Виконання наказу або розпорядження Діяння пов язане з ризиком

Реферат на тему:

Виконання наказу або розпорядження Діяння, пов’язане з ризиком

1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 41 єдиною умовою визнання правомірною дії або бездіяльності особи, яка була вчинена з метою виконання наказу або розпорядження і заподіяла шкоду правоохороню-ваним інтересам, є законність такого наказу (розпорядження).

На практиці найчастіше виникають ситуації, коли особа заподіює шкоду, виконуючи наказ свого начальника чи керівника. Проте ст. 41 охоплюються не тільки накази окремих службових осіб, а й акти колегіальних органів, які за своїм характером аналогічні наказу (такими, зокрема, є деякі розпорядження Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, рішення місцевих рад та їх виконавчих комітетів). Про поняття наказ див. коментар до ст. 402. Розпорядження відрізняється від наказу тим, що воно може бути видане не тільки службовою особою, а й органом управління.

2. Ч. 2 ст. 41 визнає правомірними дії чи бездіяльність, вчинені на виконання законного наказу чи розпорядження (далі — наказу). Законним є наказ:

1) відданий у належному порядку. Під належним порядком слід розуміти порядок віддання (видання) наказів, встановлений законом або підзаконними нормативно-правовими актами. В усіх випадках обов’язковим елементом порядку віддання наказу є дотримання тієї його форми, якої вимагає законодавство, а у разі віддання наказу у письмовій формі — його підписання уповноваженою на це службовою особою;

2) відданий відповідною особою у межах її повноважень. Під вжитими у ст. 41 словами відповідною особою слід розуміти орган або службову особу, до компетенції яких належать питання, що вирішуються у наказі. Наказ не повинен виходити за межі того обсягу повноважень, якими наділені орган чи службова особа, що його віддають. Якщо наказ відданий з явним перевищенням повноважень, які мають відповідна службова особа чи орган, такий наказ не вважається законним, а особа, яка йото виконала, підлягає за це відповідальності на загальних підставах (ч. 4 ст. 41). Наказ є обов’язковим для виконавця, якщо, по-перше, він відданий службовою особою чи органом виконавцеві, який відповідно до законодавства повинен виконувати наказ внаслідок свого підпорядковування по роботі чи службі або з інших підстав, і, по-друге, дії, вчинення яких вимагає той, хто віддав наказ, входять до кола трудових чи службових обов’язків виконавця. Наприклад, якщо начальник цеху віддає токарю наказ провести ремонт електричної мережі, цей наказ не є обов’язковим для токаря, оскільки виконання такої роботи не входить до його трудових обов’язків;

3) який за змістом не суперечить чинному законодавству;

4) не пов’язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Для деяких категорій осіб, зокрема для військовослужбовців, законодавство встановлює правило беззастережного виконання наказів командирів та начальників: право командира — віддавати накази і розпорядження, а обов’язок підлеглого — їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. Тому для військовослужбовців та інших осіб, яких закон зобов’язує до беззастережного виконання наказів, законними мають вважатись усі накази, які є законними по формі, окрім явно злочинних. В інших випадках протиправний за змістом наказ не може визнаватись законним і питання про кримінальну відповідальність особи, яка виконала такий наказ, має вирішуватись з урахуванням положень ч. 5 ст. 41.

3. Ч. ч. З та 4 ст. 41 є реалізацією у КК положень ст. 60 Конституції України.

Явно злочинним-слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Явно злочинний наказ не підлягає виконанню навіть у випадках, коли він відданий у належній формі. Військовослужбовець, який не виконав явно злочинний наказ, не підлягає кримінальній відповідальності, у т. ч. і за діяння, передбачені ст. ст. 402 і 403.

4. У певних випадках за виконання злочинного наказу відповідальність несе не його виконавець, а особа, яка віддала такий наказ. Це має місце тоді, коли особа, до якої звернуто наказ, не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу. За таких обставин у її ставленні до вчиненого відсутня вина. Питання про те, чи міг виконавець усвідомлювати злочинний характер відданого наказу, виникає у тих випадках, коли злочинність наказу не є очевидною. Відповідь на це питання залежить від конкретних обставин справи (посади, кваліфікації, поінформованості виконавця тощо).

Особа, яка віддала злочинний наказ, несе за це кримінальну відповідальність як виконавець, а у випадках віддання явно злочинного наказу, коли безпосередній виконавець наказу також підлягає кримінальній відповідальності, — як організатор злочину.

Конституція України (ст. ст. 19, 60).

Дисциплінарний Статут Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (ст. 6).

Діяння, пов’язане з ризиком

1. Не е злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільнекорисної мети.

2 . Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що здійснені нею заходи е достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

3. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

1. Поява цієї статті у КК зумовлена необхідністю надати статус правомірних діянням, здійснюваним для отримання суспільної користі, але пов’язаним з ризиком заподіяння шкоди у разі їх вчинення. Положення про правомірність ризикованих дій є фактором, який сприяє, зокрема, розвиткові науки і технологій. Проте ст. 42 визнає правомірними лише ризиковані дії чи бездіяльність, вчинені з дотриманням встановлених законом умов.

2. Ризик передбачає можливість виникнення шкоди внаслідок вчинення певних дій (бездіяльності) для досягнення позитивного результату. Ризикованими можна вважати діяння, внаслідок яких шкода лише може, але не обов’язково повинна виникнути. З огляду на це, поведінка, що явно веде до заподіяння шкоди, не може бути виправдана посиланнями на користь, яку суспільство отримало б від такої поведінки.

Дії (бездіяльність), пов’язані з ризиком, найчастіше можуть бути вчинені у виробничій, медичній, науковій діяльності, під час експлуатації чи випробування технічних пристроїв. Проте не виключається можливість ризикованої поведінки і в інших ситуаціях. Потреба у ризикованих діях (бездіяльності) може виникнути як при виконанні особою своїх професійних чи службових обов’язків, так і за інших обставин. Підстави для вчинення ризикованих діянь можуть з’явитись у тих ситуаціях, коли наявних знань та досвіду недостатньо для повного усунення небезпеки і виключення ризику або ж коли виключити ризик взагалі неможливо з об’єктивних причин.

Вчинення ризикованих дій в екстремальних ситуаціях задля відвернення чи усунення небезпеки має оцінюватись за правилами ст. 39.

3. Ризиковані діяння визнаються виправданими і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності за сукупності таких умов:

1) ризиковане діяння вчинюється для досягнення значної су-спільно корисної мети. Така мета може набувати вигляд майнових здобутків для суспільства, держави чи багатьох громадян, нової наукової, технічної, гуманітарної інформації, корисної для суспільства, збереження або покращення життя чи здоров’я людей тощо. Користь для суспільства у разі успіху ризикованих дій (бездіяльності) має бути значною, тобто істотною за обсягом та характером;

2) неможливо досягти зазначеної мети у даній обстановці без вчинення ризикованого діяння. У разі можливості досягнення мети за допомогою неризикованої поведінки ризик не може вважатися виправданим;

3) особа вжила заходів, які дають підстави обґрунтовано розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. Під такими заходами слід розуміти зокрема належні заходи безпеки під час наукових, технологічних експериментів, випробувань тощо. Вжиття заходів безпеки є обов’язковим, якщо є можливість до них вдатись. Невжиття вказаних заходів робить ризиковане діяння невиправданим, тому особа, яка його вчинила, піддягає відповідальності у разі настання шкоди внаслідок такого діяння.

4. Відповідно до ч. З ст. 42 особа несе кримінальну відповідальність на загальних підставах, якщо ризик завідомо створював загрозу: а) для життя інших людей; б) екологічної катастрофи; в) інших надзвичайних подій. Термін завідомо, вжитий у ч. З ст. 42, означає, що особа, яка вчинила ризиковане діяння, заздалегідь знала про можливість настання передбачених ч. З ст. 42 негативних наслідків.

Загроза для життя інших людей означає загрозу спричинення смерті хоча б однієї іншої людини. Якщо життя чи здоров’я людини піддається ризику з метою врятування життя інших людей (донорство, участь у медичному експерименті тощо), то однією із вимог, дотримання яких гарантує правомірність ризику, є згода особи, яка пімається ризику. Згода вважатиметься чинною лише у разі попереднього інформування цієї особи про всі можливі негативні наслідки для її життя та здоров’я.

Під екологічною катастрофою слід розуміти стійкі або необоротні негативні зміни у навколишньому середовищі, внаслідок яких стає неможливим або надзвичайно небезпечним проживання населення і ведення господарської діяльності на певній території.

Під іншими надзвичайними подіями слід розуміти, зокрема, аварію, масове отруєння людей, епідемію, епізоотію, виснаження чи знищення окремих природних комплексів чи ресурсів та інші події, що створюють загрозу для здоров’я великої кількості людей, загрозу зруйнування значної кількості майна, спричинення великої майнової шкоди тощо.

Конституція України (ст. 28).

Основа законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. {ст. ст. 43-53).

Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16липня 1999р. (ст. ст. 12-14).

Закон України “Про донорство крові та її компонентів від 23 червня 1995 р. (ст.2).

Закон України Про зону надзвичайної екологічної ситуації від 13 липня 2000р. (ст. І).