Науковий підхід і науковий результат

Реферат

На тему: «Науковий підхід і науковий результат»

з курсу: Методологія та організація юридичних досліджень

Київ 2010 р.

План

Вступ

1. Поняття наукового підходу в юридичних дослідженнях

2. Методологічні підходи в юридичних дослідженнях

3. Поняття наукового результату в юридичних дослідженнях

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відбиття і відтворення у свідомості людини об'єктивної дійсності.

Наукове пізнання відрізняється від буденного пізнання метою, кінцевим результатом, методами і засобами свого отримання, предметом пізнавального інтересу і специфікою суб'єктів, які займаються наукою.

Якщо науку розглядати як сукупність фактів, теорій і методів, зібраних у підручниках, що перебувають в обігу, то в такому разі вчені — це люди, які більш-менш успішно роблять внесок до створення цієї сукупності. Розвиток науки за такого підходу — це поступовий процес, у якому факти, теорії і методи складаються у запас досягнень, що дедалі зростає, яким є наукові методологія і знання[1].

1. Поняття наукового підходу в юридичних дослідженнях.

Одним з основних завдань методології є розробка наукових підходів до вивчення тих чи інших явищ які досліджуються наукою. Науковий підхід – особливий спосіб мислення та пізнання об’єктивної реальності, що формується умовами дослідження, високим рівнем знань і професійної підготовки та цілісним спрямуванням.

Враховувати необхідно перш за все те, що кожний вчений є особистістю, та характеризується певними конкретними навиками, вміннями, інтересами, поглядами тощо. З огляду на це, вчений повинен розумітись на тих підходах, які він обирає для свого дослідження.

Вчений розробляє певний науковий підхід, на основі якого буде здійснюватись дослідження. Такими підходами можуть бути:

· Експеримент – вивчення явищ відбувається в доцільно вибраних або штучно створених умовах, що забезпечують появу тих процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами; зазвичай застосовується в комплексних дисциплінах;

· Теорії апріорі – за основу береться визначення чи ряд визначень і далі ведеться їх аналіз;

· Історичний підхід – досліджуються історичні факти;

· Емпіричний підхід – здійснюється аналіз законодавства;

· Теоретичний підхід – передбачає наступний результат. Основна ідея теоретичної розробки – показати чи повинно існувати певне явище (його елементи) для формування міцного суспільного ладу.

2. Методологічні підходи в юридичних дослідженнях

У юридичній літературі нерідко метод і підхід розглядаються як тотожні терміни. Багато дисертаційних робіт, навіть присвячених проблемам філософії права, не розмежовують методи й підходи: у них в одному місці тексту може говоритися про системний метод, а в іншому — про системний підхід, функціональний метод і функціональний підхід, порівняльно-правовий метод і порівняльно-правовий підхід, герменевтичний метод і герменевтичний підхід тощо.

Дійсно, іноді складно зорієнтуватися, який з безлічі методологічних елементів у конкретному дослідженні служить методом, а який — підходом. У словниках «підхід» визначається як «сукупність прийомів відносин до чого-небудь»^[2]. «Спосіб» (як і «підхід») виражається через слово «прийом», а «метод» і «прийом»^[3] — через термін «спосіб». У підсумку — замкнуте коло. Таке трактування стимулює включення слова «підхід» в широке розуміння «метод», тобто дає можливість вживати терміни «метод» і «підхід» як синоніми. Недаром у визначенні методології пізнання юриспруденції і метод, і підхід називаються як поняття, позначенівзаємонезамінними термінами. Отже, потрібно виявляти відміності між ними, шукати методологічний зміст кожного з них.

Звернемося до методологічної літератури, зокрема, до досліджень системного підходу^[4] (наприклад, здійснених ще в СРСР). Перегляд цієї літератури на предмет пошуку в ній дефініції «підхід» не дасть очікуваних результатів, оскільки цей термін уживається без установлення меж і основ для його застосування. У викладі авторів названих праць «підхід» можна розуміти і як дослідження питання з визначеної точки зору, і як оцінку предмета пізнання з окремих позицій, і як аналіз із залученням категоріально-понятійного апарата конкретної науки або метанаучної області знань, і т. ін.

Що стосується досліджень про методологію юриспруденції, то в них, як правило, дається тлумачення методу^[5], а методологічний підхід залишається не розкритим. Лише в деяких із них до методологічного підходу звертаються у зв'язку з визначенням поняття «метод»^[6]. Щоправда, існують деякі наукові праці, у яких спеціально ставиться це питання, однак вони рідкісні^[7]. Їхньою особливістю є категоричне розрізнення методу й підходу в пізнанні права. Хоча в юридичних дослідженнях немає єдності в тлумаченні методологічного підходу, однак безсумнівною є близькість інтерпретацій. Методологічним підходом називають вихідні початки, що визначають основний шлях, стратегію рішення поставленої задачі^[8], стратегію розвитку^[9]; принципову методологічну орієнтацію дослідження; точку зору, з позицій якої розглядається об'єкт вивчення (спосіб визначення об'єкта); поняття або принцип, що керує загальною стратегією дослідження^[10].

Серед безлічі визначень поняття «метод» у словниках можна навести такі: спосіб пізнання або система прийомів, спосіб досягнення мети, сукупність прийомів і операцій, спосіб пізнання дійсності й т. ін.; у філософських і юридичних публікаціях — спосіб дослідження, система прийомів дослідження, комплекс конкретних способів і принципів дослідження, система засобів пізнавальної діяльності. Так, О. Баксаков і М. Туленков указують, що методи дослідження являють собою різні способи, прийоми і процедури, якими повинен володіти й уміти користуватися суб'єкт пізнання в процесі наукового дослідження[11].

Методологічний підхід виявляє себе саме тоді, коли необхідно залучити в юриспруденцію, у нашому випадку — у порівняльне правознавство, методологічні засоби як філософського і метанаучного плану (загальна теорія систем, теорія моделювання, загальна теорія діяльності тощо), так і інших наук, «працюючих» на принципову методологічну орієнтацію наукового дослідження.

При цьому в науці й науковому дослідженні підхід виступає в трохи різних якостях. У науці методологічний підхід редуцировано подає метод у вигляді принципових категорій, що встановлюють науки предметну орієнтацію. У конкретному дослідженні підхід виконує не настільки похідну роль. Він стає функціональним елементом методу, трансльованим з інших наук. Відмітними ознаками підходу в проблемному дослідженні можна назвати такі:

- застосовується функціонально — враховує мету й завдання вивчення, відповідність засобів інших наук предметові дослідження;

- не оформлений у вигляді теорії, як це властиво методові;

- включає елемент методу інших наук.[12]

У кожному дослідженні звичайно використовуються різні підходи, якщо вони не виключають один одного, що, як правило, відбувається шляхом звертання до відповідного категоріально-понятійного ряду.

У наші дні традиційний для юриспруденції дослідницький інструментарій на рівні вирішення наукових проблем зазнає істотних змін унаслідок розширення таких сфер дослідницької діяльності правознавців, як соціологічна, економічна, інформаційна й інші. Це вимагає знання математики, економіки, техніки емпіричних досліджень та інших наукових проблем. Наукова методологія юриспруденції починає чітко розрізняти два рівні пізнання — емпіричний і теоретичний, тоді як відносно недавно юристи цілком задовольнялися теоретичним (філософсько-спекулятивним) забезпеченням своєї методології з боку філософії права^[13].

Дійсно, юриспруденція зв'язана із суспільством узагалі, а не тільки з його теоретично виділеною сферою життя. Будучи інституціональним явищем, право пронизує всі соціальні сфери. Різні ракурси юридичних досліджень, орієнтовані на досягнення інших (теоретичних і емпіричних) наук, закономірно вимагають не обмежуватися власними методами юриспруденції і виходити за її межі, залучаючи до досліджень загальні методологічні підходи, що виражають зв'язок із суспільною практикою, з іншими науками, задіяти їхні можливості.

Звідси можна зробити висновок, що методологічний підхід, при всій його важливості для наукового пізнання й широті за сферою застосування, не є достатнім для вивчення будь-якого об'єкта. Будучи спеціальним, специфічним, він визначається однією категорією, у якій відбита тільки одна (хоча й важлива) сторона об'єкта дослідження. Підхід лише намічає ракурс дослідження об'єкта, визначає загальну особливість визначеного використовуваного методу, часто включається в дослідницький процес не прямо, а через пізнавальну практику. У зв'язку з ним актуально звучить думка російського вченого М. Тарасова про те, що вивчення використовуваних у юридичній науці підходів до дослідження права повинне перерости в спеціальний напрям юридичної методології^[14]. Особливо це стосується статусу й змістовних потенціалів підходів до дослідження правових систем сучасності.

Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундаментальні та прикладні. Фундаментальні наукові дослідження — наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини. Прикладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей.

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату.

Також необхідно визначитися з актуальністю, завданням, метою, способами та засобами, що будуть використовуватися при дослідженні. Це вплине на перспективу використання наукового результату на практиці.

3. Поняття наукового результату в юридичних дослідженнях

Законодавче визначення терміну «науковий результат» наводиться в ст.1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», відповідно до якого : науковий результат - нове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

З наведеного визначення можна зробити висновок, що науковий результат складається з двох елементів:

1 – нове знання;

2 – відображається у певній формі.

До основних результатів наукових досліджень належать:наукові реферати; наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах;курсові (дипломні, магістерські) роботи;звіти про науково-дослідну (дослідно-конструкторську; дослідно-технологічну) роботу;наукові переклади;дисертації (кандидатські або докторські);автореферати дисертацій;депоновані рукописи;монографії;наукові статті;аналітичні огляди;авторські свідоцтва, патенти;алгоритми і програми;звіти про наукові конференції;препринти;підручники, навчальні посібники;бібліографічні покажчики та ін.

Отже, науковий результат – це цілісна система знань, що відображає суть проблеми яка досліджувалась. Такі висновки мають бути зроблені вперше, або вміщувати свої думки на основі думок інших вчених і відображуватися у певній формі (форматі).

Водночас, слід зауважити,що наукові результати, можуть бути не завжди об'єктивними внаслідок як психофізіологічних, так і соціальних причин, які в кожному випадку пізнання зумовлюють трансформацію ознак об'єктивної дійсності, якою виступає об'єкт пізнання, в її суб'єктивний образ. Перешкоджають адекватному відображенню дійсності та обумовлюють суб'єктивний характер його результатів три основні причини: онтологічна, гносеологічна й соціальна[15].

Зазначене дає підстави для висновку, що здійснюючи будь-яку пізнавальну діяльність, її суб'єкт повинен дотримуватися певних правил, які запобігали б спотвореному сприйняттю дійсності та сприяли об'єктивності його результатів, тобто користуватися науковими засобами пізнання.

Формування основ наукового світогляду людини починається ще в дитинстві, а завершується переважно в студентські роки. Знання, набуті студентом під час навчання, не є благом, якщо вони не ґрунтуються на досягненнях сучасних природничих, а також гуманітарних наук і не «нанизані» на «стрижень» моральних та.етичних цінностей, вироблених людством упродовж тисячоліть. Інакше такі знання стають небезпечною зброєю, спрямованою проти людства й довкілля.

Висновки

Таким чином можна зробити висновки, що проблематика в контексті даної теми існує ще і в тому , що у країні дослідники не мають вільного доступу до архівних матеріалів. Зокрема, для них закриті фонди міжнародного відділу ЦК КПРС, які містять матеріали стосовно вторгнення 1956 р. військ Радянської армії до Угорщини, 1968 р. — до Чехословаччини, 1979 р. — до Афганістану, придушення національних рухів наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. у Прибалтиці, Закавказзі. Також недоступна більшість документів спеціальної картотеки «Особлива папка», де містяться матеріали про «агентурні розробки» всіх відомих письменників, художників, артистів, музикантів, політиків, воєначальників; інформація про цінності, вилучені з Рейхсбанку Німеччини; 100 томів про порушення законності в СРСР в 30-50-і роки, які розглядала комісія ЦК КПРС. У так званому архіві Президента Російської Федерації сховані папери И.Сталіна. Закрито архіви Комітету державної безпеки, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ, Прокуратури. В них містяться, наприклад, матеріали стосовно впливу СРСР на політику інших країн та дезінформації світової громадської думки.[16]

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Жоль К.К. Методы научного познания и логика (для юристов): Учеб. пособие. — К: Аттика, 2001.

2. Кочеpгін А.Н. Моделювання мислення. - К.: Наука, 2005.

3. Ожегов С.И. Словарь русского языка. — 6-е изд. стер. — М., 1964.

4. Онопрієнко М.В. Прикладна наука як предмет дослідження філософії науки // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка – Київ, 2007. – С. 74-77

5. Порівняльне правознавство у системі юридичних наук: проблеми методології. Монографія; за ред. Ю.С. Шемшученка. — К., 2006.

6. Про українське право: часопис кафедри теорії та історії держави і права / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юрид. фак.-т – Київ, 2006

7. Рабінович П.М. Наука філософії права: до характеристики предмета і методології//Проблеми філософії права: міжнародний часопис/ Міжнар. ас. філософії права та соціальної філософії та інш. – Київ, 2003. – Т.1. – С.22-27.

8. Тарасов Н.Н. Метод и методологический подход в правоведении (попытка проблемного анализа) // Правоведение. — 2001. — № 1.

9. Філософський енциклопедичний словник / НАНУ; Ін-тут філософ. ім. Г.С. Сковороди; Ред. кол.: В.І. Шинкарук, Є.К. Бистрицький, М.О. Булатов та ін. – Київ: Абрис, 2002 – 742с.

10. Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. за ред. акад. НАН України Л.В. Губерського. – К.: Знання, 2009 – 621с. – (Київському національному університету імені Тараса Шевченка – 175 років)

11. Фpолов І.Т. Гнесеологічні проблеми моделювання. - М: Наука, 2008.

12. Штофф В.А. Моделювання і філософія. – Київ, Наука, 2007.

[1]Томас Кун / структура наукових революцій / Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. за ред. акад. НАН України Л.В. Губерського. – К.: Знання, 2009. – (Київському національному університету імені Тараса Шевченка – 175 років) – С. 354

^[2]Ожегов С. И. Словарь русского языка. — 6-е изд. стер. — М., 1964. — С. 536.

^[3]Метод — спосіб теоретичного дослідження або практичного здійснення чого- небудь. Прийом — спосіб у здійсненні чого-небудь.Ожегов С. И.Там само. — С. 340, 580.

^[4]Системные исследования: Ежегодник. — М., 1971;БлаубергИ.В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М., 1973;Садовский В. Н. Основа­ния общей теории систем. — М., 1974.

^[5]Казимирчук В. П. Право и методы его изучения. — М., 1965;Фельдман Д. И., Кудюков Г. И., Лазарев В. В. Теоретические проблемы исследования государства и нрава. — Казань, 1975;Керимов Д. А. Философские проблемы права. — М., 1972; Його ж: Философские основания политико-правовых исследований. — М., 1986.

^[6]Лукич Р. Методология права. — М., 1981. — С. 29-33.

^[7]Козлов В. А. Проблемы предмета и методологии общей теории права. — Л., 1989;Тарасов Н. Н. Метод и методологический подход в правоведении (попытка проблемного анализа) // Правоведение. — 2001. — № 1. — С. 31-50. В останній ро­боті докладно аналізується поняття «метод» через три аспекти його дослідження: інструментальний, системно-структурний, предметно-категоріальний

^[8]Козлов В. А. Проблемы предмета и методологии общей теории права. — Л., 1989.-С. 88.

^[9] Порівняльне правознавство у системі юридичних наук: пррблеми методології. Монографія; за ред. Ю. С. Шемшученка. — К., 2006. — С 9.

^[10]Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М., 1973. - С. 74.

[11]Баксаков А. Я., Туленков Н. В. Методология научного исследования. — К., 2002. — С. 8.

[12]Тарасов Н. Н. Метод и методологический подход в правоведении (попытка проблемного анализа) // Правоведение. — 2001. — № 1. — С. 39;Юридический на- учно-практический словарь-справочник. Основные термины и понятия / Под общ. ред. проф. О. Ф. Скакун. — Харьков: Эспада, 2007. — С. 170

^[13] Жоль К. К. Методы научного познания и логика (для юристов): Учеб. пособие. — К: Аттика, 2001. - С. 14.

[14] Тарасов И. Н. Метод и методологический подход в правоведении (попытка проблемного анализа) // Правоведение. — 2001. — № 1. — С. 33.

[15] І. Котюк / Поняття і загальна характеристика засобів наукового пізнання та доказування у сфері судочинства // Про українське право: часопис кафедри теорії та історії держави і права / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юрид. фак.-т – Київ, 2006 – С. 266-267.

[16] О. Шевченко / Формування сучасного наукового світогляду студентів // Про українське право: часопис кафедри теорії та історії держави і права / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юрид. фак.-т – Київ, 2006 – С.- 64