Склад і правовий режим земель рекреаційного призначення

План реферату

Вступ

1) Склад і правовий режим земель рекреаційного призначення.

2) Використання земель рекреаційного призначення.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Особливе місце у складі земельного фонду України займають землі рекре­аційного призначення, значущість яких полягає в їх здатності благодатно впливати на здоров'я людини, у можливості їх ви­користання для організації відпочинку, доз­вілля, туристичної діяльності тощо. Проте, незважаючи на значення земель рекреацій­ного призначення, вперше на законодавчому рівні як окрема категорія земель вони були закріплені саме в Земельному кодексі (далі -ЗК) України від 25.10.2001 р.

Однією з категорій земель, визначених ст. 19 ЗК України, є землі рекреаційного призначення. Ці землі можна віднести до більш широкого поняття земель, що підлягають особливій охороні відповідно до Закону України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» (від 25 червня 1991 р). А Закон України «Про екологічну мере­жу України» включив землі рекреаційного призначення до складових екомережі (п. «д» ст. 5). Детальніше зміст відповідних понять розкривається у Законі України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. (в редакції від 18 листопа­да 2003 р.); «фізичної культури» та «спорту» - в Законі України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р.

Землі рек­реаційного призначення - це землі, призначе­ні та використовувані для відпочинку, віднов­лення життєвих сил і працездатності люди­ни, забезпечення її оздоровчих, пізнавальних, культурно-розважальних потреб.[1]

1. Склад і правовий режим земель рекреаційного призначення.

Слово «рекреація» в перекладі з латині оз­начає відновлення сил, з французької - пе­рерву, відпочинок, розвагу, зміну дій, що не пов'язана з трудовою діяльністю, і характе­ризує місце, простір, де відбуваються ці дії. Рекреація - це система заходів, пов'язана з використанням вільного часу для оздоров­чої, культурно-пізнавальної, спортивної ді­яльності людей на спеціалізованих терито­ріях, що розташовані поза місцями їх постій­ного мешкання. Рекреація характеризується величиною часу, потрібного для відновлення сил, і діяльністю, спрямованою на це віднов­лення.

Також під рекреацією розуміють галузь господарства, пов'язану з освоєнням рекреаційних ресурсів, формування санаторно-ку­рортних, туристичних, оздоровчо-пізнаваль­них зон; галузь невиробничої сфери, пов'яза­ну з наданням різноманітних послуг; систему заходів, сукупність явищ і відносин пов’язану з заповненням вільного часу; діяльність чи поведінку людей, спрямовані на відтво­рення своїх фізичних, психічно-моральних сил, розвиток; сам процес відтворення, реабі­літації, відпочинку, оздоровлення; наслідок задоволення рекреаційних потреб.[2]

Правовий режим земель рекреаційного призначення представляє собою порядок поведінки суб’єктів правовідносин з приводу їх використання.

Виділяють загальний і спеціальний правовий режим земель рекреаційного значення.

Загальний правовий режим рекреаційного призначення — це правовий режим, загальний для всіх земель зазначе­ної категорії, незалежно від того, які рекреаційні ресурси на них роз­ташовані. Спеціальні правові режими — це правові режими окремих видів земель рекреаційного призначення, які відзначаються специфікою правового регулювання.[3]

Загальний правовий режим земель рекреаційного призначення не обов’язково передбачає постійне використання їх для рекреаційних цілей.

Землі рекреаційного призначення можуть використовуватися як для довгострокового, для короткострокового відпочинку населення. Короткостроковий відпочинок організовується, як правило, на землях, не маючи спеціального створених умов для довгострокового відпочинку. Це легкодоступні окультурені природні рекреаційні ресурси: зелені зони, парки і лісопарки, живописні ландшафти і т.д. На землях призначених для довгострокового відпочинку, як правило, розміщуються різноманітні соціально-культурні, туристичні, спортивно0оздоровчі і інші рекреаційні заклади, в яких забезпечені умови для довготривалого відпочинку відпочиваючих. По характеру використання земель рекреаційного призначення можуть бути моноваріантними (тільки для одного виду рекреаційної діяльності), поліваріантними (можуть почергово використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності), і комплексними (можуть одночасно використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності).

Особливістю правового режиму земель рекреаційного призна­чення є те, що він у багатьох випадках визначається локальними землевпорядними і проектними актами, а тому має певну спе­цифіку при встановленні для кожної конкретної земельної ділян­ки. Цей режим багато в чому визначається ініціаторами створення рекреаційних зон чи об'єктів рекреації у проектах організації ос­танніх. За необхідності власники земель рекреаційного призначен­ня можуть доручати землевпорядним організаціям розроблення проектів внутрішньогосподарського устрою земельних ділянок. Згідно з ч. І ст. 186 ЗК такі проекти підлягають затвердженню влас­никами земель рекреаційного призначення і державній землевпо­рядній експертизі. Проекти внутрішньогосподарського устрою зе­мельних ділянок рекреаційного призначення можуть передбачати їх функціональне зонування з виділенням зон особливої охорони, пізнавальних зон, зон короткострокового відпочинку, обслуговування відвідувачів, господарського призначення та інших зон, пе­редбачених проектами землеустрою.[4]

Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЗК землі рекреаційного призначення можуть знаходитись у державній, комунальній та приватній влас­ності. Це істотна новела законодавства, якщо врахувати, що ст. 4 ЗК 1992 р. забороняла передачу цих земель у приватну власність. Оскільки приватні власники можуть створювати будинки відпо­чинку, туристичні комплекси, ігрові центри, розважальні й інші ре­креаційні об'єкти, законодавче закріплення їх права на приватну власність на землі рекреаційного призначення є цілком виправда­ним. Проте треба мати на увазі, що згідно з п. "а" ч. З ст. 83 ЗК землі загального користування населених пунктів (майдани, ву­лиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари тощо) не можуть передаватися з комунальної у приватну власність, що означає заборону приватизації цих земель. Однак вони можуть знаходитись у приватній власності у тому разі, коли відповідні ре­креаційні об'єкти створюються на землях приватної власності без їх вилучення (викупу). Суб'єкти права власності повинні володіти, користуватися і розпоряджатися землями рекреаційного призна­чення з додержанням встановленого законодавством і землевпо­рядною документацією їх правового режиму.

До земель рекреаційного призначення належать різні за ха­рактером і організаційно-правовою формою землі. Рекреаційні зони можуть мати свого землекористувача чи входити до скла­ду інших видів землекористувань, наприклад земель лісового фонду (ліси населених пунктів), природно-заповідного фонду статус останньої з наведених категорій земель вимагає спеціальної уваги, оскільки землі окремих категорій природно-заповідного фонду мають, так би мовити, «подвійне громадянство»: вони є одночасно землями природно-заповідного фонду і землями рекреаційного призначення. Саме тут найчастіше облаштовуються навчально-туристичні та екологічні стежки марковані траси. Це стосується:

- біосферних заповідників, до зон антропогенних ландшафтів яких, поряд із територіями традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселений, належать і рекреаційні зони;

- національних природних парків, у межах яких відхиляється зона регульованої рекреації (тут організовується короткостроковий відпочинок та оздоровлення населений) огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні доз­воляється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; одночасно тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони) і зони стаціонарної рекреації (призначена для розміщення готелі її, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувач і її парку);

- регіональних ландшафтних парків, що є одночасно природоохоронними і рекреаційними установами, одним з основних завдань яких є створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умо­вах із додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

- дендрологічних парків, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різних видів дерев і чагарників та їх композицій для використання, у тому числі в рекреаційних цілях;

- зоологічних парків, у межах яких виділяється рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

- парків — пам'яток садово-паркового мистецтва загально­державного значення, що є і природоохоронними, і рекреацій­ними установами.

Якщо правові режими земель природно-заповідного фонду і земель рекреаційного призначення у певних випадках можуть «накладатися», то конфлікт режимів земель рекреаційного і оздоровчого призначення виключається, оскільки землі рекре­аційного призначення завжди розташовані поза межами земель оздоровчого призначення. Тобто належність природної тери­торії до курорту чи лікувально-оздоровчої зони виключає її належність до рекреаційної зони. Однак остання може бути продовженням земель оздоровчого призначення, перебуваючи поза їх межами. В усіх випадках охоронний режим земель оздо­ровчого призначення більш жорсткий, містить більше обме­жень господарської діяльності і забезпечений більш суворим контролем, ніж режим земель рекреаційного призначення.

Рекреаційне призначення мають здебільшого зелені зони і пелені насадження міст та інших населених пунктів.

За межами міст та інших населених пунктів до складу земель рекреаційного призначення належать землі, зайняті лісопарка­ми та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

Земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристич­но-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, також входять до складу земель рекре­аційного призначення. При цьому межі рекреаційних зон, функціональне зонування та планувальна організація їх тери­торій мають відповідати чинним містобудівним і гігієнічним нормативам та вимогам до планування і забудови зон відпочин­ку ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова місь­ких і сільських поселень», розділ 5, а також Санітарних правил і норм «Планування та забудова населених місць», розділ 6. Погодження вибору земельної ділянки під будівництво закладів відпочинку і туризму та відповідної проектної доку­ментації покладається на державну санітарно-епідеміологічну службу України. Ділянки земель рекреаційного призначення можуть виділятися у складі земель лісогосподарського призна­чення. Користування такими ділянками регулюється Лісовим кодексом України. Воно може здійснюватися на засадах як за­гального, так і спеціального природокористування. Згідно зі ст. 74 Лісового кодексу України використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафті 11 із додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. У лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх благоустрою.

Новелою ст.. 51 ЗК України є віднесення до земель рекре­аційного призначення земельних ділянок, наданих для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.[5]

2. Використання земель рекреаційного призначення.

Використання зе­мель рекреаційного призначення відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» може бути за­гальним і спеціальним. Так, громадянам гаранту­ється право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами та надання відповідних дозволів за винятком обмежень, пе­редбачених законодавством України. При цьому можуть бути встановлені збори за надання рек­реаційних послуг. Загальне корис­тування такими землями — це користування парками, скверами, бульварами у населених пун­ктах; користування водами в оздоровчих цілях у місцях, що створюються місцевими радами згідно ст. 64 Водного кодексу України; користування сприятливим кліматом.[6]

У порядку спеціального використання при­родних ресурсів громадянам, підприємствам, ус­тановам і організаціям надаються у володіння, користування або в оренду природні ресурси на підставі відповідних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснен­ня виробничої й іншої діяльності. Земельні ділянки рекреаційного призначення мають змішаний (подвійний) правовий режим, що характеризу­ється порядком закріплення їх за визначеними законом суб'єктами (власниками, землекорис­тувачами) та можливим використанням на пра­ві змагального користування. Останнє здій­снюється з урахуванням цільового призначення земель і можливих обмежень (заборон), що встановлюються на законодавчому рівні. Як при загальному, так і при спеціальному Використанні земель рекреаційного призначен­ня до користувачів пред'являються такі основні вимоги:

• використання земель рекреаційного при­значення згідно з цільовим призначенням;

• заборона діяльності, що перешкоджає чи може перешкоджати використанню їх за цільо­вим призначенням або негативно впливає чи може вплинути на природний стан цих земель.

Разом із тим деякі види земель рекреаційно­го призначення характеризуються спеціальни­ми вимогами щодо їх використання, що пов'яза­но з їх складом.

Оскільки до земель рекреаційного призна­чення належать землі, що використовуються для організації відпочинку фізичних осіб, турис­тами та для зайняття фізичною культурою і (або) спортом, то слід погодитися із тим, що за­гальний правовий режим земель рекреаційного призначення не обов'язково передбачає їх безпе­рервне використання для рекреаційних цілей. Проте має бути забезпечена можливість такого використання, що передбачає наявність на за­значених землях природних об'єктів і комплек­сів, що роблять їх придатними для організації відпочинку населення, або створення відповід­них штучних об'єктів. Лише землі, призначені для організації відпочинку населення, можуть бути віднесені до категорії земель рекреаційного призначення. Дотримання принципу цільового використання земель рекреаційного призначення гарантується можливістю розта­шування на них лише зелених зон і зелених на­саджень міст та інших населених пунктів, нав­чально-туристських та екологічних стежок, мар­кованих трас, територій будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристичних оздоровчих та борів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних та­борів, інших аналогічних об'єктів, об'єктів дач­ного будівництва та стаціонарної рекреації, що використовуються для рекреаційних цілей.[7]

Дії, які забороняється вчиняти при використан­ні земель рекреаційного призначення. До них відносять заборону:

• господарської й іншої діяльності, що нега­тивно впливає на навколишнє природне середо­вище або може перешкодити використанню зе­мель рекреаційного призначення за цільовим призначенням;

• зміни природного ландшафту та прове­дення інших дій, що суперечать використанню земель рекреаційного призначення за цільовим призначенням;

• забудови, земляних робіт, не пов'язаних з освоєнням територій відпочинку, вирубки лісу, знищення зелених насаджень;

• шкідливого антропогенного впливу на природні ресурси в межах земель рек­реаційного призначення;

• будівництва нових і розширення існуючих промислових, комунальних та складських об'єктів, що безпосередньо не пов'язані з експлуатацією об’єктів рекреаційного призначення;

• зберігання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин, від­ходів тощо.

На землях рекреаційного призначення можна:

• вільно перебувати, в рекреаційних зонах, на території курортних і лікувально-оздоровчих зон, відпочивати, розміщувати намети та розводити багаття у спеціально відведених для цього місцях, займатися туризмом, фотозйом­кою, знайомитися з тваринним світом, з пам'ят­никами природи, необмежено використовувати природні кліматичні лікувальні ресурси, задо­вольняти інші культурні й естетичні, рекреацій­ні та оздоровчі потреби (у порядку реалізації права загального землекористування на землях рекреаційного призначення);

• займатися діяльністю з організації туриз­му, відпочинку й інших видів рекреаційної ді­яльності, що передбачає підтримання в належ­ному стані туристсько-рекреаційних об'єктів, облаштування й експлуатацію екологічних сте­жок, зон відпочинку, оглядових місць, екскур­сійну діяльність, екскурсійне обслуговування тощо;

• використовувати землі рекреаційного призначення для короткострокового та довго­строкового відпочинку. При цьому короткос­троковий відпочинок організується, як прави­ло, на землях, що не мають спеціально створе­них умов для довгострокового відпочинку (це легкодоступні окультурені природні рекреацій­ні ресурси: зелені зони, парки, лісопарки, ма­льовничі ландшафти тощо), а на землях, приз­начених для довгострокового відпочинку, роз­міщуються різні соціально-культурні, турис­тичні, спортивно-оздоровчі й інші рекреаційні установи, в яких забезпечені умови для трива­лого проживання відпочивальників.[8]

Висновки

Раніше землі рекреаційного призначення включалися до єдиної категорії земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення. У зв'язку з розвитком рек­реаційного законодавства України, значним ускладненням право­вого режиму в новому ЗК вони виділені в окрему категорію (п. "ґ" ст. 19).

Склад земель рекреаційного призначення визначено у ст. 51 ЗК. Відповідно до неї до цих земель належать: земельні ділянки зеле­них зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, на­вчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, зе­мельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіо­натів, об'єктів фізичної культури й спорту, туристичних баз, кем­пінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоров­чих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єк­тів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Правовий режим земель рекреаційного призначення являє со­бою порядок поведінки суб'єктів правовідносин з приводу їх вико­ристання. Він встановлюється крім земельного законодавства зако­нодавством про рекреаційну діяльність, яке стало активно розвива­тися у роки незалежності України. Останнє включає законодавст­во про рекреаційні зони, туризм, фізичну культуру і спорт, музеї і музейну справу, вільні економічні зони рекреаційного типу, поло­ження лісового і водного законодавства, які стосуються здійснення рекреаційної діяльності.

Список використаної літератури

1. Водний кодекс України // ВВР України, 1995, №24. – С. 189.

2. Земельний кодекс України // ВВР України, 2002, № 3-4. – С.27.

3. Лісовий кодекс України // ВВР України, 1994, №17. – С.99.

4. ЗУ „Про екологічну мережу” // ВВР України, 2004, №45. – С.502.

5. ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища” // ВВР України, 1999, №41. – С.546.

6. ЗУ „Про туризм” // ВВР України, 1995, №31. – С.241.

7. ЗУ „Про фізичну культуру і спорт” // ВВР України, 1994, №14. – С.81.

8. М. Скляр Про поняття „Землі рекреаційного призначення” // Підприємництво, Господарство і Право. – 2008. - №1. – 155 с.

9. М. Скляр Про особливості використання земель рекреаційного призначення // Підприємництво, Господарство і Право. – №10.- 184 с.

10. Екологічне право: Підручник. Особлива частина / За ред. В. І.Андрейцева. – К., 2001. – 761 с.

11. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.І. Семчика. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2007. – 896 с.

12. Земельне право України: Підручник / За ред. Погрібного О.О., Каракаша І. І. – К.: Істина, 2003. – 448 с.

[1] М. Скляр Про поняття „Землі рекреаційного призначення” // Підприємництво, Господарство і Право. – 2008. - №1. – С. 40.

[2] М. Скляр Про поняття „Землі рекреаційного призначення” // Підприємництво, Господарство і Право. – 2008. - №1. – С.39-40.

[3] Земельне право України: Підручник / За ред. Погрібного О.О., Каракаша І. І. – К.: Істина, 2003. – С. 280.

[4] Екологічне право: Підручник. Особлива частина / За ред. В. І.Андрейцева. – К., 2001. – С.508.

[5] Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.І. Семчика. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2007. – С.184.

[6] М. Скляр Про особливості використання земель рекреаційного призначення // Підприємництво, Господарство і Право. – №10.- С. 55 - 56.

[7] М. Скляр Про особливості використання земель рекреаційного призначення // Підприємництво, Господарство і Право. – №10.- С. 56.

[8] М. Скляр Про особливості використання земель рекреаційного призначення // Підприємництво, Господарство і Право. – №10.- С. 57.