Життя людини як об’єкт кримінально-правової охорони

Життя людини як об’єкт кримінально-правової охорони

Злочини проти життя та здоров’я особи становлять на сьогодні один із найбільш поширених та небезпечних видів злочинних діянь, оскільки вони посягають на одну із найбільших цінностей – життя та здоров’я особи. Стаття 1 Конституції України проголошує Україну соціальною державою. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Основний Закон проголошує принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, у тому числі щодо виконання свого головного обов’язку – утвердження і забезпечення прав людини. З огляду на це, доцільніше було б розмістити злочини проти життя та здоров’я особи в Розділі І Особливої частини Кримінального кодексу. Розмістивши злочини проти основ національної безпеки України в Розділі І Особливої частини КК, законодавець, успадкувавши традиції радянського кримінального права, поставив інтереси держави на перше місце, дещо зменшив значення інших видів злочинних посягань, у тому числі і посягань на життя та здоров’я особи.

Як зазначив О.О.Мороз в Україні існує гостра проблема забезпечення прав людини. Вона має системний характер, оскільки ні суспільство в цілому, ні кожна людина зокрема не мають гарантованих державою, передбачених Конституцією та ратифікованих міжнародними конвенціями прав і свобод. Системність проблеми полягає і в тому, що порушення прав і свобод має масовий характер у всіх сферах – соціально–економічній, політичній, духовній. Порушується природне право людини на життя [3].

Таким чином, в період реформування кримінального законодавства виникає необхідність правового аналізу гарантій правової охорони права людини на життя. У системі гарантій права людини на життя важливе місце займає його кримінально-правова охорона, оскільки завданням КК України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам.

Охорона права людини на життя у кримінальному праві в основному здійснюється шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи (Розділ II КК України 2001 р.). Але життя людини як об’єкт злочинного посягання охороняється не тільки шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя людини, але й низкою інших кримінально-правових норм (статті 112, 134, 348, 379, 442 КК та ін.). Охорона права людини на життя забезпечується і шляхом регламентації права людини на самозахист. У низці конституційних норм (ст. 27, ч. 5 ст. 55 Конституції України) встановлюється право кожної людини як на захист власного життя, так і життя інших осіб. Ці норми розвинуті у ст. 36 КК (необхідна оборона) та ст. 39 КК (крайня необхідність).

Слід зазначити, що кримінально-правова охорона має певні правові межі, оскільки вона починається з моменту виникнення у людини права на життя і припиняється з його втратою. Серед науковців нема одностайності у визначенні моменту, з якого починається кримінально-правова охорона життя людини і на законодавчому рівні це питання не регламентовано. Таким чином, необхідно визначити межі кримінально-правової охорони життя людини.

Існує думка, що право на життя виникає з появою самого життя і втрачається зі смертю людини. Кінцевий його момент отримав законодавче закріплення: кінцевою межею людського життя є її біологічна смерть (смерть головного мозку), що закріплено у ст. 15 Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16 липня 1999 року. Таким чином, життям людини з юридичної точки зору визнається життя її мозку, і початок життя мозку означає початок життя людини, а саме: досягнення плодом повних 22 тижнів внутрішньоутробного розвитку [4]. З цього моменту виникає право на життя і повинна починатися його кримінально-правова охорона.

Автор статті підтримує науковців, які пов’язують початок життя людини з моментом початку фізіологічних пологів. Проаналізував зміст статтей КК можна зробити висновок, що цієї точки зору дотримується і законодавець, так як діючий кримінальний кодекс не передбачає кримінальної відповідальності за переривання вагітності після 22 тижня вагітності, а завдання тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило переривання вагітності кваліфікується за ст.121 КК «Умисне тяжке тілесне ушкодження» і додаткової кваліфікації за ст. 115 КК «Умисне вбивство» не потребує. Слід звернути увагу на те, що КК встановлює кримінальну відповідальність за умисне вбивство матір’ю своєї новородженої дитини, пов’язуючи час вчинення злочину з моментом початку пологів або відразу після пологів. Таким чином, можна стверджувати, що законодавець пов’язує виникнення права на життя у людини з моментом початку пологів.

Однак є недоліки в в діючому кримінальному законодавстві, яке охороняє право людини на життя. Так, ст. 115 КК визначає вбивство як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Це законодавче визначення поняття вбивства не охоплює випадків необережного позбавлення життя іншої людини (ст. 119 КК), яке згідно з КК визначається як вбивство, вчинене через необережність. Виходячи з визначення дефініції вбивства у ст 115 КК, під вбивством через необережність слід розуміти умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене через необережність. Автор статті вважає, що цей злочин більш правильно назвати заподіянням смерті через необережність.

Вбивство через необережність слід відмежувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати.

Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань

Також слід виключити із назв ст.ст. 116, 117, 118 КК слово "умисне", оскільки у ст. 115 КК законодавець чітко визначив, що вбивством може бути лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Автор статті вважає, що статтю 116 КК необхідно доповнити ч. 2 і викласти її у такій редакції: "2. Вбивство двох чи більше осіб, вчинене в стані сильного душевного хвилювання ... ", передбачивши у її санкції покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років. Ця норма підлягала б застосуванню у тих випадках, коли причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання була протиправна поведінка двох чи більше осіб. Також слід зменшити розмір покарання у виді позбавлення волі у санкції ч. 1 ст. 116 КК до 3 років.

Також необхідно викласти диспозицію ст. 117 КК «Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини» у такій редакції: "Вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів, якщо мати перебувала в обумовленому пологами психоемоційному стані ...". Ст. 117 КК необхідно доповнити ч. 2, яка б передбачала відповідальність за вбивство матір'ю двох чи більше новонароджених дітей. Це положення закону могло б застосовуватись на практиці у випадках вбивства матір'ю двох чи більше дітей (близнюків).

Можна зробити висновок, що Конституція України проголошує, що життя людини визнається найвищою соціальною цінністю. Діючий КК охороняє природне право на життя шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов’язаних з позбавленням життя людини. Однак діюче законодавство має низку недоліків у регулюванні суспільних відносин в цій сфері. Усунення цих недоліків сприятиме ефективній правоохоронній діяльності та забезпечить належну охорону конституційного права людини на життя.

Література

злочин життя здоров’я людина

1. Конституція України //http//zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg

2. Кримінальний Кодекс України //http// www.zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/ main.cgi?nreg =2341-14

3. Карпачова Н.І. Судовий захист прав громадян //http//www.ombuchmen. com.ua

4. Павленко Т.А. Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя в Україні // http//www.dysertaciya.org.ua/disertaciya_1_994.html