Країни центральної Азії

Міністерство освіти і науки україни

КОЛОМИЙСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ

Реферат на тему:

“Країницентральної Азії”

2001

До складу регіону входять незалежні країни: Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Туркменистан, Таджикистан.

У них спільна історична доля та особливості господарювання. Водночас рівень соціально-економічного розвитку, особливості внутрішньополітичної ситуації, зовнішні політичні та економічні орієнтири, темпи та напрямки процесів перебудови спричинили наявність істотних відмінностей між країнами регіону.

Центральна Азія — це значна територія від Західно-Сибірської низовини до Памірських гір, від Алтаю до Каспійського моря. Між собою та сусідніми країнами — Росією, Китаєм, Афганістаном, Іраном держави регіону сполучені залізницями та мережею автомобільних шляхів, що певною мірою нагадує відомий з давнини Шовковий шлях, що з’єднував Схід і Захід. Вихід до Каспійського моря забезпечує зв’язок регіону з країнами Закавказзя.

Територія Центральної Азії розташована в зоні степів, напівпустель та пустель помірного поясу. На півдні піднімаються великі гірські масиви (Памір, Тянь-Шань, Копетдаг, Гісарський хребет), що займають понад 1/3 регіону. Наявність великих рівнинних ділянок у поєднанні з різко континентальним кліматом та недостаттнім зволоженнямсприяли розвиткові тут кочового скотарства, що було споконвічним традиційним заняттям населення. В оазисах південної частини регіону, що належать до районів давнього освоєння, розвивавється зрошуване землеробство. Тут на Шовковому шляху виникли торгові міста — Бухара, Хіва, Самарканд.

Регіон має визначні запаси корисних копалин. Тут розробляються родовища газу, нафти, кам’яного вугілля, руд кольорових металів, особливо мідних та поліметалічних, ртуті, сурми, золота. Унікальне значення мають запаси мінеральних солей затоки Кара-Богаз-Гол.

Густота річкової сітки, водність і режим річок регіону знаходяться у прямій залежності від атмосферного зволоження і рельєфу. Більшість річок отримують воду тільки за рахунок опадів, тому вони широко роливаються літом і сильно міліють зимою.

Оскільки сільське господарствоорзвивається тільки переважно на зрошуваних землях, а розвиток металургійної та хімічної галузей потребує багато води, для всього регіону гострою є проблема водозабезпечення. Ця проблема викликала екологічну проблему Аралу. На інтенсивне зрошення розбиралась вода двох основних водних аретерій регіону — Амудар’ї та Сирдар’ї. Тому Аральське море обміліло, утворились навіть великі площі суходолу, гине унікальна морська фауна і флора.

У повоєнні роки почала інтенсивно освоюватись степова зона регіону. До господарського використання залучались так звані цілинні землі. Дістали розвиток міста Акмола, Павлодар, семипалатинськ.

Основна частина населення концентрується на півдні та оазисах. Тут його густота перевищує 200 чол. на 1 км². В оазисах розташовані й найбільші міста, серед них — Алмати, Ташкент, Бішкек, душанбе, Ашгабат. Пустелі й високогір’я заселені дуже слабо.

Країнам регіону притаманний другий розширений тип відтворення. В цілому більшість населення регіону — сільське, тільки в Казахстані переважає міське населення. Ростуть нові промислові центри (Навої, Нурек). У країнах регіону є надлишок робочої сили, що завжди викликало проблеми зайнятості трудових ресурсів, підготовки й перепідготовки кадрів.

Більшість населення , яке населяє регіон (казахи, узбеки, киргизи, каракалпаки, туркмени) належать до тюркської групи алтайської мовної сім’ї, таджики входять до іранської групи індоєвропейської сім’ї. Національний склад населення регіону дуже строкатий. В сільській місцевості переважають представники корінних національностей, росіяни та інші європейські народи розселені переважно в великих містах.

Зокрема в середньовіччя на території монголілії була створена одна з найбільших імперій за всю історію людства. Під керівництвом Чингісхана монгольські воїни захопили великі території починаючи з Центральної Європи і закінчуючи Далеким Сходом.

Потужнішим і різноманітнішим економічним потенціалом у регіоні вирізняється Казахстан. Це індустріально-аграрна країна з розгалуженою добувною і обробною промисловістю, багатогалузевим сільськогосподаським виробництвом. Це — ядерна держава з розвинутим військово-промисловим комплексом. Решта країн має схожу структуру економіки з переважанням агропромислового виробництва, що базується на монокультурі бавовника, розвинутою добувною промисловістю та галузями первинної переробки продукції.

За рівнем соціально-економічного розвитку країни регіону можна поставити в такій послідовності: Казахстан, Узбекистан, Турменистан, Киргизька Республіка, Таджикистан. Але в 90-і роки для всіх країн храктерний спад економіки, особливо промисловості.

Особливості природних умов, значні запаси паливно-енергетичних рудних ресурсів, хімічної сировини в сполученні зі значними резервами друдових ресурсів мають вирішальне значення для формування в регіоні таких міжгалузевих комплексів, як паливно-енергетичний, виробництво конструкційних матеріалів з металургійною спеціалізацією, аграрно-індустріальний, які визначаю ть місце Центральної Азії в територіальному поділі праці.

Важливе місце в регіоні посідає аграрно-промисловий комплекс, що спирається на розвинуте сільське господарство. В межах комплексу чітко виділяється два напрями спеціалізації: а) степова, що поєднує зернове господарство та молочно-м’ясне скотарство, вона поширена в північній частині; б) оазисова, що розвивається на монокультурі бавовника в південній частині регіону. Відповідно спеціалізуються й переробні галузі АПК: борошномельна-круп’яна, цукрова, м’ясна на півночі, плодоовочеконсервна, виноробна — на півдні. Відповідну спеціалізацію мають також галузі, що забезпечують АПК засобами виробництва; на півночі розвинуте сільськогосподарське манинобудування — виробництво тракторів у Павлодарі, виробництво зернових комбайнів у Акмолі; на півдні — виробництво бавовнозбиральних комбайнів у Ташкенті.

З давніх давен бавовник культивували на зрошуваних землях Узбекистану, в багатьох районах Таджикистану, на півдні Казахстану й Киргизької Республіки, а в остані роки культура дістала поширення і в Туркменистані. З вирощуванням та переробкою бавовнику пов’язані: олійна, машинобудівна й легка промисловість. В оазисах вирощують овочі, фрукти, виноград, баштанні культури, в Чуйській долині Киргизької Республіки — цукрові буряки, а в передгір’ях — тютюн. Тваринництво представлене скотарством та вівчаством відгінно-пасовищного типу. На високогір’ях Паміру розводять яків, на Алтаї — маралів. Майже повсюду — верблюдів. Вовна та каракуль є продукцією галузі.

Легка промисловість базується на власній сировині. Основною є текстильна галузь: бавовняна, шовкова, вовняна. Особливого розвитку набула ланка первинної обробки сировини. Центри легкої промисловості: Ташкент, Фергана, Маргелан, Бухара.

Регіон має значні запаси палива та енергії. Нафту й природний газ добувають Туркменистан, Казахстан та Узбекистан. Більша частина нафти переробляється на заводах Туркменбаші, Фергани, Чарджова, Актау. Найпотужніші поклади вугілля має Казахстан (Карагандинський басейн). Добувають його також в Узбекистані та Киргизькій Республіці. Найбільше електроенергії виробляють теплові електростанції, хоча регіон є дуже перспективним з точки зору використання гідроенергетичних ресурсів, особливо гірських річок (Вахш, Пяндж,Нарин).

Чорна металургія найкраще розвинена в Казахстані на базі руд Кустанайських родовищ та вугілля Карагандинського вугільного басейну. Значні та різноманітні поклади кольорових металів зумовили розвиток мідної, свинцево-цинкової промисловості (Казахстан, Узбекистан), сурм’яно-ртутної (Киргизька Республіка), вольфрамо-молібденової (Таджикистан, Узбекистан), алюмінієвої (Таджикистан). Родовища золота є в Кизилкумах. На основі розвитку цієї галузі виникло місто Зарафшан.

Однією з провідних галузей у регіоні є хімічна промисловість, розвинуті галузі основної й гірничої хімії, що базуються на запасах Кара-Богаз-Голу (йод, бром тощо), виробництво мінеральних добрив.

Машинобудування орієнтовано на галузі, що визначають спеціалізацію в регіональному поділі праці. Це виробництво устаткування для вугільної, нафтової, бужівельної промисловості та АПК. Так, потреби сільського господарства та легкої пормисловості задовільняють підприємства, що виробляють зернові (Акмола), та бавовнозбиральні комбайни й устаткування для очищення бавовони (Ташкент). Устаткування для нафтової промисловості виробляють в Ашгабаді. Набули розвитку середнє і точне машинобудування, особливо електротехнічна промисловість, що дає змогу задіяти в суспільному виробництві наявний залишок робочої сили.

Відмінності в спеціалізації, та рівні соціально-економічного розвитку окремих країн зумовлені відомими відмінностями в природних умовах, історією формування господарства кожноїкраїни.