Еволюція класичної політичної економії в першій половині ХІХ ст Завершення класичної традиції

Реферат

на тему:

ЕВОЛЮЦІЯ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ, ЗАВЕРШЕННЯ КЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ

Класична школа політичної економії, започаткована Адамом Смітом і Давидом Рікардо, справила великий вплив на дальший роз­виток економічної науки та формування економічної політики. Уні­версальність та космополітичність теорії забезпечувала можливість її використання в будь-якій країні, але особливості економічного розвитку кожної з них сприяли тому, що класичні ідеї адаптувались різними авторами для вирішення теоретичних та практичних проб­лем соціального розвитку власних країн. Класичні доктрини знайш­ли відображення у працях багатьох авторів, зокрема економістів но­вої хвилі — Сея, Мальтуса, Сеніора, Бастіа, Мілля та інших, що ви­світлювали важливі проблеми розвитку суспільства.

Цих авторів відносять до представників класичної школи тому, що в центрі їхньої уваги все ще залишаються проблеми економічного розвитку, зросту масштабів виробництва. Як і основоположники кла­сичної школи, вони вважали, що капіталізм, побудований на приват­ній власності й зіткненні інтересів економічних суб'єктів — власників факторів виробництва, є прогресивним ладом; що головними умовами зростання багатства суспільства є вільна конкуренція та раціональний розподіл вартості; що в основі ринкового саморегулювання лежить «вартість»: саме вона, її величина та рівень її відшкодування визна­чають дальшу долю виробництва товарів, рівень доходів власників та безпосереднього виробника; що розподіл раціональний, коли частка вартості, отримана у вигляді доходів, відповідає витратам праці; що тільки ринок визначає, скільки і чого необхідно виробляти, і держава не повинна втручатися в ринкові відносини, бо це призведе до руйну­вання ринкових механізмів саморегулювання.

Більшість ідей, сформульованих цими авторами, були своєрід­ним розвитком класичної доктрини. Адже теорія Сміта і Рікардо — це теорія ринкової економіки і якісної характеристики її основ: вар­тості, ціни, доходів та їхніх джерел, це доведення визначальної ролі матеріальної сфери виробництва, об'єктивної суті економічних за­конів, необхідності свободи підприємництва, вільної конкуренції.

Проте економісти нової хвилі привнесли й нові ідеї в класичну теорію. Ці ідеї, поєднані єдиною методологією, стали основою більш ґрунтовного й різнобічного аналізу капіталістичного вироб­ництва. Завдяки їм класична політекономія перестає бути однорід­ною, перестає однозначно трактувати проблеми розвитку.

Саме новій хвилі в класичній теорії належить першість у загост­ренні уваги до проблем обміну й розподілу, до їхньої ролі у збага­ченні суспільства. Представники цієї хвилі визнають, що виробниц­тво визначає рівень доходів і їх розподіл, але наголошують, що розвиток виробництва, у свою чергу, залежить від доходів (плато­спроможності) споживача, тому раціональний розподіл вартості є важливою умовою розвитку.

Матеріальна сфера виробництва більше не розглядається як єди­на, де створюється багатство: в поле зору потрапляє нематеріальна сфера, де результати праці не мають товарного вираження (послуги, мистецтво, наука тощо), хоч зайняті там люди отримують доходи.

Ряд авторів визнає, що праця в нематеріальній сфері також ство­рює вартість, яка підлягає розподілу, тобто вони вже не ототожню­ють вартість як сукупність матеріальних цінностей — товарів, з вар­тістю як затратами праці.

Тому виникає нове, розширене трактування «вартості» як абст­рактної категорії, що матеріалізується в ціні і проявляється у проце­сі обміну лише як тенденція. Визнаючи, що ціна залежить від зітк­нення суб'єктивних оцінок виробника і споживача, представники нової хвилі звертають увагу на те, що вартість є тільки основою, яка визначає напрями розвитку економіки і створює економічну рівно­вагу. Ціна і ціноутворення є реальним явищем, що забезпечує раціо­нальний розподіл.

У зв'язку з цим виникає необхідність з'ясувати, як саме відбува­ється розподіл суспільної вартості. Якщо Сміт та Рікардо обмежува­лись тезою про те, що вартість розподіляється відповідно до витрат праці, і тому постійно натрапляли на труднощі, пояснюючи природу таких видів доходу, як прибуток, рента і,процент, то в економістів нової хвилі виникає ідея щодо розподілу за факторами виробництва.

Витрати живої праці не розглядаються більше як єдиний фактор багатства, а тому і зростання обсягів виробництва так прямо, як у Сміта, не зв'язується зі зростанням населення. Водночас досліджує­ться нова суттєва проблема — рівень зайнятості й чинники, що його обумовлюють.

Пояснюючи роль суб'єктивного фактора в розвитку суспільного виробництва, економісти нової хвилі зосереджуються на проблемі зіткнення економічних інтересів, конкретизуючи її як протистояння виробника і споживача. Конкуренцію суб'єктів господарювання трактують як умову вільного функціонування й розвитку ринкової економіки, а відносини «виробник—споживач» — як суть, основу її самоврівноважування.

Таким чином, розвиваючи положення класичної школи, економі­сти нової хвилі прийшли до розуміння того, що неабияку роль у процесі виробництва та обміну відіграє суб'єктивний фактор і влас­тивість товарів задовольняти потреби, що за надзвичайної важливо­сті суто абстрактних проблем політична економія ними не вичерпу­ється, і економічна поведінка суб'єктів ринку зобов'язує до мікроекономічного аналізу. Такі питання, як нагромадження та ін­вестиції, кризи та економічна роль держави, знайшли своє місце в наукових дослідженнях.

Нові теорії породжували бурхливу критику як суто теоретичних положень, так і практичних, прикладних їх аспектів з боку орто­доксальних прихильників абстрактного, вартісного аналізу еконо­мічних явищ, оскільки не зовсім вписувались у рамки класичних уявлень. Але саме в межах цих теорій було закладено основи сис­темного, багатофакторного методу дослідження, який згодом став джерелом розвитку нового, неокласичного напрямку в політичній економії.