Поняття права природокористування та його види

Реферат:

Поняття права природокористування та його види

План

Вступ.

1. Види права природокористування.

Висновок.

Література.

Вступ

Відносини людини з природою мають різнобічний характер. Протягом всієї історії людина задовольняла свої потреби або за рахунок використання природи, її ресурсів чи властивостей, або у взаємодії з нею. З часом форми відносин людини з природою ускладнювались, ставали все більш різноплановими. Для того щоб надати організованості цим відносинам, уникнути нищівної експлуатації природних ресурсів, запобігти їх вичерпанню і забезпечити раціональне використання і відтворення, була потрібна правова регламентація. Право природокористування виникло у відповідь на ці потреби.

Право природокористування - система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання відносин щодо ефективного використання, відновлення й охорони природних ресурсів, забезпечення багатогранних матеріальних, економічних і соціальних інтересів та законних прав суб’єктів природокористування. Таким чином, під правом природокористування мається на увазі інститут загальної частини екологічного права, в якому об’єднано норми, що визначають спільні положення дляправа користування всіма видами природних об’єктів, включаючи і норми, які регулюють їх комплексне використання.

1.Види права природокористування.

Розрізняються:

Об’єктивне право, яке включає до свого складу:

· механізм правового регулювання і забезпечення правовідносин природокористування:

· норми, які визначають підстави виникнення, зміни права природокористування;

· норми, які встановлюють комплекс прав і обов’язків природокористувачів;

· форми і види правовідносин природокористування;

· юридичні засоби захисту прав суб’єктів правовідносин природокористування;

· норми, які встановлюють підстави припинення права природокористування.

Суб’єктивне право, яке включає до свого складу:

· сукупність повноважень особи щодо використання, відтворення і захисту природних ресурсів:

· сукупність прав і обов’язків щодо виникнення суб’єктивного права природокористування та його захисту;

· сукупність прав і обов’язків щодо володіння об’єктами природокористування;

· сукупність прав і обов’язків щодо використання об’єктів природокористування;

· сукупність прав і обов’язків щодо зміни і припинення суб’єктивного права природокористування;

· сукупність прав, обов’язків щодо захисту порушеного суб’єктивного права природокористування.

Зміст права природокористування - сукупність прав і обов’язків суб’єктів права природокористування (природокористувачів), обумовлених нормами чинного законодавства чи відповідною угодою на користування природними ресурсами (договором оренди тимчасового, короткострокового чи довгострокового користування).

Можна оцінювати право природокористування і як правовідносини, тобто врегульований правом комплекс прав та обов’язків, що належать суб’єктам природокористування в конкретних суспільних відносинах щодо використання земельної ділянки, водного об’єкта, лісового масиву, ділянки надр, мисливського угіддя, об’єкта природно-заповідного фонду тощо.

Право природокористування як комплексний правовий інститут поділяється на види, що відповідно до норм екологічного законодавства здійснюється за різними класифікаційними ознаками. Так, за типом природного об’єкта, який використовується, право природокористування поділяється на:

— право землекористування;

— право водокористування;

— право надрокористування;

— право лісокористування;

— право користування об’єктами тваринного світу;

— право користування об’єктами рослинного світу (нелісовою рослинністю);

— право користування територіями та об’єктами природно-заповідного фонду.

Переважно право природокористування поширюється на конкретний природний об’єкт чи конкретний тип природного ресурсу. Лише право користування територіями та об’єктами природно-заповідного фонду має комплексний характер, тобто відповідне право поширюється на цілісний природний комплекс у межах території (акваторії) об’єкта природно-заповідного фонду, наданого в користування. Серед видів права природокористування, виділених нами за вказаною ознакою, ми не назвали право користування атмосферним повітрям. Річ у тому, що сучасне екологічне законодавство України, насамперед Закон «Про охорону атмосферного повітря» (в ред. від 2001 р.) регулює виключно відносини атмосфероохоронного спрямування. Мета регулювання використання атмосферного повітря як ресурсу основного виробничого призначення містилась у преамбулі й тексті цього закону від 1992 p., але згодом була вилучена з нього як декларативна, оскільки ніяких нормативів чи стандартів, які регулювали б відповідну сферу, так і не було встановлено.

За поширеністю і правовими підставами виникнення розрізняється право загального і право спеціального природокористування.

Право загального природокористування означає гарантовану законом можливість усіх громадян користуватися здоровим навколишнім природним середовищем та їх обов’язковим виконанням встановлених правил його охорони.

Право спеціального природокористування встановлюється та регулюється державою в інтересах цільового використання природних ресурсів у процесі їх господарської експлуатації та рекреаційного використання. Воно включає право землекористування, лісокористування та ін.

Основою для його виникнення є акт компетентного органа держави про надання відповідного ресурсу в використання та господарську експлуатацію за його цільовим призначенням.

За строками, на які надається право природокористування, виділяється право постійного і право тимчасового природокористування. Різний рівень охоронного режиму встановлений для користування природними ресурсами загальнодержавного і місцевого значення. За способами виникнення право природокористування поділяється на первинне і вторинне (щодо землі, води, лісів). За ознакою можливості доступу до відповідного природного об’єкта інших користувачів законодавство виділяє відокремлене та невідокремлене природокористування. Можливий поділ права природокористування на види і за іншими класифікаційними критеріями.

Висновок

Правове регулювання природокористування здійснюється через систему керівних, зобов’язуючих та заборонних норм права.

Керівні норми встановлюють умови та порядок виникнення права користування природними ресурсами, визначають кордони поведінки природокористувачів, надають їм необхідні гарантії реалізації й охорони їх прав та ефективного виконання покладених на них обов’язків.

Зобов’язуючі норми направлені на регулювання виконання природокористувачами правил використання природного багатства, планів та заходів у галузі використання та відновлення природних ресурсів, збереження та покращання природного середовища.

Література

Баб’як О.С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000. - 216 с.

Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.

Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001.

Екологічне право України За редакцією професорів В.К. Попова і А.П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001.

Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с.

Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.

Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.