Державне управління у сфері регулювання відносин, що виникають у зв’язку із надзвичайними екологічними ситуаціями

Реферат:

Державне управління у сфері регулювання відносин,що виникають у зв’язку із надзвичайними екологічними ситуаціями

План

Вступ

1. Державне управління у сфері регулювання відносин,що виникають у зв’язку із надзвичайними екологічними ситуаціями

Висновок

Література

Вступ

Забезпечення екологічної безпеки, захист населення від надзвичайних екологічних ситуацій є конституційним обов’язком держави (ст. 16 Основного Закону України). Здійснення цього обов’язку покладається на органи державної влади та місцевого самоврядування, повноваження яких у даній сфері визначені законодавством. Такими органами є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, місцеві ради та їх виконавчі комітети. Ці органи пов’язані між собою функціональною спрямованістю у розв’язанні проблем запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям та ліквідації їх наслідків і утворюють певну організаційну систему. В ній, як і в інших соціальних системах, кожний структурний елемент має певне призначення, несе властиве йому навантаження, забезпечується певна узгодженість і скоординованість між окремими елементами.

Зазначимо, що для більшості органів, що належать до організаційної системи державного регулювання і управління цією сферою суспільних відносин, функція забезпечення захисту населення від надзвичайних екологічних ситуацій є складовою більш широкої їх діяльності. Але серед них є й такі, для яких здійснення зазначеної функції є їх головним призначенням. Щоб найбільш повно розглянути особливості завдань та компетенцію різних органів у даній сфері, доцільно їх класифікувати залежно від функціональних повноважень та територіальних масштабів діяльності.

Засади визначення відповідної класифікації містяться в Законі України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру», а детально, за всіма параметрами вона висвітлюється в постанові Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру». Згідно з цими нормативно-правовими актами єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру — центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

1. Державне управління у сфері регулювання відносин,що виникають у зв’язку із надзвичайними екологічними ситуаціями

Завданнями єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації є: розроблення нормативно-правових актів, а також норм, правил та стандартів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків; забезпечення готовності центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації; забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій; навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації-виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат; збирання і аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій; прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах; створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації; проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (у межах повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади); оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи; захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій; проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення; пом’якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення; здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуманітарних акцій; реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій; участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення; організація роботи, пов’язаної з постійним спостереженням за потенційно екологічно і техногенно небезпечними об’єктами та їх експлуатацією або виведенням з технологічного обороту.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні — загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов’язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків. У надзвичайних ситуаціях сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об’єктового рівня підпорядковуються в межах, що не суперечать законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.

Організаційна структура та порядок діяльності функціональних підсистем єдиної державної системи і підпорядкованих їм сил і засобів визначаються в положеннях про них, які затверджуються відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій.

Територіальні підсистеми єдиної державної системи, що розглядається, створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації в межах відповідних регіонів.

Структура і порядок діяльності територіальних підсистем єдиної державної системи і підпорядкованих їм сил і засобів визначаються в положеннях про них, які затверджуються Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Кожний рівень єдиної державної системи має координуючі та постійні органи управління щодо розв’язання завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, системи зв’язку та інформаційного забезпечення.

Відповідно до Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» (ст. 27) органами управління у даній сфері суспільних відносин є: Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; інші спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюють: Рада національної безпеки і оборони України в межах, передбачених Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України», Кабінет Міністрів України. Для координації діяльності державних органів виконавчої влади з питань техногенно-екологічної безпеки, надзвичайних ситуацій та з питань безпечної життєдіяльності населення Кабінет Міністрів України утворює відповідні комісії (ради). У разі необхідності для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру Кабінет Міністрів України утворює спеціальні комісії загальнодержавного, регіонального, місцевого та об’єктового рівнів (ст. 28 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру»).

Рада національної безпеки і оборони України у цій сфері: — розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони, в тому числі в екологічній сфері; проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони; удосконалення системи забезпечення національної безпеки, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері; проекту Закону України про Державний бюджет України по статтях, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України; матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони; заходів екологічного характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України; доручень, пов’язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних досліджень у сфері національної безпеки і оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України; забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбуваються в Україні й у світі; питань оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;

— здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної, в тому числі екологічної, безпеки, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції;

— координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров’я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку при виникненні кризових ситуацій, що загрожують екологічній безпеці України та здійснює інші повноваження у відповідній сфері.

До повноважень Кабінету Міністрів України відповідно до Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» (ст. 29) у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру належить: забезпечення реалізації політики держави у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю в умовах виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; розробка і здійснення загальнодержавних програм у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; здійснення інших повноважень, визначених Конституцією та законами України, актами Президента України.

Повноваження у відповідній сфері Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, що сьогодні є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, визначені Законом України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» (ст. 30), а також Положенням про це міністерство, затвердженим Указом Президента України від 28 жовтня 1996 р. (із наступними змінами).

Згідно з цими нормативно-правовими актами до компетенції цього міністерства віднесено: забезпечення реалізації політики держави у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання цим ситуаціям і реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи; керівництво діяльністю підпорядкованих йому органів управління з питань надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, спеціальних і спеціалізованих формувань; здійснення державного нагляду і контролю за розробленням та реалізацією заходів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; затвердження планів локалізації і ліквідації аварій (катастроф); проведення науково-дослідних робіт у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; здійснення інших повноважень, визначених законами України, актами Президента України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, створює разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідні територіальні органи подвійного підпорядкування. Керівники цих органів призначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, за погодженням з відповідною державною адміністрацією.

Інші спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади (Мінприроди України, Держкомводгосп України, Мінтранс України тощо) Законом «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» (ст. 31) у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: розробляють і здійснюють організаційні та інженерно-технічні заходи у своїй галузі; забезпечують здійснення підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до аварійних планів; розробляють і затверджують галузеві норми та правила безпеки виробництва, технологічних процесів, продукції; організовують і здійснюють проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських, випробувальних і проектних робіт з питань забезпечення безпеки виробленої продукції, підвищення безпеки виробництва на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери {х управління; здійснюють інші повноваження, визначені законами України, актами Президента України.

Певні повноваження у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру законодавством (ст. 32 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру») покладаються на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. А саме у межах відповідних територій вони: беруть участь у забезпеченні реалізації політики держави у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; здійснюють управління через відповідні територіальні підсистеми єдиної державної системи; забезпечують проведення евакуаційних заходів у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; здійснюють підготовку населення до дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру відповідно до своїх повноважень; створюють фінансові та матеріальні резерви для ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків відповідно до законодавства; забезпечують організацію і проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, а також підтримання громадського порядку під час їх проведення; сприяють сталому функціонуванню об’єктів господарювання у зоні виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; здійснюють інші повноваження, визначені законами України, актами Президента України.

Висновок

Складовими єдиної державної системи запобігання та реагування на надзвичайні ситуації є також відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) рятувальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт.

Військові і спеціальні цивільні аварійно/пошуково-рятувальні формування, з яких складаються зазначені сили і засоби, укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані постійної готовності (далі — сили постійної готовності).

Сили постійної готовності згідно із законодавством можуть залучатися для термінового реагування у разі виникнення надзвичайної ситуації з повідомленням про це відповідних центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад керівників державних підприємств, установ та організацій.

Спеціально підготовлені сили і засоби Міністерства оборони України у виняткових випадках залучаються для ліквідації надзвичайних ситуацій у порядку, визначеному Законом України «Про надзвичайний стан».

Сили і засоби МВС України, Держкомкордону України і Служби безпеки України залучаються до ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків у межах, що не суперечать законодавству.

За рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, державних адміністрацій і виконавчих органів рад, за наказами керівників державних підприємств, установ та організацій на базі існуючих спеціалізованих служб і підрозділів (будівельних, медичних, хімічних, ремонтних та інших) утворюються позаштатні спеціалізовані формування, призначені для проведення конкретних видів невідкладних робіт у процесі реагування на надзвичайні ситуації. Ці формування проходять спеціальне навчання, періодично залучаються до участі у практичному відпрацюванні дій з ліквідації надзвичайних ситуацій разом із силами постійної готовності.

Література

1. Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.

2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.

3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

4. Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. - X., 2005.

5. Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001

6. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с/

7. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.

8. Закон України «Про охорону атмосферного повітря». – К., 1992

9. Бринчук М. М. Правовая охрана атмосферного воздуха. — М., 1986.

10. Габитов Р. X. Воздухоохранное право. — Уфа, 1999.

11. Габитов Р. X Теоретические проблемы организации правовой охраны атмосферы Земли в современных условиях. — Уфа, 2000.

12. Кузнецова О. К, Радчик О. Л. Загрязнение окружающей среды отходами и опасными веществами. — М., 2001.

13. Роун Ш. Озоновый кризис. Пятнадцатилетняя эволюция неожиданной глобальной опасности. — М., 1993.

14. Фомин Г. С, Фомина С. Н. Воздух: контроль загрязнений по международным стандартам. — М., 1993.

15. Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии. — К., 1989.