Повчання Володимир Мономаха дітям як давня пам ятка давньоруської педагогічної думки

РЕФЕРАТ

на тему:

“Повчання Володимир Мономаха дітям, як давня пам’ятка давньоруської педагогічної думки”

Не всім творам староукраїнської літератури судилося дійти до наших часів. Те, що дійшло до нас - це тільки одна частина давньої творчості. Багато давніх рукописів утратилося в часи татарського лихоліття, в добу першої Руїни. Разом із занепадом монастирів, у яких головним чином процвітала літературна праця, й де в основному збереглися книги, втратилося також багато давнього письменства. Все ж таки те, що дійшло до нас, є свідоцтвом розмаху, творчої сили і таланту давніх письменників. Яскравим прикладом оригінальної творчої праці є “Повчання Володимира Мономаха дітям”. Цінним “Повчання” є з багатьох причин.

Князь Володимир Мономах – одна з найвидатніших постатей у княжих часах – був сином дуже освяченого князя Всеволода, який славився знанням п’ятьох мов: “Чого не вмієте, тол того учіться, так же як отець мій. Удома чинячи, він зумів знати п’ять мов, - а за се почесть єсть од інших країв, - так висловився у “Повчаннях...” Володимир Мономах.

Від свого батька перейняв Володимир Мономах замилування до книжок до освіти.

Його матір’ю була грецька царівна, донька цісаря Константина ІХ Мономаха.

На київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р. й залишив після себе світлу пам’ять, як розумний князь і добрий організатор.

Володимир Мономах писав “Повчання дітям” з яким тісно в’яжеться лист до князя Олега. У ньому просить відіслати йому тіло сині Ізяслава.

Своє “Повчання дітям” князь Володимир Мономах написав у досить поважному віці, про що свідчать слава: “Сидячи на санях (тобто готуючись до смерті), помолився я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене до сих днів, грішного, допровадив”. Аналіз тексту показує, що твір був написаний десь у середині лютого – на початку великого посту 1117 р.

Якщо взяти зміст “Повчання дітям”, то у тому можна виділити три окремі частини: релігійні вказівки; правила, що торкаються обов’язків князя; життєпис самого автора, що має служити дітям прикладом і наукою. Опираючись на Святе Письмо та писання отців церкви, говорить Мономах у релігійному викладі про Божу любов і Божу всемогутність. Коли ми, думає автор, на кого лихі, бажаємо його крові. Натомість Бог терпить усі наші гріхи й дає можливість за допомогою каяття, сліз і молитви одержати над ними перемогу й позбутися їх. Дає також докази Божої всемогутності, діла якої – сонце, місяць, темрява, світло, води, земля, птиці, риби й людина у всіх своїх подобах і обличчях. Закликає до каяття, поклонів, молитов. Навіть серед ночі добре є співати побожні пісні й бити поклони. Так само сидячи на коні, коли нема іншого діла, ліпше говорити: “Господи помилуй”, ніж думати якусь нісенітницю.

У другій частині говорить автор про обов’язки щодо ближнього як про повинності доброго господаря. Наказує допомагати бідним, брати в опіку вдовиць і сиріт. Забороняє карати смертю: “Ні невинного, ні винного не вибирайте й не кажіть убивати”. Велить додержуватись присяги, шанувати священиків, ченців, старшин, викинути гордість із серця, застерігатися лінощів.

Звертаючись до синів, Володимир Мономах радить самим виконувати усі обов’язки на війні, самим слідкувати за всім, не покладаючись ні на кого, “бо знагла людина погибає”.

Дає настанови, що стосуються гостей. Їх потрібно шанувати, з якої сторони вони б не прийшли, бо гості, чи то подорожні, мимо ходячи, прославляють чоловіка по всіх землях – або добрим, або лихим”.

Жінку, як радить Мономах, потрібно любити, але не давати їй влади над собою. ”Що вмієте, - закінчує автор свої вказівки, - того не забувайте, а чого не вмієте, того вчіться... І нехай сонце не застає вас у постелі...”

У третій частині “Повчань...” Володимир Мономах розповідає про різні пригоди і небезпеки у своєму житті, із яких би вийшов цілий і здоровий. Говорить це з метою пояснити нещадним, що все на Землі відбувається з волі Господа Бога нашого. На це дає приклади з, власного життя: два тури брали його на роги: лось раз топтав ратицями, другий раз колов рогами; дикий кабан вирвав йому меч; ведмідь укусив його за ногу; лютий звір скочив на плече й повалив його разом з конем. Але все-таки Бог стеріг і хоронив його. Він радить “Шануйте Бога, який дав нам милість свою”.

При написанні “Повчання...” користувався Володимир Мономах “Завітами дванадцятьох патріархів” і такими статтями як “Повчання синам Ксенофонта” та “Повчання синові Феодори”, що ввійшли з збірник князя Святослава.

У світлі поряд і вказівок “Повчання...” та весь зріст стає перед нами постать самого автора. Він являє собою ідеал християнського лицаря та взірець тих лицарів, що в одній руці держали меч, у другій – хрест.

Його лицарська вдача проявляється в тих його порадах і вказівках, у яких каже своїм синам терпеливо витримувати незручності воєнних походів, самим на війні усе пильнувати, ні на кого не покладатися, коли згадує свої походи проти половців та пригоди на полюванні.

Поруч із тим Володимир Мономах – приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов’язком бути гостинним, що вжитті керується засадами християнської релігії або мимохідь посувається порівняння того постаті з постаттю Карла Великого.

ЛІТЕРАТУРА

1. “Історія Української культури”, в-во “Либідь” 1994. ст. 214-217.

2. “Дніпрова хвиля” , в-во “Радянська школа” Київ 1998. ст. 71-8.

3. “Історія України” в-во “Світ” Львів, 1996 р.