Мечников І І - видатний український біолог

Мечников Ілля Ілліч

(1845-1916)
біолог; один з основоположників ембріології, порівняльної патології, імунології і мікробіології

Народився в селi Іванівка Харківської губернії. Закінчив Харківський університет (1864 р.). Працював у Новоросійському (1867—1868 рр.) та Петербурзькому (1868 —1870 рр.) університетах. У 1870—1882 рр. — завідувач кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету, в 1886 —1887 рр. завідував організованою ним першою в Росії Одеською бактеріологічною станцією, в 1888—1916 рр. — завідувач лабораторії Пастера у Парижі.

Основні наукові праці присвячено еволюційній ембріології, мікробіології, імунології та геронтології. Починав з праць із зоології безхребетних та порівняльної ембріології. Детально вивчив питання про початкові етапи розвитку багатоклітинних організмів. Засновник теорії зародкових листків (1871 р.). Створив теорію походження багатоклітинних організмів (1886 р.). Один з основоположників еволюційної порівняльної ембріології (1865—1876 рр.). Ці дослідження стали значним внеском в еволюційне вчення. Відкрив явище фагоцитозу (1882 р.). Розробив на його основі фагоцитарну теорію імунітету (1883 р.) та теорію порівняльної патології. Один з основоположників мікробіології. У дослідах на собі та співробітниках довів роль холерного вібріона як збудника азіатської холери. Виконав класичні дослідження щодо вивчення експериментального сифілісу, черевного тифу та туберкульозу. Провів новаторські роботи зі з’ясування ролі мікробних асоціацій та антагонізму мікробів в інфекційному процесі. Створив учення про цитотоксини. Широко відомими стали праці І.І.Мечникова про тривалість життя та причини старіння. Свої філософські погляди природодослідника виклав у книзі «Сорок років пошуку раціонального світогляду» (1913 р.). За вiдкриття явища фагоцитозу (1882 р.) присуджено Нобелiвську премiю (1908 р.)

Працював І.І.Мечников у багатьох галузях біологічної науки і практично у всіх зробив видатні відкриття.

Проводячи дослідження в середземноморських експедицiях на безхребетних морських організмах, І.І.Мечников звернув увагу на існування в них рухливих клітин. Зацікавившись ними, він намагався зрозуміти їх фізіологічне значення. Припускаючи, що мігруючі клітини не лише забезпечують захоплення поживних речовин, а й відіграють захисну роль, він ввів у тіло личинки шпильку троянди і спостерігав, як численні блукаючі клітини оточували введений шпильку. Цим дослідом підтверджувалася думка про захисну роль блукаючих клітин. Подальші роздуми привели його до допущення про існування в організмі людини і тварин клітин, які боряться з мікроорганізмами. І.І.Мечников вважав, що рухливі клітини крові — лейкоцити — є захисними клітинами, здатними знищувати бактерії та інші ксенобіотики. Коли було одержано переконливий експериментальний матеріал, що підтвердив захисну роль лейкоцитів у боротьбі з мікроорганізмами, І.І.Мечников опублікував так звану фагоцитарну теорію імунітету, назвавши лейкоцити фагоцитами. Цю теорію, проти якої спочатку виступили такі відомі мікробіологи, як Р.Кох, підтримав авторитетний науковець Л.Пастер.
Надалі І.І.Мечников встановив, що деякі нерухомі клітини також беруть участь в імунітеті, і поклав початок вченню про роль ретикулярної системи в імунітеті, яке згодом розвинув О.О.Богомолець.

Початі в Одесі дослідження щодо запалення та імунітету І.І.Мечников продовжив і закінчив у Парижі, в знаменитому Інституті Пастера. Тут він зацікавився питаннями епідеміології, вивчав холеру, широко ставив досліди з сифілісу, досліджував антагонізм бактерій, закладаючи основи вчення про антибіотики. Сердечно прийнятий Л.Пастером, він почав керувати однією з лабораторій, згодом став заступником директора інституту. Визнаний і оцінений своїми новими колегами, І.І.Мечников пропрацював тут 28 років — до самої смерті. Про його роль в цьому інституті найближчий сподвижник Л.Пастера професор Е.Ру писав: «...Ви стали на чолі школи і створили в цьому інституті науковий осередок... Інститут Пастера багато за що завдячує Вам. Ви принесли йому престиж Вашого імені, і працями своїми та своїх учнів Ви значною мірою сприяли його славі. В ньому Ви показали приклад безкорисливості, відмовившись від будь-якої оплати в роки, коли насилу зводили кінці з кінцями...»

Наукова школа І.І.Мечникова відрізнялася від французької та німецької мікробіологічних шкіл тим, що була біологічною (фагоцитарною, клітинною). Вона відкидала уявлення про організм як про пасивне місце перебування інфекції, звертала увагу на наявність спеціалізованої фізіологічної системи, яка виконує захисні функції. Як біолог у найширшому розумінні слова І.І.Мечников цікавився явищами паразитизму в тваринному царстві, і результатом його робіт у цій галузі стало теоретичне обгрунтування заходів боротьби, яких слід вжити, щоб допомогти організмові перемогти інфекцію. Фагоцитарна теорія І.І.Мечникова сприяла розвиткові імунології, яка дала змогу охопити патологічний процес у цілому.

Наприкінці 1890-х років з’явилися перші свідчення розпочатих І.І.Мечниковим експериментальних праць у галузі геронтології. Він прагнув розробляти клітинні механізми старіння. Дослідницькі напрямки, ініційовані ним, виявилися надзвичайно перспективними, і це дає підстави вважати його одним з основоположників сучасної геронтології. Спираючись на розроблені ним принципи про роль фагоцитозу в атрофічних процесах, І.І.Мечников поширив їх на старечу атрофію. У своїх уявленнях про механізми старіння він відводив провідну роль порушенням міжклітинних взаємовідносин та гетерохронності старіння різних тканинних елементів. У цьому виявилося його вміння побачити крізь призму відкритого ним феномена фагоцитозу сутність такого спільно-біологічного процесу, як старіння.

Геній І.І.Мечникова виявився здатним поєднувати інтелектуальну напругу, спрямовану на створення фундаментальних біологічних концепцій, з тяжкою і часто невдячною діяльністю в галузі практичної медицини. Ця діяльність іноді мала героїчний, жертовний характер. Так, працюючи в Одесі, І.І.Мечников провів дослід самозараження поворотним тифом, а в 1892 р., під час епідемії холери у Франції, вивчаючи властивості холерних вібріонів і розробляючи способи боротьби з ними, він випив культуру збудника смертельної хвороби.

І.І.Мечников завжди дотримувався позиції активного гуманізму. Він мав стійку прихильність до активної діяльності, спрямованої на моральне удосконалення, добродійність, перетворення навколишнього світу для поліпшення його на гуманістичній основі. Тут доречно навести враження від спілкування з І.І.Мечниковим Льва Толстого: «Ілля Ілліч справив на мене найприємніше враження. Я не зустрічав у ньому звичайної риси вузькості фахівців, учених людей. Навпаки, широкий інтерес до всього, і насамперед до естетичних сторін життя. З другого боку, складні спеціальні питання та відкриття в галузі науки він так просто викладав, що вони мимоволі захоплювали своїм інтересом. Я був вражений його енергією: незважаючи на ніч, проведену у вагоні, він був такий жвавий і бадьорий, що являв собою чудовий доказ правильності його гігієнічного, почасти навіть морально-гігієнічного режиму».

Для І.І.Мечникова надзвичайно характерним був постійний пошук світоглядних та моральних основ діяльності. Його книга «Сорок років пошуку раціонального світогляду» (1913 р.) підбила підсумок цим пошукам і стала світоглядним фундаментом для багатьох поколінь людей науки.