Структура психологічного дослідження

СТРУКТУРА ПСИХОДІАГНОСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Структура психодіагностичного дослідження містить три основних етапи:

- підготовчий;

- проведення експериментального дослідження;

- аналіз і інтерпретація результатів (підготовка психодіагностичного висновку).

На першому (підготовчому, передекпериментальному) етапі здійснюється збір відомостей про хворого.

Конкретні кроки цього етапу:

1) ознайомлення психолога з медичною документацією;

2) бесіда психолога з лікарем , у ході якої формулюються конкретні завдання психологічного дослідження;

3) бесіда психолога з випробуваним, що має самостійне діагностичне значення й формує у випробуваного правильне відношення до дослідження.

Етап закінчується виробленням стратегії наступного інструментального дослідження, що припускає підбор експериментальних методик, внесення коректив у їхній інструкції й стимульний матеріал (у випадку нестандартизованих методик) відповідно до особливостей випробуваного й поставленими психодіагностичними завданнями, а також визначення послідовності пред'явлення методик.

Другий етап (проведення експериментального дослідження) включає пред'явлення випробуваному сформованого на першому етапі комплексу методик у заздалегідь установленій послідовності. Виконанню завдань за кожною методикою повинна передувати чітка й лаконічна інструкція. Під час виконання випробуваним експериментальних завдань психолог спостерігає за поводженням хворого й веде точний запис проведеного досвіду. Етап завершується поданням отриманих результатів у вигляді, що задається типом методики.

При використанні комплексу тестових методик здійснюється підрахунок великої кількості шкальних оцінок, балів, коефіцієнтів, що займає значну частину робочого часу психолога. Тому очевидної стає роль персонального комп'ютера, що дозволяє використати комп'ютерні психодіагностичні методики.

На третьому етапі психологічного дослідження відбувається підготовка висновку по його результатах: узагальнення й інтерпретація всієї сукупності наявних у психолога даних про випробуваний у контексті поставленого завдання дослідження. Отримана на попередньому етапі дослідження за допомогою експериментальних психодіагностичних методів кількісна і якісна інформація співвідноситься з даними анамнезу, бесіди, спостереження.

Приводимо загальну схему висновку по даним психодіагностичного дослідження:

І. Результати клініко-психологічного дослідження.

ІІ. Результати експериментально-психологічного дослідження.

ІІІ. Висновки й рекомендації.

Докладний опис етапів психодіагностичного дослідження в клініці, основні принципи його проведення, аналізу даних і оформлення психодіагностичного висновку відповідно до вимог замовника (лікаря, педагога, соціального працівника, працівника кадрових служб та ін.) утримуються в зазначеній вище монографії К.Р. Червинської, О.Ю. Щелкової.

Для ілюстрації викладених положень приводимо психодіагностичний висновок на конкретному випробувані. Висновки підготовлені у зв'язку із завданнями клінічної діагностики й експертизи, а також з метою визначення ролі психологічних факторів у розвитку захворювання для вибору на цій основі адекватних методів психологічної корекції й соціальної реабілітації.

У психодіагностичному висновку реалізована представлена схема написання й інтерпретації даних психологічного дослідження, а самі дослідження будувалися відповідно до загальних принципів проведення психологічного експерименту, правилами й нормами психодіагностичної роботи психологів.

ПСИХОДІАГНОСТИЧНИЙ ВИСНОВОК НА ВИПРОБУВАНОГО

Випробуваний проходив амбулаторне обстеження з метою уточнення клінічного діагнозу (розглядалася можливість перегляду раніше встановленого діагнозу у зв'язку з обмеженнями, що накладають на професійну діяльність і соціальне функціонування випробуваного).

Ціль психологічного дослідження: визначення загального рівня й індивідуальних особливостей інтелектуального розвитку в їхньому зв'язку з рівнем і характером соціальної адаптації випробуваного.

Клініко-психологічне дослідження

З бесіди з матір'ю. До трьох років був неспокійною дитиною, багато плакав. Надалі проблем з вихованням, поводженням сина не було. До 4 класи вчився добре, в 5 класі успішність знизилася, однак зі шкільною програмою справлявся, класи не дублював. Закінчив 9 класів і сільськогосподарське ПТУ, одержав спеціальність майстра с/г виробництва. По відкликаннях викладачів, у поводженні й успішності не відрізнявся від інших учнів. Має плани на з у будівельно-дорожнє підприємство.

У віці 8 років під час літнього відпочинку в селі одержав послідовно дві травми від удару коня й корови. Із цього часу відзначалися множинні нав'язливі рухи. Лікувався в невропатолога з діагнозом "Невроз нав'язливих рухів". До теперішнього часу відзначена симптоматика значно редукувалася; відзначаються лише рідкі епізоди "нав'язливого потирання носа".

В особистісному плані характеризується матір'ю як спокійний, урівноважений, слухняний, ласкавий. З родителями й старшому браті контакт гарний. Підлітковий вік пройшов без ускладнень, хоча став трохи менш відвертим.

Має друзів серед хлопців без асоціальних похилостей. По оцінці матері, за рівнем інтелекту, емоційним і поведінковим характеристикам від них не відрізняється. Схильності до алкоголізації, інших шкідливих звичок і девіантних форм поводження не відзначається. Виразних захоплень не має. Любить риболовлю; займається з батьком лагодженням транспорту (мотоцикла, трактора), тягнеться до техніки. Читає мало.

У зв'язку з тим, що раніше спостерігався в невропатолога в допризовному віці перебував на обстеженні від військкомату в обл. ПБ, де стан розумової сфери обстежуваного був кваліфіковано як "Олігофренія у формі дебільності в легкому ступені". Для уточнення рівня інтелекту спрямований на експериментально-психологічне дослідження в консультативне відділення Психоневрологічного інституту ім. В.М.Бехтерєва.

Випробуваний у контакті спокійний, увічливий, трохи соромливий. Відповідає на питання по суті, відверто; випробовує деякі труднощі при формулюванні відповідей. Емоційні реакції живі, адекватні, чутливий до гумору, позитивно реагує на заохочення, дотримує правильної соціальної дистанції у відносинах із психологом.

Скарг не пред'являє. Серед характерологичних рис відзначає помірну товариськість, урівноваженість. У той же час при спрямованих питаннях із про підвищену тривожність у ситуації іспитів, що позначається на екзаменаційних результатах (схильність розумової діяльності дезорганізуючому впливу емоційних факторів), чутливості, вразливості, непевності в собі в ситуаціях соціальної взаємодії. Підвищену стомлюваність заперечує.

Експериментально-психологічне дослідження

Інструкції розуміє правильно. Рівень умотивованості до виконання завдань і зацікавленість результатами дослідження - середні.

За даними самооцінки (модифікована методика Вессмана - Рікса), емоційний стан у момент дослідження характеризується спокійним, урівноваженим тлом настрою, відсутністю тривоги й напруги, підвищеної дратівливості, а також інтересом і співчутливим відношенням до навколишнім. При роботі з методикою звертає увагу вповільнений темп читання (по контрасту зі швидким темпом мови).

Рівень розумової працездатності, психомоторні реакції й довільна увага досліджувалися за допомогою набору нестандартизованих методик ("Рахунок по Крепелину", коректурна проба Бурдона (у модифікації Анфімова), таблиці Шульте), а також субтеста методики Векслера "Кодування".

У дослідженні виявлені:

- помірний з тенденцією до прискорення темп психомоторних реакцій (проба Бурдона виконана випробуваним за 4 хвилини, при орієнтовному нормативі - 6 - 8 хвилин);

- помірна спустошеність психічної діяльності в умовах підвищеного функціонального навантаження, що проявляється як у деякім зниженні швидкості й точності роботи до кінця виконання завдань (коефіцієнт працездатності = 0,9; коефіцієнт помилок = 2,0 - проба Бурдона), так і в лабільному, нерівномірному по темпу й продуктивності модусі рішення інтелектуальних завдань;

- здатність до концентрації активної уваги й підтримці вольового зусилля незначно знижена в припустимих межах;

- показник субтеста "Кодування" (швидкість утворення навички, переключаємість активної уваги) відповідає нижній границі "середньої норми".

Дослідження мнестичної діяльності було спрямовано на виявлення індивідуальних особливостей і порушень як окремих видів і процесів пам'яті, так і здатності до інтегрування "слідів" в оперативну інтелектуальну діяльність. Дослідження проводилося за допомогою патопсихологічних і стандартизованих (методика Векслера) методів.

Відповідно до результатів дослідження, короткочасне запам'ятовування відповідає умовним середнім нормативам: після 1 пред'явлення випробуваний запам'ятовує 4 слова й 5 цифр. Подальше нарощування обсягу заученого матеріалу відбувається рівномірно (без утруднень і ознак торпидності): "крива запам'ятовування - 10 слів" має вигляд - 4, 5, 8, 10, 10 слів.

Короткочасна оперативна пам'ять (не тільки втримання, але й активне переструктурування отриманої інформації) незначно ослаблена. Це найбільше чітко проявляється при роботі із числовим матеріалом (наприклад, у субтесті "Арифметика"). У той же час сумарний показник короткочасної пам'яті (механічної і оперативної) відповідає середньонормативним значенням (субтест методики Векслера "Відтворення цифр").

Обсяг довгострокової пам'яті - 8 слів з 10 - не знижений. Про це ж свідчать результати виконання субтеста "Поінформованість" - на рівні "середньої норми". Логічна пам'ять збережена. Практично дослівно відтворює загальний зміст і важливі деталі розповіді середнього ступеня складності "Галка й Голуби". Модально-специфічних порушень пам'яті не виявляється. Однаково успішно (орієнтовно на рівні "середньої норми") оперує мовослуховим (відтворення слів, розповіді) і зорово-просторовим матеріалом (тест зорової ретенції Бентона - 1 помилка в 10 завданнях).

У цілому, по даним дослідження порушень у мнестичній сфері не відзначається (за винятком деякого ослаблення оперативної пам'яті). Утруднення в цій сфері можуть визначатися підвищеної виснаженістю психічних і емоційних процесів, а також відсутністю навички систематичної інтелектуальної роботи (зокрема , читання).

Розумова діяльність досліджувалася за допомогою набору патопсихологічних методик ("Класифікація", "Істотні ознаки", "Проста аналогія", "Виключення"), а також стандартизованої методики Векслера.

У дослідженні виявляється сполучення здатності до оперування поняттями конкретного й функціонального (середнього) рівня узагальнення, виділенню істотних ознак предметів і явищ, установленню логічних зв'язків і відносин з утрудненням формулювання (вербалізації) відповідей. Так, наприклад, правильно виділяючи абстрактний критерій узагальнення ("вимірювальні прилади"), випробуваний називає їх: "те, що вимірює". Слід зазначити також нерівномірність рівня узагальнення при виконанні окремих завдань. Так, наприклад, у субтесті "Подібність" випробуваний справляється з нескладними завданнями (пальто й плаття - одяг), а також з деякими складними завданнями (муха й дерево - живаючи природа), тоді як найбільші утруднення викликають завдання середнього ступеня складності.

Аналогічна нерівномірність і парціальність виявляється при виконанні інших розумових проб. Закономірний характер результатів (погіршення якості виконання в міру зростання складності) відзначається лише при дослідженні розуміння переносного значення: прості прислів'я ("Куй залізо ...") трактуються правильно; розуміння складних прислів'їв не доступно.

Проби на "соціальний інтелект" (тямущість, здоровий глузд, засвоєння соціальних норм) виконує на середньому рівні успішності, проявляючи при цьому деякої риси інфантилізму, погану орієнтацію в суспільно-суспільно-значимих питаннях. Результати субтесту "Загальна поінформованість" також відбивають нерівномірність накопиченого запасу культурно-освітньої інформації, що, очевидно, багато в чому обумовлене педагогічними й середовищними факторами. (Наприклад, випробуваний здатний назвати З виду посудин - артерії, вени, капіляри, визначає поняття "етнографія" як науку про раси, і в той же час не знає кількості днів у році, "Єгипет перебуває в Греції").

Просторовий аналіз і синтез (стереомислення), конструктивний праксис не порушені на рівні оперування матеріалом середнього ступеня складності. Виявлення просторових відносин і конструювання найбільш складних моделей недоступно (показники субтестів "Кубики Коса" і "Складання фігур" наближаються до нижньої границі "середньої норми").

Субтести "Відсутні деталі" і "Розташування картин" відбивають достатній ступінь правильності й диференційованості сприйняття предметів і соціальної перцепції.

Загальний рівень інтелекту випробуваного, за даними методики Векслера (ІQ=101), а також по клініко-психологічній оцінці анамнестичних відомостей і патопсихологічного (нестандартизованого) дослідження пізнавальної сфери, відповідає рівню "середньої вікової норми". При цьому структура інтелекту випробуваного відрізняється значною дисгармонійністю, що знайшло відбиття в розбіжності показників "вербального" і "невербального" інтелекту (ІQ верб. = 104, ІQ неверб. = 98), великому інтертестовом й інтратестовом розкиді показників.

Слід зазначити, що при роботі з інтелектуальними завданнями хворої проявляє сприйнятливість до навідних запитань і допомоги психолога (елементам навчального експерименту), що відбиває здатність до навчання, що є провідним критерієм при клініко-психологічній оцінці інтелекту.

Висновок. В експериментально-психологічному дослідженні виявляються помірковано виражені ознаки порушення пізнавальної діяльності загально органічного характеру - підвищена психічна виснаженість і лабільність, утруднення оперативної пам'яті, значна диспропорціональність у розвитку окремих інтелектуальних функцій (з переважним відставанням навичок рахунку й читання), легкість дезорганізації інтелектуальної діяльності під впливом емоційних факторів.

Загальний рівень інтелекту (за даними методики Векслера й клініко-психологічній оцінці) відповідає "середній віковій нормі".

Нерівномірний характер виконання завдань відбиває як відзначені вище порушення загально органічного характеру, так і відсутність навички до систематичної інтелектуальної роботи, пов'язане з педагогічними й середовищним факторами.

За даними клініко-психологічного дослідження, характерологічних девіацій, порушень поводження й соціальної адаптації не відзначається. Має позитивні соціальні установки, утворення, що відповідає рівню інтелекту, і реальні життєві плани. У структурі особистості можна відзначити нерізка перевага рис емоційної лабільності, тривожності, непевності.

Рекомендації

1. Обмеження псих емоціональних навантажень.

2. Психологічна особистісна корекція.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Пашукова Т.И., Допира А.И., Дьяконов Г.В. Практикум по общей психологии для студентов педагогических вузов. – М., 1996. – 208 с.

2. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. – М, 1999. – 442 с.

3. Психология личности: словарь-справочник / под ред.Горностай П., Титаренко Т. – К., 2001. – 358 с.

4. Геральд Блюм Психоаналитические теории личности. – М.: "КСП", 1996. – 384 с.

5. 2. Гордон Олпорт Основные положения психологии личности. – М.: "Смысл", 2002. – 236 с.

6. Елисеев О.П. Практикум по психологии личности – СПб., 2003. – 460 с.

7. Иващенко, Ж.-П. Семинега Теории личности в зарубежной психологии Учебное пособие. – Москва: Изд-во МНЭПУ, 2001. – 688 с.