Фауна прісноводних черевоногих молюсків

Вступ

Розділ 1. Характеристика та особливості Черевоногих молюсків

1.1 Зовнішні покриви Черевоногих молюсків

1.2 Частини тіла

1.3 Внутрішня будова

1.4 Розмноження

Розділ 2. Видове різноманіття прісноводних Черевоногих молюсків Чернігівщини

2.1 Ставковик великий

2.2 Котушка рогова

2.3 Лужанка і Ботинія

2.4Живородка річкова

Розділ 3. Роль прісноводних Черевоногих молюсків в природі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Тваринний світ досить різноманітний. Тварини, а особливо безхребетні, зустрічаються майже у всіх біосферних оболонках.

В даний час посилено освоювання різних екосистем, значна частина досліджень припадає на водні екосистеми. Світ безхребетних дуже різноманітний і багаточисленний. Безхребетні тварини є однієї зі складові біосфери. Вони поширені у всіх середовищах існування: вони є й у ґрунті, і у воді, і в повітрі. Багато безхребетні можуть бути показниками якості навколишнього середовища.

Досить цікавим представниками фауни безхребетних є представники водного середовища існування. У залежності від глибини водойми і її чистоти залежить кількість видів цих тварин. У прибережній, мулистій і більш чистій воді кількість видів більше, ніж у глибоких і забруднених місцях. Більшість безхребетних тварин мешкають лише в чистих водоймах.

Мета: ознайомитися з біологічними особливостями представників прісноводних Черевоногих молюсків.

Завдання:

1. Ознайомитися з особливостями будови та біології Черевоногих молюсків;

2. Охарактеризувати життєдіяльності основних представників прісноводних Черевоногих молюсків Чернігівщини.

3. З`ясувати роль прісноводних Черевоногих молюсків в природі.

Розділ 1. Характеристика та особливості Черевоногих молюсків

1.1 Зовнішні покриви Черевоногих молюсків

Равлики, або черевоногі, складають найбільш багатий видами клас м'якотілих. У цьому класі близько 90 000 видів. Вони заселили як прибережну зону океанів і морів, так і значні глибини і область відкритого моря; вони розселилися по прісних вод і пристосувалися до життя на суші, проникнувши навіть у кам'янисті пустелі, в субальпійський пояс гір, в печери. Деякі сучасні групи прісноводних черевоногих пройшли дуже складний еволюційний шлях: вони вийшли з морських водойм на сушу, придбали у зв'язку з цим новий тип дихання, а потім знову пішли на "постійне проживання" в прісні води, зберігши там, однак, цей придбаний на суші тип дихання. Однією з характерних ознак черевоногих служить наявність у них цільної раковини, яка прикриває тіло м`якуна, тобто мішковидне утворення на спині, усередині якого знаходяться органи. Іншим типовою ознакою черевоногих служить те, що більшість з них втратили білатеральну симетрію. Кишечник у всіх сучасних черевоногих утворює петлеподібний вигин, у зв'язку з чим анальний отвір лежить над головою або збоку від неї, на правій стороні тіла. У більшості черевоногих молюсків раковина закручена в спіраль, при цьому обороти спіралі найчастіше лежать у різних площинах. Така спіраль має назву турбоспіралі. Обороти раковини складають завиток. Крім того, розрізняють вершину та низ - отвір, з якого висовуються голова і нога молюска. Відповідно зі спіральною закрученої раковини спірально закручений і внутрішній мішок. У більшості випадків спостерігається закручення по руху годинникової стрілки, тобто праворуч, якщо дивитися на раковину з її вершини; в окремих випадках раковина і внутрішній мішок закручені проти руху годинникової стрілки, тобто вліво. За напрямком закручування раковини і розрізняють правозакручені (дексіотропні) і лівозакручені (ліотропні) раковини, причому іноді у особин одного виду можуть бути і право-, і лівозакручені раковини. Раковини різних равликів за зовнішнім виглядом надзвичайно різноманітні, що визначається числом і формою обертів спіралі, тим, наскільки круті або пологі її оберти. Іноді обертів спіралі раковини, щільно прилягаючих один до одного, зростаються своїми внутрішніми частинами, утворюючи суцільний стовпчик (columella), іноді вони відстають один від одного, завдяки чому по осі раковини замість суцільного стовпчика формується пупкові канали, що відкривається в останньому обороті раковини отвором, званим пупком. Нарешті, в ряді випадків ми бачимо у равликів більш просту раковину у формі ковпачка або блюдця, але, як показує історія розвитку, такі раковини у сучасних равликів представляють результат спрощення спірально закрученою раковини. Характерне для більшості черевоногих порушення двосторонньої симетрії, тобто асиметрія органів внутрішнього мішка і мантійної порожнини (одна зябра, одне передсердя, одна нирка), викликане турбоспіральною формою раковини. При такій формі раковини, при завитку, направленому убік, і при тому, що в останніх оборотах завитка розташовується основна маса печінки, центр ваги раковини зміщений у бік від середньої лінії тіла. У силу цього одна зі сторін відкритого обороту раковини більш наближена до тіла, ніж інша сторона, піднесена над ним. Але такий стан раковини звужує простір мантійної порожнини на одному боці, що і веде до редукції однією з зябер і пов'язаного з нею передсердя і, природно, нирки. Правильність такого пояснення виникнення асиметрії черевоногих підтверджується тим, що у сучасних примітивних представників можна спостерігати всі етапи її розвитку. У деяких черевоногих з ковпачковидною раковиною ще зберігається білатеральна симетрія всього комплексу мантійних органів, в інших можна бачити редукцію одного або обох ктенідіїв і передсердя. Раковина черевоногих покрита тонким шаром органічної речовини, що становить її зовнішній шар - періостракум. Останній утворюється іноді щетинкоподібними відростками, завдяки чому раковина зовні здається волохатою. Прикрита періостракумом частина раковини складається з тонких вапняних платівок, що становлять у сукупності так званий фарфоровий шар, в якому, у свою чергу, можна розрізнити до трьох шарів вапняних шарів. У деяких равликів внутрішня поверхня черепашки вистелена блискучим перламутровим шаром. Внутрішньовидова мінливість раковини багатьох видів черевоногих досить широка. Ця широта її мінливості показує значення раковини у забезпеченні пристосованості особин виду до перебування у місцях з різною комбінацією факторів навколишнього середовища.

1.2 Частини тіла

Переходячи до розгляду м'яких частин тіла равликів, перш за все слід відзначити наявність у них частково відокремленої голови, роту, очей і щупалець, а на черевній стороні - масивної мускулистої ноги з широкою нижньою поверхнею, яку називають підошвою. Характерний для більшості равликів спосіб пересування - це повільне ковзання по субстрату на підошві ноги, причому саме пересування здійснюється завдяки хвилям скорочення, що перебігають по підошві ноги ззаду наперед. Слиз, що виділяється при цьому шкірою, пом'якшує тертя і полегшує ковзання по твердому субстрату. У деяких равликів у зв'язку з переходом їх до іншого типу руху змінюються і функція, і будова ноги. У багатьох равликів задня частина ноги несе на верхній поверхні особливу рогову або звапнілу кришечку, і коли равлик ховається в раковину, кришечка закриває вхід.

Тіло черевоногих, як правило, асиметричне, тобто уздовж тіла не можна провести вісь симетрії, яка б "розсікла" його на дві рівні частини. Асиметричність особливо чітко видна на анатомічному рівні. Наприклад, первинно парні органи предків у черевоногих представлені в однині (наприклад, усього лише одна статева залоза, одна нирка, одне передсердя і т.п.). Тіло складається з голови, ноги, внутрішнього мішка, мантії, що утворює мантійну порожнину, і черепашки (раковини) (рис. 1). Черепашка, як правило, добре розвинена, спірально закручена (у переважній більшості випадків вправо), але іноді може бути частково чи цілком вкорочена (наприклад, у слимаків). Внутрішній мішок цілком схований у раковині, а з її устя виступають тільки нога і голова. Раковина формується при участі мантії і являє собою вапняне утворення. Розрізняють три основних шари раковини:

зовнішній (утворений особливими білковими речовинами);

середній - порцеляновий, або призматичний (утворений вапном);

внутрішній - перламутровий (також вапняний, однак розташування кристалів тут дещо інше, чим у середньому шарі; заломлення променів світла зумовлює переливчастий вигляд внутрішнього шару).

Мал. 1. Зовнішня будова ставковика великого: 1 – черепашка, 2 – мантія, 3 – голова. 4 – око, 5 – щупальце, 6 – нога, 7 – дихальний отвір

Нога добре розвинена, мускулиста, із широкою підошвою, що рясно зволожена слизом, виділюваним шкірними залозами. Завдяки такій будові ноги черевоногі можуть пересуватися навіть по зовсім гладеньких поверхнях. Голова відокремлена і несе дві пари щупалець. Верхні, більш довгі, є органами зору, тому що закінчуються очима, а нижні, більш короткі, являють собою органи дотику. Ротовий отвір також розташовується на голові.

Між стінкою внутрішнього мішка і мантією знаходиться мантійна порожнина, де розташовується анальний отвір, вивідний отвір нирки, протоки статевих залоз, знаходяться зябра (у зябродихаючих) чи легені (у легеневих). Мантійна порожнина відкривається дихальним отвором.

У деяких черевоногих на верхній стороні ноги є кришечка. У разі небезпеки тварина ховає в раковині голову і ногу, при втягуванні останньої кришечка закриває устя.

1.3 Внутрішня будова

Травна система представлена ротовою порожниною, глоткою, стравоходом, середнім і заднім відділами кишечнику, печінкою й іншими залозами. У глотці молюсків є терка (радула), усаджена безліччю зубців. Крім радули, у черевоногих є щелепа (наприклад, у виноградного равлика). В глотку відкривається пара проток слинних залоз. Задня частина стравоходу розширюється й утворює зоб. Середня частина кишечнику представлена шлунком і власне середньою кишкою, що утворює V-образний вигин. У середню кишку відкриваються печіночні протоки, а власне тіло залози (печінки) оточує з усіх боків шлунок і займає усі верхні обороти раковини, повторюючи їхню форму. Появу травних залоз, особливо печінки, розглядають як один з найважливіших ароморфозів в еволюції тваринного світу. Ферменти, виділювані цими залозами, сприяють більш повному засвоєнню їжі, що дає велику перевагу в боротьбі за існування в порівнянні з іншими нижчими формами, які не мають спеціалізованих травних залоз. Задня кишка закінчується анальним отвором, що відкривається на передній частині тіла в мантійну порожнину.

Кровоносна система незамкнена і складається зазвичай з двокамерного (унаслідок вторинної редукції одного передсердя) серця і судин:

1) тих, що приносять кров у серце - вени;

2) артерій, якими кров рухається від серця до всіх органів тіла;

3) капілярів.

Мал. 2. Внутрішня будова ставковика великого

8 – рот, 9 – язик, 10 – глотка, 11 – шлунок, 12 – печінка, 13 – кишечник, 14 – шлуночок серця, 15 – передсердя, 16 – легеня, 17 – анальний отвір, 18 – нервові вузли, 19 – нерви

Дихальна система може бути представлена або зябрами (ктенідіями) гребінчастої будови, або легенями, що представляють собою пронизану кровоносними судинами ділянку мантії в мантійній порожнині. При цьому, внаслідок асиметричності тіла, черевоногі мають усього лише одну зябру чи легеню. Кисень з мантійної порожнини просто дифундує через стінки судин у кров'яне русло, а вуглекислий газ, аміак і інші продукти обміну, навпаки, в мантійну порожнину, що сполучається з зовнішнім простором за допомогою дихального отвору. В деяких водних молюсків, що дихають атмосферним повітрям (мають легені), частина мантії з дихальним отвором може витягуватися в довжину, при цьому утворюється дихальна трубка, що виступає над поверхнею води. З її допомогою молюск, що знаходиться у воді, дихає атмосферним повітрям. Це явище спостерігається, наприклад, у південноамериканського молюска ампулярії. Целом представлений порожниною навколосерцевої сумки (перикард) і порожнинами статевих залоз.

Виділення продуктів життєдіяльності здійснюються ниркою (це також непарний орган). З одного кінця нирка відкривається воронкоподібним отвором з безліччю війок (подібно нефростому протонефридіїв у перикардну порожнину, а з іншого - вивідним отвором у мантійну порожнину поруч з анальним отвором. При цьому сам канал нирки тісно переплетений із судинами кровоносної системи, з яких у нього дифундують продукти метаболізму, що є еволюційно прогресивною ознакою.

Нервова система може бути або стовбурного типу (у нижчих форм) - складається з нервових тяжів, рівномірно розташованих нервових клітин, або вузлового (гангліозного) типу - представлена рядом вузлів, у яких концентрується основна маса нервових клітин, з'єднаних тяжами нервових волокон (комісурами та конективами).

1.3 Розмноження

Статева система у представників різних підкласів Черевоногих має різну будову. Серед равликів є і роздільностатеві, і гермафродітні форми. У останніх будова статевого апарату найбільш складна. Запліднення у більшості черевоногих внутрішнє. Способи нересту у черевоногих молюсків різні. Найбільш низкоорганізовані форми викидають яйця і сперму прямо у воду, де і відбувається запліднення. Деякі види огортають яйця слизом, формуючи шнури, кокони, слизові безформні маси. Такі агрегації яєць найчастіше молюски прикріплюють до субстрату - водоростей, порожніх раковин і до тіл інших водних тварин, закопують у грунт водойм. Розвиток черевоногих або здійснюється через стадію личинки, або прямий, тобто з яйцевих оболонок виходить маленький молюск з ще неповним числом оборотів раковини і недорозвиненою статевої системою. Але у всіх групах черевоногих поряд з прямим розвитком можна зустріти і живородіння, коли яйця розвиваються в спеціальних відділах статевої системи матері. В інших випадках прямого розвитку яйця, аж до вилуплення молоді, виношуються під захистом раковини або мантії.

Всі прісноводні молюски втратили стадію вільноплаваючої личинки, і з яйця в них виходить молодий молюск. Він менших, ніж дорослий, розмірів, з раковиною, яка має лише 1-2 обороту. Надалі відбувається ріст тіла молюска і збільшення обсягу раковини шляхом поступового збільшення нових обертів або шляхом розростання в ширину одного або двох останніх. Другий шлях зростання характерний для тих видів, у яких дуже сильно розвинена нога і які ведуть малорухливий спосіб життя, надовго прикріпляючись до якого-небудь субстрату. У черевоногих, що не мають вільноплаваючої личинки, поворот внутрішнього мішка і раковини зміщується на ранні етапи ембріонального розвитку, так що помітним залишається лише нерівномірне зростання правої і лівої сторін тіла. У результаті такого нерівномірного зростання мантійної порожнини дорослої тварини знову-таки лежить спереду, кишка утворює петлю, нервові стовбури перехрещуються. Серед величезного розмаїття видів черевоногих молюсків зустрічаються всі способи живлення, які притаманні типу молюсків. В цілому кажучи про живлення черевоногих, слід мати на увазі не тільки характер їжі, але і спосіб її добування. Так, серед черевоногих є види-фільтратори - це, в основному, молюски, які постійно живуть у нірках. Є серед черевоногих і паразитичні види. Вони по-різному пов'язані зі своїми господарями, про що буде сказано далі, Чимало серед черевоногих і хижаків. Хижі черевоногі зустрічаються як серед морських видів, так і серед наземних. Деякі хижаки попередньо отруюють жертву. Але основну масу черевоногих складають споживачі живих рослин і споживачі детриту. Серед черевоногих молюсків, які живляться вегетуючими рослинами і бактеріями найчастіше зустрічаються види, які за допомогою радули зіскоблювати тканини рослин, або бактеріальну плівку з рослин чи твердих субстратів.

Розділ 2. Видове різноманіття Черевоногих прісноводних молюсків Чернігівщини

2.1 Ставковик великий

У невеликих прісних водоймах поширені котушки, калюжниці, бітинії. Котушки, живлячись мікроскопічними водоростями (вони їх зскрібають теркою з поверхні водяних рослин та підводних предметів), є біологічними санітарами.

У ставках, озерах і тихих затонах річок на водяних рослинах завжди можна побачити чималого слимака – ставковика великого. Його тіло вкрите спірально закрученою (на 4 – 5 обертів) черепашкою з гострим верхом і широким отвором устя. Черепашка захищає м’які частини тіла молюска, із середини до неї прикріплюються м’язи. Черепашка складається з вапняку і покрита шаром зеленкувато-коричневої рогоподібної речовини.

Тіло ставковика поділяється на три основні частини: тулуб, голову і ногу, але вони різко не розмежовані. Через устя черепашки може висуватися тільки голова, передня частина тулуба і нога.

Нога в ставковика м’язиста. Коли на її підошві м’язи хвилясто скорочуються, молюск пересувається. Нога в ставковика міститься на черевній частині тіла (звідси назва класу – черевоногі ).

Тулуб має таку саму форму, як і черепашка. Він щільно прилягає до її внутрішньої поверхні. Зовні тулуб покритий складкою шкіри – мантією.

Спереду тулуб переходить у голову. На її нижній частині міститься рот, а з боків – двоє чутливих щупалець. Якщо доторкнутися до них, молюск швидко втягує голову й ногу в черепашку. Біля основи обох щупалець є по одному оку.

Молюск живиться водяними рослинами. У роті в нього є м’язистий язик, покритий твердими зубчиками. Час від часу ставковик висуває язик, зіскрібає ним, як терткою, м’які частини рослин і ковтає їх. Через глотку та стравохід їжа надходить у шлунок, а потім – у кишку. Кишка петлеподібно вигинається всередині тулуба й закінчується на його правому боці, біля краю мантії, анальним отвором. Ставковик має печінку – травну залозу, клітини якої виробляють травний сік.

Хоча ставковик живе у воді, він дихає киснем атмосферного повітря. Щоб дихати молюск підіймається до поверхні води і відкриває з правого боку тіла біля краю черепашки круглий дихальний отвір, який веде до особливої кишені мантії - легені. Стінки легені густо обплетені кровоносними судинами. Тут кров збагачується киснем, і виділяється вуглекислий газ. Молюск підіймається на поверхню води для дихання 7 – 9 разів на годину.

Поряд з легенею є м’язисте серце, яке складається з двох камер – передсердя і шлуночка. Їхні стінки по черзі скорочуються 9 20 – 30 разів на хвилину ), проштовхуючи кров у судини. Великі судини переходять у тонесенькі капіляри, з яких кров виходить у проміжок між органами. Отже, кровоносна система молюска незамкнута, бо вона сполучається з порожниною тіла, і кров не весь час тече по судинах. З порожнини тіла кров збирається в судину, що підходить до легені, збагачується киснем і надходить у передсердя. Кров ставковика безбарвна.

Ставковик має лише один орган виділення – нирку. Будова її досить складна.

Основну частину нервової системи ставковика становить навкологлоткове скупчення нервових вузлів. Від них відходять нерви до всіх органів молюска.

Ставковики – гермафродити. Вони відкладають безліч яєць у прозорі слизисті шнури, що прикріплюються до підводних рослин. З яєць вилуплюються маленькі молюски, вкриті тонкою черепашкою.

2.2 Котушка рогова

Представник родини прісноводних сидячооких молюсків із завитою раковиною. Раковина коричнева (у котушки рогової звичайної - Planorbіs corneus vulgarіs) або рожево-червона (у котушки рогової червоної - Planorbіs corneus var. rubra), тонка, кругла, із приплющеними спіралями, ясно видимими як зверху, так і знизу. Діаметр раковини котушки рогової червоної - до 20 мм, роговий - до 35 мм, товщина до 10 мм. Сама тварина має конічну форму, дуже подовжену і плазує на досить широкій, плоскій нозі. Голова його постачена, як голови всіх равликів, двома ріжками - довгими, тонкими, щупальцями, при підставі яких на внутрішній стороні поміщені очі. Рот розташований знизу голови і розрізаний у формі букви Т, верхню губу його складає серпоподібна, рогова пластинка, а нижню - короткий язичок, покритий безліччю дрібних щетинистих зубчиків.

Цікавий також спосіб пересування її по воді. Перевернувши раковиною вниз, а слизуватою ногою догори, вона повзе по воді, як по твердій поверхні, причому робить це досить швидко. Причина цього повзання котушки полягає в тому, що, вимагає для свого дихання дуже багато кисню, вона повинна запасатися ним безпосередньо з атмосферного повітря.

Дихаючи легенями, цей равлик для полегшення пересування по поверхні вбирає атмосферне повітря в легеневу порожнину і тим самим зменшує вагу свого тіла. Змінюючи обсяг повітряного простору у своїй раковині, вона опускається і піднімається у воді. Якщо потривожити повзучу по поверхні води котушку, то вона швидко сховається у свою раковину, випустивши при цьому із себе кілька пухирців повітря. Цим вона зменшить кількість його в раковині, вага її тіла збільшиться, і вона опуститься на дно. Розширивши ж свою повітряну порожнину в раковині, вона, навпаки, зробиться легшою і підніметься.

Навесні самки котушок покривають нижню поверхню листків ікрою. Ікра відкладається в круглі, світло-коричневі, студенисті купки, які містять по 30 -40 ікринок. З ікринок через шість тижнів виходять маленькі, трохи більші шпилькової голівки, равлики, які ростуть досить швидко. Таких студенистих купок кожна котушка відкладає більш 100 штук.

Досягши повного розвитку, котушки живуть недовго, біля трьох років.

Місце існування котушок - болота і тінисті ставки.

Дрібні котушки поїдають здебільшого лише побурілі, гниючі частини рослин, а тому їх можна бачити на зів'ялих листах. Вони об'їдають у них тільки м'яку частину, не торкаючи жилок, так що від листа залишається лише кістяк.

Котушки - найкращі мешканці для невеликих акваріумів, однак їх не треба саджати з великими рибами.

2.3 Лужанка і Ботинія

Лужанки (Viviparus viviparus L., Paludina vivipara) належать до класу черевоногих молюсків (Gastropoda), до ряду передньозябрових (Prosobranchia), до родини лужанок (Viviparidae).

Лужанка - великий равлик з спірально завитою раковиною, яка має вигляд тупого конуса жовтувато-бурого забарвлення (висота раковини 40 мм, ширина 30 мм). За оборотами раковини проходять три темно-коричневі смуги. Отвір раковини може щільно замикатися рогової кришечкою.

Лужанки і Бітінія. 1 - Лужанка справжня (Viviparus viviparus), 2 - лужанка смугаста (V. fasciata), 3 - Бітінія щупальцева (Ltithynia tentaculata).

Розрізняють два близьких, дуже схожих один на одного виду: Лужанка справжня, властива стоячим водоймам (V. viviparus), і Лужанка смугаста (V. contectus Millet), що зустрічається в проточних водах. Останній вид кілька дрібніший першого і має більш притуплену верхівку раковини і отвір раковини загострений догори.

Схожий на Лужанку представник близької родини Hydrobndae - Бітінія щупальцева (Bithynia tentaculata L.), невеликий слимак (висота раковини 10 мм, ширина 6 мм) з конічною раковиною, має вапняну кришечку.

І Лужанки і Бітінія - звичайні мешканки наших водойм і нерідко зустрічаються у великій кількості. Лужанки зазвичай мешкають у водоймах з мулистим дном, іноді часто усіюють його. При вилові лужанок слід проводити сачком по самому дну водоймища. Завдяки присутності кришечки Лужанку і Бітінію важко спутати з іншими молюсками.

Виловлені з води Лужанки лежать нерухомо із замкнутими кришечками. Але, будучи опущені у воду, равлики через деякий час відкривають кришечки і висувають з раковини своє темнозабарвлене тіло, усіяне дрібними жовтими цяточками. Голова Лужанки спереду витягнута в короткий хоботок, на якому знаходиться рот. На голові є пара тонких щупалець. Широка плоска нога дає равлику можливість повільно переповзати з підводних предметів.

І Лужанка і Бітінія завжди тримаються на дні водойми і не спливають на поверхню. При небезпеці вони замикають раковину кришечкою, яка служить равлик чудовим щитком.

На відміну від ставковика та котушки, Лужанка та Бітінія належать до зябрових равликів, які отримують кисень з води за допомогою зябрового апарату, прихованого під раковиною. У Лужанки є добре розвинені гребневидні зябра з численними зябровими виростами, які трохи нагадують зябра риб. Завдяки водного диханню Лужанки і Бітінія дуже чутливі до якості води і при несприятливих умовах гинуть набагато швидше, ніж ставковики та котушки.

Харчуються слимаки різними рослинними залишками, які знаходять на дні водойм. Бітінія охоче поїдає зелений наліт водоростей на підводних предметах.

Чималий інтерес представляє розмноження Лужанки. Її латинська назва Viviparus - жівородка - вказує на те, що вона народжує живе потомство, виношуючи ікру і молодь у своєму тілі, чим і відрізняється від інших прісноводних черевоногих. Молоді Лужанки не схожі на дорослих не тільки за своїми розмірами, а й за формою раковини. Остання представляється як би гранованою і покриту жорсткими щетинками, які згодом відпадають. На відміну від ставковиків і котушок, Лужанки роздільностатеві.

На відміну від Лужанки Бітінія розмножується, відкладаючи яйця на водні рослини. Кладка її має дуже своєрідну форму і легко відрізняються від кладок інших молюсків: вона складається з шестигранних ікринок, які розташовані в два ряди і одягнені, драглистою речовиною, утворюючи довгастий слизовий шнур.

Часто спостерігається обростання лужанок водоростями, які покривають їх раковини у вигляді зеленого нальоту, абсолютно приховуючи їх характерний малюнок. Іноді водорості розростаються так рясно, що суцільно покривають раковину як би зеленим пушом.

Подібне ж обростання водоростями властиво, хоча меншою мірою, і легеневим молюскам, наприклад, котушкам.

Чудова стійкість, яку Лужанки виявляють при висиханні водойми.

2.4 Живородка річкова

Черевоногий молюск, що живе в прісних водах, переважно в стоячих водоймах з численними рослинами.

Живородка річкова досягає 4,5-5 см у довжину і 3 см у ширину. Раковина округлої форми з конусоподібною верхівкою, містить до 6-7 завитків, коричнево-зеленого кольору з чорними смужками. Має кришку.

Органи дихання живородки річкової - зябра. Любить триматися на ґрунті, іноді заривається в ґрунт. Оптимальна температура води - до 20° C.

Живородка річкова народжує близько 30-40 маленьких равликів. Вони вже цілком сформовані, але перші дні їх оточує прозора оболонка, що захищає від небезпек підвідного світу.

Розділ 3. Роль прісноводних Черевоногих молюсків в природі

Молюски, як гетеротрофні компоненти водних екосистем, беруть участь у кругообігу речовин та трансформації енергії і є облігатними проміжними господарями личинок трематод, що викликають захворювання домашніх, мисливсько-промислових тварин і людини.

Фауна молюсків значною мірою залежить від вищої рослинності: Chlorophyta, Elodea canadensis, Ceratophyllum demersum sp., Phrahmytes australis, Lemna sp. та інші. При її відсутності якісний і кількісний склад молюсків змінюється. Зменшується видове різноманіття та щільність заселення молюсків. На поширення молюсків впливає також глибина водойм. Для амфобійного молюска малого ставковика найкращі умови для розвитку склалися на глибинах 0,02-0,04 м, де щільність заселення його особин досягає 200 екз/м² і більше. Ставковик звичайний переважно заселяє водойми глибиною до 0,6 м.

На поширення та розвиток молюсків впливає також рух води. В стоячих водоймах молюски мають кращу змогу прикріплятися до субстрату. В таких водоймах вища температура води і багатша рослинність, ніж в текучих. Все це позитивно впливає на розвиток молюсків, що підтверджується розмірами їх черепашок. В стоячих водоймах вони більші, ніж в текучих.

На поширення молюсків впливає також рН води. Найбільш толерантними щодо коливань рН від 0,5 до 0,9 є великий ставковик, малий ставковик, болотяний ставковик, видовжений ставковик при рН 7,5-8,6.

З наведених даних можна зробити висновок, що в більшості водних систем Чернігівщини є сприятливі умови для розвитку прісноводних молюсків.

У водоймах Чернігівщини домінуючими видами є великий ставковик і котушка рогова зі щільністю заселення весною 4-7 екз/м², влітку 9-22 екз/м², восени 2-3 екз/м². Молюски заселяють переважно прибережні зони та заплави річки. Поодиноко трапляється лужанка, ботінія та ставковик малий (2-3 екз/м²). В стоячих водоймах виявлено 7 видів молюсків. Переважає великий ставковик, болотяний ставковик та котушка рогова. Щільність їх заселення становить весною 5-10 екз/м², влітку 8-20 екз/м², восени 3-4 екз/м². Малий ставковик та болотяний ставковик трапляються в заплавах ставків зі щільністю заселення влітку 8-12 екз/м².

Рослиноїдні види черевоногих обмежують чисельність водної рослинності, запобігаючи заростанню водойм. Черевоногі прісноводні молюски є важливо складовою частиною водяних угрупувань організмів. Певну кількість видів черевоногих споживає в їжу людина. Вони є базою живлення для багатьох водяних тварин.

Висновки

1. Черевоногі (Gastropoda) — найбільший і найуспішніший клас молюсків. Тіло складається з голови, ноги, внутрішнього мішка, мантії, що утворює мантійну порожнину, і черепашки. Кровоносна система у черевоногих не замкнена. Дихають прісноводні черевоногі зябрами. Травна система представлена ротовим отвором, шлунком, анальним отвором. Видільна система (ускладнення) нирки. Нервова система складається з нервових вузлів, сполучених між собою, та нервів. Серед молюсків є роздільностатеві та гермафродити. Відкладають яйця (можливі живородні форми). Розвиток може бути як прямий, так і непрямий.

2. У ставках, невеликих озерах, зустрічається ставковик звичайний, який досягає розмірів 68—70 мм. Великі ставковики – гермафродити, вони розмножуються статевим шляхом. Їм власне внутрішнє запліднення. Яйця, об’єднані в драглисті кокони, ставковик прикріплює до підводних рослин. Розвиток у великого ставковика прямий, з яйця розвиваються маленькі ставковики з тонкою черепашкою. У невеликих прісних водоймах поширені котушки, лужанки, бітинії, живородки.

3. Молюски, як гетеротрофні компоненти водних екосистем, беруть участь у кругообігу речовин та трансформації енергії. Черевоногі прісноводні молюски є важливо складовою частиною водяних угрупувань організмів, є базою живлення для багатьох водяних тварин.

Список використаної літератури

1. Зверев И.Д. Книга для чтения по зоологии. — М.: Просвещение, 1971.

2. Жизнь животных: В 6-ти томах. – М., 1985.

3. Книга для читання по зоології.: Посібник для вчителів. – К., 1985.

4. Молюски // Книга для чтения по зоологи. – М., 1986. – С. 36 – 49.

5. Савчук М.П. Зоологія безхребетних. – К., 1965. – 503 с.

6. Согур Л.М. Зоологія. Курс лекцій. – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – 308 с.

7. Тип Молюски. // Биология./ Под ред. В.А.Глумовой. – Ижевск, 1995. – С. 94 – 98.

8. Фауна України: В 40 томах. Редк. Топачевський В.А. та ін. – К., 1985.

9. Шабатура М.Н., Матяш Н.Ю., Мотузний В.О. Зоологія. 7 кл. — К.: Генеза, 1997.

10. Щербак Г.Й. Зоологія безхребетних. Кн. 1-3. – К.: Либідь, 1995.