Сиинтезуюча природа творчості

Сиинтезуюча природатворчості

За основу визначення творчості можуть братися різні фактори: предмет, результат, процес, суб’єкт, метод творчості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Проте в більшості визначень ідеться про творчість як діяльність з вироблення, розробки, винаходів, реалізації художньо-естетичних задумів, планів, розв'язання соціальних і теоретичних проблем, як наукове відкриття та ін.

Творчість як розвиток виявляється лише через різні форми людської діяльності, вона властива лише суспільно-історичній істоті — людині. Починаючи з самих витоків людського суспільства, його історії ставлення людини до світу має універсальний, діяльнісний характер. Ця діяльність, з одного боку, виконує функцію виробництва умов життя, з іншого — є предметом життєвого інтересу сама по собі. Отже, конституючою основою творчості є її взаємодія і взаємовідношення з діяльністю. В переважній більшості концепцій творчість розглядається як певна форма, атрибут діяльності.

Категорія "діяльність" породжена класичною німецькою філософією, в якій вона відображала духовні, ідеальні процеси. Пізніше це поняття активно вводиться в категоріальний апарат соціологічної, психологічної, фізіологічної наук, ергономіки, інженерної діяльності, методології науки. Воно репрезентує такі основні значення, як праця, поведінка, активність, функція. Структура діяльності може бути представлена таким чином. Перший рівень — гранично широка категорія, що відображає діяльність в її багатовимірній, всезагальній формі:

це діяльність як універсальний, світоглядний і пояснювальний принцип. Цей рівень охоплює такі самостійні види діяльнісного ставлення до світу: предметно-практичну, духовно-практичну і духовно-теоретичну. Другий рівень — це конкретизація кожного із зазначених видів діяльності через багатоаспектне розмаїття його конкретних форм. Так, предметно-практична діяльність охоплює виробничу, експериментальну, ремеслову, соціально-громадську, національну, етичну, сімейну, мовну та ін.; духовно-практична включає моральну, релігійну, художню, технічну, ідеологічну, екологічну та ін.; духовно-теоретична включає фундаментальні науки, філософію, теологію. Отже, діяльність за структурою і функціями постає як полісемантичний феномен. Розглядаючи взаємовідношення між творчістю і діяльністю слід враховувати полісемантичний характер діяльності і не зводити творчість до певного її виду.

Творчість не є ні аспектом, ні стороною, ні функцією, ні атрибутом діяльності. Універсальні здібності людини органічно пов'язані з багатогранними формами діяльності, універсальністю безлічі розумових і предметних дій. Чим більше розвинені, урізноманітнені форми діяльнісного ставлення до світу, тим ширша палітра здібностей, природних можливостей до оволодіння все новими и новими знаннями. Тобто міра творчості виявляється через міру урізноманітнення форм діяльнісних відношень. Звичайно, це не рядопокладені, не відокремлені одне від одного діяльнісні відношення, а такі, що перебувають у єдності, синтезі. Саме на основі розмаїття міжсуб'єктивних стосунків через творчий синтез здійснюється опредметнення нових сфер реальності або вихід в запороговий зміст світу.

Творчий синтез — це найфундаментальніша характеристика активності людини. Він здійснюється лише суб'єктом діяльності і є універсальним принципом творення. Нині людство вступило в епоху синтезу в сфері культури, науки, філософії, політики, світоглядів. Можна з повним правом говорити про епоху синтезу. Нелінійні, багатоваріантні підходи, світорозуміння, біфуркаційні процеси вимагають нелінійного мислення. А воно можливе лише на основі синтетичного підходу. Синтезуючи різні форми діяльності в процесі між-суб'єктивного відношення, людина розкриває свої креативні потенції. Синтезуюча діяльність сприяє поглибленню діяльнісних форм стосунків, виявленню їхніх нових граней, зв'язків, сторін, тенденцій, різноманітностей. Синтез об'єднує, одухотворяє, стимулює процес творчості. При цьому йдеться не про синтез як метод, протилежний аналізу в механізмі, структурі пізнання, а про синтез як фундаментально універсальне начало будь-якого творчого процесу. Творчим синтезом охоплюється предметно-практична, духовно-практична і духовно-теоретична форми освоєння дійсності.

В.Енгельмейєр проблему творчого синтезу досить вдало розкриває через виділення періодів підвищення та спаду волі. Він вказує, що в період підвищення волі легко приймаються рішення, чітко викристалізовуються шляхи досягнення бажаного, вибираються найоптимальніші напрямки рішення. В період спаду волі зникають бажання, і навіть коли "холодний розсудок" наказує виконувати ту чи іншу справу, то вона здається тяжкою, складною і такою, що не піддається виконанню. Енгельмейєр робить висновок, що періоди підвищеного стану волі відзначаються синтезуючою силою, яка і становить ядро творчості. І зрозуміло, що в підвищеному стані волі не лише всього хочеться, все цікаво, а й все ясно, душа повна новими думками, образами, намірами. Пригнічений стан, навпаки, відзначається бідністю як вольових, так і творчих проявів. Отже, "воля" веде майже до тих розмірковувань, що і винахідництво. Вона являє собою психічний синтез.

Творчість — це діалектика зміни, виходу за межі розпредметненого світу і утвердження єдності, синтезу діяльнісних форм для нового рівня розпредметнення. Творчість — це категорія для відображення синтезу різних форм діяльностей, що здійснюють сутнісні, внутрішні зміни в матеріальних і духовно-теоретичних системах з метою виходу на нові рівні суб'єктно-об'єктного та міжсуб'єктного відношення і створення нових якостей. Зміни можуть охоплювати як соціо-матеріально-духовні структури в цілому, так і окремі елементи. Творчість як синтез різних форм людської діяльності, родова ознака і родова сутність людини, форма її буття, самодіяльності і самоутвердження не може зводитися до будь-якої активності людини або ототожнюватися з певними формами діяльності.

Творчий синтез орієнтований на розв'язання ряду завдань. Зокрема, він виступає як стимул творчості, а також є безпосереднім процесом творчої діяльності, тобто самотворення. Наголосимо, творчість спрямована на синтез різних форм діяльностей в соціальній, природній і духовній сферах. Творчість — це синтез різних форм діяльності з метою створенням нових якостей матеріального і духовного буття. В даній категорії відображається активне суб'єктно-об'єктивне та суб'єктно-суб'єктивне відношення. Таким чином, суттєвою ознакою творчості є її синтезуючий, цілеспрямований, свідомо-прогностичний характер. Там, де має місце синтез, є творчість. Будь-який продукт творчості є наслідком синтезу форм діяльності. Звичайно, творчий синтез у кожному конкретному випадку має свою особливість і її важливо враховувати.

Творчий синтез властивий не лише для сфери мистецтва і науки. Він є складовою будь-якої сфери діяльності. На характер діяльності, її спрямованість і природу мають вплив різні формоутворюючі фактори, які знаходяться поза безпосередньо творчою діяльністю (моральні і естетичні ідеали, ціннісні установки і орієнтири).

Звернемо увагу на взаємодію між творчістю і пізнанням дійсності, оскільки вони виконують різні функціональні завдання. Функції пізнання пов'язані з вивченням певних сторін об'єкта пізнання, його особливостей, тенденцій розвитку і т.д., тобто з'ясовується спосіб буття предмета, що таке буття в собі і для себе (Гегель). Пізнання спрямоване на розкриття мовби "заднього" плану буття. Результати пізнання відображаються в істинах, які кристалізуються в певні абстрактні форми: поняття, категорії, наукові висновки, теорії тощо. Процес пізнання — це перехід від абстрактного до конкретного в мисленні. Кажучи словами Гегеля, в пізнанні відбувається заглиблення в сутність буття, перехід від буття до сутності, повернення буття в середину себе. Будь-який тип творчості (матеріально-практичний, духовно-практичний, духовно-теоретичний) завжди пов'язаний з формоутворенням, трансцендуванням, виходом за межі даного, спрямований на реалізацію можливостей буття, перетворення їх у дійсність. Творчість збагачує буття новими предметними формами та духовними надбаннями. Творчість додає до об'єкта світу реального буття такі нові форми, предмети, ознаки, духовні цінності, яких раніше не було. В творчості відбувається пластичне перетворення об'єкта, а також внутрішнього світу, інтелектуальної енергії, духу суб'єкту в світ реальних речей, ідей, думок, теорій. Дотик до творчості розкриває нові потенції та можливості людини, сприяє народженню ніби нової людини. (М.Пришвін). Якщо пізнання має бути найменш антропоморфним, то творчий процес має антроморфний характер. Разом з тим слід врахувати, що пізнання здійснюється лише з допомогою і на основі творчості. Творчість же здійснюється на основі відповідного духовного-теоретичного і соціокультурного фонду, минулого практичного досвіду.