Раціональний зміст гегелівської діалектики

Реферат

з дисципліни “Філософія” на тему

“Раціональний зміст гегелівської діалектики"

Зміст

Вступ

1. Об'єктивно-ідеалістичний характер філософії Гегеля

2. Протиріччя між методом і системою у філософії Гегеля

Висновки

Список літератури

Вступ

Відмова від традицій метафізики, що відбулася в XVIII столітті, зруйнувала основу єдності всієї системи знання. У результаті відбувся поділ буття на світ природи й світ людини. Цей поділ послідовно здійснив Кант, основоположник німецького ідеалізму. Видним представником німецького ідеалізму був Гегель (1770-1831). Відправляючись від філософії Канта, він у той же час піддав перегляду його поняття трансцендентального суб'єкта, запропонувавши розглядати в якості такого історію людства в цілому. Гегель створив на об'єктивно-ідеалістичній основі систематичну теорію діалектики.

Гегель розробляв діалектику як філософську науку, що узагальнює всю історію пізнання й досліджує найбільш загальні закономірності розвитку об'єктивної дійсності. Особливо ж Гегель прагнув досліджувати й всебічно обґрунтувати найважливіші принципи діалектичного способу мислення, у корені протилежного метафізиці. Піддавши глибокій і ґрунтовній критиці метафізичний метод, Гегель сформулював, правда в ідеалістичній формі, закони й категорії діалектики.

Метою реферативної роботи є дослідження вчення Гегеля, аналіз раціонального змісту діалектики Гегеля.

Завдання, поставлені до написання роботи:

аналіз вчення Гегеля через призму філософії;

дослідження видатних праць вченого, їх характеристика;

обґрунтування висновків Гегеля про те чи інше явище;

аналіз протиріччя між методом і системою у філософії Гегеля.

Теоретичним підґрунтям стали праці таких вчених, як Ю. Білодід, В. Петрушенко В., Є. Подольська, А. Прохоров та інших, які вивчали аспекти філософського вчення Гегеля, його закони діалектики та раціональне зерно теорії. Тема достатньо вивчена у літературних джерелах.

1. Об'єктивно-ідеалістичний характер філософії Гегеля

Рис.1. Система філософії Гегеля

У своїх ранніх творах Гегель досліджуєхристиянство, античнірелігії. Нимбулинаписані "Народнарелігіяй християнство", "Життя Ісуса". Перший видатнийдобуток - "Феноменологія духу" - опубліковане в1807 р., ум. Єна. Будучи директоромгімназії, вінстворивсвою видатну працю - "Наука логіки" (1812-1816).

Виходячи з діалектичного положення проєдністьсутностій явища, Гегель відкинув кантівське твердження про непізнаваність "речі у собі"; у природі речей немає ніякихнепереборнихперешкоддля пізнання.

ГегельрізкокритикувавШеллінгазанедооцінкуролі логічного мислення й логіки взагалі, за інтуїтивізм, щов кінцевому підсумку привівШеллінгадовідвертогоірраціоналізму. Однак, будучи ідеалістом, Гегельнезмігпокритикувати основний ідеалістичний порок своїх найближчихпопередників: для нього, також як і дляіншихідеалістів, природає похідним від надприродного духу. СаметомуГегельне зміг вирішити тихвеликихдіалектичнихпроблем, якібули поставлені попередниками у власній філософії.

Він думав, що ні матерія, ні свідомістьлюдининеможуть розглядатися як первинне, тому що свідомість неможливологічно вивести з матерії, а матерія також невиведеназлюдського свідомості, щосамеповиннебутизрозумілоякрезультат попереднього розвитку абсолютної субстанціальної першооснови.

Мислення, за Гегелем - це нетількисуб'єктивна, людська діяльність, але й незалежна від людини об'єктивнасутність, першооснова, першоджерело всього існуючого.

Прагнучи послідовно провести принцип тотожності мислення і буття, Гегель розглядає мислення (абсолютну ідею) неяк нерухому, незміннупершооснову, а як безупинний процес, що розвивається, пізнання, що сходитьвідодногощаблядо іншого, більш високого.

Мисленнявпорівнянні з чуттєвими сприйняттями являє собою вищу форму пізнаннязовнішньогосвіту. Мине можемо чуттєво сприймати те, чоговженемає (минуле), те, чого ще немає (майбутнє). Чуттєвісприйняттябезпосередньо пов'язані з об'єктами, предметами, що впливають нанашіоргани почуттів; наука ж виявляє, відкриває явища, якихмине бачимо, не чуємо, не сприймаємо дотиком. Однак, якнівеликезначення мислення, якнібезмежні можливості теоретичного пізнання, мислення базується на даних почуттєвого досвіду йбез його неможливо.

Пізнання неєвиявленнятого, що існує поза нами, поза мисленням; це - виявлення, усвідомлення сенсу мислення, науки. Виходить, отже, щомислення інаукапізнаютьсвійвласнийсенсіпізнання виявляється самосвідомістю духу. В остаточному підсумку Гегельприходить до фантастичного висновку, щолюдськемисленняєлише одинізпроявівякогосьабсолютного,позалюдиною існуючого мислення - абсолютної ідеї, тобтоБога. Розумне, божественне, дійсне, необхіднезбігатися одне з одним. Звідси випливає один з найважливіших тез гегелівської філософії: вседійсне - розумно, все розумне - дійсне.

Отже, вихіднийпунктгегелівськоїфілософськоїсистеми - ідеалістичне ототожнення мислення йбуття, відомістьвсіх процесів до процесу мислення.

ОсновнічастинифілософськоїсистемиГегеля - логіка, філософія природи й філософіядуху, доякоїбезпосередньо примикають філософія права, філософія історії, естетика, філософія релігії, історія філософії. Логіка, як це випливає з вихідного положення гегелівської філософії становитьнайважливішучастинуйого системи, оскількитотожністьмисленняйбуттяозначає, що закони мислення, якими йзаймаєтьсялогіка, сутьсправжні закони буття: і природи, і людської історіїйпізнання. До Гегеля логікавважаласянаукоюпросуб'єктивні (людських) формахмислення. Незаперечуючинеобхідностітакийнаукової дисципліни, тобто формальної логіки, якнаукипроелементарний формахізаконахправильногомислення, Гегельставитьперед логічноюнаукоюзавданнядосліджуватинайбільшзагальні закономірності розвитку пізнання.

Свої логічні думкиГегельвиклавуроботах "Наука логіки", "Енциклопедіяфілософськихнаук" йв "Філософської пропедевтиці" (тут воно викладенопопулярно). Гегель розкиває погляди просутністьвсіхречей. Томувгегелівської "Науці логіки" крімзвичайнихдлялогікипитаньіпонять, суджень, умовиводів розглядаються такіпитання, якими формальналогіканіколинезаймалася: питанняпро закономірностяхсамоїдійсності,проперетворення кількіснихзмінуякісні,проспіввідношення філософських категорій і т.д.

Логіку Гегель підрозділяєнапоглядипробуття, сутність поняття. Початок усього - чисте ніщо, тому що воно євтеж час і чиста думка. У цьому випадку воно євтойжечасй ніщо, позбавленеяких-небудьвизначень. Буття й ніщо взаємопереходять друг у друга, відбувається становлення, у якому й буття й ніщозняті, тобтовониодночаснойскасовані, і збережені. У цьому процесі виявляються три основних моменти буття, його тріада: твердження (теза), запереченняцьоготвердження (антитезис) і,нарешті,запереченнязаперечення, зняття протилежностей (синтез). Отприкладтакогодіалектичного циклу, наведений Гегелем: "Брунька зникає, колирозпускається квітка, і можна було б сказати, що вонаспростовуєтьсяквіткою; точнотаксамозпоявоюплодаквітказізнаєтьсяпомилковим наявним квитком рослини, а в якості його істини замістьквітки виступає плід. Ці форми не тільки розрізняються між собою, але й витісняють один одного як несумісні. Однак їхня текуча природа робить їх у тойжечасмоментамиорганічноїєдності, в якому вони не тільки не суперечать один одному, але одинтак само необхідний, як й іншої; і тільки ця однакова необхідністьй становить життя цілого" [].

Основною формою мислення є поняття. ОскількиГегель абсолютизує мислення, віннеминучеобожнюєйпоняття. Воно є початокусякогожиттяіпредставляє собою нескінченну творчуформу, щоміститьусередині себе всю повноту всякого сенсу й служитьразомзтимйого джерелом. Виступаючи проти матеріалістичного думка про поняття як вищій формі відбиття об'єктивноїдійсності, Гегель ставить із ніг на голову дійсне відношення між мисленням й буттям: немислення, говоритьвін, відбиваєбуття, абуття являє собою втілення мислення, поняття, ідеї.

Поняття, поГегелю, перебуваютьубезперервномурусі, переходять, "переливаються" друг у друга, змінюються. розвиваються, перетворюютьсяусвоюпротилежність, виявляючивнутрішньо властиві ним протиріччя, які й становлять рушійнусилуїх розвитку.

Поняття як єдність загального, особливогойодиничногоодержує своєнеобхідневираженняврізнихвидахсуджень й умовиводів, які зображуютьсяГегелемяквиявленняй здійснення творчої моці властивої "поняттю" яквнутрішньої основі всіхтихпроцесів, якіспостерігаютьсявприродій суспільстві протягом всієї історії.

Поняття в Гегеля - це процестеоретичногомислення, зведений в абсолют. Активність мислення йвсієїсвідомої, доцільноїпрактичноїдіяльностілюдей, щоперетворить світ, ідеалістичновитлумачуєтьсяГегелемяктворчість, самопізнання "абсолютної ідеї", що виявляє в собі все те, що безпосередньо, на поверхні виступає як розвиток природий суспільства. Таким чином, визнаючи розвиток інамагаючисьдатийого картину, Гегельзображуєйогоякпроцеспізнання, "абсолютної ідеї, що здійснюється в лоні".

Головними формами природного буття "абсолютної ідеї" є механіка, фізика, органіка. Характеризуючимеханікові,Гегель розглядає простір, час, матерію, рух, всесвітнє тяжіння. Ідеалістичновитлумачуючиціосновніпоняття механіки, Гегель намагається логічно вивести матерію із часуй простору. При цьомувінвсе-такизмушенийвизнати, щоне існує порожнього, незаповнених часу й простору, із чого, всупереч його ідеалістичному твердженню, треба, щочасй простір являють собою форми існування матерії.

Рис. 2. Абсолютна ідея (за Гегелем)

Гегель також визнає, щоматеріяйрухневіддільні друг від друга. Але прицьомуматеріязалишаєтьсядляГегелялише зовнішньому, доступнимпочуттєвомусприйняттюпроявом, виявленням "абсолютноїідеї". Тайсамрухматерії зображується Гегелем не як зміна, що веде до розвитку, аяк просте переміщення в просторі, круговорот, повтореннятого, що існувало раніше.

В фізиці Гегель розглядає небесні тіла, світло, теплоту, хімізм, і т.п., намагаючись розкрити зв'язок міжцимипроцесами й показати, що всі вони утворять послідовний ієрархічний ряд виявлень. У цій частині натурфілософії Гегеля багато довільних допущень, необґрунтованихтверджень, щонаочно свідчать про нездатності ідеалізму науково узагальнитиданіприродознавства. Гегельвідкидав в основномувужевісформованев йогочас подання про хімічний процес як про взаємодіюатомів, він заперечував також і той факт, щоводаскладаєтьсязводню й кисню. Він також підходить до розумінню електрики як особою форми руху матерії.

Філософіїприроди - органіка - присвячена питанням геології, ботаніки й зоології. ТутГегельпрагне показати, щоперехідвіднеживогодоживогоєзавершення природного процесу: "Дух виходить у такий спосіб із природи". Це виходить, щоприродаєлишенижчийщабельвиявленняй самопізнання "абсолютної ідеї"; своє вище адекватне втілення "абсолютна ідея" одержує лише в людині, у розвиткусуспільства. Філософіяприроди Гегеля, незважаючи на окремі діалектичніздогади, що втримувалисявнійглибокі, досить далека від дійснодіалектичногорозумінняприродияк єдиного зв'язкового цілого, що змінюється, що розвивається наоснові внутрішньо властивих їй протиріч. Філософіядуху присвячена розгляду "абсолютної ідеї" на заключномуетапі її розвитку, коли вона, залишаючи природу, "повертається" досамої собі вякості "абсолютногодуху", тобто "абсолютноїідеї", що розвивається як самосвідомість людства на всьомупротязі всесвітньої історії. Уприроді, заГегелем, духовнийсенс перебуваєвпостійномуконфліктізобмеженоїйінертної матеріальною формою. Філософія духу Гегеляєідеалістичне думка про розвиток індивідуальної йсуспільноїсвідомості, про розумовомурозвиткулюдствавзагалі. Томуісторія людства, зведенадоісторіїйогодуховногорозвитку, виявляється в остаточному підсумку історією пізнання й самопізнання. Філософіядухускладаєтьсяздумкапросуб'єктивнийдух (антропологія, феноменологія, психологія), думка прооб'єктивний дусі (право, моральність, держава) і думка проабсолютний дусіяквищогощаблясамопізнання "абсолютноїідеї" (мистецтво, релігія, філософія).

2. Протиріччя між методом і системою у філософії Гегеля

Усякий розвиток протікає, відповідно до Гегеля, за певною схемою: твердження, заперечення цього твердження (антитезис) і, нарешті, заперечення заперечення, зняття протилежностей (синтез). У синтезі як би приміряться між собою теза й антитезис, з яких виникає новий якісний стан. Однак не слід думати, що в цьому третьому моменті повністю знищені два перших. Гегелівське зняття означає в такій же мері подолання, у якій і збереження тези й антитезису, але збереження в деякому вищому, що гармонізує єдності. Кожне поняття, а стало бути, і кожне явище в природі, суспільстві й духовному житті людини проходить, по Гегелю, такий потрійний цикл розвитку - твердження, заперечення й заперечення заперечення, або нового твердження, досягши якого весь процес відтворюється знову, але на більше високому рівні; і так доти, поки не буде отриманий вищий синтез. Як приклад діалектичного циклу Гегель приводив бруньку рослини: ”Брунька зникає, коли розпускається квітка, і можна було б сказати, що вона спростовується квіткою; точно так само з появою плода квітка зізнається помилковим наявним буттям рослини, а в якості його істини замість квітки виступає плід. Ці форми не тільки розрізняються між собою, але й витісняють один одного як несумісні. Однак їхня текуча природа робить їх у той же час моментами органічної єдності, у якому вони не тільки не суперечать один одному, але один так само необхідний, як й іншої; і тільки ця однакова необхідність і становить життя цілого".

Рис. 3. Протилежності (за Гегелем)

Гегель розробляв діалектику якфілософськунауку, що узагальнюєвсюісторію пізнання й досліджує найбільш загальнізакономірності розвиткуоб'єктивної дійсності. Особливо ж Гегель прагнув досліджувати й всебічно обґрунтувати найважливіші принципи діалектичного способу мислення, укореніпротилежногометафізиці. Піддавши глибокій і ґрунтовнійкритиціметафізичнийметод, Гегель сформулював, правда в ідеалістичній формі, закони й категорії діалектики.

Своєрідним введенням у гегелівську систему є ”Феноменологія духу” (1807), одна з найбільш складних і найбільш сенсовних робіт німецького філософа. У ній він ставить завдання подолання точки зору індивідуальної свідомості, для якого, по його твердженню, тільки й існує протилежність суб'єкта й об'єкта. Зняти цю протилежність можна лише шляхом поступального розвитку свідомості, у ході якого індивідуальна свідомість проходить весь той шлях, всі ті етапи, які пройшло людство протягом своєї історії. При цьому Гегель дає філософську інтерпретацію всього того багатства історичного знання яким володів сам. Тим самим Гегель пропонує як би сходи, піднімаючись по який кожна окрема людина прилучається до духовного досвіду, накопиченому людством, прилучається до всесвітньої культури й піднімається з погляду повсякденної свідомості до точки зору філософської. На вершині цих сходів будь-який індивід у стані, на думку Гегеля, подивитися на мир і на себе з погляду світової історії, що завершилася, ”світового духу”, для якого більше немає протилежності суб'єкта й об'єкта, ”свідомості" й ”предмета", а є абсолютна тотожність, тотожність мислення й буття.

Досягши абсолютної тотожності, філософія залишає точку зору повсякденної свідомості й тільки тепер попадає у свою справжню стихію - стихію чистого мислення, де, по Гегелю, всі визначення думки розгортаються з її самої. Це - сфера логіки, де протікає нічим суб'єктивно не замутнене життя поняття.

В ”Науці логіки” (1812-16) Гегель ставив своїм завданням показати саморух поняття. Він говорив, що треба зайняти таку позицію стосовно поняття, коли суб'єкт повністю усувається, не втручається в рух понять, його завдання - тільки спостерігати за поняттям, надавши йому самостійно здійснювати своє життя. При цьому спостерігач-філософ зауважує, що в кожного поняття є своя однобічність, у силу якої воно виявляється кінцевим й у якості такого з необхідністю знищує себе, переходячи у свою протилежність. При цьому істотно мати на увазі, що кожне з понять виявляється однобічним саме в тім відношенні, у якому й виявляється його сутність; точніше, його сутність й є ця сама однобічність. Звідси ясно, що в кожного поняття - своя однобічність, цілком конкретна; саме тому кожне поняття переходить не в усі інші поняття, а у своє інше. Це останнє знов-таки виявляє свою кінцівку, а тому переходить у свою протилежність, і так доти, поки не буде досягнутий вищий синтез, не буде знайдена ”абсолютна й повна істина, що мислить саме себе ідея".

Весь шлях саморуху поняття здійснюється діалектичним шляхом. Укладена в кожнім понятті ”заперечність”, що саме й становить його обмеженість, однобічність, виявляється пружиною саморозвитку цього поняття. Поки поняття не досягне вищого пункту - абсолютної ідеї, доти кожна із щаблів його розвитку дає тільки відносну, не повну істину.

Діалектичний метод Гегеля вступає в протиріччя з вимогою системи, що обов'язково повинна бути завершена, а це значить, що абсолютна істина повинна бути зрештою досягнута. Гегель розглядав свою систему як філософію, що вінчає собою розвиток усього людства, у якій досягнута абсолютна істина.

Висновки

Гегелівський діалектичний метод носив революційний характер, тоді як система Гегеля, що припускає досягнення абсолютної істини, виявилася консервативною.

Заслуга Гегеля полягає в тому, що вінрозвивдіалектичний метод розуміннясвіту. Гегельрозробивпитаннявзаємозв'язку, руху, розвиткуйперетвореннякількіснихзмінв якісні, питанняприродитеоретичногомислення,про логічних формах ікатегоріях, уякихздійснюєтьсяце теоретичне мислення.

Великий внесокзробленийГегелемурозумінніметодунауки. Метод, відповідно доГегеля, - ценесукупністьштучних прийомів винайдених людиною, вона є щось, що не залежитьвід предметадослідження. Метод - відбиттяреального зв'язку, руху, розвитку явищ об'єктивного світу.

Гегель показав, щопізнанняєісторичнийпроцес. Тому істина - ценеготовийрезультатпізнання, назавжди даний, вона постійно розвивається; логічніформи, уяких розвивається істина, мають об'єктивний характер.

Ним були написані “Народна релігія й християнство", “Життя Ісуса", “Феноменологія духу", “Наука логіки”

Вихіднийпунктгегелівськоїфілософськоїсистеми - ідеалістичне ототожнення мислення йбуття, відомістьвсіх процесів до процесу мислення.

Основні частини філософської системи Гегеля - логіка, філософія природи й філософія духу, до якої безпосередньо примикають філософія права, філософія історії, естетика, філософія релігії, історія філософії.

Вчення Гегеля має і певні недоліки:

панлогізм, тобто панування логічних конструкцій над усім і всіляким змістом реальності;

намагання підпорядкувати одиничне, індивідуальне загальному;

телеологізм, тобто розгляд історії як такої, що йде до завершення через виконання призначеної їй мети.

Список літератури

1. Білодід Ю.М. Філософія: український світоглядний акцент. - К., 2006. - 356 с.

2. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій.3-тє видання, перероблене і доповнене. - Львів, 2004. - 528 с.

3. Подольська Є.А. Філософія. - К., 2006. - 706 с.

4. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред.А.М. Прохоров. - 4-е изд. - М.: Сов. энциклопедия, 1986. - 621 с.

5. Гегель. Феноменологія духу. Переклад з німецької. - К.: Основи, 2004. - 548 с.

6. Самбор М. Теоретико-правові уявлення інтересу в "філософії права" Г. В.Ф. Гегеля // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 1. - С.51-55.