Поняття правового регулювання

Реферат

Теорія держави і права

На тему:

Поняття правового регулювання

ЗМІСТ

1. Правова поведінка і юридична відповідальність.

2. Сутність правового регулювання.

3. Порівняльне правознавство.

Список літератури

1. Правова поведінка і юридична відповідальність

Правова поведінка – це соціально значима усвідомлена поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що регулюється нормами права і має юридичні наслідки.

Правова поведінка має ряд ознак:

I. Загальні ознаки правової поведінки.

1. Соціальна значимість – у силу своєї соціальної значимості всякий людський вчинок породжує реакцію тих, хто знаходиться навколо людини: схвалення або осуд.

2. Психологізм, суб'єктивність – залежно від співвідношення своїх дій із наявними нормами, суб'єкт приймає рішення, що визначає напрямок і інтенсивність поведінки.

II. Юридичні ознаки правової поведінки.

1. Правова регламентація – як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти поведінки відображаються в правових розпорядженнях.

2. Підконтрольність політичних партій державі в особі правозастосувальних і правоохоронних органів (не можеш – навчимо, не хочеш – змусимо).

3. Наявність юридичних наслідків як позитивного, так і негативного характеру.

Види правової поведінки:

1. Правомірна поведінка.

2. Правопорушення.

3. Зловживання правом.

4. Об'єктивно-протиправне діяння.

Зловживання правом – вживання права на зло в тих випадках, коли управомочений суб'єкт володіє суб'єктивним правом, діє в його межах, але наносить якийсь збиток правам інших осіб або суспільству в цілому.

Ознаки зловживання правом:

1. Наявність у особи суб'єктивних прав.

2. Діяльність по реалізації цих прав.

3. Використання прав у протиріччя їхньому соціальному призначенню або заподіяння цим збитку суспільним або особистим інтересам.

4. Відсутність порушення конкретних юридичних заборон або обов'язків.

5. Встановлення факту зловживання компетентним правозастосовним органом.

6. Настання юридичних наслідків.

Об'єктивно-протиправне діяння – дія або бездіяльність, що порушує норму права, але не тягне юридичної відповідальності.

Види об'єктивно-протиправного діяння:

1. Протиправне діяння недієздатної особи (наприклад, малолітньої).

2. Безвинне діяння (наприклад, діяння психічно хворої людини).

Правопорушення – це суспільно шкідливе винне діяння (дія або бездіяльність) дієздатного суб'єкта, що суперечить вимогам правових норм.

Ознаки правопорушення:

1. Акт поведінки виражається в дії або в бездіяльності.

2. Тільки вольові діяння, тобто залежать від волі і свідомості учасників, здійснюються ними добровільно.

3. Індивід усвідомлює, що діє протиправно, діє винно.

4. Ця дія або бездіяльність протиправна, тобто порушуюча вимоги норм права.

5. Воно завжди соціально негативне, суспільно шкідливе.

Класифікація.

I. Злочини – суспільно небезпечні діяння, карні в кримінальному порядку.

II. Проступки .

1. Адміністративні правопорушення (адміністративні проступки) – протиправне винне діяння, що посягає на певну категорію відносин і за яке законодавством передбачається адміністративна відповідальність.

2. Цивільно-правові делікти (цивільно-правові проступки) – протиправні діяння, що наносять шкоду урегульованим нормами цивільного права майновим і зв'язаним із ними особистим немайновим відносинам.

3. Дисциплінарні проступки – протиправне винне невиконання робітником або службовцем своїх трудових або службових обов'язків, яке порушує правила внутрішнього трудового розпорядку.

Юридичний склад правопорушення. Сукупність ознак правопорушення в єдності його об'єктивної та суб'єктивної сторони, необхідних і достатніх для покладання юридичної відповідальності на суб'єкта, визначається як склад правопорушення.

Він містить у собі наступні елементи:

I. Суб'єкт правопорушення – деліктоздатна фізична особа або організація.

II. Об'єкт правопорушення – ті суспільні відносини, що порушуються при правопорушенні.

III. Об'єктивна сторона правопорушення – зовнішній вираз правопорушення. Зовні правопорушення виражається у формі:

1. Матеріального складу – правопорушення є скоєним, якщо в наявності є протиправне діяння, його соціально негативні наслідки і причинно-слідчий зв'язок між ними.

2. Формального складу – правопорушення є скоєним, якщо в наявності є хоча б протиправне діяння, навіть якщо немає наслідків цього діяння.

IV. Суб'єктивна сторона правопорушення – вина, мотив і мета.

Мотив – спонукальні причини, що підштовхнули правопорушника до вчинення правопорушення.

Мета – той результат, що бажав досягти правопорушник при скоєнні правопорушення.

Вина – психічне ставлення особи до скоєного нею правопорушення.

Вона виражається у формі умислу і необережності.

Умисел буває двох типів:

1. Прямий – особа усвідомлює факт свого діяння, передбачає настання соціально-негативних наслідків свого діяння і бажає їхнього настання.

2. Непрямий – особа усвідомлює факт свого діяння, передбачає настання соціально-негативних наслідків свого діяння і свідомо припускає їх настання або ставиться до них байдуже.

Необережність буває також двох типів:

1. Самовпевненість – особа усвідомить факт свого діяння, передбачає настання соціально-негативних наслідків свого діяння, але самовпевнено розраховує на їхнє запобігання.

2. Недбалість – особа усвідомить факт свого діяння, але не передбачає соціально-негативних наслідків, хоча повинна і могла їх передбачати.

Без наявності хоча б одного елемента складу правопорушення, немає самого правопорушення.

Правомірна поведінка – це масова за масштабами соціально корисна усвідомлена поведінка людей і організацій, що відповідає правовим нормам і гарантована державою.

Ознаки правомірної поведінки:

1. Відповідає вимогам правових норм.

2. Воно зазвичай соціально корисна.

Класифікація:

I. За юридичним закріпленням.

1. Об'єктивно-необхідна.

2. Бажана для суспільства.

3. Соціально припустима.

II. За об'єктивною стороною.

1. Активна – активна дія.

2. Пасивна – бездіяльність.

III. За суб'єктом.

1. Індивідуальна. Правомірна поведінка одного.

2. Групова. Правомірна поведінки групи людей.

IV. За формою реалізації норм права.

1. Дотримання. Мається на увазі дотримання заборон.

2. Використання. Мається на увазі використання суб’єктивних прав.

3. Виконання. Мається на увазі виконання обов’язку.

V. За суб'єктивною стороною.

1. Соціально-активна. Характеризується прагненням принести користь суспільству.

2. Законослухняна. Характеризується свідомим підпорядкуванням закону.

3. Конформістська. Правомірна поведінка, що витікає з прагнення робити як усі.

4. Марґінальна. Правомірну поведінку викликає страх перед покаранням.

5. Звична. Правомірна поведінка, що стала звичною у силу багатократного повторення.

Юридична відповідальність – це застосування до правопорушників (фізичних та юридичних осіб) передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою.

Ознаки юридичної відповідальності:

1. Юридична відповідальність передбачає державний примус.

2. Кількісні показники. Це означає, що юридична відповідальність – це не примус «взагалі», а певна «міра» такого примусу, чітко обкреслений його об'єм.

3. Наявність фактичної підстави.

4. Відповідальність тягне за собою негативні наслідки (позбавлення) для правопорушника.

5. Характер і об'єм позбавлень встановлюється в санкції юридичної норми.

6. Покладання позбавлень, застосування державно-примусових мір здійснюється в ході правозастосувальної діяльності компетентним державним органом у строго визначеному законом порядку і формах.

Принципи юридичної відповідальності:

I. Законність – вимога суворої і неухильної реалізації правових розпоряджень.

II. Справедливість – складається з вимог:

1. Не можна призначати кримінальне покарання за проступки.

2. Закон, що установлює відповідальність або підсилює її, не має зворотної сили.

3. Якщо шкода, заподіяний правопорушенням, має зворотний характер, юридична відповідальність повинна забезпечувати його надолуження.

4. За одне правопорушення можливо лише одне покарання.

5. Відповідальність несе той, хто зробив правопорушення.

6. Вид і міра покарання залежить від “ваги” правопорушення.

III. Незворотність настання – неминучість настання юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

IV. Доцільність – неприпустимо звільнення правопорушника від юридичної відповідальності без законних підстав.

V. Індивідуалізація покарання – відповідальність за скоєне правопорушення винний повинен нести сам.

VI. Відповідальність за вину – відповідальність може наступати лише при наявності вини правопорушника.

VII. Неприпустимість подвоєння відповідальності – неприпустимість поєднання двох і більш видів юридичної відповідальності за одне правопорушення.

Види юридичної відповідальності в Україні:

1. Кримінальна відповідальність – настає за вироком суду на підставі Кримінально-процесуального Кодексу за скоєння злочину. Поширені види покарання: позбавлення волі, виправні роботи, штраф тощо.

2. Адміністративна відповідальність – настає за постановою адміністративних органів на підставі Кодексу про адміністративні правопорушення за вчинення адміністративних проступків. Поширений вид покарання – штраф. Можливий адміністративний арешт терміном до 15 діб включно.

3. Цивільно-правова відповідальність – настає за рішенням суду на підставі Цивільно-процесуального Кодексу за скоєння цивільно-правових деліктів. Поширені види покарання – пеня (штраф, неустойка), відшкодування шкоди. Може бути надолуження збитків.

4. Дисциплінарна відповідальність – настає на підставі наказу адміністрації підприємства відповідно до Кодексу Законів про Працю за скоєння дисциплінарного проступку. Поширені види покарання: догана і звільнення.

5. Матеріальна відповідальність – настає на підставі наказу адміністрації підприємства згідно з Кодексом Законів про Працю за заподіяння матеріального збитку підприємству. Поширений вид покарання – грошове стягнення. Матеріальна відповідальність може бути підвищеною, повною й обмеженою.

2. Сутність правового регулювання

Механізм правового регулювання – це система юридичних засобів, організованих найбільш послідовним способом з метою подолання перешкод, що стають на шляху задоволення інтересів суб'єктів права.

Стадії правового регулювання:

1. Видання норми права (регламентація суспільних відносин).

2. Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

3. Реалізація суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Елементи механізму правового регулювання: норма права, юридичний факт, правовідносини, акти реалізації права, акти застосування права, акти офіційного тлумачення, нормативно-правові акти та інші правові засоби.

Правові засоби – це правові явища, що виражаються в інструментах (установленнях) і діяннях (технологіях), за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей.

Ознаки правових засобів:

1. Вони є узагальнюючими юридичними способами забезпечення інтересів суб'єктів права, досягнення поставлених цілей.

2. Відображають інформаційно-енергетичні якості і ресурси права, що додає їм особливу юридичну чинність, спрямовану на те, щоб подолати перешкоди, які стоять на шляху задоволення інтересів учасників правовідносин.

3. Поєднуючись певним чином, виступають основними елементами дії права, механізму правового регулювання, правових режимів (тобто функціонального боку права).

4. Призводять до юридичних наслідків, конкретних результатів, того чи іншого ступеня ефективності або дефективності правового регулювання.

5. Забезпечуються державою.

Види правових засобів:

I. За характером.

1. Матеріальні.

2. Процесуальні.

II. За галузевою приналежністю.

1. Конституційні.

2. Цивільні.

3. Адміністративні.

4. Інші.

III. За функціональною роллю.

1. Регулятивні.

2. Охоронні.

IV. За інформаційно-психологічною спрямованістю (чиїм інтересам віддається перевага).

1. Стимулюючі. Прикладом можуть бути заохочення, пільги, дозволи.

2. Обмежуючі. Прикладом можуть бути покарання, заборони, обов'язки.

Правовий стимул – це правове спонукання до законослухняних дій, що створює певний режим сприяння для задоволення власних інтересів суб'єкта.

Види правових стимулів:

I. За елементом структури норми права.

1. Юридичний факт-стимул (гіпотеза).

2. Суб'єктивне право (диспозиція).

3. Законний інтерес (диспозиція).

4. Пільга (диспозиція).

5. Заохочення (санкція).

II. За предметом правового регулювання.

1. Конституційні.

2. Цивільні.

3. Екологічні.

4. Інші.

III. За об'ємом.

1. Основні. Прикладом може бути суб'єктивне право.

2. Часткові. Прикладом може бути законний інтерес.

3. Додаткові. Прикладом може бути пільга.

IV. За часом дії.

1. Постійні.

2. Тимчасові.

V. За змістом.

1. Матеріально-правові. Прикладом може бути премія.

2. Морально-правові. Прикладом може бути подяка.

Правове обмеження – це правове стримування протизаконної акції, що створює умови для охорони і захисту інтересів контрсуб’єкту і суспільних інтересів.

Види правових обмежень:

I. За елементом структури норми права.

1. Юридичний факт-обмеження (гіпотеза).

2. Юридичний обов'язок (диспозиція).

3. Заборона і припинення (диспозиція).

4. Покарання (санкція).

II. За предметом правового регулювання.

1. Конституційні.

2. Цивільні.

3. Екологічні.

4. Інші.

III. За об'ємом.

1. Повні.

2. Часткові.

IV. За часом дії.

1. Постійні. Прикладом можуть бути встановлені законом виборчі обмеження.

2. Тимчасові. Прикладом можуть бути позначені в акті про надзвичайне положення.

V. За змістом.

1. Матеріально-правові. Прикладом може бути позбавлення премії.

2. Морально-правові. Прикладом може бути догана.

Різновидом правових стимулів є правові заохочення.

Правове заохочення – це форма і міра юридичного схвалення добровільної заслуженої дії, у результаті чого суб'єкт винагороджується, для нього настають сприятливі наслідки.

Характерною ознакою правового заохочення є заслужена поведінка (заслуга).

Одним із видів правового заохочення є правова пільга – правомірне полегшення стану суб'єкта, що дозволяє йому повніше задовольнити власні інтереси і виражається як у наданні додаткових особливих прав (переваг), так і в звільненні від обов'язків.

Протилежністю правового заохочення є правове покарання – форма і міра юридичного осуду (осудження) винної, протиправної поведінки, у результаті якої суб'єкт у чомусь обов'язково обмежується, чогось позбавляється.

3. Порівняльне правознавство

Розглядаючи формаційний підхід до типології, слід мати на увазі, що кожному типу держави відповідає певний тип права.

Так, рабовласницькому типу держави відповідає рабовласницький тип права, феодальному – феодальний, буржуазному – буржуазний, а соціалістичному типу держави – відповідно, соціалістичний тип права. Аналіз типології держав за формаційним підходом дає підстави стверджувати: тип права формується в інтересах пануючого класу.

Типи права:

1. Рабовласницький – зведена в закон воля рабовласників.

2. Феодальний – право-привілей.

3. Буржуазний тип права характеризується формально-юридичною рівністю громадян перед законом, священною приватною власністю.

4. Соціалістичний – формально виражає інтереси всього народу, а фактично – інтереси партійно-державної бюрократії.

Правову систему можна визначити як цілісний комплекс правових явищ, обумовлених об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлено і постійно відтворений людьми та їх організаціями (державою), який використовується ними для досягнення своїх цілей.

Її відміна від системи права полягає в тому, що остання характеризує інституціональну внутрішню структуру нормативної основи правової системи – права, як такого; правова система ж охоплює всі правові явища в масштабах держави і суспільства. Тобто правова система містить у собі систему права, а також юридичну практику і правову ідеологію.

Правова система складається з п'ятьох рівнів:

1. Суб'єктно-сутнісний рівень – виділяється для того, щоб підкреслити значення суб'єктів права як створюючих певну систему матеріальних чинників правової системи.

2. Інтелектуально-психологічний рівень – формує праворозуміння конкретної людини, а також індивідуальну та суспільну правосвідомість.

3. Нормативно-регулятивний рівень – дозволяє зробити висновок про те, що визначальним чинником, який створює систему, виступає норма права.

4. Організаційно-діяльний рівень – охоплює усі юридично оформлені зв'язки і відносини, форми реалізації права, різні види правової поведінки людей, правотворчу і правозастосувальну діяльність держави і суспільства.

5. Соціально-результативний рівень – характеризує, з одного боку, те, наскільки людина, як суб'єкт права, засвоїла правову дійсність, як вона «живе» в ній, а з іншого боку – те, як сформульовані і наскільки ідентичні інтереси індивіда і суспільства, різного роду режими і стани, що дозволяють уявити собі певні результати дії норм права (правова культура, законність, правопорядок).

Існує декілька критеріїв типології правових систем різних держав:

1. Спільність генезису (виникнення і наступний розвиток).

2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права.

3. Інші (наприклад, структурна єдність, подібність, спільність принципів регулювання суспільних відносин, єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладу і систематизації норм права тощо).

З урахуванням всього цього, у науці виділяються наступні правові сім’ї, що у свою чергу поділяються на правові системи:

1. Англо-американська (система загального права). Характерна для Великобританії, США, Канади, Австралії, Нової Зеландії й ін. Основне джерело права – судовий прецедент.

2. Романо-германська (система континентального права). Характерна для країн континентальної Європи, Латинської Америки, деяких країн Африки, а також Туреччини. Основне джерело права – нормативно-правовий акт.

3. Релігійна. Характерна для країн, що сповідають в якості державної релігії католицизм (Ватикан), іслам (Іран), індуїзм (Індія), іудаїзм (Ізраїль). Основне джерело права – документи, що містять релігійні норми права (шаріат для мусульман).

4. Соціалістична. Характерна для СРСР, КНР, КНДР, В'єтнаму, Куби. Хоча формальним джерелом права є нормативно-правовий акт, фактично все підкоряється рішенням правлячої партії.

5. Звичаєва. Характерна для країн Тропічної й Екваторіальної Африки, а також для Мадагаскару. Основне джерело права – звичаї, традиції.

Список литератури

1. Бабаев В. К., Баранов В. М., Толстик В. А. Теория права и государства в схемах и определениях: Учебное пособие. – М. : Юристъ, 2003. – 251 с.

2. Балинська О.М., Гарасимів Т.З. Проблеми теорії держави і права: навч.-метод. посіб. / Львівський держ. ун- т внутрішніх справ. – Л. : ЛьвДУВС, 2008. – 320c.

3. Ведєрніков Ю.А., Папірна А.В. Теорія держави і права: навч. посібник. – К. : Знання, 2008. – 333с.

4. Зайчук О.В., Журавський В.С. Вступ до теорії правових систем / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / Олег Володимирович Зайчук (заг.ред.), Наталія Миколаївна Оніщенко (заг.ред.). – К. : Юридична думка, 2006. – 431с.

5. Копиленко О. Л., Зайчук О. В., Заєць А. П., Журавський В. С., Оніщенко Н. М., Бобровник С. В. Загальна теорія держави і права (основні поняття, категорії, правові конструкції та наукові концепції): навч. посіб. / МОН України. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 400c.

6. Лазарев В. В., Липень С. В. Теория государства и права: Учебник для вузов. – 3.изд., испр. и доп. – М. : Спарк, 2004. – 528с.

7. Оборотов Ю.Н. Теория государства и права. Прагматический курс: Экзаменац. справочник. – О. : Юридична література, 2005. – 184с.

8. Пархоменко Н.М. Джерела права: проблеми теорії та методології: [монографія] / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К. : Юридична думка, 2008. – 335c.

9. Скірський І.В. Теорія держави і права: Навч. посіб. – Вінниця, 2006. – 292с.