Види зобов язань в цивільному законодавстві

Контрольна (залікова) робота

Тема: Види зобов’язань

в цивільному законодавстві

В силу зобов'язання одна особа (борж­ник) зобов'язана вчинити на користь ін­шої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, спла­тити гроші та інше, або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимага­ти від боржника виконання його обо­в'язку.

Із наведеного визначення випливає, що зобов'язання являє собою окремий вид цивільних правовідносин. Поруч із загаль­ними для всіх правовідносин рисами, зо­бов'язальні правовідносини характеризу­ються особливими, специфічними ознаками, які дозволяють розглядати їх як окремий вид цивільних правовідносин:

1) в зобов'язальних правовідносинах приймають участь дві або більше визна­чених особи, з яких одна є управомоченою стороною, а інша - зобов'язаною, а в правовідносинах, наприклад, власності власнику (управомоченій особі) проти­стоїть невизначене коло осіб, тобто зо­бов'язальні правовідносини належать до числа відносних, а не абсолютних;

2) в зобов'язальних правовідносинах обов'язок, як правило, полягає у вико­нанні певних позитивних дій (у правовідносинах власності від інших осіб в першу чергу вимагає­ться утримуватися від дій, які порушують право .влас­ності);

3) зобов'язальні правовідносини є правовою формою відносин по передачі майна, виконанню робіт, наданню послуг, тобто вони в переважній більшості виступають як майнові відносини що виражають динаміку власності;

4) належне виконання зобов'язань забезпечується за­собами державного примусу у формі санкцій: окрім від­шкодування збитків стягується ще й пеня, штраф, не­устойка.

Норми, які регулюють зобов'язання, складають один з найважливіших інститутів цивільного права - зобо­в'язальне право. Система зобов'язального права складає­ться із інститутів Загальної частини (підстави виникнення зобов'язань, принципи виконання зобов'язань, забезпе­чення зобов'язань, зміна суб'єктів зобов'язань, відпові­дальність за порушення зобов'язань, припинення зо­бов'язань) та інститутів Особливої частини, до яких від­носяться 19 окремих видів зобов'язань (купівля-продаж, міна, дарування та ін.) та три специфічних за змістом зобов'язання, що виникають: із заподіяння шкоди, із рятування майна, із безпідставного збагачення.

Як і будь-яке інше цивільне правовідношення, зо­бов'язання включає в себе наступні елементи: суб'єкти, об'єкт, зміст.

Суб'єктами в зобов'язанні виступають його учасники, яких законодавець називає кредитором і боржником. Кредитор - це особа, яка має право вимагати або вико­нання певної дії, або утриматися від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує йо­го, тому і називається "кредитором". Боржник - проти­лежна сторона зобов'язання - повинен вчинити певні дії або утриматися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її звуть "боржником". Кредитора звичайно називають активною стороною, боржника - пасивною.

В окремих правовідносинах одна сторона виступає виключно в ролі кредитора, а інша - виключно в ролі боржника. Так, у зобов'язанні, яке виникає з договору позики, право вимоги має одна сторона, друга ж є зобов'язаною. В більшості зобов'язань кожна із сторін є одночасно і кредитором, і боржником, оскільки, з од­ного боку, має права, а з іншого - зобов'язана вико­нати певні дії (купівля-продаж, поставка, контрактація тощо).

В зобов'язальних правовідносинах може приймати участь один кредитор і один боржник. Якщо ж на боці кредитора чи на боці боржника, або одночасно і на боці кредитора і на боці боржника виступають декілька осіб, то в цих випадках ведуть мову про множинність осіб у зобов'язанні. При множинності осіб законодавець розріз­няє зобов'язання дольові (часткові) і солідарні.

Зобов'язання вважається дольовим, якщо кожний із боржників зобов'язаний виконати певну дію в певній частиш. Частки у виконанні зобов'язань вважаються рі­вними, якщо інше не передбачене законом чи догово­ром.

Солідарні зобов'язання мають місце, коли кожен із бо­ржників повинен виконати зобов'язання повністю. Со­лідарні зобов'язання виникають лише у випадку, коли це передбачено законом чи договором; Так, ст. 74 Зако­ну України "Про господарські товариства" прямо зазна­чає, що якщо при ліквідації повного товариства вияви­ться, що наявного майна товариства не вистачає для оплати всіх боргів, то за недостатню частину майна не­суть солідарну відповідальність учасники товариства всім своїм майном. Солідарну відповідальність несуть також особи, які спільно заподіяли шкоду.

Особа, яка за певних, визначених законом чи дого­вором, обставин виступила в ролі боржника і надала кредитору належне, набуває права регресу. Регресні зо­бов 'язання це зобов'язання, в силу яких одна особа, що з вини боржника сплатила певну грошову суму третій осо­бі (кредиторові), має право вимагати від боржника відш­кодування цієї-суми.

Регресні зобов'язання виникають як наслідок вико­нання іншого зобов'язання. Вони можуть виникнути не лише при солідарності боржників (боржник, який задо­вольнив вимогу кредитора, сам стає кредитором по від­ношенню до іншого боржника), а й у випадках наявності вини зобов'язаної особи і відсутності вини кредитора. Скажімо, якщо водій автопарку вчинить дорожньо-транспортну пригоду, то відповідальною особою перед потерпілим буде автопарк (як володілець джерела під­вищеної небезпеки), який, у випадку задоволення позо­ву потерпілого, має право звернутися з регресним позо­вом до бепосереднього винуватця аварії.

Поруч з дольовими (частковими) і солідарними зо­бов'язаннями законодавець називає і субсидіарні або до­даткові зобов'язання. Їх суть полягає в тому, що при не­виконанні чи неналежному виконанні боржником своїх зобов'язань відповідальність, за певних обставин, може бути покладена на додаткового боржника. Субсидіарні зобов'язання можуть виникати як на підставі закону (наприклад, при заподіянні шкоди неповнолітніми у віці від 15 до 18 років при відсутності у них майна чи заробі­тку достатнього для відшкодування шкоди, заподіяну шкоду відшкодовують їх батьки (усиновителі) або піклу­вальники, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини), так і в силу укладеного договору (наприклад, договір поруки).

Об'єкти зобов'язань - це те, на що спрямовані пра­ва та обов'язки суб'єктів, тобто це певні дії щодо ре­чей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати в: а) пе­редачі речі у власність чи в користування; б) виконан­ні певної роботи; в) сплаті грошей (відшкодування збитків) та ін.

Інколи говорять, що об'єктами зобов'язання є речі, гроші, послуги. Проте варто пам'ятати, що власне дії зобов'язаної особи є юридичним об'єктом зобов'язан­ня, і речі, гроші, послуги - це матеріальні об'єкти зо­бов'язання¹.

Змістом зобов'язання є сукупність прав та обов'язків суб'єктів зобов'язання. Зобов'язальне право поруч із правом власності є однією з головних категорій майно­вого права. Більшість зобов'язань являють собою майно­ві відносини. Разом з тим деякі зобов'язання можуть бути і немайновими, наприклад, деякі зобов'язання, що виникають у галузі авторського права, коли автор ви­магає виправлення перекручень в своєму творі, коли автор виконує планову роботу, за яку не сплачується гонорар; коли виконується доручення немайнового характеру.

Залежно від особливостей змісту, специфіки об'єкта і підстав виникнення зобов'язання в цивільному праві розрізняють односторонні і взаємні види зобов'язань.

У тих випадках, коли одній стороні зобов'язання на­лежить право, а іншій - обов'язок, зобов'язання вважає­ться одностороннім. До односторонніх зобов'язань від­носять договори позики, дарування.

Якщо кожна із сторін набуває поруч з правами ще й певних обов'язків, то зобов'язання вважається взаємним (купівля-продаж).

В залежності від ступеня визначеності предмета зо­бов'язання, вони поділяються на однооб'єктні, альтер­нативні і факультативні. За однооб'єкгним зобов'язан­ням кредитор має право вимагати від боржника вико­нання певної визначеної дії. Так, за договором купівлі-продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не якусь іншу річ чи виконати інші дії.

Альтернативне зобов'язання - це зобов'язання, зміс­том якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і складає виконання зобов'язання. Право ви­бору, якщо інше не випливає з закону чи тексту догово­ру, або із суті договору, - належить боржнику. Він ви­рішує, які саме дії має вчинити. В силу спеціальних вка­зівок закону право вибору може бути надане і кредитору. Так, Закон України "Про захист прав споживачів" на­дає покупцеві при покупці неякісного товару право ви­магати: заміни речі чи її ремонту, чи зменшення її купі­вельної ціни, чи розірвання договору.

На відміну від альтернативних, факультативні зо­бов'язання це такі зобов'язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається мож­ливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, борж­ник повинен передати кредитору майно, але замість цього він може виконати певну роботу, якщо виконання першого стає неможливим, при цьому кредитор не має права вимагати вчинення іншої, ніж визначено, дії.

Зобов'язання, за яким боржник повинен виконати певну дію, а кредиторові належить право вимагати вчи­нення такої дії, називають зобов'язанням з позитивним змістом. Якщо ж кредитор має право вимагати від бор­жника, щоб той утримувався від вчинення певної дії, і той зобов'язаний її не вчиняти (наприклад, автор не по­винен передавати рукопис іншому видавництву), то такі зобов'язання мають назву зобов'язань з негативним зміс­том.

Цивільне законодавство розрізняє також головні і до­даткові (акцесорні) зобов'язання. Додатковим є зобов'я­зання, мета якого забезпечити виконання головного зо­бов'язання (так, угода про заставу забезпечує виконання основного договору-позики). Додаткові зобов'язання ті­сно пов'язані з головним і припинення головного зо­бов'язання відповідно припиняє і додаткове.

У більшості випадків особистість боржника чи кре­дитора не впливає на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Після смерті особи, яка є сто­роною за таким зобов'язанням, її права та обов'язки пе­реходять до спадкоємців. Але деякі зобов'язання на­стільки тісно пов'язані з особою боржника чи кредито­ра, що виконати їх в іншому суб'єктному складі немож­ливо. Такі зобов'язання називаються особистими зобов'я­заннями. Так, смерть автора припиняє дію видавничого договору про написання книги, оскільки спадкоємці ав­тора не набувають права на написання визначеного твору.

За підставами виникнення зобов'язання поділяються на договірні, позадоговірні та односторонньо-вольові. Дого­вірні зобов'язання виникають із укладених між сторона­ми договорів. Підставою виникнення позадоговірних зо­бов'язань є: заподіяння шкоди, рятування майна, безпід­ставне збагачення. Односторонньо-вольові зобов'язання виникають із односторонніх угод (довіреність, заповіт).

Дія зручності вивчення зобов'язання розбиваються на групи за певними економічними та юридичними оз­наками. Наприклад:

1) зобов'язання з сплатної реалізації майна (купів­ля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне ут­римання);

2) зобов'язання з сплатної передачі майна в користу­вання (майновий найом, найом житлового приміщення);

3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у влас­ність або користування (дарування, позичка);

4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

5) зобов'язання з надання послуг (доручення, комі­сія, схов, експедиція);

6) зобов'язання з перевезень (залізничних морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річко­вим буксируванням);

7) зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

8) зобов'язання з страхування (майнове та особисте страхування);

9) зобов'язання за спільною діяльністю (спільна дія­льність громадян, спільна діяльність організацій);

10) зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);

11) охоронні зобов'язання (зобов'язання, які вини­кають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання чи збереження майна).

Використана література:

Бірюков І.А. та ін. Цивільне право України. – К., 2000.

Зобов'язальне право: теорія і практика. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 11.