Конституційний контроль

Реферат

Конституційний контроль

Загальновизнаним у всіх країнах є те, що конституції мають вищу юридичну силу щодо інших джерел права. З цього випливає принцип конституційної законності, з огляду на який нормо-установча діяльність має здійснюватися згідно з конституцією та при неухильному її дотриманні. Кожна правова норма, видана будь-яким державним органом, набирає юридичної сили тільки тоді, коли правила поведінки, що містяться в ній, не суперечать приписам конституції. У разі прийняття будь-яким державним органом закону чи іншого нормативного акта, що суперечить конституційним нормам, він може бути визнаний юридично зовсім незначуща. Ця функція покладається на інститут конституційного контролю (нагляду).

Розглядаючи поняття «конституційний контроль» (нагляд), слід мати на увазі, що у конституціях зарубіжних країн використовуються різні найменування цієї державної функції: конституційний контроль, конституційний нагляд, конституційна юрисдикція, охорона конституції тощо.

Взагалі, під конституційним контролем треба розуміти будь-яку форму перевірки на відповідність конституції, тобто несуперечливість їй актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, які виконують публічні функції або беруть участь у здійсненні публічної влади.

Поняття конституційного контролю має кілька тлумачень. Іноді конституційний контроль» визначають широко: як діяльність парламенту, глави держави, судів або інших органів, пов'язану з вирішенням питання відповідності конституції різних нормативно-правових або тільки законодавчих актів.

У деяких випадках йдеться про здійснення конституційного контролю самим народом шляхом референдуму.

Найбільш прийнятим є вузьке трактування конституційного контролю, за яким він сприймається насамперед як оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їхньої відповідності конституції. Від такої оцінки залежать можливості застосування цих актів або навіть їх існування.

У багатьох країнах поняття конституційного контролю позначає не тільки функцію загального або спеціального суду, а й окремий інститут, який ототожнюється з відповідними органами і з сукупністю правових норм, що регламентують їхню організацію та діяльність.

Характер і зміст конституційного контролю багато в чому визначаються природою органів, які його здійснюють. Існує дві основні моделі організації конституційного контролю. Одна з них має назву американської. За її умов відповідними повноваженнями наділені всі суди загальної юрисдикції, Наприклад, у США рішення будь-якого загального суду з питань конституційності закону або окремих його положень стає обов'язковим у межах його територіальної юрисдикції. За умов апеляції остаточне рішення приймає верховний суд. Воно є обов'язковим на всій території держави.

Модель організації конституційного контролю, за якою відповідні питання вирішуються практично всіма судами загальної юрисдикції, називається також децентралізованою або «дифузивною» моделлю. Її характеризує тлумачення конституційного контролю як суто правової функції. В теорії це означає відмову від розгляду судами політичних питань, пов'язаних із змістом законів та їх застосуванням. Формально все звичайно зводиться до юридичної експертизи того чи іншого закону, здійснюваної судами у зв'язку з розглядом конкретної цивільної або кримінальної справи.

У реальному житті суди, здійснюючи функцію конституційного контролю, впливають на існуючий у країні політичний «клімат». Особливо це стосується вищого суду. Як свідчить досвід США, рішення верховного суду істотно впливають на зміст регламентації прав і свобод особи та механізмів їхнього захисту. Крім США, відповідна модель прийнята в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Японії та в деяких інших країнах.

Різновидом американської моделі організації конституційного контролю є така модель, за якою функція контролю належить не всім загальним судам, а тільки вищому суду. Ця модель реалізована в Австралії, Естонії, Індії, Ірландії, Канаді, Швейцарії та в ряді інших країн. Прийнята вона і в деяких країнах, що розвиваються. В усіх цих країнах оцінку конституційності законодавчих актів дає верховний суд, який може мати й іншу назву (наприклад, високий суд). У будь-якому випадку такий суд є органом загальної юстиції, і конституційний контрольстановить не єдину його функцію.

Іноді функція конституційного контролю надана не всьому верховному суду в цілому, а його спеціальній палаті. Існують країни, де для розгляду відповідних питань передбачене створення спеціального складу верховного суду.

Іншою моделлю організації конституційного контролю є так звана європейська або австрійська модель. її характеризує наявність у державному механізмі спеціалізованого судового органу, відокремленого від судів загальної юрисдикції. Головним завданням цього органу — конституційного суду — є оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він наділений і рядом інших повноважень. Поряд з конституційним судом можуть існувати й інші спеціалізовані суди, але саме він має найбільший авторитет.

Органи конституційної юстиції, як правило, називаються конституційними судами, хоч зустрічаються й інші назви., У Франції, Казахстані та в ряді країн, що розвиваються, відповідні повноваження належать органам квазісудового характеру — конституційним радам.

Як правило, для суддів конституційних судів, на відміну від судів загальної юрисдикції, установлюються тривалі терміни повноважень при забороні повторного обрання суддів. Так, у Німеччині термін повноважень - 12 років, у Франції, Болгарії, Угорщині, Іспанії, Італії, Югославії, Словенії, Македонії - 9, у Колумбії, Польщі, Хорватії - 8, у Словаччині - 7, у Монголії, Португалії -6 років.

У ряді країн для забезпечення спадкоємності та стабільності застосовується часткове поновлення складу Конституційного Суду. Так, у Польщі та Колумбії кожні чотири роки оновлюється половина членів конституційних судів, у Франції, Болгарії, Румунії, Іспанії кожні три роки - третина складу органів конституційного контролю.

У деяких країнах повноваження органів конституційного контролю не обмежуються певним терміном. Так, згідно зі ст. 4 Закону про Конституційний Суд «повноваження Конституційного Суду Російської Федерації не обмежені терміном». Законодавством Російської Федерації не передбачається розпуск Конституційного Суду або припинення його діяльності. Припиняються тільки повноваження суддів Конституційного Суду виключно через підстави, передбачені законом.

Кількісний склад органів конституційного контролю зарубіжних країн, як правило, невеликий і не залежить від кількості населення або площі території країни. Так, якщо в Югославії 7 членів Федерального Конституційного Суду, у Франції, Румунії, Словенії, Македонії, Монголії - 9, то у Німеччині - 16, а в Росії - 19.

У сучасному вигляді доктрина конституційного контролю вперше була сформульована й застосована Верховним Судом США. Хоча Конституція США не наділила Верховний Суд правом установлення відповідності законів Конгресу до Конституції, Верховний Суд ще у 1803 р. оголосив, що федеральна Конституція - вищий закон країни, і будь-який закон Конгресу, який суперечить Конституції, може бути визнаний судом як неконституційний.

З того часу Верховний Суд США за свою більш як 200-річну історію здобув практично безспірну репутацію суверенного національного арбітра.

Згодом цей приклад наслідували й інші держави: 1848 р. конституційний контрольбув частково введений у Швейцарії, 1853 р. - в Аргентині, 1891 р. - у Бразилії, 1917 р. - в Уругваї.

До Першої світової війни «конституційний контроль»з'явився у Норвегії, Греції, а після її закінчення набув поширення в інших європейських державах.

Слід зазначити, що соціалістична державно-правова наука та практика в основному негативно ставилися до інституту конституційного контролю. Це пов'язувалося, насамперед, з політико-ідеологічними причинами, формальним декларуванням повновладдя верховних представницьких установ, єдності державної влади, запереченням парламентаризму, принципу поділу влади тощо. Насправді це було зумовлено тим, що реальна влада належала партійно-державному апарату, і для цієї влади інститут конституційного контролю був стороннім.

Застосування інституту конституційного контролю має свої особливості у ряді держав. Так, це очевидно у деяких мусульманських країнах (наприклад, в Ірані), в яких, власне, Основний Закон повинен грунтуватися на Корані, тобто він відповідає не тільки конституції, а й Корану.

Конституційний контроль містить не тільки розгляд питань конституційності законів та інших актів, а Й перевірку на відповідність конституції і законам дій державних органів і посадових осіб. Зрозуміло, шо це, насамперед, стосується виших посадових осіб держави - президента, глави і членів уряду, суддів Верховного Суду та ін. Рішення про неконституційність дій посадових осіб, як правило, спричинює їх усунення від посади за процедурою імпічменту. При цьому треба мати на увазі, що в одних країнах порушення конституції не вважається підставою для імпічменту (наприклад, США, Франція, Російська Федерація), а в інших -вважається (Німеччина, Румунія, Болгарія).

Об'єктом конституційного контролю є акти та дії громадських організацій, які відповідно до закону мають певні владні повноваження. Найчастіше конституційний контроль поширюється на створення та діяльність політичних партій.

Як правило, органи конституційного контролю вирішують спори про компетенцію між вищими державними органами, у федеративних державах - між федеральними органами державної влади суб'єктів федерації, а також між вищими державними органами суб' єктів федерації.

Об’єктами конституційного контролю є діяльність чи акти відповідних суб’єктів (органів, посадових осіб, об’єднань тощо). Перелік об’єктів конституційного контролю визначається законодавством відповідних держав по-різному. Загалом об’єктами конституційного контролю, що здійснюється конституційними судами, в зарубіжних країнах є:

- акти парламенту (закони, регламенти тощо);

- акти глав держав;

- акти органів виконавчої влади (уряду, рідше - центральних і місцевих органів виконавчої влади);

- акти органів суб’єктів федерації;

- спори про компетенцію (між вищими органами влади, центральними і місцевими органами влади, суб’єктами федерації і державою загалом тощо);

- акти судових органів, органів прокуратури;

- міжнародні договори;

- діяльність політичних партій та інших об’єднань громадян;

- дотримання законодавства про вибори і референдум.

Конституція України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Відповідно до ст. 2 Закону “Про Конституційний Суд України”, завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону на всій території України. Конституційний Суд України є судовим органом держави, адже віднесені до його компетенції питання він вирішує в порядку судової процедури.

Лише Конституційний Суд України здійснює офіційне і загальнообов‘язкове тлумачення Конституції і законів України. Цим самим Конституційний Суд України формує конституційно-правову доктрину, визначає напрямки розвитку законодавства, заповнює прогалини в праві, а отже - до певної міри і у відповідних межах Конституційний Суд України творить право.

Особлива роль належить Конституційному Суду України в системі стримувань і противаг. Необхідність здійснення в Україні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову закріплено в ст. 6 Конституції України. Це – один із найбільш важливих принципів організації державної влади. Отже всі три гілки влади є самостійними, кожна з них діє в межах своєї компетенції, визначеної Конституцією та законами України. Важливим фактором узгодження їх діяльності є відповідні засоби стримувань і противаг, які мають урівноважувати усі три гілки державної влади. Одним із таких засобів є діяльність Конституційного Суду України. Вирішуючи суперечки між органами державної влади Конституційний Суд виступає як орган примирення і компромісу, як гарант політичного миру і стабільності у суспільстві і державі, як охоронець конституційного ладу держави.

Рішення Конституційного Суду України виносяться від імені України, діють на всій її території, мають загальнообов‘язкову юридичну силу і можуть бути подолані лише шляхом прийняття нової Конституції чи внесення змін до існуючої. Тим самим юридична сила рішень органу конституційної юстиції прирівняна до юридичної сили конституції. За чинним законодавством (ст. 4 Закону), діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах: верховенства права, незалежності, а також колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Принципом організації і функціонування Конституційного Суду України є його незалежність. Вона випливає з загального принципу поділу влади і полягає у створенні таких умов діяльності Суду, які б виключили сторонній вплив на нього, забезпечили його самостійність у здійсненні визначених законодавством повноважень, а також не підзвітність і не підконтрольність будь-яким суспільним чи державним інститутам. Складовими незалежності Конституційного Суду виділяють організаційну, кадрову і фінансову незалежність.Таким чином, говорячи про місце Конституційного Суду України у механізмі держави необхідно відзначити, що він посідає особливе місце у системі поділу влади, що закріплена в Конституції України. Будучи органом судової влади, Конституційний Суд України за своїм статусом належить до системи вищих органів державної влади, знаходиться на рівні таких інститутів державної влади, як глава держави, парламент, уряд. За певними ж ознаками Конституційний Суд України стоїть вище цих органів, адже через здійснення конституційного правосуддя він може впливати на їх діяльність шляхом вирішення справ про конституційність виданих ними актів, офіційного і загальнообов‘язкового тлумачення Конституції і законів України.

Виносячи рішення у справі, орган конституційного контролю може визнати суперечливим конституції або весь закон, або окремі його положення.

За загальним правилом рішення органу конституційного контролю є остаточним і може бути переглянуте тільки ним самим.

Правовим наслідком визнання закону або іншого акта неконституційним є те, що він повністю чи частково втрачає юридичну силу і не застосовується судами. Це стосується тих країн, де конституційний контроль передбачається конституціями і в яких застосовується подальший конституційний контроль. У решті країн опротестований закон чи інший акт формально не скасовується (це повноваження парламенту), але він не застосовується судами.

Найчастіше закон чи інший акт, визнаний органом конституційного контролю неконституційним, вважається недійсним з моменту винесення рішення про це. Але, якщо застосування даного закону або іншого акта призвело до серйозних порушень прав, накладення необгрунтованих чи надмірних санкцій завдало істотних збитків, то опротестований закон чи інший акт визнається недійсним з того моменту, коли він набрав сили.

Органи конституційного контролю покликані забезпечувати на конституційному рівні, з одного боку, відповідність законодавчих та інших нормативних актів конституції та конституційним законам, а з іншого - верховенство права в усій юридичній практиці та правозастосовній діяльності органів виконавчої влади, у тому числі й дотримання прав громадян.