Виникнення держави. Юридичний факт

1. Закономірності та процес виникнення держави

Питання про походження держави є дискусійним, бо етнографічна й історична наука дають все нові знання про причини і час його виникнення. У різних теоріях походження держави вказуються різні причини: в теологічній – божественна сила; в договірній – сила розуму та свідомості; в психологічній – фактори психіки людини; в органічній – біологічні фактори; в матеріалістичної (марксистської) – соціально-економічні; в теорії насильства – військово-політичні і т.д. Такий плюралізм думок обумовлений наступним: «по-перше, на процес походження державності дійсно впливали багато чинників (соціально-економічні, військово-політичні, природно-кліматичні, інформаційно-управлінські, морально-релігійні, національно-історичні, духовно-культурні та ін), по-друге, мислителі, пропонували пояснення цього процесу, жили в різні історичні епохи і, зрозуміло, використовували різний обсяг накопичених людством знань, по-третє, пояснюючи процес виникнення держави, вчені брали найчастіше для ілюстрації своїх ідей регіони землі, в яких вони самі проживали, ігноруючи інші регіони; по-четверте, часто мислителі, захоплені досягненнями інших наук, намагалися ці результати застосувати до наук суспільних, і, зокрема, грунтуючись на тих чи інших досягненнях, по-новому поглянути на процес походження держави, роблячи це часом так захоплено, що не помічали вплив на розвиток суспільства інших факторів, по-п'яте, не можна виключити й того, що на погляди авторів теорій дуже часто сильно впливали їх філософські та ідеологічні пристрасті». Але як би там не було, виникнення держави будь-якого типу підпорядковується загальній закономірності. Державність приходить на зміну родоплемінної строю, коли первісну рівність та історична первинна суспільна форма власності зживають себе і суспільство розділяється. Цьому суспільству були притаманні суспільна влада та соціальні норми, що регулювали поведінку людей, але за відсутності влади відокремленого і як би стоїть над суспільством особливого апарату для примусового впливу. Держава виникає як закономірний, об'єктивно обумовлений результат природного розвитку первісного суспільства. Йде класоутворення, яке приймає різні форми залежно від виникає способу виробництва, від отримують панування форм власності на землю – державної чи приватної.

1.1 Причины возникновения государства

Держава не має вічної природи, воно не існувало в первісному суспільстві, а з'явилося лише на фінальному етапі його розвитку в силу численних і різноманітних причин. Перш за все йдеться про перехід до нових форм організації господарського життя, що призводить до соціального розшарування суспільства, появи класів, до закріплення держави як нової організаційної форми життя суспільства. Держава з'явилося тоді, коли соціальні і класові суперечності об'єктивно не могли бути примирені, а соціально-економічний розвиток суспільства дозволило утримувати за рахунок населення особливий апарат управління для керівництва ними. Держава виникла з наступних причин: 1. неолітична революція – перехід від збиральної до виробничої економіці 2. поділ праці, історія їх знає три: – відділення скотарства від землеробства; – відокремлення ремесел – поява купецтва 3. зростання продуктивності праці і поява надлишок, додаткового продукту (багатства) 4.поява приватної власності 5.поява експлуатації 6. розкол суспільства на антагоністичні страти (класу, групи) Сучасна теорія держави і права виділяє наступні шляхи утворення держави: 1. Східна держава (держава азіатського способу виробництва). Через розшарування суспільства. Одна мала громада не могла побудувати канали, тому громади стали об'єднуватися, потім виділяється орган управління. Дана теорія характеризує шлях утворення держави як природний шлях розвитку держави.

2. Європейська держава виділяють за основними напрямками створення: – полісна система. Держави басейну Середземномор'я (поліси, міста-держави) ставали центром для мешканців, після зростання «зайві» жителі відправляються на нові території, які захоплювали. Суть держави басейну Середземного моря – добровільне формування держави, спочатку демократична. У міру зміцнення влади – влада вождів посилюється, підлеглі – в покорі, або в залежності, і влада переростає у царства. – Франкський шлях, через наліт, захоплення чужих територій. Жителів захоплених територій робили рабами, багатство відбирали і ділили, міста ставили на дані відносини. Наприклад варвари поширили свою владу на територію Галлії. Залишаючись наглядачами франки залишили державну верхівку, асимілювалися з місцевим населенням (франкская знати, римська, галльська) – буржуазні, утворювалися в результаті революції, повалення монархії, наприклад, Нідерланди, Німеччина, Австро-Угорщина. – Розпад великих держав, СРСР, ін імперії. – Крах колоніалізму. Держава – це механізм, апарат управління суспільством. Державні органи та організації частково з'явилися в результаті перетворення органів склалися в рамках родового ладу, частково шляхом витіснення останніх. Поява ознак держави це, перш за все, виділення особливого прошарку людей зайнятих лише управлінськими справами, наділених особливими правами і повноваженнями і правом збирати податки, підрозділ членів суспільства не за кревного ознакою, а за територіальним, поява особливих загонів збройних людей покликаних захищати територію і суспільство. Ознаки держави: 1. Єдина організація політичної влади, яка поширюється на все населення країни в межах її території, тобто державного кордону 2. Державний суверенітет, який включає в себе повноту і самостійність законодавчої, виконавчої та судової влади на всій території. Верховенство по відношенню до інших владі всередині країни і незалежність від інших держав. 3. Соціальний апарат влади, тобто публічна влада управління і примусу існує для забезпечення його нормальної життєдіяльності 4. Правова форма організації і здійснення влади 5. Виступ держави в якості офіційного представника суспільства 6. Наявність податків 7. Наявність символів, прапора, гімну, др. атрібутов. У цілому, держава – політико-територіальна організація суспільства, що володіє суверенною публічною владою, що здійснюється для вирішення спільних справ товариства спеціальним апаратом та існуюча на податки. Держава може виникнути тільки тоді, коли суспільство досягло певного рівня економічного розвитку, який дозволяє утримувати державний апарат. Державний апарат сформувався з апарату управління первісного суспільства. Тому влада неминуче опинялася в руках родоплемінної знаті, з якої утворювалися або відособлена соціальна група, клан, чиновницько-бюрократична структура, яка здійснювала експлуатацію решти суспільства. Держава як така створювалося для виконання певних функцій.

Функції держави залежать від його цілей і завдань, але їх класифікація є загальної незалежно від форми. До основних причин появи держави вчені відносять наступні: необхідність удосконалення управління суспільством, пов'язана з його ускладненням; необхідність організації великих суспільних робіт, об'єднання з цією метою великих мас людей; необхідність придушення опору експлуатованих верств населення; необхідність підтримання в суспільстві порядку, що забезпечує функціонування суспільного виробництва, соціальну стійкість суспільства, його стабільність (це забезпечувалося, зокрема, підтримкою правопорядку, застосуванням різних заходів, у тому числі і примусових, для того, щоб всі члени суспільства дотримувались норми зароджується права, навіть ті, які сприймалися ними як не відповідають їхнім інтересам, несправедливі);

необхідність ведення війн, як оборонних, так і загарбницьких (територія стала важливим фактором у процесі формування державності). У більшості випадків зазначені вище причини діяли сукупно, у різних поєднаннях. При цьому в різних умовах (історичних, соціальних, географічних, природних, демографічних і інших) головними, вирішальними могли ставати різні з перерахованих причин. Право формувалося одночасно і паралельно з державою (а в певному сенсі і раніше держави – існування мононорм в первіснообщинному ладі, які регулювали всі сторони життя членів роду і племені), і обидва вони служили інтересам тих, хто стояв при владі. Їх виникнення взаємозалежне і взаємозалежне. Кожен новий крок у розвитку держави приводив до подальшого розвитку правової системи, і навпаки. Неможливо існування як держави без права, так і права без держави. Саме органи держави стають основними структурами, контролюючими виконання правових приписів і реалізують у разі їх порушення відповідні юридичні санкції. Саме ж слово «санкція» в перекладі з латинської означає «найсуворіше постанову», «джерело влади», «примусова міра». У всіх значеннях санкція розглядається як щось владне, що виходить від авторитету (державного утворення), прагнення щось витіснити і заборонити і, навпаки, щось вирішити, заохотити. Суспільство, навіть саме цивілізоване, не настільки високоорганізованої, щоб існувати без держави. Держава і суспільство не тотожні. Їх слід розрізняти. Як ми вже з'ясували, держава виділилося з товариства на певному ступені його зрілості. Суспільство – мати держави, і відповідно держава – дитя суспільства, продукт суспільного розвитку. Яке суспільство – така і держава. Держава піклується про суспільство або, навпаки, паразитує чи навіть розтрощує суспільний організм. У міру того як суспільство переходить у своєму розвитку від однієї формації до іншої, від нижчої ступені до вищої, змінюється і держава. Воно також стає більш досконалим і цивілізованим.

1.2 Теорії виникнення держави

В даний час в юридичній науці існує досить широке коло теорій, що пояснюють походження держави. До числа основних з них належать такі: 1. Теологічна. Першопричиною появи держави називається «слово боже», божественна воля з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками безумовного, беззастережного, покірного прийняття даного людям згори. 2. Патріархальна. Прихильники цієї теорії проводять паралель між природно необхідною владою батька в сім'ї (патріарха) і повноваженнями верховного володаря в країні, підкреслюючи, що держава є продукт історичного розвитку сім'ї. 3. Договірна. Передумовою появи держави вважається «війна всіх проти всіх» т.е. «Природний стан» людей, кінець якому поклало установа держави, як результату договору між людьми, прояви їх волі та розуму. 4. Психологічна. Ця теорія виводить державу з людської психіки, якій властива потреба наслідувати і підкорятися лідерові, видатної особистості, здатної керувати суспільством. Держава є організація для здійснення такого керівництва. 5. Теорія насильства. Поява держави пов'язується з війнами, властивими історії розвитку людства як прояв закону природи, який передбачає підпорядкування сильними слабких, для закріплення поневолення яких і створюється держава як особливий апарат примусу. 6. Органічна теорія. Держава розглядається як результат соціальної (органічної) еволюції, коли відбувається природний відбір в ході зовнішніх воєн і завоювань, що приводить до появи урядів, керуючих соціальним організмом, уподібнює організму людському. 7. Історико-матеріалістична. У вітчизняній юридичній науці ця теорія набула домінуюче значення і отримала найбільш докладне висвітлення у навчальній літературі. Відповідно до даної теорії, держава – це продукт природничо-історичного розвитку суспільства. Первісне суспільство характеризується відсутністю держави. Більш складніше питання – виникнення держави в «доісторичний» період, в умовах родового суспільства, оскільки дуже мало збереглося письмових джерел, де пояснюються причини і умови її виникнення. У зв'язку з цим (та з інших причин) в науці виникло декілька теорій про історичне походження держави.

До таких теорій (концепцій) відносяться: теологічна (божественна), космічна, договірна, патріархальна, патримоніальної, завоювання (насильства), соціально-економічна або класова. Однією з найдавніших теорій є теологічна або теорія божественного походження держави. Її суть зводиться до того, що держава виникла по Божій волі. Підтвердження цієї теорії ми можемо знайти в Біблії (Старий Заповіт), де говориться про виникнення держави в Стародавньому Ізраїлі, коли Мойсей виводив євреїв з Єгипту. Ця теорія мала успіх у стародавньому світі: в країнах Далекого Сходу, в Єгипті, Вавилоні, Сирії та інших. Другий теорією є договірна теорія про походження держави, яка є складовою частиною теорії «природного права» (XVII–XVIII століття). Суть цієї концепції зводиться до того, що держава і право виникли із людських угод, що вони створені по волі людей шляхом суспільного договору для захисту власності, життя і свободи людей. Елементи цієї теорії можна знайти в процесі виникнення держави в Стародавньому Римі, коли точилася боротьба між патриціями і плебеями за державну владу і вони прийшли до компромісу – угоди. Третя – патріархальна теорія виводить походження держави від сім'ї, яка шляхом розвитку переходить в рід, від роду до племені, до об'єднання племен і до виникнення народностей, як союзу племен. Державна влада поступово виростає від влади батька в сім'ї до влади Ради старійшин племені і досягає влади князя, короля або вождя. Четвертої теорією є теорія «завоювання» або насильства. Її суть зводиться до того, що держава виникла в результаті насильства і завоювання одного племені іншим, одного народу іншим. Вона розглядається як панування сильного над слабким. Ця теорія розкриває зовнішні, політичні фактори виникнення держави, але упускає соціальні причини виникнення держави. Найбільш поширеною теорією виникнення держави є соціально-економічна або класова (марксистська) теорія. Вона пояснює причини розпаду родового суспільства виникненням моногамної сім'ї, великими суспільними поділами праці, переходом від родової (колективної) власності до приватної власності, а також виникненням протилежних антагоністичних класів. З виникненням антагоністичних класів і соціальних груп родове суспільство (Рада старійшин) уже не могли регулювати відносини між цими класами і соціальними групами. У зв'язку з цим необхідна була нова організація влади – державна влада та її апарат, чиновники, для яких управління і примус були основною діяльністю або єдиною. Ця концепція викладена в роботі Ф. Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави» на узагальненні і аналізі виникнення держав в Афінах, Стародавньому Римі і в германців. Виникнення кожної конкретної держави має свої особливості і загальні закономірності: виникнення моногамної сім'ї, приватної власності і протилежних антагоністичних класів.

В останні десятиліття розробляється космічна теорія виникнення держави. Її суть зводиться до того, що держава виникла і була рекомендована іншими космічними цивілізаціями як вища організація управління суспільством. Суть цієї концепції можна знайти в літературі останніх десятиліть, де розповідається про роль космічних цивілізацій в житті земної цивілізації. З усіх цих теорій найбільш обгрунтована соціально-економічна теорія походження держави, оскільки розглядає соціальні й економічні причини виникнення держави, а також частково політичні чинники. Ця теорія виходить із внутрішніх факторів, але майже не враховує зовнішніх факторів, які впливали на виникнення держави. До виникнення держави необхідно підходити з різних позицій, розглядати як внутрішні, так і зовнішні фактори, як причини, так і умови виникнення держави, а також політичні, економічні, соціальні та природні чинники, які впливали на виникнення держави. Питання про виникнення права потрібно також розглядати з двох позицій: права, яке створено державою, і права, як природного соціального явища. Виникнення права, як загальних правил поведінки, не можна відривати від соціально-економічних і політичних факторів життя суспільства. Воно виникає як природне право членів суспільства, сім'ї, роду, племені і існує в формі суб'єктивних прав і обов'язків, у формі правових звичаїв, які мають моральне, релігійне, економічний і політичний зміст. З виникненням держави багато правових звичаїв було пристосовано чи санкціоновано нею і вони стали офіційними нормами права і законами. Крім того, держава сама почала видавати нові нормативно-правові акти і закони для регулювання нових суспільних відносин.

1.3 Процес виникнення держави

Одним з найважливіших суспільних умов переходу від родового ладу з його громадською владою до держави є зросле значення воєн і військової організації племен у період становлення раннеземледельческіх і ранньофеодальних суспільств. У зв'язку із зростанням суспільного багатства війни між племен нами велися в основному з метою грабежу і стали засобом постійного збагачення за рахунок захоплення худоби і рабів. Однак військова організація служила і для захисту власних інтере-, сов племен. У розглянутий період активізуються процеси міграції в пошуках кращої території і для її завоювання. Ці процеси відомі в Європі, зокрема на Середньоєвропейської рівнині, в Азії (наприклад, завоювання аріїв в Індії), в Гірському Перу, де відбулося підкорення інками інших племен. У таких умовах не тільки завоювання, а й сама військова організація племен сприяла поступовому перетворенню органів суспільної влади племен в органи військової демократії у вигляді виборних військових вождів, дружини, війська. Паралельно відбувалося посилення влади військових вождів, базилевса, рекса, пе-реднеазіатскіх і скіфських царів. Вони отримували значні привілеї не тільки на кращу долю видобутку, але і на верховну владу, що претендує на передачу у спадок, на пріоритет перед народними зборами, на той час перетворився на збори дружини, війська. У їх руках поступово зосереджувалася влада верховного жерця (у єгиптян, вавилонян, шумерів, скіфів), верховного судді.

Військовий побут сприяв об'єднанню споріднених племен в єдиний народ. Це, у свою чергу, вело до узурпації одним з військових вождів (царів) найбільш сильного племені влади вождів інших племен. Так відбулося становлення державності в Стародавньому Єгипті, Аккаде, у скіфів, у племен майя та інків в Месоамериці. Тому можна говорити про те, що війни і посилення військової організації впливали на характер влади племен, які перетворюються в єдиний народ, у ряді випадків не тільки сприяли формуванню класів або стратифікації суспільства, але й ініціювали ці процеси. Істотний вплив на процес виникнення державності, особливо у найбільш древніх народів, надавала релігія. Велику роль зіграла релігія в об'єднанні окремих родів і племен в єдині народи. У первісному суспільстві кожен рід поклонявся своїм язичницьким богам, мав свій «тотем» (свого «ідола»). У період об'єднання племен релігійні норми сприяли зміцненню влади «царів», базилевсов, верховних (часто – військових) вождів. Династії нових володарів прагнули об'єднати племена спільними релігійними канонами. Таке значення мали Артхашастра в Стародавній Індії, культ Сонця і бога Осіріса в Давньому Єгипті, культ заступництва богів грецьким полісам і т. п. Відбувалося поступове пристосування релігійних норм до закріплення верховної влади пануючих племен в індіанців майя та інків, у скіфів. Ця влада пов'язувалася з передачею її від богів і закріплювалася спочатку продовженням виборного терміну, а потім – довічно і спадково (наприклад, рід інків). Таким чином, визнаючи першорядне значення виробничого прогресу, а також майнової та соціальної, у тому числі класової, диференціації як причини перетворення первісно-общинного ладу в цивілізовані суспільства і родоплемінної влади в державу, сучасна наука не може вважати, що цими факторами вичерпуються умови і причини виникнення держави. До числа останніх варто віднести перетворення родової общини в окремі сім'ї та сільські громади, перехід до територіальної організації населення, а також посилення воєн і військової організації племен, вплив релігії на об'єднання племен в єдиний народ і на зміцнення верховної царської державної влади. Згідно марксистсько-ленінської теорії корінною причиною виникнення держави з'явився розкол суспільства на протилежні класи з непримиренними протиріччями. «Держава, – писав В. І. Ленін, – є продукт і прояв непримиренності класових протиріч». І тільки там, де такі суперечності існують як стійке, повторюване явище, марксистсько-ленінська теорія готова визнати виникнення та існування держави. З цієї причини офіційна радянська історіографія довгий час відносила держави Ме-соамерікі в кращому випадку до «військової демократії», хоча демократії там не було й близько. Не отримало визнання і держава скіфів. Тим часом державність язичницьких славян безумовно визнавалася. Другий помилковий наслідок полягало в тому, що всі держави Стародавнього світу повинні були беззастережно вважатися рабовласницькими. Ф. Енгельс, як уже зазначалося, назвав розподіл на панів і рабів першим великим поділом суспільства на два класи. Тому виникнення кастової та іншої стратифікації радянськими теоретиками необгрунтовано ототожнювалося з рабовласництвом. Це було потрібно для того, щоб підтвердити ленінську тезу про непримиренність класових протиріч як основу держави і визнання держави лише знаряддям панівного класу для придушення іншого класу або класів. Однак основоположники марксизму допускали і інший підхід до пояснення появи найдавнішого держави. Як писав Ф. Енгельс, до держави «стихійно сформовані групи одноплемінних громад у результаті свого розвитку прийшли спочатку з метою задоволення спільних інтересів (наприклад, на Сході – зрошення) і для захисту від зовнішніх ворогів». Значить, він допускав деякі «загальнолюдські» функції держави. Сьогодні їх наявність у соціальній чи політичної функції сучасного буржуазного держави навряд чи можна заперечувати. Звідси випливає, що виникнення держави все ж таки було пов'язано – в різні епохи по-різному – з необхідністю здійснювання загальних інтересів населення. І незважаючи на те, що представники різних класів або каст не отримували рівного задоволення своїх інтересів, все ж деякі спільні інтереси (наприклад, захист від зовнішніх нападів, забезпечення суспільних робіт, санітарних умов) державою задовольнялися. Визнання держави органом усього суспільства – характерний мотив будь-якого ідеалістичного навчання про державу, то. є навчання, що виходить з ідеї, а не з емпірично установлених фактів. Якщо державна влада – від бога, значить вона повинна бути рівною до всіх і не мати класового ухилу. Так, принаймні, випливає з християнської релігії. Патріархальна теорія держави, висунута ще Аристотелем, бачить у державі велику родину, так само опікує своїх підданих, як батько – своїх дітей. Договірна теорія Ж.-Ж. Руссо надає владі тільки те, чим наділяють її «домовилися» громадяни. Але в дійсності такий договір ніколи не укладався. Нарешті, теорії, які стверджують владу держави через згоду підданих на підпорядкування влади, теорія правової держави, що вимагає підпорядкування влади законам, справедливості, дотримання прав людини, відбивають хоча і правильні, але суто ідейні й психологічні основи появи й існування держави, а не породжені причинами і умовами його походження об'єктивні ознаки.

Логіка процесу виникнення європейських держав відображена в наступних моментах розвитку суспільства. Спочатку відбулося великий суспільний поділ праці (від землеробства відокремилося скотарство, потім ремесло і з'явилося купецтво). Суспільний поділ праці викликало зростання його продуктивності й поява так званого надлишкового продукту, тобто одна сім'я або навіть одна людина виробляли більше, ніж споживали. У колишніх економічних умовах цього не було. Наслідком появи надлишкового продукту-головного моменту в розкладанні первісного суспільства-стало виникнення приватної власності, імущих і незаможних, експлуататорів і експлуатованих. Останні являли собою два класи, інтереси яких були непримиренні. У суспільстві, розколотому на два таких класу, виникає класова боротьба. Інтерес економічно панівного класу полягає у збереженні і зміцненні свого становища, а пригнобленого класу-в позбавленні від гноблення, зміну свого положення в кращу сторону. Класова боротьба приводить в кінцевому рахунку до появи держави як органу, здатного на основі організованого примусу і насильства забезпечити існування суспільства, що роздирається внутрішніми протиріччями, як єдиного цілого. При цьому економічно панівний і самий могутній клас одночасно стає і класом панівним політично, тобто держава спочатку з'являється як орган, який діє в інтересах саме цього класу. Поступово клас, який захопив публічну владу, формує та вигідні йому органи влади.

2. Поняття юридичного факту. Види юридичних фактів. Юридичний склад.

2.1 Поняття юридичного факту

Під юридичними фактами в науці і на практиці розуміються конкретні соціальні обставини (події, дії), що викликають відповідно до норм права настання визначених правових наслідків – виникнення, зміну або припинення правових відносин. Поняття юридичного факту поєднує два суперечливих, але нерозривно пов'язаних моменти: це явище дійсності – подія або дія (матеріальний момент), що породжує в силу вказівки норм права визначені правові наслідки (юридичний момент). Сказане дозволяє окреслити основні ознаки цього поняття. Юридичні факти є обставини: конкретні, індивідуальні. Юридичні факти являють собою явища дійсності, що існують у певній точці простору і часу. Якщо мова йде про факти-дії, то конкретність дій означає, що вони вчинені певними суб'єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів-подій виражається в тому, що вони відбуваються у певній місцевості в деякий визначений момент часу. Що несуть у собі інформацію про стан суспільних відносин, що входять у предмет правового регулювання. Юридичними фактами виступають лише такі обставини, які зачіпають прямо або побічно права і інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості. Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення. Певним чином виражені (об'єктивувалися) зовні. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини і тому подібні явища. Разом з тим законодавство може враховувати суб'єктивну сторону вчинків (провину, мотив, інтерес, мету) як елементи складного юридичного факту (див. далі). Стан в наявності або відсутності певних явищ матеріального світу. Необхідно враховувати, що юридичне значення можуть мати не тільки позитивні (існуючі) явища, але і так звані негативні факти (відсутність відносин службової підпорядкованості, спорідненості, іншого зареєстрованого шлюбу тощо). Прямо чи опосередковано передбачені нормами права. Багато юридичні факти вичерпно визначені в нормі права. Правовідносини виникають, змінюються або припиняються внаслідок настання певних життєвих обставин (фактів). Наприклад, факт призову на дійсну військову службу є підставою для вступу призовника у військово-службові правовідносини, звільнення в запас, навпаки, припиняє ці правовідносини; з досягненням повноліття виникають правовідносини, що допускають участь громадянина у виборах представницьких органів державної влади; в зв'язку з народженням дитини у подружжя виникають обов'язки щодо її виховання. Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичні факти формулюються в гіпотезах правових норм. Ми вже знаємо, що гіпотеза встановлює ті життєві обставини та умови, за наявності яких у суб'єктів виникають конкретні юридичні права і обов'язки. Іншими словами, юридичні факти породжують відносини між суб'єктами на основі приписів правової норми.

1. Підставами виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичні факти. Цивільне законодавство не містить загального легального визначення юридичних фактів, хоча широко і досить детально перераховує події, дії, стани та ін, що виступають в якості юридичних фактів. У літературі загальновизнаним є визначення юридичних фактів як конкретних життєвих обставин, які відповідно до норм права спричиняють настання певних юридичних наслідків – виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. Однак юридичні факти не тільки впливають на динаміку цивільних правовідносин, вони тягнуть і правові наслідки, пов'язані з визначенням статусу суб'єкта цивільного права. Наприклад, з народженням у дитини виникають громадянство і правоздатність, з моменту державної реєстрації юридичної особи – право і дієздатність. Не всякі життєві обставини є юридичними фактами, а лише такі, з якими закон та інші правові акти пов'язують настання юридичних наслідків. Саме норма права визначає ті обставини, при настанні яких відбуваються виникнення, припинення або зміна цивільних правовідносин. «Таким чином, юридичні факти є підставою» прив'язки «загальної, абстрактної норми до конкретного випадку». Так, з досягненням 18-річного віку законодавство пов'язує виникнення дієздатності громадян; укладення договору побутового підряду громадянином (замовником) з підрядником породжує цілий комплекс взаємних прав і обов'язків підрядника і замовника за даним договором.

Одні й ті ж життєві обставини можуть визнаватися чи ні юридичними фактами в залежності від того, як до них ставиться законодавець у різні періоди часу. У ЦК міститься перелік основних видів юридичних фактів. Разом з тим підкреслюється, що цей перелік не є вичерпним. Цивільні права та обов'язки можуть також виникати «з дій громадян і юридичних осіб, які хоча і не передбачені законом або такими актами, але в силу загальних засад цивільного законодавства породжують цивільні права та обов'язки». Це положення має важливе значення, оскільки неможливо закріпити в цивільному законодавстві всі без винятку юридичні факти. Підкреслимо, що не передбачені цивільним законодавством юридичні факти породжують юридичні наслідки лише в тому випадку, якщо вони не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Юридичні факти в цивільному праві мають певну специфіку, яка обумовлена особливостями предмета і методу правового регулювання. Основну групу відносин, які регулюються нормами цивільного права, становлять майнові відносини, які виникають, змінюються і припиняються на основі вольових актів їх учасників, які виступають в якості самостійних, рівноправних суб'єктів цивільних правовідносин. Саме тому договори, будучи найбільш поширеними юридичними фактами, серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків названі першими.

2. Підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин може з'явитися один юридичний факт або сукупність юридичних фактів, звана юридичним складом. Кожен з юридичних фактів, що входять до юридичного складу, може мати самостійне значення. Але дана юридична наслідок може викликати тільки юридичний склад у цілому, весь комплекс юридичних фактів. Наприклад, для припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати, необхідні наступні факти: 1) наявність майна, яке може належати лише певним учасникам обороту, або наявність його в обороті допускається за спеціальним дозволом, 2) правомірність придбання майна у власність особи, які не має на це спеціального дозволу; 3) невиконання особою протягом року вимоги про відчуження майна, 4) рішення суду про примусовий продаж майна (п. 1 ст. 238 ЦК).

Дані термінологічні розбіжності не мають суттєвого значення. Зазначені терміни застосовуються для позначення одного й того ж явища. Тому буде використовуватися термін «юридичний склад», який, на нашу думку, досить точно відображає істота явища. Юридичні склади поділяються на прості і складні. Прості юридичні склади являють собою сукупність фактів, поява яких можливо в будь-якій послідовності. Важливо лише, щоб у якийсь певний момент вони всі були в наявності. Так, для зупинення перебігу строку позовної давності необхідно наявність наступного комплексу фактів:

1) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил; 2) знаходження Збройних Сил на військовому положенні в останні 6 місяців перебігу строку позовної давності. Складні юридичні склади – сукупність фактів, поява яких потрібно в суворо визначеній послідовності. Наприклад, до юридичних фактів, що тягне виникнення спадкування, відносяться:

1) юридичні факти, які повинні існувати до моменту відкриття спадщини (наприклад, стан у шлюбі; походження дітей від спадкодавця тощо; заповіт) при спадкуванні за заповітом,

2) юридичний факт відкриття спадщини, який настає в момент смерті спадкодавця;

3) акт прийняття спадщини.

2.2 Види юридичних фактів

Різноманітні юридичні факти цивільного права класифікуються за різними підставами. Традиційно за ознакою залежності їх настання від волі суб'єктів вони поділяються на дії і події. Дії відбуваються волею суб'єктів – фізичних, юридичних осіб, публічно-правових утворень. До них належить більшість юридичних фактів. Однак норми цивільного права пов'язують настання юридичних наслідків і з бездіяльністю. Наприклад, якщо постачальник не поставив передбачену договором поставки кількість товарів або не виконав вимоги покупця про заміну недоброякісного товару у встановлений строк, покупець має право придбати непоставлені товари в іншої особи з віднесенням на постачальника всіх необхідних і розумних витрат на їх придбання. Невиконання підрядником обов'язки своєчасно приступити до виконання договору підряду породжує право замовника відмовитися від виконання договору і зажадати відшкодування збитків.

У залежності від того, відповідають дії вимогам законів, інших нормативних актів та умовам договору або порушують їх, вони поділяються на правомірні і неправомірні. Неправомірні дії, що виступають як юридичні факти, різноманітні. До них відносяться, наприклад, заподіяння шкоди життю або здоров'ю громадянина, невиконання зобов'язання, здійснення угоди, явно суперечною основам правопорядку чи моральності. Наслідком здійснення неправомірних дій є, як правило, настання цивільно-правової відповідальності, хоча воля правопорушника не була спрямована на настання цих юридичних наслідків. Вони настають у силу вказівки закону. Наприклад, заподіяння шкоди майну громадянина чи юридичної особи породжує обов'язок заподіювача шкоди відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі; придбання або збереження майна без законних підстав за рахунок іншої особи породжує у набувача обов'язок повернути потерпілому придбання або збереження майна.

Правомірні дії розрізняються за ознакою спрямованості волі особи, яка вчинила ці дії, на юридичні акти і юридичні вчинки. Юридичні акти – правомірні дії, спрямовані на досягнення юридичних наслідків. Найбільш важливе значення має їх класифікація на односторонні, двосторонні і багатосторонні акти. Односторонні юридичні акти тягнуть юридичні наслідки незалежно від волі інших осіб. Це, наприклад, публічна обіцянка нагороди, скасування довіреності що її видав особою, скасування дарування, складання заповіту та ін Двосторонні та багатосторонні юридичні акти (договори) тягнуть юридичні наслідки при наявності узгодженої волі двох і більше осіб (договір купівлі-продажу); договір простого товариства. До юридичних актів належать угоди, адміністративні акти, рішення суду. Угоди – найбільш поширена підстава виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин. Згідно зі ст. 153 ЦК угодами визнаються «дії громадян і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків». Таким чином, угоди – вольові дії суб'єктів цивільного права, спрямовані на досягнення цивільно-правових наслідків. Так, укладаючи договір довічного змісту з утриманням, платник ренти має на меті придбати у власність житловий будинок, квартиру, земельну ділянку чи іншу нерухомість, а одержувач ренти – довічно отримувати утримання з утриманням. Адміністративні акти, тобто акти державних органів і органів місцевого самоврядування є юридичними фактами, що породжують цивільні права і обов'язки лише у випадках, прямо передбачених законом. Число цивільних прав та обов'язків, безпосередньо виникають з адміністративних актів, незначно. Сюди можна віднести видачу державним органом або органом місцевого самоврядування суб'єкту права ліцензії на заняття певною діяльністю; реорганізацію юридичної особи у формі його поділу або виділення з його складу одного чи декількох юридичних осіб, здійснювану за рішенням уповноваженого державного органу; видачу ордера на житлове приміщення, який зобов'язує житлово-експлуатаційну організацію укласти з особою, яка одержала ордер, договір найму житлового приміщення. Іноді адміністративні акти передують виникненню цивільних правовідносин, наприклад, вчинення опікуном угоди з відчуження, у тому числі обміну або дарування майна підопічного, має передувати дозвіл на здійснення такої угоди органу опіки та піклування. Адміністративні акти можуть спричинити за собою припинення цивільних правовідносин. Так, зобов'язання припиняється, якщо його виконання стає неможливим у результаті видання адміністративного акта. Адміністративні акти, на відміну від угод, є владними актами державного органу або органу місцевого самоврядування і породжують, як правило, адміністративні відносини. І лише в прямо передбачених законом випадках вони служать підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин. На динаміку цивільних правовідносин можуть впливати і судові рішення, під якими розуміються судові акти суду загальної юрисдикції, арбітражного суду і третейського суду. Прикладом виникнення цивільних правовідносин на підставі рішення суду є визнання судом права власності на самовільну споруду. Рішення суду про розмірному зменшенні покупної ціни при виявленні покупцем не обумовлених продавцем недоліків тягне за собою зміну договору купівлі-продажу. А рішення суду про викуп державою або продажу з публічних торгів безгосподарно умістів культурних цінностей є однією з юридичних фактів, що припиняють право власності.

Юридичними вчинками визнаються правомірні дії суб'єктів цивільного права, з якими норми права пов'язують настання певних цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи були вони здійснені з метою викликати зазначені наслідки чи ні. Прикладами юридичних вчинків є знахідка загубленої речі, виявлення скарбу, створення твору літератури, науки, мистецтва. Юридичні наслідки при вчиненні юридичних вчинків настають у силу вказівки закону, незалежно від спрямованості дій вчинила їх особи. В одних випадках, здійснюючи юридичний вчинок, особа прагне до досягнення певних юридичних наслідків, а в інших – ні. Проте наслідки будуть одні і ті ж. Таким чином, спрямованість дій особи на певні юридичні наслідки носить факультативний характер. При здійсненні юридичного вчинку цивільно-правові наслідки можуть наступити і всупереч волі суб'єкта права. Наприклад, затримання особою бездоглядних домашніх тварин викликає в нього обов'язок повернути їх власнику навіть у тому випадку, якщо затримала їх особа не бажає цього.

Цивільне законодавство пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин і з подіями, тобто обставинами, які виникають, розвиваються і припиняються незалежно від волі суб'єкта (суб'єктів), у відношенні якого (яких) можуть виникнути певні правові наслідки. Подія може виникнути і в результаті дії людини. Наприклад, пожежа житлового будинку, що виник в результаті підпалу. У даному випадку підпал є подією для власника будинку, але не для палія, яка вчинила протиправну дію. У залежності від того, обумовлено виникнення подій волею людини чи ні, події прийнято підрозділяти на абсолютні та відносні. Абсолютні події – такі явища, виникнення яких не залежить від людини: повінь, землетрус, снігові замети, закінчення часу і т. п. Відносні події – такі явища, які виникають в результаті дії осіб, але розвиваються незалежно від їх дій. Наприклад, настання смерті в результаті заподіяння тілесних ушкоджень. Отже, подія відрізняється від дії не стільки за характером їх походження, скільки характером розвитку процесу цих явищ. Події носять неволевой характер у своєму процесі, незалежно від причини їх виникнення, тоді як дії є вольовими не тільки у своїй причини, а й у своєму процесі Досить значний вплив на виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин надають терміни, тобто відрізки часу, мають початок, тривалість перебігу і закінчення. Термін – об'єктивна категорія, яка не залежить від волі і діяльності суб'єктів цивільних правовідносин. Разом з тим терміни не є особливими юридичними фактами, існуючими поряд з подіями і діями. Вони відносяться до відносних подій, оскільки, говорячи про терміни, не можна взагалі заперечувати впливу на них волі людей. Терміни є вольовими за їхнім визначенням: тривалість термінів, їх межі встановлюються нормами цивільного законодавства, угодою сторін, судом. У залежності від наслідків юридичні факти діляться на правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі і правовосстанавлівающіе. Правостворюючі є такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує виникнення цивільних правовідносин. Так, однією з підстав набуття права власності на нерухоме майно є набувальна давність. Якщо громадянин, який не є власником майна, володіє ним добросовісно, відкрито і безперервно не менше 15 років, то він набуває на це майно право власності. Правозмінюючі юридичні факти – такі юридичні факти, настання яких тягне за собою зміну цивільних правовідносин. Так, передача товару неналежної якості може спричинити за собою відповідне зменшення купівельної ціни. Правоприпиняючі є такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує припинення цивільних правовідносин. Обставини, з якими може бути пов'язане припинення цивільних правовідносин, різноманітні. Наприклад, надання відступного може спричинити за собою припинення зобов'язання; визнання індивідуального підприємця, який є комісіонером, неспроможним (банкрутом) тягне припинення договору комісії. Правовідновлюючи юридичні факти – такі юридичні факти, з настанням яких закон пов'язує відновлення прав та обов'язків, втрачених раніше суб'єктом цивільних правовідносин. Наприклад, явка особи, визнаної безвісно відсутньою, призводить до відновлення деяких цивільних правовідносин. Особливістю цих юридичних фактів є те, що вони не породжують нового, а відновлюють раніше припинило існування правовідносини в межах його колишнього існування. У науці цивільного права крім юридичних подій та юридичних дій виділяють так звані факти-стану. Це досить складна правова категорія, природа якої достатньо не з'ясована. Проте стану не є якоюсь особливою різновидом юридичних фактів поряд з подіями і діями. Ці юридичні факти характеризуються відносною стабільністю і тривалим періодом існування, протягом якого неодноразово, самостійно або разом з іншими юридичними фактами породжують цивільно-правові наслідки. Прикладами станів є: стан в шлюбі, спорідненості, утриманство, непрацездатність і ін. Класифікація юридичних фактів може здійснюватися: а) за тих наслідків, які вони тягнуть, і б) по властивості самих юридичних фактів. Класифікація за тих наслідків, які тягнуть юридичні факти, не викликає труднощів, але і не має великого практичного значення. З цієї точки зору різняться юридичні факти, що встановлюють правовідносини, факти, що змінюють правовідносини, і факти, що припиняють правовідносини Ч Зміна вже існуючих правовідносин може стосуватися суб'єктів права або суб'єктів обов'язки (перехід прав чинності успадкування, дарування, заміна зобов'язаного особи іншою чинності угоди і т. п.). Зміна правовідносини може торкатися також зміст прав і обов'язків сгорон (розширення обов'язків сторін щодо нової угоди, заміна одного обов'язку іншої, наприклад заміна зобов'язання передати право власності на річ зобов'язанням відшкодувати збитки, зміна термінів і т. п.). А.Ф. Клейнмап до трьох зазначених видів юридичних фактів приєднує четвертий: факти, «що перешкоджають виникненню прав і обов'язків». До них він відносить «такі факти, за наявності яких угода є недійсною: недієздатність, примус, обман, помилка, кабального, удаваної угоди і т. п.» Проте неважко помітити, що включення в класифікацію юридичних фактів згаданої четвертої категорії не узгоджується з визначенням юридичних фактів, як наведеним вище, так і з тим, яке дає сам автор, що розуміє під юридичними фактами «такі фактичні обставини, з наявністю або відсутністю яких правова норма пов'язує правові наслідки» Чи можна, виходячи з цього визначення, відносити до числа юридичних фактів такі обставини, властивість яких полягає саме в тому, що вони не тягнуть правових наслідків? Різниця юридичних фактів по їх наслідків не може мати серйозного теоретичного і, як сказано ви-шо, практичного значення. Досить зазначити, що одні й ті ж факти можуть породжувати одні правовідносини і припиняти інші, змінювати треті. Таке значення в деяких випадках може мати, наприклад, договір. Смерть особи може одночасно і припиняти правовідносини (пов'язані з особистістю померлого) і служити підставою для виникнення нових правовідносин, налрімер у галузі спадкового права. Набагато більш істотна класифікація юридичних фактів за характером, властивостями самих фактів. Найважливіше значення при цьому має та обставина, чи залежать або не залежать юридичні факти від волі людей, чи становлять вони результат їх свідомої діяльності. Юридичне значення можуть мати не тільки свідомі дії осіб, але й обставини, не залежать від їхньої волі – події. Роблять іноді вказівку на те, що до юридичних фактів слід відносити також стану (перебування особи на військовій чи іншій службі, стан у шлюбі, спорідненість і т. п.) У дійсності, той чи інший стан входить до фактичного сочетав, передбачений гіпотезою норми, і в цьому сенсі є «передумовою» правовідносин, але юридичним фактом, що обумовлює виникнення (зміну або припинення) правовідносини, воно не є. Таким може бути виникнення або припинення того чи іншого стану, наприклад одруження, усиновлення, прийняття громадянства, вступ до лав Радянської Армії чи закінчення військової служби і т. п., народження сина, яка обумовлює виникнення спорідненості. Все це юридичні факти, але вони цілком підходять під категорію юридичних дій або подій. Одні правовідносини можуть виникати в силу виникнення того чи іншого стану, інші можуть приурочиваться до якого-небудь факту, події при наявності даного стану, наприклад встановленню непрацездатності. Правовідносини в суспільств, досягнення повноліття сина, порушення норм ведення війни, оголошення блокади при наявності стану воїни і т. п. Що стосується самого стану, як такого, як деякого триваючого процесу, то воно не породжує саме до себе пікакіх правовідносин. Також і наявність деяких прав, наприклад права власності, необхідно для здійснення такої операції, як договір здачі в найм речі, але не право власності, а зазначений договір у даному випадку є юридичним фактом. В наведених міркуваннях про стан як юридичний факт позначається змішання фактичного складу з юридичним фактом. У всякому разі, якщо відносити стану до числа юридичних фактів, то цілком очевидно, що не можна класифікувати юридичні факти на дії, події і стани. Дії відрізняються від еобитіі за тією ознакою, що перші залежать від людської волі. а другі-ні; стану же відрізняються від дій і подій своїм триваючим характером, тобто за зовсім іншою ознакою. До дій відносяться лише виражені зовнішнім чином вчинки людей. Не є діями переживання, ті чи інші психічні стани індивідів, а також, з іншого боку, вчинки, вчинені без участі свідомості або волі, у тому числі вчинені під дією насильства. Крім того, в ряді випадків, для настання юридичних наслідків необхідно, як правило, щоб дія скоєно було дієздатним особою. Тільки при цьєї умови вчинок може розглядатися як дія особи. Під дією розуміються пе тільки ті чи інші волевиявлення, які отримують зовнішнє вираження в рухах особи, а й бездіяльність, тобто відсутність рухів, також є вираженням певного внутрішнього стану індивіда. Що стосується дій, тобто свідомих вчинків людей, які відповідають їх волі, то вони також розпадаються на дві головні групи – на правомірні і протиправні. До перших належать такі дії, як односторонні розпорядження, договори, акти посадових осіб, винахід, створення автором будь-якого твори та ін, тобто всі дії, дозволені нормами права і здійснювані в рамках правопорядку. Іншу групу дії становлять-дії неправомірні, протиправні – правопорушення. Дії правомірні, в свою чергу, розпадаються на кілька груп. Найважливішим видом правомірних дій є юридичні акти, тобто такі волевиявлення, що безпосередньо спрямовані па встановлення, зміну або припинення правовідносин. Сюди відносяться, по-перше, угоди, тобто юридичні акти, які зумовлюють виникнення правовідносин, які стосуються галузі цивільного, колгоспного права тощо, – інакше кажучи, такі правовідносини, в яких не виявляється відносин владарювання і підпорядкування; і, по-друге, адміністративні акти, тобто акти органів державного управління, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин, які відносяться до інших галузей права (адміністративного, фінансового і т. п.). Іншою групою правомірних дій є дії, які спричиняють виникнення, зміну або припинення правовідносин у силу певного об'єктивного результату незалежно від того, чи були ці правомірні дії спрямовані на такі наслідки чи ні. Прикладом може служити виготовлення речі з матеріалу, що належить іншій особі («специфікація»), створення художнього твору, яке тягне за собою виникнення правовідносин, пов'язаних з авторським правом. Те ж відноситься до знахідки, винаходу, виконання умов, які передбачають призначення премії або нагородження та ін.

2.3 Юридичний склад

Юридичний факт – це життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. За наявності норм права без юридичного факту правовідносини неможливі. Юридичний факт – передумова правовідносин. Наприклад, наявність норм права, які регулюють порядок спадкування, не означає, що індивід вступив у спадкоємні правовідносини і одержав спадщину. Необхідне настання певних обставин, що фіксуються в гіпотезах норм права. Функції юридичних фактів: • функція залучення суб'єкта права до правовідносин; • функція породження правосуб'єктності, її набуття або виникнення (наприклад, з народженням дитини виникає громадянство; для створення підприємства необхідна реєстрація). Отже, юридичні факти не тільки служать підставою для виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин, а й цілеспрямований рух останніх є головним наслідком юридичних фактів.

Юридичні факти класифікуються за різними підставами

Слід зважити на те, що один і той самий юридичний факт може бути правоутворюючим, правозмінюючим, правоприпиняючим для суб'єктів, які є сторонами у правовідносинах. Так, факт смерті громадянина – обставина, що припиняє правовідносини між померлим і його дружиною, дітьми. Одночасно це є і правоутворюючим фактом, тому що після закінчення певного строку з дня смерті громадянина виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією права дружини, дітей на спадщину.

Нерідко для виникнення передбачених правовою нормою юридичних наслідків потрібен не один юридичний факт, а сукупність фактів. Сукупність юридичних фактів, необхідних для настання правових наслідків, передбачених нормою права (виникнення, зміна або припинення правовідносин), називається фактичним (юридичним) складом.

Приклад. Для зачислення до вищого навчального закладу необхідні: загальна середня освіта, підкріплена документом; успішна здача вступних іспитів; документ, що свідчить про внесення певною суми за навчання (якщо це комерційний навчальний заклад); наказ ректора про зачислення до вузу.

Фактичний склад не слід плутати з подіями – складними юридичними фактами. Юридичний факт – це життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. За наявності норм права без юридичного факту правовідносини неможливі. Юридичний факт – передумова правовідносин. Наприклад, наявність норм права, які регулюють порядок спадкування, не означає, що індивід вступив у спадкоємні правовідносини і одержав спадщину. Необхідне настання певних обставин, що фіксуються в гіпотезах норм права. Функції юридичних фактів: – функція залучення суб'єкта права до правовідносин; – функція породження правосуб'єктності, її набуття або виникнення (наприклад, з народженням дитини виникає громадянство; для створення підприємства необхідна реєстрація). Отже, юридичні факти не тільки служать підставою для виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин, а й цілеспрямований рух останніх є головним наслідком юридичних фактів.

Одже, формування категорії «юридичний факт» пов'язане з переробкою, осмисленням і систематичним викладом римського права його пізнішими дослідниками. Загальне поняття юридичного факту, як і поняття правовідносини, римськими юристами сформульовано не було. Своїм існуванням термін «юридичний факт» зобов'язаний відомому німецькому правознавцю Фрідріху Карлу фон Савіньї (одному із засновників історичної школи права), який у своїй праці «Система сучасного римського права» (1840 р.) писав: «Я називаю події, які призводять до виникнення або закінчення правовідносин, юридичними фактами». У сучасної навчальної літератури увагу в основному приділяється класифікації юридичних фактів, а саме поняття залишається в тіні. Автори, як правило, обмежуються визначенням юридичного факту, що формулюється практично однаково і звучить наступним чином: «Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правових відносин». Проте в плані понятійної характеристики юридичних фактів можна відзначити їх наступні характерні риси:

1. За своєю соціальною природою юридичні факти – це звичайні життєві обставини, які самі по собі не мають властивість викликати юридичні наслідки. Така якість надається їм юридичними нормами, і може статися так, що законодавець на якомусь етапі розвитку суспільних відносин перестане пов'язувати правові наслідки з даними юридичним фактом. Проте робиться це не довільно, не через примху законодавчого органу, а під впливом закономірностей суспільного розвитку. Тому юридичні факти мають глибоку суспільну природу і являють собою ще один вихід права на практику, ще один канал зв'язку права з соціальною сферою. Таким чином, юридичні факти – це суспільно-юридичні явища.

2. Юридичні факти опосередковує рух правових відносин (виникнення, зміна, припинення). І якщо правосуб'єктність розглядати як особливого роду юридичне право в рамках общерегулятівних правовідносин, то фактичні умови правосуб'єктності (вік, осудність і т. п.) за своєю природою і механізму дії теж є юридичними фактами.

3. Юридичні факти викликають правові наслідки лише у взаємодії з правовими нормами. Юридичний факт виконує роль «пускового механізму» по відношенню до норми права, він запускає її в дію. У цьому плані юридичні факти можна розглядати як ланки, що пов'язують норми права та правові відносини.

4. Вказівки на юридичні факти та їх опис містяться в гіпотезах юридичних норм. Поряд з нормами та суб'єктами права юридичні факти виступають однією з передумов виникнення правовідносин. Юридичні факти, як і всякі життєві обставини, вельми різноманітні і можуть бути класифіковані за різними підставами: 1) за характером породжуваних юридичних наслідків – правообразующіе, правозмінюючі і правоприпиняючі; 2) за характером дії – факти однократної дії (закінчення терміну, нанесення матеріальної шкоди) і факту-стану (стан у родинних стосунках, стан непрацездатності), 3) за характером зв'язку з індивідуальною волею учасників правовідносини-юридичні діяння (дії і бездіяльність) і юридичні події. Події можуть бути абсолютними і відносними. Абсолютні події взагалі не пов'язані з волею людини (наприклад, стихійне лихо). Відносними є події, які не залежать від волі учасників саме даного правовідносини, але залежать від волі інших людей. Наприклад, вбивство для кримінальної правовідносини є юридичною діянням, а для цивільних правовідносин спадкування – юридичним подією, 4) з точки зору відповідності правовим розпорядженням діяння можна розділити на правомірні і неправомірні. Останні, у свою чергу, – на злочини і провини (за ступенем суспільної небезпеки); 5) залежно від вольової спрямованості правомірні дії діляться на індивідуальні акти (відбуваються з метою викликати певні правові наслідки), юридичні вчинки (норми права пов'язують з ними правові наслідки незалежно від вольової спрямованості суб'єкта, в силу самого факту діяння) та результативні дії (правові наслідки пов'язуються не з самою дією, а з його результатом, наприклад, результатом творчої діяльності); 6) залежно від ступеня складності юридичні факти поділяються на одиничні юридичні факти і фактичні склади (системи юридичних фактів).

Список використаних джерел

2. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. – 3-тє вид., змін, й доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. –247 с. 3. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В.В. Копєйчикова – 3-є вид., переробл. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 640 с. 4. Сердюк В. Еволюція функцій держави в процесі розвитку суспільства // Юридична Україна. 2006. №12 (48). 5. Скакун О.Ф. Теорія держави та права (енциклопедичний курс): Підручник. – Х.: Еспада, 2007. – 840 с. 6. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.6 Юрінком Інтер, 2006. – 688 с. 7. Тихомиров О. До проблеми розуміння функцій сучасної держави: Підприємництво, господарство і право. 2009. №1. 8. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Упоряд. Л.М. Шестопалова. – К.: Прецедент, 2004. – 224 с. 9. Іванова З.Д. Юридичні факти й виникнення суб'єктивних прав громадян // Радянська держава й право. – 1980. – №2. – С. 37. 10. Укpаїна. Закони. Цивільний кодекс Укpаїни: Кодекс, закони, постанови, коментаpі: – Ужгоpод: ІВА, 2005. – 313, [4] с. – (Всі кодекси Укpаїни). 11.Біpюков І. А. и др. Цивільне пpаво Укpаїни: Заг. ч.: [Hавч. посіб. для студентів спец. вузів] / Біpюков І. А., Заіка Ю.О., Співак В.М. – К.: Hаук. думка, 2000. – 304 с. 12. Бойко М.Д. и др. Цивільно-пpавові документи: Зpазки заяв, скаpг, договоpів, заповітів, доpучень, контpактів, актів з цивільно-пpавових питань / М.Д. Бойко, В.М. Співак, М.А. Хазін; За pед. В.Д. Гвоздецького. – 2-е вид., випp. й доп. – К.: Hаук. думка, 1997. – 262, [1] с. 13. Гpажданское пpаво Укpаины: [Учеб. для вузов системы МВД Укpаины]: В 2 ч. / Ун-т внутp. дел; Под pед. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Х.: Основа, 1996. Ч. 1 / [Пушкин А.А., Самойленко В.М., Шишка Р.Б. и дp.]. – 1996. – 436, [1] с. 14. Цивільне пpаво Укpаїни: Підpучник: У 2 кн. / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка; За pед. О.В. Дзеpи, H. С. Кузнєцової. – К.: Юpінком Інтеp, 1999. Кн.1 / [Бобpова Д.В., Дзеpа О.В., Довгеpт А.С. та ін.]. – 1999. – 861 с. 15.Історія держави і права закордонних країн. Частина 1. Підручник для вузів. 2-і изд. Під ред. проф. Крашенинниковой Н.А. і проф. Жидкова О.А. – М, 1999. – 624 с. 16. Загальна історія держави і права: Підручник у 2 т. Видання друге. Під ред. Омельченко О.А.Т.1 – М, 1999. – 528 с. 17. Загальна історія держави і права: Підручник / Під ред. проф. К.И. Батиря. – М, 1999. – 456 с. 18.Історія Древньої Греції: Учеб./ Під ред. В.И. Кузищина. – 2-оі изд. – М, 1996. – 399 с. 19.Історія древнього світу. Під ред. И.М. Дьяконова, В.Д. Нероновой, И.С. Свеницкой. 3-і изд. М, 1989. Т.1–3.