Держава у цивільних правовідносинах з іноземним елементом

Держава у цивільних правовідносинах з "іноземним елементом"

Держава вступає у різні майнові відносини, внаслідок чого відбувається її розвиток та розвиток суспільства в цілому. Як зауважувалося, ці відносини з іншими державами, міжнарод­ними організаціями, юридичними чи фізичними особами поді­ляються на два види. По-перше, такі. що регулюються нор­мами міжнародного публічного права, виникають між держа­вами, державою та міжнародними організаціями у сфері між­народного торговельного права, валютних відносин, промис­лового, сільськогосподарського, науково-технічного співробіт­ництва, транспортних перевезень тощо. По-друге, це правовід­носини, які регулюються нормами міжнародного приватного права і виникають за участю держави, з одного боку, та іно­земних юридичних осіб, міжнародних господарських організа­цій, фізичних осіб — з іншого.

Для розмежування публічно- та приватно-правових відно­син важливе значення має та обставина, в якій саме якості виступає держава. Так, угоди купівлі-продажу, що укладають­ся урядами країн, в одних випадках можуть регулюватися актом міжнародного публічного права, а в інших — нормами приватного.

Як суб'єкт міжнародного приватного права держава може вступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за законом. При цьому її правовий статус може відрізнятися від статусу інших суб'єктів права. Як спадкоємець держава опиняється у ролі носія будь-яких суб'єктивних цивільних прав, за винятком тих, що пов'язані з особистістю суб'єкта. Остання обставина виключає можливість переходу цих прав до інших осіб. Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи іншим чином цінних паперів. Вона є стороною в концесійних договорах, у відносинах з іноземного інвестування, спорудження будівель для своїх представництв за кордоном, власником будівель, іншого майна, їх оренди чиоренди земельної ділянки. Держава може бути також учас­ником спільних підприємств (далі — СП). Вона несе відпові­дальність за свої дії, як будь-який інший суб'єкт міжнародного приватного права.

Різним є правове положення держави і в міжнародних (міждержавних, у т. ч. господарських) організаціях. Як суве­рен, держава вступає у вказані організації, які виникають на підставі міжнародних угод і формуються на засадах членства. Держави-члени можуть виділяти вказаним організаціям май­но. Останні вчиняють угоди, спрямовані на задоволення своїх потреб чи потреб держави. Відносини між державами-членами та самою організацією, у т. ч. й майнові, можуть мати міжна­родно-правовий або приватноправовий характер.

У всіх правовідносинах від імені держави, як суб'єкта між­народного приватного права, діють уповноважені нею суб'єк­ти: наприклад, уряд, закордонні представництва, окремі служ­бові або посадові особи.

Відомо декілька доктринальних поглядів на державу як суб'єкт цивільних правовідносин. Зокрема, вважають, що дер­жава є особливим суб'єктом права. Адже немає такого наддер­жавного органу, який наділив би її правами юридичної особи. Цей суверен сам наділяє інших суб'єктів такими правами, але не присвоює собі статусу юридичної особи. Завдяки такій властивості, як суверенітет, держава може виступати у від­носинах, що регулюються нормами як міжнародного публіч­ного права, так і приватного (М. Богуславський). Тому можна не погоджуватися з теорією "розщеплення" держави, яку поді­ляють чимало зарубіжних правників. Відповідно до неї держа­ва, як суб'єкт майнових відносин, "розпадається" на дві особи. По-перше, коли вона діє на підставі суверенітету як суб'єкт влади. По-друге, укладаючи цивільно-правові угоди, вона втрачає властивості владного суб'єкта і прирівнюється до інших юридичних осіб.

Національне законодавство здебільшого врегульовує вказа­ні питання щодо держав. Наприклад, § 21 Цивільного кодексу Чехії 1964 p. вказує, що держава вважається юридичною осо­бою, якщо вона є учасником цивільно-правових відносин. У ст. З Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зазначено, що Україна й інші держави, які беруть участь у господарській діяльності, діють як юридичні особи.

Проте держава, як система організації влади, здійснюючи свої функції, виступає в зовнішньому обігу, в т. ч. у цивільно-правових відносинах, як суверен. Тому важливим є чітке роз­межування функцій інших суб'єктів права, які діють в обігу і від імені держави, і від власного імені; розмежування статусу майна, яким вони володіють; майнової відповідальності дер­жави та інших суб'єктів права.