Здібності та формування особистості

Реферат на тему:

Здібності та формування особистості

План

І. Вступ

ІІ. Основна частина.

1. Що таке здібності?

2. Структура і розвиток здібностей.

3. Формування особистості.

ІІІ. Висновок.

ІV. Список використаної літератури.

І. Життєві психологічні відомості, джерелом яких є суспільний та особистий досвід, утворюють донаукові психологічні знання. Вони можуть бути досить обширними, можуть певною мірою сприяти орієнтуванню в навколишньому середовищі та розумінню поведінки людей. Відповідати дійсності.

Проте ці знання позбавлені систематичності, глибини і доказовості, а тому не можуть бути підставою для справжньої роботи з людьми.

Термін психологія (від грец. wuyij – душа і logos – слово вчення) – це наука про закономірності виникнення і діяльність психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими діяльності та спілкування людей, поведінки тварин.

Предмет наукової психології складають конкретні факти психічного життя, що характеризуються якісно та кількісно.

Однак наукова психологія не може обмежуватися самим лише описанням психологічних фактів, хоч би якими цікавими вони були.

Ось чому слід відкривати закони, за якими відбуваються ці явища, тобто психологічні закони. Якщо виникнення психологічних фактів спостерігається кожного разу, коли для цього виникають відповідні умови, то кажуть про закономірний характер психічного явища.

Завданням психології, нарівні з вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес.

ІІ. 1) Відомо, що за всіх рівних умов різні люди досягають неоднакових результатів. Якість і засоби виконання будь-якої діяльності, її успішність і рівень досягнень залежать від здібностей особистості.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають умовам успішного виконання тієї чи іншої діяльності, а саме – набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці.

Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості.

Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людин, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне. Зазначенні рівні розвитку здібностей не слід вважати незмінними, оскільки кожна репродуктивна діяльність містить елементи творчості, а творча діяльність включає репродуктивну, без якої вона не може здійснюватися.

Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають поняттями талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в теорії і практиці нових, результатів, які мають велике значення для суспільства. Проте, між поняттями талант і геній існує відмінність. Талановиті люди створюють нове у межах вже визначених ідей, напрямів, способів досліджень. Геніальна людина відкриває принципово нові шляхи в галузі наукових досліджень, виробництва, мистецтва.

Крім рівнів в психології розрізняють загальні й спеціальні здібності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань і виконанні різних видів діяльності. Під спеціальними здібностями розуміють психологічні особливості індивіда, які дають можливість успішно виконувати певні види діяльності.

Згідно з іншим підходом, в структурі здібностей виділять потенційні і актуальні можливості розвитку. Потенційні здібності – це можливості розвитку індивіда, які виявляються кожного разу, коли перед ним постає необхідність розв’язання нових завдань. Проте, розвиток індивіда залежить не тільки від його психологічних якостей, але й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізовані. У такому випадку говорять про актуальні здібності. Справа у тому, що далеко не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об’єктивних умов і можливостей. Отже, можна зробити висновок, що актуальні здібності складають тільки частину потенційних.

2) Перед психологією дуже гостро стоїть проблема виявлення закономірностей та механізмів формування та розвитку здібностей.

Природну основу розвитку здібностей становлять задатки – природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи й мозку, які проявляються в типологічних особливостях людини. Однак задатки є лише передумовою здібностей. Тільки своєчасний вияв і розвиток задатків людини через виховання приводить до формування у неї здібностей.

Першою ознакою зародження здібностей є нахил – стійка орієнтованість індивіда на певну діяльність, якою він прагне займатися. Справжній нахил поряд з тяжінням до діяльності призводить до швидкого досягнення високих результатів. Хибний нахил, на відміну від справжнього, може виявлятися у споглядальному ставленні до чогось або, незважаючи на активне захоплення, дає посередні результати.

Специфічним видом розвитку здібностей особистості є її психологічна підготовка до того чи іншого виду діяльності.

Якісний аналіз здібностей спрямований на виявлення таких індивідуальних характеристик людини, які є необхідними для ефективного здійснення будь-якого конкретного виду діяльності. Кількісні виміри здібностей характеризують міру їх наявності.

Для оцінки рівня розвитку здібностей досить широко використовують різноманітні тести. Дослідження конкретно-психологічних характеристик різних здібностей дозволяють виділити загальні якості індивіда, які відповідають вимогам не одного, а багатьох видів діяльності, а також спеціальні якості, що відповідають більш вузькому колу вимог конкретної діяльності. Урахування рівня розвиток здібностей під час вибору професії та при доборі кадрів сприяє підвищенню ефективності діяльності людини й ступеня її задоволеності результатами своєї діяльності.

3) Особистість формується в умовах конкретно-історичного існування людини, в діяльності. Провідну роль у процесах формування особистості відіграють навчання і виховання, що здійснюються переважно в групах і колективах. Поняття “формування особистості як розвиток, процес і результат. У цьому значенні формування особистості є предметом психологічної науки, завдання якої – вияснення того, що є в наявності і що може бути в особи в умовах цілеспрямованих виховних і навчальних дій.

Це є, власне, психологічний підхід до формування особистості.

Друге значення – формування особистості к її цілеспрямоване виховання.

Це – педагогічний підхід до значення завдань і способів формування особистості.

Педагогічний підхід передбачає необхідність з’ясування, що і як повинно бути сформовано в особистості, аби вона відповідала соціально обумовленим вимогам, що їх пред’являє до неї суспільство.

Педагогічний і психологічний підходи до формування не тотожні один одному, а складають нерозривну єдність.

Оволодіваючи значеннями, людина пізнає закономірності функціонування матеріального світу на макро- і мікрорівнях, починаючи від руху небесних світил і місця в цьому процесі нашої планети і закінчуючи будовою молекули та атома і взаємодією їх, а також будову і закони функціонування людського організму.

Вивчаючи гуманітарні дисципліни, людина пізнє різні цивілізації, їхній розвиток, а також розвиток самої людини в суспільстві, колективі, групі, взаємовідносини між індивідами.

У процесі формування особистості відділити засоби навчання від засобів виховання вельми проблематично, бо вони виступають єдності.

Умовно процес виховання поділяють на:

- розумове виховання;

- трудове виховання;

- моральне виховання;

- естетичне виховання;

- фізичне виховання.

Такий поділ є умовним через те, що в процесі формування особистості вихованням усі ці складові присутні більшою чи меншою мірою.

Розумове виховання – завдання розумового виховання полягає в тому, щоб сформувати в учнів правильне уявлення про навчання як про складний процес, пов’язаний з постійним напруженням волі, необхідністю долати труднощі, виробляти в собі позитивні якості, як працелюбство, дисциплінованість, високу свідомість, відповідальне ставлення до праці. Але водночас навчання приносить задоволення й насолоду, якщо воно творче, себто вміло кероване викладачем і самокероване учнем.

Трудове виховання – це виховання працею, практичною діяльністю. Упродовж довгого часу під цим розуміли скерованість учнів на оволодіння, в основному, робітничими спеціальностями, причому не завжди достатньо кваліфікованими, творчими.

Але праця вченого і в фізичному розумінні не менш тяжка, ніж праці робітника, бо вимагає величезних енергетичних затрат. А праця робітника на верстатах з автоматичним управлінням, операторів на хімічних комбінатах чи операторів ЕОМ вимагає високих знань.

Мораль – одна із форм суспільної свідомості, яка означає сукупність певних принципів і правил, норм поведінки людей, регулює їхні стосунки між собою та визначає їхнє ставлення до суспільства й держави.

Моральне виховання завершується формуванням ідеалу, в якому відображено кращі якості людини. Це – складний процес формування моральних понять, поглядів, переконань, зрештою – моральної свідомості, а відтак – системи навичок і звичок моральної поведінки.

Мораль існує в суспільстві та залежить від того, яке суспільство, хто його очолює, яка в них мораль, “яку музику вони замовляють”. Адже:

- учень наслідує вчителя, його мораль;

- дитина наслідує батьків;

- підлеглий пристосовується і наслідує начальство.

Основні завдання у сфері естетичного виховання є такими:

- виховувати естетичні почуття через правильне сприйняття прекрасного, глибоке розуміння прекрасного у природі, праці, спілкуванні, особистому житті, мистецтві;

- формувати естетичні погляди, смаки, які досягають своєї завершеності в ідеалі; з цією метою слід збагачувати учнів естетичними й художніми знаннями в царині мистецтв, знарядь праці, побуту;

- розвивати вміння й потребу бачити, знаходити прекрасне в навколишньому житті, помічати красу повсякденного;

- розвивати творчі здібності, уміння й навички; множити красу посиленою участю в художній творчості, прикладних видах мистецтва;

- сформувати звичку оцінювати всі факти і явища дійсності під кутом зору раси, гармонії та доцільності.

Джерела фізичного виховання – в самі природі людини, в необхідності фізичного розвитку організму, всіх його складових – кістяка, мускульної й нервової систем та системи внутрішньої секреції.

Фізичне виховання є формою реалізації об’єктивних законів природи в людському організмі.

Завдання фізичного виховання полягає тому, щоб сприяти фізичному розвиткові людини, водночас справляючи позитивний вплив на вироблення й закріплення моральних і вольових рис характеру, виховання таких якостей особистості, як організованість, свідома дисципліна, наполегливість у процесі долання перешкод, витривалість, мужність.

Крім занять фізкультурою і спортом, фізичне виховання криє в собі санітарно-гігієнічні норми, спеціальні вправи, режим харчування й відпочинку, профілактику захворювань, аутотренінг.

ІІІ. Особистість – діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, який посіє певне становище в суспільстві та виконує певну громадську роль.

Роль – це соціальна функція особистості: наприклад, роль матері та батька – виховання дітей; роль директора школи – управління колективом учителів та організація процесу навчання учнів.

Формування особистості як розвиток, процес і результат. У цьому значенні формування особистості є предметом психологічної науки, завдання якої – вияснення того, що є в наявності і що може бути в особи в умовах цілеспрямованих виховних і навчальних дій.

ІV. Література.

В.С. Лозниця “Психологія і педагогіка” Київ, 1999 р.

Ю.М. Забрадин, А.Н. Лебедев “Психологія і психофізика”. 1997 р.

В.І. Лозова, Г.П. Москаленко “Навчально-методичнй посібник” 1993 р.