Охорона праці права працівників на пільги і компенсації за важкі і шкідливі

ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Контрольна робота

1. Права працівників на пільги і компенсації за важкі і шкідливі

умови праці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

2. Санітарно-побутове забезпечення працівників . . . . . . . . . . . . . . . .

1. Людина та її здоров'я – найбільша цінність Української держави. Держава докладає великих зусиль, створюючи умови безпечної життєдіяльності людини як в навколишньому середовищі, так і в середовищі праці.

Закон України "Про охорону праці" визначає: "Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організацій­но-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактич­них заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та пра­цездатності людини в процесі праці".

Завдання охорони праці – забезпечення безпечних, нешкідливих і сприятливих умов праці через вирішення багатьох складних завдань. Вирішальне значення в розв'язанні цих за­вдань має науково-технічний прогрес. Використання досягнень науки та техніки сприяє підвищенню рівня безпеки праці, культу­ри та організації виробництва, дозволяє полегшити працю, підсилити її привабливість.

Рівень безпеки людини з розвитком цивілізації постійно зро­стає. Розвиток науки і техніки, в цілому збільшуючи безпеку жит­тєдіяльності людини, призвів до появи цілого ряду нових проблем.

Науковий аналіз виробничих травм доводить, що вони ви­никають, головним чином, внаслідок втрати міцності та надійності робочої техніки, небезпечного стану системи „людина-машина-середовище” та ряду технічних факторів. До техніч­них факторів відносять, насамперед, надійність техніки (конст­руктивні недоліки, технологічні та експлуатаційні порушення, руйнування деталей машин під дією корозії та корозійного роз­тріскування), організацію управління охороною праці (докумен­тація, правові норми, стандарти безпеки праці, методи навчання тощо), санітарно-гігієнічні умови в приміщеннях та на робочих місцях (шкідливі речовини в робочій зоні, виробниче освітлення, шум, вібрація, іонізуюче, електромагнітне, ультрафіолетове, ла­зерне випромінювання тощо).

Сучасне виробництво вимагає, щоб охорона праці базува­лася на науково-технічній основі. Останнім рокам характерне ши­роке впровадження у виробництво напівавтоматичних та автома­тичних машин, безпечних технологічних процесів з програмним керуванням. Енергетичні функції людини в системі „людина-машина” значно спрощуються. Вони полегшують працю робітників, роблять її комфортною. Роль людини зводиться до керування та контролю за роботою машин і ходом технологічних процесів.

Законодавство про охорону праці ґрунтується на положеннях, які відповідають Конституції України. Статті 43, 45, 46, 49, 50, 53, 56 і 64 Конституції України гарантують право громадян України на працю, відпочинок, охорону здоров'я, медичну допо­могу та страхування, а також у випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, у ста­рості та в інших випадках.

Законодавство про охорону праці складається із Закону України „Про охорону праці”, Кодексу законів про працю і інших нормативних актів.

Закон України „Про охорону праці” визначає основні по­ложення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя та здоров'я в процесі трудової діяльності, регу­лює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваже­ним органом (далі – власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Державна політика в галузі охорони праці закріплена Зако­ном (стаття 4) і базується на принципах:

• пріоритету життя та здоров'я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

• комплексного розв’язання завдань охорони праці на ос­нові національних програм із цих питань та з урахуван­ням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколиш­нього середовища;

• соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

• установлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності та видів їх діяльності;

• використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охоро­ни праці;

• здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;

• забезпечення координаційної діяльності державних ор­ганів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва та проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

• міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, ви­користання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов праці та її безпеки.

Усі норми, які відповідають законодавчим та нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні, можна поділити на чотири групи.

Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби та технологічні процеси, що впроваджуються у виробництво і в стандартах на які є вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров'я людей, повинні мати сертифікати, що засвідчу­ють безпеку їх використання, видані у встановленому порядку.

Не менш важливе значення мають вимоги щодо обов'язко­вого медичного огляду працівників певних категорій (ст. 19), на­вчання працівників при прийнятті на роботу і в процесі роботи з питань охорони праці (ст. 20), а також фінансування заходів, що забезпечують відповідність умов праці нормативним вимогам та підвищенням існуючого рівня охорони праці на виробництві.

Раціональний режим праці та відпочинку — фізіологічно обґрунтоване чергування часу роботи та відпочинку впродовж зміни, тижня, місяця, року, яке забезпечує високу і стійку працез­датність людини. Робочий час — установлений законом (або на його основі) час, упродовж якого трудівник відповідно до внутрішнього трудового розпорядку (розкладу, графіка або осо­бистої вказівки адміністрації) повинен виконувати свої трудові обов'язки або іншу доручену йому роботу.

Відповідно до Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадя­нами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі про­фесії та роду трудової діяльності, реалізовує програми про­фесійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови пра­ці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст. 43).

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, як­що створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я, або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища Факт наявності такої ситуації підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства з участю представ­ника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а в разі виникнення конфлікту — відповідним органом державного на­гляду за охороною праці з участю представника профспілки

За період простою з цих причин (не з вини працівника) за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за вла­сним бажанням, якщо власник порушує законодавство про охо­рону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісяч­ного заробітку.

Працівників, які за станом здоров'я потребують надання легшої роботи, власник повинен, відповідно до медичного вис­новку перевести, за їх згодою, на таку роботу тимчасово, або без обмеження строку.

Оплата праці при переведенні працівників за станом здо­ров'я на легшу роботу або виплата їм допомоги по соціальному страхуванню проводяться згідно із законодавством.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільни­ці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду або службою охорони праці за працівниками зберігаєть­ся місце роботи.

Стаття 45 Конституції України визначає право працюючих на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижне­вого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, вста­новленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна три­валість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визнача­ються законом.

А в ст. 46 закріплені права на соціальний захист, що вклю­чає право на забезпечення працюючих у разі повної, часткової, або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, без­робіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків грома­дян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних за­кладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мініму­му, встановленого законом.

Ст. 7 Закону України „Про охорону праці” передбачає:

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Відповідно до Закону (ст. 8, 9), усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещас­них випадків і професійних захворювань.

Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визна­чаються законодавством і колективним договором (угодою, тру­довим договором).

Протягом дії трудового договору власник повинен своєчас­но інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково.

2. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними хар­човими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скоро­чення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпуст­ку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги та компенсації, що надаються у передбаченому законодав­ством порядку.

При роз'їзному характері роботи працівника йому випла­чується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або ін., передбаченого ко­лективним договором. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням, або які виконуються у несприятливих температурних умовах, праців­никам видається безкоштовно за встановленими нормами спеці­альний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального за­хисту, а також миючі та знешкоджуючі засоби. Засоби індивіду­ального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці власником повинні бути укомплектовані та зберігатися.

Конституція України визначає правові основи на охорону здоров'я, медичну допомогу та соцстрах. Охорона здоров'я за­безпечується фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і кому­нальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скороче­на. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності (ст. 49).

З метою забезпечення стану здоров'я працівників певних категорій власник зобов'язаний за свої кошти організувати про­ведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності), медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботами зі шкідливими чи небез­печними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Здійснення медичних оглядів покладається на медичні заклади, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за невідповідність медичного висновку стану здоров я працівника. Перелік професій, працівники яких підляга­ють медичному огляду, термін і порядок його проведення вста­новлюєтеся Міністерством охорони здоров'я за погодженням з Держнагляд охорони праці.

Власник має право притягнути працівника, який ухи­ляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності і зобов'язаний відсторонити йо­го від роботи без збереження заробітної плати.

Власник на прохання працівника або за своєю ініціативою організовує позачерговий медичний огляд, якщо працівник вва­жає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці.

Використана література:

1. Закон України „Про охорону праці”

2. Гогіташвілі Г. Г. Охорона праці на підприємствах промисловості будівельних

матеріалів: Навч. посібник. — К.: ІСДО, 1993. — 252 с.

3. Купчик М. П., ГандзюкМ. П., Степанець І. Ф. та ін. Основи охорони праці. — > К.: Основа, 2000. — 416с.

4. Бедріп Я. І., Джигирей В. С., Кидасюк А. І. та ін. Охорона праці: Навчальний посібник. —Львів,ПТВФ„Афіша",1997.—258с.