Релігійно-політичне значення I-III Хрестових походів

Зміст

Вступ

1. Причини та наслідки першого Хрестового походу

2. Другий Хрестовий похід та його результати

3. Захоплення Єрусалима та третій Похід

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Європейське середньовіччя сколихнули хрестові походи - серія військових походів західноєвропейських лицарів, спрямованих проти "невірних" (мусульман, язичників, православних держав і різних єретичних рухів). Метою перших хрестових походів було звільнення Палестини від турків-сельджуків, однак пізніше хрестові походи велися й заради навернення до християнства язичників Прибалтики, придушення єретичних і антиклерикальних плинів у Європі (катари, гусити і т.д. ) або рішення політичних завдань Пап.

Назва "хрестоносці" з'явилося тому, що учасники хрестових походів нашивали собі на одяг хрести. Вважалося, що учасники походу одержать прощення гріхів, тому в походи відправлялися не тільки лицарі, але й прості жителі, і навіть діти (мав місце так званий хрестовий похід дітей).

Перший хрестовий похід почався незабаром після жагучої проповіді Папи Урбана ІІ (прибл. 1035-1099), що відбулася у французькому місті Клермоне в листопаді 1095 року. Незадовго до цього візантійський імператор Олексій І Комнін звернувся до Урбану із проханням допомогти відбити напад войовничих турків-сельджуків (названих так за ім'ям свого вождя Сельджука). Сприйнявши навалу мусульман-турків як погрозу християнству, Папа Римський погодився допомогти імператорові, а також поставив мету відвоювати в сельджуків Святу землю. Араби, яким Палестина належала до цього, терпимо ставилися до християнської віри та дозволяли християнам безперешкодно відвідувати Палестину, однак турки були більше нетерпимими. Таким чином, Урбан побоювався, що, якщо Палестину не відвоювати в мусульман, християни повністю втратять доступ до своїх святинь.

Надалі Єрусалим і Свята Землю були захоплені мусульманами і хрестовими походами розпочинали для їхнього звільнення. Останній (дев'ятий) хрестовий похід у первісному значенні відбувся в 1271-1272 роках. Останні походи, які також називалися хрестовими, мали місце аж в XV столітті й були спрямовані проти гуситів та турок-османів.

Актуальність даної роботи полягає у тому, що хрестові Походи не залишилися без важливих наслідків для всієї Європи. Несприятливим їхнім результатом було ослаблення східної імперії, що віддало її у владу турків, а також загибель незліченної кількості людей, запозичення хрестоносцями до Західної Європи жорстоких східних покарань і грубих марновірств, переслідування євреїв і т.п. Але набагато значніше були наслідки, корисні для Європи. Для Сходу та ісламу хрестові Походи далеко не мали того значення, яке належить їм в історії Європи: вони змінили багато чого в культурі народів, в державному й суспільному ладі. Хрестові Походи безсумнівно вплинули на політичний та суспільний устрій Західної Європи: вони сприяли падінню в ній середньовічних форм господарювання та управління.

1. Причини та наслідки першого Хрестового походу

В кін. Х – поч. ХІ ст. Єрусалим – Свята земля для християн, місце Гробу Господнього, опинився під впливом турків-сельджуків. Внаслідок чого в Європі розпочалася пропаганда проти мусульманського Сходу.

В той самий час, в католицькій Європі панує та квітне папоцезаризм – світська влада залежна від духовної, Папа Римський – ключова фігура Європейської політики.

Тож 1095 р. Папа Урбан ІІ ініціював «визволення Святої землі» на з’їзді духовенства у П’яченці, в Італії та у Клермоні, у Франції. Особливо важливим був Клермонський з’їзд, що відбувся у листопаді 1095 р., оскільки на ньому зібралося не лише духовенство, а й рицарство та простий люд. Саме тут Папа сформував ідею Хрестового походу, призначив дату збору хрестоносців на 15 серпня 1096 р. Папа пообіцяв учасникам походу прощення гріхів, а тим, хто загине у боротьбі за Святу землю, місце у Раю. Також, на час походу, хрестоносці звільнялись від сплати податків, а їх майно буде під захистом Церкви.

Головними причинами, що активували населення, штовхали на Хрестовий похід, були:

1. Релігійний запал та бажання отримати вічне спасіння.

2. Багатства, які учасники походів мали на меті отримати в Єрусалимі.

Хоча, звісно, кожна організація, кожна верства населення сприймала похід заради своїх цілей:

1. Католицька Церква мала на меті поширити свій вплив на Сході, на території Східної Римської імперії.

2. Світські феодали прагнули, окрім прощення гріхів, отримати суспільний престиж та багатства.

3. Купецтво італійських міст прагнуло розширити свій вплив у левантійській торгівлі.

4. Середнє та дрібне рицарство мало на меті підвищити свій соціальний статус, здобути славу та поліпшити своє матеріальне становище.

5. Бідне ж населення прагнуло вирватися із тенетів бідності, жебракування та голоду.

Перший Хрестовий похід.На заклики Папи Урбана ІІ передусім відгукнулася міська біднота та селяни Франції, Італії, Німеччини. Саме вони, першими, під проводом рицаря Вальтера Неімущого (Голяка) та монаха Петра Пустельника, практично без зброї, харчів пішли у похід вздовж Рейну та Дунаю до Константинополя. Проте неорганізоване військо, більш подібне до ватаги, по дорозі до Святої землі грабувало мирне населення міст та сіл.

Коли ця хвиля хрестоносців дісталася Константинополя, василевс Алексій І Комнін перевів їх через Босфор до Малої Азії, де турки, заманивши їх у засідку, більшість вбили. Винятком були ті, хто здався у полон та приєднався до ісламської традиції та віри. Серед тих, кому зберегли життя був і Петро Пустельник разом зі своїм оточенням. Отже, перша спроба Першого Хрестового походу була невдалою. І, окрім маси непідготовлених людей, що загинули та подальшого досвіду, результатів походу не було.

Влітку 1096 р. у справжній Перший Хрестовий похід вирушило військо західноєвропейських рицарів, значно краще спроряджене та озброєне, ніж попереднє. Кожного сеньйора супроводжували озброєні васали : лучники, арбалетники, піші та кінні зброєносці. Також у супроводі були священики та лікарі. Переважну більшість складали французькі, фландрійські, норманські рицарі. Провідниками хрестоносців були Готфрід Буйонський, його брат Балдуїн, Роберт Фландрій, Раймунд із Тулузи.

Головним досягненням походу було створення Єрусалимського королівства. Що мав феодальний лад подібний до західно європейських держав. Король був верховним сеньйором, та мав обмежену владу. Майже незалежними від Єрусалиму були держави, засновані окремими князями : князівство Антіохії, графства Едесси і Тріполі. Великі права мав єрусалимський патріарх та піддане йому духовенство.

Населення держави було дуже мішаним : євреї, раби, турки, суріяни (сирійські християни), греки. Така строкатість сприяла міжетнічним конфліктам.

Наслідком Першого Хрестового походу було розчарування населення та втрату колишнього релігійного запалу.

Проте пропаганда розпалювала міжконфесійну ненависть між християнами та мусульманами.

2. Другий Хрестовий похід та його результати

Другий хрестовий похід відбувся у 1147-1149 роках. Одним з головних ініціаторів цього хрестового походу був один з реакційних діячів католицької церкви аббат Бернар Клервонський, який закликав до походу «гарячими промовами». Похід очолили французький король Людовік VII та німецький Конрад III. Але цей похід зазнав цілковитої поразки. Німецькі хрестоносці були розбиті сельджуками в Малій Азії. Французькі війська намагались взяти Дамаск, але не досягли своєї мети і повернулись в Європу.

В середині XII ст. між західноєвропейськими державами, а також між ними і Візантією суперечки стали ще більше наростати. Це і стало причиною невдалого хрестового походу.

Почалося все з захоплення турками у 1144 році Едесу. Не дивлячись на силу духовно-рицарських орденів це викликало занепокоєння у країн заходу, які вбачали небезпеку з боку турків, яка загрожувала Єрусалимському королівству. Єрусалимський король звернувся до папи з прохання допомогти у боротьбі з турками. Тоді папа Євгеній III оголосив другий хрестовий похід, в якому і взяли участь французький та німецький королі. Як вже було згадано, активною пропагандою займався чернець Бернар з Клерво, що спонукало до активних дій лицарів та народ.

Першим в похід вирішив Конрад III, військо якого знищувало все на своєму шляху: Угорщину і візантійські землі. А у Малій Азії військо Конрада зустрілось під Дорілеумом з турками. Голод примусив їх відступати на Нікею. По дорозі турки знищили німецьке військо.

Людовік VII зі своїм військом йшли тим самим шляхом і теж зазнало невдачі від турків у Малій Азії, що було викликане голодом, хвороб і ворожнечею місцевого населення. Людовік VII відправив частину війська морем до Сирії і разом з Конрадом намагався здобути Дамаск, який зайняли турки. Але непорозуміння між хрестоносцями похід не вдався і обидва королі у 1149 році повернулися додому.

Отже, другий хрестовий похід закінчився невдачею. І це не зважаючи на значні військові сили, але непорозуміння між західними країнами вплинуло на такий хід подій. Цей хрестовий похід не допоміг Єрусалимському королівству, а в другій половині XIIст. його справи погіршилися – у 1187 році Єрусалим захопили турки.

3. Захоплення Єрусалима та третій Похід

Третій хрестовий похідбуло організовано після об’єднання мусульман під проводом султана Салах-ад-дина в державу, що простяглася від Багдада до Єгипту, і 1187 р. захопили Єрусалим. Саладин(1171-1193 рр.) розбивши християн, захопив Єрусалим та встановив контроль над усією Святою Землею(за вийнятком декількох прибережних міст).

Звістка про захоплення Єрусалима дійшла до Риму восени, ставши потрясінням для Європи. Невдовзі помирає Папа Урбан III. По одержанні трагічної звістки з Обетованної, на допомогу хрестоносцям король Сицилії Вільям II негайно відправляє флот. Вчасне прибуття допомоги допомагає врятувати Тріполі та Тир. Незважаючи на те, що в цей час Англія і Франція знаходяться у стані війни, та складна ситуація змушує їх почати переговори про перемир’я. Так, у січні 1188 р. королі Генріх II і Філіп II погоджуються на спільні дії в обороні Святої Землі. На фінансування війни у Франції та Англії встанов-люється спеціальний податок. Незабаром після смерті Генріха II королівський престол Англії займає Річард I, який вже 1190 р. відбуває на Священну війну з мусульманами.

Учасниками Третього хрестового походу стали війська: імператора Священ-ної Римської імперії Фрідріха I Барбаросси (1152-1190 рр.), французь-кого короля Филипа II Августа (1180-1223 рр.), англійського короля Річарда I(Левове Серце)(1189-1199 рр.).

Першою армією що відбула до Палестини стали війська Фрідріха. Шлях його величезної дружини пролягав вниз по Дунаю через Балкани до Константинополя. Намагання візантійського імператора(за таємною згодою з Саладином) затримати війська римського імператора особливого успіху не мали і навесні 1189 р. Барбаросса переправився в Малу Азію. Німці успішно просувались веутрішніми районами Малої Азії(турки уникали прямих сутичок з такою великою армією):18 травня було захоплено Іконію. Та вже 10 червня при переправі хрестоносців через річку Салеф 70-річний Фрідріх тоне. Дорога через Сирію завдала хрестоносцям величезних втрат, армія почала розпадатися. Остаточно армія впала після смерті Фрідріхового сина, герцога Швабії, 20 січня 1191 р. Смерть Фрідріха Барбаросси поклала край німецькому лідерству в третьому хрестовому поході.

Французи й англійці зібралися в липні 1190 р. у Везелі, звідки Людовік III вирушив у похід на п’ятдесят років раніше. Вони просувались разом до Ліона, але звідти французи подалися в Геную, у той час як англійці – до Марселя. Обидва королі Мессіни в Сицилії у вересні. Тут вони зазимували. Филип відплив 30 березня, Річард – 10 квітня 1191 р.

Филип приплив прямо до Тира. Флот же Річарда через шторм пристав спочатку до о. Крит, а потім – до Родосу. На Родосі Річард одружився на принцесі Наварри Беренгарії. Він завоював Кіпр і зробив його частиною латинської цивілізації. Кіпр залишався латинським ще довго після втрати Сирії й Палестини.

Король Філіп, прибувши до Тира приєднався до свого кузена, єруса-лимського короля, в облозі Акри. 8 червня туди прибув Річард. Він узяв на себе фактичне команду-вання облогою. Саладин знаходився поблизу й напав на християн з тилу. 11 липня місто капітулювало, погодившись на викуп у 200 000 золотих, 2000 заручників і навер-нення на християнство західного обряду. Латиняни прийняти капітуляцію.

Після захоплення Акри починаються міжусоьиці в тоборі переможців. Герцог Австрійський Леопольд вимагав рівної честі для німецького прапора, бо він представляв німецького короля Генріха 6. Вдалося досягти згоди що Гай визнається королем Єрусалима, але престол успадкують спадкоємці Конрада й Ізабелли.

Річард звинуватив Саладіна в порушенні умов угоди й стратив 2700 заручників. серед них жінок і дітей. 22 серпня Річард залишив Акру і вирушив до Єрусалима. Він завдав зерйозної поразки Саладинові в битві при Яффі (серпень 1192 р.), але Єрусалима Повернути не вдалося. Було натомість досягнуто домовленості про безперешкодні відвідини прочанами Єрусалима, Вифлеєма, Назарета й інших місцевостей Святої Землі. Єрусалимський корось перенісся в Акру, а потім на Кіпр, де королівство хрестоносців існувало до другої половини 15ст.

Результати Третього хрестового походу були неоднозначно сприйняті християнами Європи. Хрестоносців звинувачували в переслідуванні власних корисливих інтересів, до того ж головна святиня – Єрусалим – залишився за турками.

Висновок

Хрестові Походи на Сході проти мусульман тяглися безупинно два сторіччя, до самого кінця XІІІ ст. Їх можна розглядати як одну з найважливіших стадій тієї боротьби між Європою й Азією, що почалася ще в стародавності й не скінчена дотепер. Вони стоять поряд з такими фактами, як греко-перські війни, завоювання Олександра Македонського на Сході, навала на Європу арабів і потім османських турків. Хрестові Походи не були випадкові: вони були неминучі, як обумовлена духом часу форма зіткнення двох різних світів, не розділених природними перешкодами. Результати цього зіткнення виявилися надзвичайно важливими для Європи: в історії європейської цивілізації хрестові Походи створили епоху. Протилежність між двома світами, азіатським та європейським, що жваво відчувалася й раніше, особливо загострилася з тих пор, як поява ісламу створило різку релігійну протилежність між Європою і Сходом. Зіткнення обох культур стало неминучим, тим більше, що як християнство, так і іслам однаково вважали себе покликаними до панування в усьому світі. Швидкі успіхи ісламу в першому сторіччі його існування загрожували серйозною небезпекою європейської християнської цивілізації: араби завоювали Сирію, Палестину, Єгипет, північну Африку, Іспанію. Початок VІІІ сторіччя був для Європи критичним моментом: на Сході араби завоювали Малу Азію та загрожували Константинополю, а на Заході намагалися проникнути за Піренеї. Перемоги Лева Ісаврійця та Карла Мартелла врятували Європу від безпосередньої небезпеки, а подальше поширення ісламу було зупинено незабаром політичним розладом, що почався у мусульманському світі, що був доти страшний саме своєю єдністю. Халіфат роздрібнився на частині, що ворогували одна з одною. Але приводи для подальших зіткнень збереглися, залишаючи на собі сліди філософії хрестоносців.

Який вплив зробили Хрестові походи на Західну Європу? Цілі Хрестових походів не були досягнуті. Святу землю вдалося завоювати, однак у руках християн вона залишалася недовго. І хоча країни Західної Європи об'єдналися із християнами Східної (Візантією) у боротьбі проти турків, зближення так і не відбулося, тому держави Західної Європи досить спокійно поставилися до падіння Константинополя в 1453 році. Проте Хрестові походи зробили помітний вплив на економіку Європи: були прокладені нові торговельні шляхи, відкриті нові ринки, а також удосконалилося кораблебудування. Із численних боїв монархії Західної Європи вийшли більш сильними, ніж до початку хрестових походів в 1095 році.

Список використаної літератури

1. Архієпископ Ігор Ісіченко. Загальна церковна історія. – Х., 2001. – С. 316-318

2. История средних веков (в двух томах). ТI. Учебник. – М.: Высш. школа, 1977. – С. 208

3. История средних веков. В 2 т. – М.: Высш. шк., 1990. – С. 220

4. Крижановська О.О., Крижановський О. П. Історія середніх віків. – К.: Либідь, 2004. – С. 283-293

5. Крип’якевич І. Всесвітня історія. У трьох книгах. Книга 2. – К.: Либідь, 1995. – С. 100-104

6. Лінч Джозеф Г. Середньовічна церква. Коротка історія. – К., 1994. – С. 215-217

7. Норман Дейвіс. Європа: Історія. – К., 2000. – С. 363-397