Суддівський корпус у Німеччині

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Юридичний факультет

Реферат на тему:

Суддівський корпус у Німеччині

Ужгород 2010

Зміст

Розділ І. Загальний аналіз

Розділ ІІ. Характеристика корпусу

Список використаних джерел та літератури

Розділ І. Загальний аналіз

Правосуддя слід розуміти як особливу сферу державної діяльності здійснювану спеціально підготовленим і організованим апаратом. В самому широкому розумінні до органів правосуддя, або юстиції слід відносити: суди, прокуратуру, адвокатуру та деякі інші установи. Стержнем всієї цієї системи без сумніву є суд, організацію і діяльності якого відображають всі основні проблеми правосуддя.

Судова система Німеччини відноситься до однієї із самих демократичних у світі, а німецьке право є одним з найбільш пророблених і деталізованих. У Німеччині судова влада є одним з основних органів, що регулюють багато сторін життя жителів країни (чи громадян проживаючих у ФРН іноземців), державних, приватних і громадських організацій. Громадяни Німеччини знають, що в конфліктних ситуаціях варто звертатися до адвокатів чи до суду. Тут вони одержать необхідну і компетентну юридичну допомогу

В Німеччині функціонує розгалужена судова система, немаюча якого–небудь одного вищого судового органу ні в федерації ні в землях. Це – спеціальна судова система.

Поряд з конституційною юрисдикцією - Федерального конституційного суду і конституційних судів земель діє ще п’ять віток правосуддя. (див. дод.) Названі вище органи незалежні по відношенню один до одного та інших органів. Якщо між ними виникають розбіжності (скажімо не однаково тлумачиться один і той самий закон чи рішення) то скликається сенат з представників цих органів, які приймають рішення стосовно даного питання забезпечуючи цим самим єдність судової практики.

Кожна вітка судової влади (крім конституційної юстиції) має декілька інстанцій: чотири інстанції у загальних судів.

Як нижча ланка декількох земельних судів, Вищий земельний суд і Федеральна судова палата), по три у видів судів (крім дільничних).

Суди загальної компетенції розглядають кримінальні і громадські справи: між роботодавцями і робітниками, адміністративні суди - позови громадян в процесі управління, спори державних службовців з адміністрацією стосовно своїх прав, і т.д.

В системі загальних судів більшу частину кримінальних і громадських справ розглядає дільничний суд, в якому судочинство здійснюється одноособово суддями. Суд землі розглядає більш складні кримінальні і громадські справи і являється апеляційною інстанцією по відношенню до дільничих судів.

В одних випадках кримінальні справи можуть розглядатися колегіально в інших - з участю кількох присяжних, котрі однаково разом з суддями або суддею вирішують питання не тільки факту, але і права. Верховний суд землі проводить ревізію. Це особливий процес в німецькому праві, де змішуються елементи апеляції і касації, так перевіряються рішення нижчестоящого суду з точки зору співвідношення фактичної сторони справи і дотримання закону.

Федеральна судова палата здійснює тільки касаційний процес. Прокуратура в Німеччині як і в Франції не створює окремої системи, а діє при судах, знаходячись в загальному підконтролі міністра юстиції. Прокуратури розслідують найбільш складні справи з поміччю поліцейських служб, і пред’являють обвинувачення.

По кримінальних справах судове слідство завжди в тому числі по справах особистого призначення, які проводяться самими потерпілими, здійснюється з участю прокурора.

Прокурори вправі в окремих випадках брати участь у розгляді громадських справ. Вже цей короткий огляд структури судової системи Німеччини, функціонування судів загальної і спеціальної юрисдикції дає змогу зробити певний висновок щодо доцільності запозичення досвіду Німеччини при здійсненні чергової судової реформи в Україні. Звичайно, необхідна корекція з огляду на відмінності у територіальному устрої та деякі інші поправки.

Реформа за принципом спеціалізації із застосуванням оптимальних зразків судоустрою наших судів, країн близького і далекого зарубіжжя,створить підгрунтя для ефективної роботи судової гілки влади, утвердження законності у суспільстві, опрацювання такої розгалудженої і спеціалізованої структури судів,як у ФРН, і вироблення української системи є необхідною перебудовою фахового підходу до вирішення судами справ, підвищення судочинства, його оперативності в умовах побудови правової держави і становлення ринкової економіки соціального спрямування.

Розділ ІІ. Характеристика корпусу

Суддя — центральна фігура в системі правосуддя. У ФРН такий статус судді визначений самою Конституцією, що у ст. 92 установила, що «судова влада довіряється суддям». Число професійних суддів у ФРН у три рази більше, ніж у США, при меншому в три з зайвим разу населенні. Почасти це порозумівається відсутністю у ФРН примирливих форм рішення правових конфліктів без участі професійних суддів, а також тим, що цивільні суди виконують різноманітні адміністративні функції (наприклад, ведуть поземельні чи книги торгові реєстри).[1]

Наступні дані характеризують кількість суддів у ФРН. Одночасно приводяться зведення про кількість прокурорів і адвокатів:[2]

Чисельність суддів виросла майже в півтора раз за два десятиліття. У Веймарскій республіці при приблизно рівному числі жителів було в 1925 р. 9361 судді і на одного суддю припадало 6680 жителів. Положення суддів в головних рисах врегульоване Федеральним законом про суддів, що вступив в силу з 1962 р. і діючий у редакції 1972 р. Разроблюючи майже 12 років Закон про суддів не вніс внеску ні в розробку реформи юстиції ФРН, ні в дозвіл інших, що чекають свого рішення проблем юстиції. Він, по суті, просто узагальнив уже діючі норми і правила, створивши свого роду звід основних правил формування суддівського корпусу, а також прав і обов'язків судді.

Закон підкреслює, що судді не входять у число звичайних чиновників, а знаходяться в інших, специфічних відносинах з державою. Такий статус певною мірою гарантує їхню незалежність від чиновників, що працюють у державному апараті.

Суддею у ФРН може стати тільки людина, що одержала спеціальне юридичне утворення і здала необхідні державні іспити. З погляду терміну перебування на посаді існує чотири види суддів: призначувані довічно, призначувані на певний строк, судді з іспитовим терміном, судді з доручення.

Сам цей перелік свідчить про те, що довічне призначення суддів не обов'язкове (такого принципу немає й у Конституції), але більшість призначається довічно, точніше, до пенсійного віку, різного в різних землях і для різних інстанцій, але не перевищуючого 68 років.

Суддями на час є, наприклад, судді Федерального конституційного суду на 12 років). Судді з іспитовим терміном і з доручення це особи, що готуються до заняття судової посади.

Велика частина суддів ФРН призначається урядами земель міністрами юстиції. У чотирьох з десяти земель судді обираються комітетами з виборів, що складаються з парламентаріїв і суддів, а потім затверджуються урядами.

Судді вищих федеральних судів призначаються Президентом ФРН за пропозицією міністра юстиції і комітету з виборів суддів, у який входять усі міністри юстиції земель і 11 членів комітету, обраних бундестагом. Судді ФКС обираються бундесратом і комітетом бундестагу по виборам, що складаються з 12 депутатів бундестагу.1

У західнонімецькій літературі нерідко висловлюється думка на користь виборності суддів, що розуміється як обрання їхніми парламентськими комісіями. Причому проблема виборності зв'язується не тільки з технікою формування суддівського корпуса, але і з необхідністю парламентського контролю за суддівською правотворчістю.

Відсторонення судді від посади або перехід його на іншу посаду закон допускає у випадках: організаційних змін, інтересів правосуддя (наприклад, постійні конфлікти судді з адвокатурою), нездатності судді до виконання службових обов'язків, а також за рішенням карного, дисциплінарного чи конституційного суду, що визнає неможливість перебування судді в посаді.

У випадках, коли суддя переводиться чи звільняється без його згоди в зв'язку з реорганізацією, за мотивами або нездатності «в інтересах правосуддя», він може принести скаргу в спеціальний дисциплінарний суд, що складається з призначуваних довічно суддів і маючій дві інстанції.1

У системі просування по службі вирішальною фігурою є міністр юстиції землі, що діє з урахуванням думки президента (тобто старшого судді) того суду, де працює претендент на нову посаду.

У деяких землях робляться спроби вирішувати питання посадового просування за допомогою комітетів з виборів суддів (в них поряд із суддями входять парламентарії, адвокати і члени уряду землі). І тут останнє слово залишається за міністром юстиції.

Під матеріальною незалежністю в доктрині ФРН, що спирається на ст. 97 Конституції, розуміється неможливість вторгнення у виконання суддею його обов'язків з боку особи (установи), що не є за законом учасниками судового розгляду.

Закон про суддів жадає від них такого поводження при виконанні посади, що «не ставило б під сумнів їхню незалежність».2

Істотною гарантією матеріальної незалежності служить неможливість залучення судді до карної або дисциплінарної відповідальності за зміст його рішень, крім випадків порушення права, що повинно бути доведене в судовому порядку.

У такій формі може бути оскаржений і помилковий судовий вирок, що містить суворі санкції. При цьому по - винне бути доведене об'єктивне порушення права і суб'єктивні злочинні наміри судді.

Конституція ФРН у ст. 98 передбачає можливість відсторонення федеральних суддів від посади у випадках порушення ними принципових положень Конституції, або основ конституційного ладу. Звільнення з посади в цих випадках може бути зроблено Федеральним конституційним судом за клопотанню бундестагу. Поки таких випадків в історії західнонімецького правосуддя не було.

В всіх інших випадках судове рішення, прийняте з дотриманням процесуальних норм, не може бути піддано сумніву ніяким формальним рішенням чи парламенту уряду. Зроблена один раз урядом ФРН публічна заява про протиріччя рішенням ФКС закону самим ФКС було кваліфіковано як порушення урядом своєї компетенції.

Закон про суддів (§ 26) дозволяє службовий нагляд за діяльністю суддів, обмовляючи, що цей нагляд не повинний наносити збитку їхньої незалежності. На практиці судді змушені вважатися з указівкою президентів судів і тим більше міністрів юстиції.

Правда, суддя, що вважає, що міри службового нагляду зазіхають на його незалежність, може оскаржити їх у дисциплінарний суд. Відомі випадки звертання суддів по таких справах у ФКС. Три таких звертання в 1974—1975 р. успіху не мали.

Найвищою мірою актуальної є у ФРН проблема персонального комплектування суддівського корпусу, соціальних зв'язків і політичної орієнтації суддів.

У 1965 р., через 20 років після розгрому нацизму, у системі юстиції ФРН продовжувало працювати більш 800 суддів і прокурорів, причет - них до нацистського терору.

Ще через півтора десятиліття, коли основна маса суддів старшого покоління повинні були піти у відставку хоча б за віком, печатка усе ще повідомляла про нацистів у судовій системі ФРН.

За даними міністерства юстиції ФРН із 77 тис. нацистських військових злочинців, проти яких у ФРН велося розслідування в 1945—1967 р., понесли покарання менш 8 %. Особливим захистом юстиції користувалася суддівська корпорація.

До середини 60-х років під тиском фактів, представлених західнонімецькими громадянами, німецькими закордонними організаціями, влади ФРН були змушені почати слідство у справі про нацистських суддів і прокурорів у 350 випадках.

Але всі ці справи, за найрідшими виключеннями, були припинені вже на стадії слідства. Коли справа доходила до судових процесів, обвинувачувані, як правило, виправдувалися або відбувалися мінімальними покараннями.1

Особливий підхід до старих кадрів юстиції відбився в законодавстві і документах вищих органів влади ФРН. Закон про суддів установлював, що судді і прокурори, що працювали з 1939 по 1945 р. у карній юстиції, могли бути виведені на пенсію по їх власному проханню.

З приводу цього формулювання Закону західнонімецький парламент прийняв рішення, що говорило: «Бундестаг очікує, що кожен суддя і прокурор, що змушений вважатися з обґрунтованими докорами щодо його минулого, зв'язаного з участю в смертних вироках, усвідомлює свій обов'язок подати у відставку, щоб забезпечити проведення чіткої грані між минулим і сьогоденням».

Таким чином, доля денацифікації юстиції ставилася в залежність від почуття боргу нацистських суддів і прокурорів.

Формування судді нового типу, що відчуває свій зв'язок з початками конституційного ладу, відданого демократичним ідеалам, стало однією з важливих суспільних проблем ФРН.

Сьогодні соціальне походження більшості західнонімецьких суддів, їхнє навчання, професійна підготовка, система призначення і просування по службі створили міцні зв'язки цієї професійної групи з пануючими суспільними силами. Близько 80 % суддів ФРН вийшли з родин чиновників, землевласників, підприємців, купців і лише 1 % із середовища робітників. Більш 50 % суддів висуваються із соціальних шарів, що представляють лише 5 % населення.1

Близько 13 тис. суддів, тобто більш трьох усього суддівського корпусу, входять у впливову організацію в цілому консервативного напрямку — Німецький союз суддів. Усього лише близько 1000 суддів і прокурорів є членами профспілки державних службовців.

Проти суддів сутужніше, ніж проти звичайних чиновників, застосовувати урядові постанови 1972 р. «Про антиконституційні сили на державній службі» (так називані заборони на професії), тому що для відсторонення судді від посади повинна бути дотри - мана процедура розгляду в дисциплінарному суді.

Але стосовно юристів, що вперше претендують на судову посаду, ця постанова може бути застосоване цілком ефективно. У ФРН діють деякі правила, що обмежують можливості державних установ систематично запитувати Відомство по охороні

Конституції (таємну політичну поліцію) про обличчя, що знаходяться в них у штаті. Ці обмеження не поширюються, поряд з армією і поліцією, також на юстицію, як сферу, що вимагає особливої уваги з погляду державної безпеки. Недарма в західнонімецькій спеціальній пресі з'являються публікації про «полювання на незручних суддів».2

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція ФРН и законодательные акты., - М. 2007 Ст.142

2. § 21 Закону про суддів

3. § 39 Закону про суддів

4. И.А. Лядях. Ответственностьнацыских судей. Нюрберскмй процес и современность // Государство и право. 2006. № 10 Ст. 104.

5. В.А. Туманов. Судебные системы западных государств. М., 2005. – Ст. 144.

[1]Конституція ФРН и законодательные акты., - М. 2007 Ст.142

[2]В. А. Туманов. Судебные системы западных государств. М., 2005. – Ст. 144.

1Конституція ФРН и законодательные акты., - М. 2007 Ст.142

1§ 21 Закону про суддів

2§ 39 Закону про суддів

1И. А. Лядях. Ответственность нациских судей. Нюрберскмй процес и современность // Государство и право. 2006. № 10 Ст. 104.

1 В. А. Туманов. Судебные системы западных государств. М., 2005. – Ст. 144.

В. А. Туманов. Судебные системы западных государств. М., 2005. – Ст. 144.