Дитячі притулки

РЕФЕРАТ

на тему:

“Дитячі притулки”

Деякі люди і нині вражено дивуються: «Невже у нас є дитячі притулки?» Поняття «притулок» чомусь у декого досі асоціюється з чимось далеким, зжитим, майже літературно-міфічним. При цьому присутність на вулицях і ринках дітей-прошаків якщо когось і шокує, то ніяк уже не дивує.

У минулі дев’яності, після перебудови, по містах і селах України почалося масове створення дитячих притулків. Зараз їх близько дев’яти десятків. Число дітей, які побували там, зростає рік у рік: 1997-й — 11 189 дітей, 1999 — 25 630, 2000 — 27 773.

Про те, скільки дітей знайшло дах у притулках торік і цього року, відкритої інформації знайти не вдалося. Але можна сміливо припустити, що за останні шість років кількість дітей, котрі стали вихованцями притулків, зросла утричі; при цьому тенденція до зниження їхнього числа не спостерігається.

Однією з найважливіших ознак цивілізованості суспільства, показником його розвитку є ставлення загалу до підростаючого покоління, розуміння того, що чужих дітей не буває. Що коли якомусь малюку не пощастило з батьками, які своїм жорстоким ставленням чи байдужістю позбавили його домівки, вигнали на вулицю, або ж проблеми зі здоров’ям викликали інвалідність, — підтримку йому повинні надати держава і суспільство, кинувши на це всю потугу своїх владних і громадських структур.

1989 року було прийнято Конвенцію ООН про права дитини, до якої, як і переважна більшість країн світу, приєдналась Україна. В рамках міжнародної кампанії «Не залишити без уваги жодної дитини» 20 листопада в Україні вперше у повному масштабі проводився День спільних дій в інтересах дітей. У жовтні нинішнього року цю акцію зініціювали учасники Форуму неурядових організацій, які працюють в інтересах дітей. Ці організації, як зарубіжні, так і вітчизняні, були підтримані органами влади в центрі й на місцях, благодійними фондами, бізнесовими структурами. Започаткована акція розглядається як один із важливих чинників консолідації зусиль влади, громадськості, ЗМІ для досягнення благородної мети — в умовах соціальної кризи захистити права дітей, надати кожній юній особі можливість проявити свої здібності, вирости повноцінним громадянином.

Пильна увага до дитячої проблематики не випадкова. В Україні проблеми забезпечення прав дітей стоять особливо гостро. З’ясувалося, що легше досягти перелому в економіці, забезпечити зростання внутрішнього валового продукту протягом трьох останніх років, ніж ліквідувати чи хоча б знизити наслідки тих соціальних ударів по сім’ях, які завдають бідність, безробіття та інші негаразди, що найболючіше позначаються на наймолодших членах суспільства. Десятки тисяч дітей, замість того, щоб учитися, бомжують, виростають без догляду і піклування, поповнюють ряди правопорушників. При цьому, зазначають соціологи і правоохоронці, бездоглядність молодшає. Нині у притулках питома вага дошкільнят сягає 15%. Не менш тривожні й інші цифри сумної статистики. За даними соціальних органів, у країні налічується 82 тисячі неблагополучних сімей. Понад сто тисяч дітей позбавлені батьківського піклування. Щороку шість тисяч осіб позбавляють батьківських прав.

Держава і суспільство, не спромігшись подолати бідність, забезпечити стабільність сімей, мають тепер чималі клопоти з розширенням мереж інтернатів, інших дитячих закладів, що дістались у спадок від тоталітарного режиму і далеко не повною мірою забезпечують права дітей, їх належне утримання та виховання. Саме тому, паралельно з функціонуванням традиційних, відкриваються заклади нового типу. Так, у країні діє 122 дитячих будинки сімейного типу, розвивається інститут названих батьків. Показово, що турботу про дітей, позбавлених батьківської опіки, беруть на себе громадські організації. Вони забезпечують діяльність трьох десятків дитячих закладів.

Пропагандистські заходи, спрямовані на привернення уваги до дитячих бід («круглі столи», громадські слухання з проблем дитинства, випуск листівок та буклетів з актуальної проблематики, залучення представників громадськості до відвідання дитячих закладів, надання їм допомоги, проведення у школах тематичних класних годин «Конвенція ООН — про права дитини»…), поєднуються з цілком конкретними діями довготривалого характеру і передбачають системну діяльність із захисту дитинства.

У Львові цього дня відкрили Центр підтримки сім’ї, що проводитиме науково-методичну та практичну роботу з пошуку, відбору й підготовки названих батьків і батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу. Оскільки методика підготовки кадрів для дитячих закладів нового типу ще не вироблена, почин львів’ян матиме велике значення для всієї країни. У Києві в Палаці для дітей та юнацтва відбувся форум дітей-делегатів, під час якого вони на практиці освоювали положення Конвенції ООН про права дитини. У Вінницькій області, паралельно з іншими заходами, відбувся фестиваль молодіжної та дитячої творчості «Країна дитячих прав», в Одеській та Івано-Франківській областях, відповідно, відбулись акції «Діти допоможуть дітям» і «Спорт замість вулиць». Представництво Європейської дитячої благодійної організації «Кожній дитині» та Міжнародної асоціації «Крок за кроком» започаткували експеримент у Білоцерківській загальноосвітній школі №15 та в навчально-виховному комплексі «Малюк» міста Львова. Тут розпочато переобладнання приміщень, навчання кадрів, де разом зі здоровими дітьми набуватимуть фаху їхні ровесники-інваліди. Практика такої інклюзивної освіти має пройти перевірку і випробування, щоб згодом поширитися на всю країну.

В українській мережі «МакДональдз» за підтримки державних органів і мерів ряду міст відбулися благодійні акції, до яких було запрошено зірок естради і телебачення, відомих спортсменів та підприємців. Виручені кошти спрямовуються на потреби дитячих закладів.

Ініціатори проведення Дня дій потурбувалися, щоб діти в ході акції були не лише об’єктами уваги, а й суб’єктами активних дій. Цього дня в багатьох містах можна було зустріти зграйки дітей, які опитували дорослих, чи вони знають про Конвенцію ООН, про те, що в дітей є права. Країна в цілому і кожен її громадянин несуть відповідальність за дотримання міжнародних зобов’язань. Організатори прес-конференції, що пройшла у приміщенні УНІАНу, в особі керівників державних закладів і недержавних організацій пообіцяли узагальнити результати моніторингу з участю дітей. Але по столиці попередні підсумки були названі. З п’яти опитаних жителів столиці троє знали про Конвенцію ООН і права дитини. Сподіватимемося, що держава і суспільство нарешті усвідомлять усю важливість проблеми й активізують діяльність на всіх напрямах. Дрібниць тут немає, важливо все — як впровадження випробуваних на Заході ефективних форм роботи з дітьми, так і повернення до призабутої вітчизняної практики, коли шкільні зали, клуби, будинки культури, приміщення при ЖЕКах виділялися дітям для проведення позашкільної роботи. Суцільна комерціалізація сфери дозвілля і спорту явно не виправдовує себе, а зекономлені кошти навряд чи можуть компенсувати реальну загрозу втрати… цілих поколінь.

Як же в нинішньому світі нашим дітям врятуватися?! Дійсно, чи під силу сім’ї гарантовано уберегти дитину від криміналітету, наркотиків, від сморідного дна життя? Ми розуміємо — ні; гарантії тут ілюзорні. Розраховувати на сучасне шкільне виховання теж не випадає. Висновок напрошується сам по собі: у народу немає гідного майбутнього без утвердження вже в дитсадках і школах традиційних вічних цінностей. Чи ж це звучить не переконливо і здається анахронізмом? Багатьом моїм знайомим не здається. Почати слід було б із елементарного — введення в список базових предметів Міністерства освіти такого предмета, як Закон Божий. Але для цього потрібно, щоб нинішня інтелектуальна еліта, котра ще в змозі позитивно впливати на формування громадських думок і смаків, перейнялася розумінням того, що в глибинах суспільства відбуваються катастрофічні процеси. У деякому сенсі ми усі опинилися в ролі біблійного блудного сина, котрий до батька ще не повернувся, а живе у випадковому притулку.