поширеними підставами для імпічменту в інших краї­нах є порушення конституції і тяжкі злочини. В Італії, наприклад, президент відповідає за державну зраду або посягання на конститу­цію, у ФРН — за навмисне порушення ним Основного або іншого федерального закону, в Росії — за державну зраду або вчинення іншо­го тяжкого злочину, у США — за державну зраду, хабарництво та інші тяжкі злочини, у Франції — тільки за державну зраду.

Повноваження Президента України, закріплені у Конституції України, можна поділити на декілька груп, серед яких насамперед треба виділити такі:

1) представницькі повноваження, які дістають вияв тоді, коли Президент представляє нашу державу в міжнародних відносинах, приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників інших держав тощо;

2) повноваження, що стосуються діяльності Верховної Ради України (наприклад, припинення її повноважень, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися);

3) повноваження, пов'язані з призначенням на посади і звільнен­ням з посад членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та інших посадових осіб;

4) повноваження у сфері забезпечення державної незалежності, національної безпеки та оборони нашої країни, зокрема ті, що пов'я­зані з прийняттям рішення про загальну або часткову мобілізацію та запровадженням воєнного стану в Україні або в окремих її місце­востях;

5) установчі повноваження (утворення та ліквідація за подан­ням Прем'єр-міністра України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади);

6) повноваження в галузі правосуддя (утворення судів, здійснен­ня помилування);

7) повноваження, пов'язані з наданням громадянства України та його позбавленням, наданням притулку в Україні;

8) повноваження у сфері законодавства, зокрема ті, що стосують­ся призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України, право вето щодо прийнятих Верховною Радою України за­конів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради.

Президент має право видавати укази і розпорядження, які є обо­в'язковими до виконання на всій території України. Ці акти мають створюватися на основі Конституції України і спрямовуватися на виконання її положень. Водночас укази і розпорядження Президен­та є правовою базою для актів органів виконавчої влади.

За юридичними ознаками акти Президента можуть бути норматив­ними, тобто такими, в яких містяться правила загального характеру і які розраховані на багаторазове використання, та індивідуальними, що стосуються конкретних відносин чи осіб і мають одноразовий характер (призначення конкретної особи на посаду, нагородження тощо).

Адміністрація Президента України — це сукупність органів і служб, покликаних сприяти здійсненню главою держави його кон­ституційних повноважень. До складу Адміністрації Президента вхо­дять: Глава Адміністрації Президента, Перший помічник Президен­та, Перший заступник та заступники Глави Адміністрації Президен­та, помічники Президента України, радники Президента України, наукові консультанти, консультанти, референти Президента України, постійні представники Президента України у Верховній Раді та Кон­ституційному Суді Україні; управління, служби, відділи та інші струк­турні підрозділи.

Адміністрація Президента України здійснює такі повноваження:

1) аналізує соціально-економічні та політичні процеси, що відбу­ваються в країні;

2) розробляє пропозиції щодо здійснення заходів, які б забезпечу­вали економічний розвиток та економічну безпеку країни;

3) забезпечує підготовку проектів указів і розпоряджень Прези­дента України, законопроектів, що вносяться у Верховну Раду в по­рядку законодавчої ініціативи, а також провадить експертизу законів, які передаються Верховною Радою на підпис Президенту України;

4) забезпечує здійснення зв'язків Президента України з Верхов­ною Радою, органами місцевого самоврядування, політичними пар­тіями та іншими об'єднаннями громадян;

5) організує прийом громадян, облік та аналіз і'х звернень, пропо­зицій і звернень органів місцевого самоврядування та громадських організацій тощо.

Згідно зі ст. 107 Конституції при Президентові України та під його головуванням створюється Рада національної безпеки і оборо­ни України. На неї покладено завдання координувати і контролю­вати діяльність органів виконавчої влади у сфері національної без­пеки та оборони країни.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України визначає Президент України. До її складу обов'язково має входити Прем'єр-міністр України, міністри оборони, внутрішніх справ і закордонних справ, Голова Служби безпеки України. У її засідан­нях має право брати участь Голова Верховної Ради України.

Нині нормальному і подальшому розвитку України як неза­лежної держави заважає чимало негативних чинників. Деякі з них пов'язані з різноманітними загрозами її національній без­пеці. Для того, щоб вчасно виявляти та долати ці чинники, при главі Української держави створено Раду національної безпе­ки і оборони України (РНБО). Вона є координаційним орга­ном з питань національної безпеки і оборони, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у цій сфері. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.

Відповідно до Закону «Про Раду національної безпеки і оборони України», функціями РНБО є:

• внесення пропозицій Президентові України щодо реаліза­ції засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національ­ної безпеки і оборони;

• координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мир­ний час;

• координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умо­вах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кри­зових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Очолює та формує персональний склад РНБО Президент Ук­раїни. За посадою до її складу входять: Прем'єр-міністр України, три міністри (оборони, внутрішніх справ, закордонних справ), го­лова Служби безпеки України. В її засіданнях також може брати участь Голова Верховної Ради України. Керує роботою її апарату Секретар РНБО, якого призначає на цю посаду глава держави.