Корупція й організована злочинність проблема співвідношення

Корупція й організована злочинність:
проблема співвідношення

Корупція як соціальне явище пов’язана з багатьма соціальними процесами, у тому числі криміногенними. Насамперед, це стосується зв’язку корупції з організованою злочинністю.

Багато вчених схильні розглядати корупцію й організовану злочинність або як одне ціле, або як структурний елемент один одного. Так, О. Гуров вважає корупцію однією з обов’язкових ознак організованої злочинності. Під корупцією він розуміє не просто дачу чи одержання хабара за надання будь-якої послуги, а “... постійний зв’язок посадових осіб з організованими злочинцями” [1]. Такої ж думки дотримується О. Філімонов, зазначаючи, що в деяких випадках організована злочинність і корупція пов’язані настільки тісно, що це дає підстави вченим виділяти корупцію як одну із ознак організованої злочинності [2]. Л. Аркуша вважає, що використання корумпованих зв’язків є обов’язковим елементом в діяльності формувань, які спеціалізуються на вчиненні злочинів у сфері економіки [3]. Такої ж позиції дотримується О. Г. Кальман, який вважає, що організована злочинність у сфері економіки фактично не може існувати без підтримки і тісної взаємодії із владними структурами. На його думку, в українських умовах це, значною мірою, обумовлено потребою легалізації значних сум грошей, здобутих організованими злочинними угрупованнями у процесі своєї злочинної діяльності [4]. Неодмінним елементом організованої злочинності, однією з основних її ознак визнає корупцію Л. В. Багрій-Шахматов [5]. Подібну позицію займають також деякі західні фахівці. Визнаючи корупцію супутником організованої злочинності, вони розглядають її як засіб забезпечення кримінальним структурам “даху” за допомогою державних службовців, як форму взаємодії та зрощування політичної, економічної еліти зі злочинним світом [6].

Відзначаючи небезпечність тенденції проникнення представників організованої злочинності в органи державної влади і особливо зростання представників влади з організованою злочинністю, П. Д. Біленчук, С.Є. Єркенов та А. В. Кофанов констатують, що таким чином у нас розвивається процес – від грошей до влади і від влади до грошей, коли не лише злочинці можуть перетворюватися на владу, але й представники влади можуть ставати злочинцями [7].

Якщо ж характеризувати проникнення представників організованих злочинних груп до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, то слід зазначити, що воно переслідує такі цілі:

ухилення керівників та членів організованих злочинних угруповань від кримінальної відповідальності, у тому числі за допомогою депутатської недоторканності;

нейтралізацію слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів, що здійснюються правоохоронними органами щодо організованих злочинних угруповань чи окремих їх членів;

забезпечення “даху” для подальшої злочинної діяльності;

забезпечення можливостей для нарощування свого капіталу, отримання інших незаконних переваг тощо.

Проведеними працівниками внутрішньої безпеки УБОЗ УМВС України у Львівській області у середині 90-х років дослідженнями встановлено, що лише за матеріалами кримінальних справ кожна п’ята організована злочинна група мала підтримку серед представників владних структур, у тому числі правоохоронних органів. У сфері економіки – кожна друга група. У результаті анкетування 200 оперативних працівників встановлено, що 92% респондентів визнають реальну можливість проникнення злочинних елементів в органи внутрішніх справ. На особливу увагу заслуговує та обставина, що на запитання: “Чи вважаєте ви, що в злочинних угрупованнях є особи, які виконують розвідувальні й контрозвідувальні функції?” 96% респондентів відповіли “Так” і лише один відсоток – “Ні”, три відсотки – завагались відповісти на це запитання. з намаганням злочинних елементів увійти до неслужбового або протиправного контакту з працівниками ОВС зустрічались 69% опитаних, причому деякі багаторазово. Способами залучення працівників ОВС з метою отримання інформації та забезпечення своєї безпеки є: хабар (на це вказали 62% опитаних); пропозиції послуг (49%); шантаж (5%); вплив через родичів та знайомих (17%); вплив через керівників владних структур (11%); тиск через керівників правоохоронних органів (20%). Більше половини респондентів вказали на застосування злочинними елементами всієї сукупності різних методів [8].

Про органічний зв’язок корупції та організованої злочинності свідчить також той факт, що найвпливовіші міжнародні організації, формулюючи рекомендації підвищення ефективності боротьби з організованою злочинністю, особливу увагу приділяють боротьбі з корупцією. Так, ООН одним із стратегічних напрямів попередження організованої злочинності вважає дослідження проблем боротьби з коруп­цією. У прийнятих у 1990 р. VIII Конгресом ООН “Керівних принци­пах для попередження організованої злочинності і боротьби з нею” зазначено, що “... необхідною умовою розробки програм з попе­редження злочинності є дослідження проблем корупції, її причин, характеру, наслідків, взаємозв’язку з організованою злочинністю і заходів для боротьби з нею” [9].

У доповіді Генерального секретаря ООН – “Вплив організованої злочинної діяльності на суспільство загалом” – на ІІ сесії Комітету по попередженню злочинів і кримінальному правосуддю Економічної і соціальної ради ООН у квітні 1993 р. відзначалось, що корупція державних посадових осіб завжди була одним із засобів, яким надавали перевагу організовані злочинні угруповання, складовою частиною їх стратегії і тактики, якій віддавалась перевага перед застосуванням відкритого насильства. Гроші, які виплачуються у вигляді хабарів, вважаються босами організованої злочинності їх добрим інвестуванням, накладними витратами, виправданими з точки зору “справи”, оскільки це значно збільшує шанси на успіх і ймовірну безкарність, знижує або зводить нанівець небезпеку розкриття злочину з усіма втратами, до яких це може призвести [10].

У Рамковій Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти організованої злочинності від 21 липня 1997 року безпосередньо при визначенні поняття організованої злочинності вказується на те, що корупція є одним із трьох основних засобів (два інші – насильство і залякування), які дають можливість ватажкам організованої злочинності отримувати прибуток, контролювати території, зовнішні та внутрішні ринки, продовжувати свою злочинну діяльність і проникати в легальну економіку [11].

Досить точним слід визнати твердження про те, що звичайна злочинність наступає на суспільство, діючи проти його інститутів, у тому числі й держави, то організована злочинність у цьому наступі прагне спиратися на інститути держави й суспільства, використовувати їх у своїх цілях [12]. Це використання значною мірою здійснюється за допомогою встановлення й поширення корумпованих відносин.

Констатуючи тісний зв’язок корупції та організованої злочинності, на наш погляд, їх не можна розглядати як одне ціле або навіть як обов’язковий структурний елемент один одного (переважно корупцію як елемент організованої злочинності). Корупцію, як і організовану злочинність, можна розглядати і як самостійні соціальні явища. Корупція – це лише один із засобів, які використовує організована злочинність. Слід погодитись з тим, що факти отримання посадовою особою навіть численних хабарів за вчинення конкретних дій з використанням свого посадового становища самі по собі не дають підстав розглядати їх як прояви організованої злочинної діяльності [13]. Організована злочинна група чи організоване злочинне угруповання цілком можуть існувати і без корумпованих зв’язків [14]. Інша справа, що відсутність таких може суттєво ускладнити функціонування злочинних формувань і навіть унеможливити вчинення окремих злочинних діянь. Але це вже зовсім інший аспект, який свідчить про взаємний вплив, взаємозалежність цих явищ, їх переплетіння, про те, що вони живлять один одного, сприяють взаєморозвитку. Наявність корумпованих зв’язків для організованих злочинних формувань і зв’язок корумпованого чиновника з такими формуваннями – це оптимальна з точки зору досягнення злочинного результату і безпеки функціонування формула існування двох явищ, що розглядаються. Організована злочинність зацікавлена створити відповідні позиції у владних структурах для відстоювання в них своїх інтересів, забезпечення сприятливих умов для протиправної діяльності й уникнення від відповідальності, а корупція, у свою чергу, зацікавлена в можливостях організованих злочинних угруповань (фінансових, організаційних та ін.). Тому широке розповсюдження корупції неодмінно призводить до зростання організованої злочинності, а якісний і кількісний розвиток останньої неодмінно тягне за собою збільшення кількості корупційних проявів і підвищення небезпечності їх характеру. Можна сказати так: у своєму розвитку корупція й організована злочинність ідуть на зустріч одне одному і неодмінно зустрі­чаються на певному етапі свого розвитку, а зустрівшись, інтегрують свої зусилля, суттєво збільшуючи свій злочинний потенціал. Цей рух є вигідним для обох сторін. І далеко не завжди, як це інколи стверджується в літературі, ініціатива належить організованим злочинним угрупованням. Посадові особи органів державної влади, як свідчить практика, і самі досить часто вишукують контакти з кримінальними елементами, щоб дорожче продати свої послуги. За результатами деяких досліджень, в середині 80-х років на підкуп представників державних та правоохоронних органів витрачалося до третини кримінального капіталу, то наприкінці 80-х – до половини [15].

Проникнення організованої злочинності до влади сприяє утворенню олігархічних кланів, що, в свою чергу, є потужним імпульсом для тотального корумпування влади. Відстоюючи інтереси кланів, влада невідворотно стає корумпованою, злочинною [16]. Окремі політологи й фахівці в галузі юриспруденції схильні вважати, що, починаючи з першої половини 90-х років, в Україні існує декілька таких кланів, які мають певний влив на розвиток найбільш важливих соціальних процесів. Не маючи достатніх науково обгрунтованих даних, щоб підтвердити чи спростувати такі твердження, можна констатувати: організована злочинність за останні 5 – 8 років якісно змінилась. Ці зміни, на наш погляд, обумовлені двома основними моментами: 1) утвердженням все більш організованих форм злочинної діяльності; 2) набуттям організованою злочинністю рис реальної влади у державі. Останнє відбувається значною мірою за рахунок використання організованими злочинними структурами можливостей офіційної влади (через корумповані зв’язки) і легалізації своєї діяльності (у т. ч. через органи державної влади) [17].

Тісний зв’язок кримінальних угруповань з представниками влади, особливо у тих випадках, коли йдеться про функціонування організованих злочинних структур кланового типу, може мати й негативний вплив на функціонування таких структур. Наявність жорсткого зв’язку того чи іншого клану з представником влади, який забезпечує йому “дах” від діяльності правоохоронних структур чи ворогуючих кланів, робить такий клан уразливим і недовговічним. Справа в тому, що існування організованої злочинної структури у такому разі значною мірою залежить від перебування їх лідерів чи покровителів – посадових осіб – на ключових посадах в державних органах. У разі зміщення впливового чиновника структура поступово розпадається або ж вимушена терміново переорієнтовуватися на іншу посадову особу, яка в змозі забезпечити їй “дах” [18].

Дані, які наведені в літературі і характеризують процес зрощення організованих злочинних угруповань з представниками влади, не завжди відзначаються точними показниками. Так, за даними деяких дослідників (які базуються на оцінках керівників Служби безпеки України) у 1997 році 32% членів вітчизняних злочинних угруповань становили представники вищих владних установ, а 33% – керівники державних структур [19]. Достовірність таких даних викликає певний сумнів. За статистичними даними МВС України (форма 1-ОЗ), у 1997 році в Україні було виявлено (по закінченим розслідуванням кримінальних справ) 4393 особи, які вчинили злочини у складі організованих злочинних угруповань. Із них у складі корумпованих організованих злочинних груп злочини вчинили лише 246 осіб, тобто 5,5% від загальної кількості. При цьому не всі із 5,5% зазначених осіб – це корумповані представники владних структур. Так, за даними МВС України, у складі корумпованої організованої злочинної групи вчинили злочини лише 107 (2,4%) представників органів державної влади. Таким чином, наведені вище дані окремих дослідників щодо кількості представників вищих владних установ та керівників державних органів серед осіб, які вчинили злочини у складі організованих злочинних угруповань (65%), істотно відрізняються від даних статистики. Така розбіжність може свідчити з одного боку про те, що офіційна статистика не враховує значну частину фактів участі представників влади в організованій злочинній діяльності або масштабну фальсифікацію статистич­них даних, з іншого – про суттєву помилку результатів відповідних досліджень чи неточність у наданій керівниками правоохоронних органів інформації. На наш погляд, скоріш за все має місце другий момент, оскільки кількість представників влади, тим більше керівників, серед осіб, які вчинили злочини у складі організованих злочинних угруповань, об’єктивно не може бути більшою за кількість тих, хто не є представниками влади.

Це стосується також інформації щодо процесу зрощення корумпованої частини державного апарату з організованими злочинними угрупованнями, що діють у сфері економіки. За даними Служби безпеки України, 60% мафіозних кланів мають корумповані зв’язки в різних структурах влади та управління. У корумпованих взаємовідносинах перебуває близько 40% керівників підприємств і майже 90% керівників комерційних структур [20]. Такі дані, не дивлячись на наведені конкретні показники, не дають чіткої уяви про зазначений процес. Річ у тім, що не визначеним залишається таке поняття, як мафіозний “клан”. Отже, не зрозуміло, про яку саме категорію злочинних угруповань йдеться. Крім того, такі показники, як “40% керівників підприємств і майже 90% керівників комерційних структур” також не можуть бути точними, оскільки керівники комерційних структур можуть бути керівниками підприємств і навпаки.

Питання про співвідношення корупції і організованої злочинності є важливим не лише з теоретичної точки зору, воно також має прикладний характер. З’ясування аспекту, що розглядаємо, впливає на розуміння сутності як корупції, так і організованої злочинності, а отже і на визначення стратегії і тактики протидії їм, вироблення й реалізацію практичними працівниками правоохоронних органів заходів для виявлення та документування конкретних проявів корупції та протиправної діяльності членів організованих злочинних угруповань.

1. Див.: Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. – М., 1990. – С. 205, 215.

2. Див.: Филимонов О.В. Социально-правовой контроль – направление борьбы с коррупцией // Коррупция в России: состояние и проблемы: Материалы науч.-практ. конф. (26 марта 1996 г.) – М., 1996. – С. 36.

3. Див.: Аркуша Л. Коррупция – элемент организованной преступной деятельности // Юрид. весник. – 2000. – № 2. – С. 118 –121.

4. Див.: Кальман О. Взаємозв’язок організованої злочинності та корупції у сфері економіки // Вісник Академії правових наук. – Х., 1997. – № 4. – С. 188 –190.

5. Див.: Багрій-Шахматов Л.В. Організована злочинність і корупція // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. – № 2, – С. 3; Багрий-Шахматов Л.В. Соотношение коррупции, рэкета и организованной преступности // Юрид. освіта і правова держава: Зб. наук.пр. – О., 1997. – С. 196 – 206.

6. Див.: Бровкін В. Проблеми боротьби з організованою злочинністю в державах з перехідною економікою // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (по матеріалах Харківської та Полтавської областей). – Х., 1999. – С. 22 –23.

7. Див.: Биленчук П.Д., Еркенов С.Е., Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация. – К.: Атика, 1999. – С. 31.

8. Див.: Василькевич Я. Особливості застосування методів оперативно-розшукової діяльності для запобігання втягування працівників органів внутрішніх справ у здійснення злочинів у галузі економіки // Матеріали наук.-практ. конф. “Організаційно-правові проблеми економічної безпеки України та кадрове забезпечення їх вирішення” (20 ‑21 червня 1995 р.). – Л.: Край, 1995. – С.55 –58.

9. Сборник стандартов и норм Организации Объединенных Наций в области предупреждения преступности и уголовного правосудия. – Нью-Йорк, 1992. – С. 62.

10. Див.: Основы борьбы с организованной преступностью / Под ред. В.С. Овчинского, В.Е. Эминова, Н.П. Яблокова. – М., 1996. – С. 16.

11. Див.: Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію // Упоряд. М.І. Камлик, Є.В. Невмержицький, Л.М. Доля та ін. / – за ред. Б.В. Романюка та М.І. Камлика. – К.: Школяр, 1999. – С. 70.

12. Див.: Криминология. Учебник для юридических вузов / Под. ред. А.И. Долговой. – М.: ИНФРА М – НОРМА, 1997. – С. 94.

13. Див.:Организованная преступность / Под ред. А.И. Долговой, С.В. Дьякова. – М.: Юрид. лит., 1989. – С. 61.

14. Див.: Зубов Ю. Щодо зв’язку між організованою злочинністю та корупцією // Підприємництво, господарство і право. – 2000. - № 12. – С. 70 ‑74.

15. Див.: Белая книга российских спецслужб. – М.: ИИА “Обозреватель”, 1995. – С. 49-50; Кальман О. Взаємозв’язок організованої злочинності та корупції у сфері економіки // Вісник Академії правових наук. – Х., 1997. – № 4. – С. 188 – 190.

16. Див.: Мороз О.О. Про Землю, Конституцію, і не тільки… // Товариш, –2000. – С. 12.

17. Див.: Мельник М. Корупція і організована злочинність як чинники, що реально загрожують національній безпеці України // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – Вип. 1. Економічна безпека України. – 1995. – С. 10 –13.

18. Див.: Одеса: кінець клановому переділу? // Професіонал. – 1998. – С. 18 –24.

19. Див.: Сікора І.В. Національні інтереси України та лобістські технології бізнесу. – К.: Охорона праці, 2000. С. 92.

20. Див.: Камлик М.І., Гега П.Т., Білецький В.О. Про прояви організованої злочинності у виробничій та управлінській сферах економіки // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2000. – № 1. – С. 23 –24.