Реєстрація приватного підприємства

Темою своєї роботи я обрала створення (заснування) підприємництва (власного діла). Саме тому треба розглянути всі аспекти даного питання. Проте слід зауважити, що дане питання є досить широким і різнобічним, тому я буду розглядати заснування приватного підприємства, а точніше: його реєстрацію, оскільки, маю надію, що знання у цій сфері в майбутньому знайдуть своє практичне відображення.

Отже, перш за все треба зрозуміти, що є підприємництвом.

Підприємництво – це самостійна, ініціатива господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи – підприємство (організації).

Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не зв’язаних з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою Головне. Що вирізняє підприємця серед інших агентів суспільно корисної діяльності, - це можливість обов’язковість отримання певного зиску.

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:

- свобода вибору напрямків і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

- постійна наявність фактора ризику;

- орієнтація на досягнення комерційного успіху (зиску);

- інноваційний характер діяльності.

Підприємництво – не лише особливий вид діяльності, a й певні стиль і тип господарської поведінки, який притаманні:

- ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

- готовність наражатися на власний ризик;

- гнучкість і постійне самооновлення;

- цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

Крім того, підприємництво – це комплекс особливих функцій, виконуваних в економіці (народному господарстві), спрямований на забезпечення розвитку і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності.

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

- громадяни України та інших держав;

- юридичні особи – підприємства (організації) усіх форм власності.

Законодавство України передбачає певні обмеження щодо здійснення підприємництва. Зокрема, не дозволяється займатися здійсненням підприємницької діяльності таким категоріям громадян, військовослужбовцям, посадовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, які здійснюють контроль за дійсністю підприємств і організацій.

Об’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

- товар;

- продукт;

- послуга.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством:

- без використання найманої праці;

- з використанням найманої праці;

- без утворення юридичної особи;

- з утворенням юридичної особи.

Відповідно до закону «Про підприємства в Україні» можна заснувати:

· приватне індивідуальне (сімейне) підприємство;

· товариство з обмеженою відповідальністю акціонерне товариство закритого типу);

· акціонерне товариство відкритого типу.

Крім цього закон дозволяє створення повного і змішаного (командного) товариства, а також об’єднань підприємств. Якщо до такого переліку додати державні і муніципальні підприємства, а також ті, котрі функціонують на основі оренди і викупу майна трудовими колективами, то отримаємо повний спектр можливих форм підприємницької діяльності.

Важливо зазначити, що підприємницьку діяльність можна здійснювати й без набуття статусу юридичної особи. Проте така форма підприємництва має відповідати двом обов’язковим умовам:

1. відсутність використання найманої праці;

2. обов’язкове реєстрування в місцевих органах влади як індивідуальної трудової діяльності.

Можна також створювати кооперативи як товариства з обмеженою відповідальністю. При виборі певної форми підприємницької діяльності треба враховувати переваги і вади кожної форми організації бізнесу.

Підприємницька ідея. Її джерела і методи пошуку

Отже, започаткування підприємницької діяльності здійснюється відповідно до певної технології створення бізнесу, що є специфічною для кожного конкретного випадку і залежить від сфери вибраної діяльності. Проте попри особливості економічного й правового середовища, специфіки сфери діяльності, існують і загальні проблеми, з якими мусять мати справу підприємці. Однією з перших таких проблем є пошук підприємницької ідеї.

При створенні підприємств мають бути визначені конкретні цілі їхньої діяльності.

Особиста мета підприємця може зводитися до бажання:

· отримання якомога більше грошей;

· працювати творчо;

· почувати себе комфортно;

· привести у рівновагу складові елементи життя – власну кар’єру і сім’ю, друзів тощо;

· домогтися того, щоб колеги визнали його професіоналом, знавцем у вибраній сфері підприємницької діяльності.

Формування ж вищезгаданих цілей підприємництва – процес набагато складніший. Він має бути конкретним і передбачати:

· виробництво наперед визначеної кількості певної групи творів;

· задоволення виявлених у певному регіоні потреб у конкретній сукупності товарів (продуктів, послуг);

· обслуговування певної категорії клієнтів тощо.

Вибрані цілі мають бути конкретними і реальними, формуватись і визначатись у певних показниках. Максимально точно вимірюватись.

До них можна віднести такі:

· прибутковість;

· продуктивність або ефективність;

· продукція;

· виробничі потужності;

· персонал;

· ринок.

Сформовані цілі мають відповідати певним вимогам, а саме бути:

- конкретними і кількісно вимірюваними;

- зорієнтованими у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування;

- реалістичними, практично досяжними і збалансованими із можливостями фірми;

- взаємно узгодженими і підтримуючими;

- сформульованими письмово.

Такі цілі варто вважати своєрідними нормативами, за якими підприємець може фіксувати рівень ефективності своєї практичної діяльності.

Організація створення, реєстрація та ліцензування діяльності нового підприємства

Законодавча база України, сформована протягом останніх років, дозволяє підприємцю створити (заснувати) підприємство з будь-якою формою власності. Створення нових підприємств у перехідний до ринку період, як правило, здійснюється через заснування малих організаційних утворень підприємницької діяльності – малих підприємств. У зв’язку з цим стає зрозумілим і виправданими намагання розглядати технологію організації нового підприємства.

Малі підприємства (організаційні утворення малого бізнесу) можуть створюватися на основі будь-якої форми власності фізичними і юридичними особами (державними, орендними, кооперативними, спільними акціонерними підприємствами, господарськими організаціями та їх підприємствами, державними органами, вповноваженими управляти державним майном). Перелічені фізичні і юридичні особи можуть бути засновниками малого підприємства, тобто тими, хто приймає рішення про його створення.

Малі підприємства можуть створюватися на базі структурних підрозділів діючих підприємств, а також шляхом заснування нових організаційно-господарських утворень.

Створення малого підприємства внаслідок виокремлення структурних підрозділів має здійснюватись з дотриманням таких норм:

- наявність рішення трудового колективу структурного підрозділу про створення малого підприємства та його вихід зі складу діючого підприємства;

- згода власника майна структурного підрозділу;

- виконання раніше взятих підприємством договірних зобов’язань.

Конкретним засновником малого підприємства можуть виступати як один громадянин, так і члени його сім’ї або інші особи, котрі спільно ведуть підприємницьку діяльність. Якщо мале підприємство створюється однією фізичною особою або сім’єю, то воно вважатиметься індивідуальним чи приватним підприємством. Коли ж мале підприємство засноване двома або більшою кількістю громадян, то воно матиме статус кооперативу, повного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю (з позначкою ЛТД), акціонерного товариства.

Відповідно до чинного законодавства кількість засновників і створюваних ними підприємств не обмежується. Зафіксовано лише розмір статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю й акціонерного товариства. Він має дорівнювати сумам відповідно еквівалентним 625 і 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи з мінімальної ставки на момент створення названих товариств.

Але у своїй роботі я хотіла з акцентувати увагу на створенні приватного підприємства з одним засновником.

Юридична сторона створення приватного підприємства з одним засновником

Базою для створення такої організаційно-правової форми, як приватне підприємство, ГК України (ст. ст. 63, 113). ЦК України, хоча і не містить такої форми, проте дає визначення права приватної власності та її об’єктів (ст.. 325).

Поняття приватного підприємства з одним засновником

Стаття 113 ГК України містить загальне визначення приватного підприємства як з одним, так і з декількома можливими засновниками, відповідно до якого приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, або осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи. Зважаючи на те, що у цьому підпункті розглядаються лише унітарні підприємства, до яких, зокрема, належить і приватне підприємство з одним засновником, приватні підприємства з декількома засновниками ми частково розглянули вище.

Характеристика приватного підприємства з одним засновником

1. Приватне підприємство з одним засновником діє на основі приватної власності фізичної або юридичної особи – суб’єкта господарювання.

Згідно зі ст. 325 ЦК України суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Вони можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Фактично ц приватній власності може знаходитися будь-яке майно, що не знаходиться у державній або комунальній власності.

Тому для визначення правового статусу приватного підприємства найважливішим є встановлення правової належності майна, що передається як внесок до його статутного фонду – ним має бути саме майно, що знаходиться у приватній і, відповідно, не знаходиться у комунальній або державній власності.

Засновником приватного підприємства може бути фізична особа (фізичні особи – при заснуванні приватного підприємства з декількома засновниками) – громадянин України, іноземець або особа без громадянства або юридична особа, що має статус суб’єкта господарської діяльності (ст. 55 ГК України). Спільного заснування приватного підприємства фізичними і юридичними особами, а також декількома юридичними особами, на відміну від господарського товариства, законодавство не передбачає.

2. Приватне підприємство з одним засновником діє як на основі праці його засновника, так і з використанням найманої праці. Законодавство не забороняє (і не примушує) засновнику самостійно займатися видами діяльності, визначеними статутом приватного підприємства. У разі залучення до цієї діяльності інших осіб на умовах трудового договору їх наймання здійснюється на підставах і в порядку, передбаченому законодавством України про працю.

Інші ознаки приватного підприємства збігаються із загальними ознаками підприємства як організаційно-правової форми господарювання, розглянутими нами раніше.

Що ж стосується реєстрації, то порядок проведення державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців включає, зокрема:

- перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

- перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

- внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця доЄдиного державного реєстру;

- оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Додаток

Ст. 42 Документи, що подаються для проведення державної
реєстрації фізичної особи, яка має намір стати
підприємцем

1. Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцемта має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі - заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстраціїфізичної особи - підприємця;

- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

- нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів)
або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю

2. Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні державні органи, має відмітку у паспорті та намір стати підприємцем, повинна подати виключно особисто:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної
реєстрації фізичної особи - підприємця;

- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

3. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, якщо вони не передбачені частинами першою та другою цієї статті.

4. Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт. Фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняттяідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади, повинна особисто пред'явити державному реєстратору паспорт із відповідною відміткою. Уповноважена особа повинна пред'явити свій паспорт та документ, що засвідчує її повноваження.

5. Документи, які подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

6. Дата надходження документів на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця вноситься до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, якщо:

- документи подані за неналежним місцем проведення державної
реєстрації фізичної особи - підприємця;

- документи не відповідають вимогам частин першої та другої
статті 8 та частини п'ятої статті 10 цього Закону;

- документи подані не у повному обсязі.

7. Про залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати надходження документів державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, відповідно до опису.

8. Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.