Місце і роль права і системі соціальних норм поняття системи права як внутрішньої його організа

Реферат з правознавства

Місце і роль права і системі соціальних норм, поняття системи права як внутрішньої його організації, загальна характеристика основних галузей права України.

План

1. Місце і роль права і системі соціальних норм.

2. Поняття системи права як внутрішньої його організації.

3. Загальна характеристика основних галузей права України.

Вступ

Формування духовного світу людини, має актуальне значення для побудови незалежної Української держави з соціальними відносинами і правовою системою.

Важливий етап правого виховання молоді був ознаменований прийняттям у 1996 р. Конституції України.

Одним з найоптимальніших шляхів формування правової свідомості та правової культури молоді є засвоєння основ правознавства в навчальному процесі. Зокрема, усні професійно-технічних навчальних закладів для законодавчої орієнтації в подальшому житті та професійній діяльності повинні здобути необхідний мінімум правових знань.

Виходячи з конституційних положень молодь повинна чітко усвідомлювати як власні права і свободи, так і обов’язки перед суспільством, володіти правовою свідомістю, правовою культурою.

1) Місце і роль права в системі соціальних норм

Стаття 8. В Україні визначається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Соціальні норми — це загальні правила пове­дінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивни­ми закономірностями, є результатом свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціаль­ного впливу.

Залежно від способу їх утворення й забезпечення соціальні норми класифікують як: юридичні; мо­ральні; корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших об'єднань громадян); звичаї чи традиції.

Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на: економічні; політичні; сімейні; релігійні; етики та естетики; організаційні; соціально-технічні.

Юридичні (правові) норми — загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, що вста­новлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах.

Моральні норми — правила поведінки, що базую­ться на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негу­манне, л забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.

Корпоративні норми — правила поведінки, що встановлюються й забезпечуються політичними пар­тіями, громадськими організаціями та іншими об’єднаними людей.

Звичаї чи традиції — правила поведінки, що істо­рично склались і увійшли (перетворились) у звичку людей.

Аби показати, що право є особливим видом соці­альних норм, слід порівняти ознаки правових та ін­ших соціальних норм.

Так, правові норми, що у своїй сукупності утво­рюють право:

• виникають разом із виникненням держави;

• встановлюються чи санкціонуються державою;

• виражають волю керівної частини суспільства;

• утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єд­ність (систему права);

• існують у суспільстві як одна система норм;

• формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків;

• правила поведінки формально визначені за зміс­том;

• мають певні форми зовнішнього виразу;

• мають точно визначені межі дії;

• забезпечуються державним примусом та іншими засобами.

Інші соціальні норми, що утворюють систему со­ціального регулювання:

• існують у будь-якому суспільстві;

• встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;

• виражають волю різноманітних частин населен­ня;

• можуть існувати й безсистемне, не будучи, внутрішньо узгодженими;

• існують здебільшого у вигляді декількох віднос­но самостійних систем нормативного регулю­вання;

• виражаються не тільки через права та обов'яз­ки, а й через загальні принципи, цілі, гасла то­що;

• зазвичай позбавлені формальної визначеності;

• можуть виражатись у будь-яких, не завжди фік­сованих, формах;

• не завжди мають точно визначені межі дії;

• забезпечуються звичкою, внутрішнім переко­нанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.

Отож, право, як особливий, вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємо­зв'язком із державою, напрямками впливу на су­спільні відносини.

2) Поняття системи праваяк внутрішньої його організації

Регулювання й охорону суспільних відносинправо здійснює через відповідну систему.

Система права — це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер побудови, що відоб­ражається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галу­зями, підгалузями, інститутами й нормами права.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зу­мовленості й характерним ознакам схожості, відмін­ностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.

Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, вона є явищем другорядним від­носно економіки і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:

• воно розвивається через правовідносини, поро­джувані економічними відносинами, а вже по­тім установлювані чи санкціоновані державою;

• під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова;

• право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, пра­вове регулювання та його механізм, правовідно­сини, правосвідомість та ін.);

• система норм права є елементом системи право­го регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'­єктивного права, правовідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (приміром, конкуренція норм права);

• ступінь розвиненості системних властивостей прана багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової сис­теми.

До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути пра­ва; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер по­будови системи права.

Отже, для будь-якої держави право функціонує як едина, юридично цільна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права, як закономірна організація його елементів.

Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма прана). Це загально­обов'язкове, формально визначене правило поведін­ки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регу­лювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індиві­дуально-правового припису:

• вони узагальнюють типові, тобто такі, що неод­норазово повторюються, життєві ситуації;

• розраховані на невизначену кількість суспіль­них відносин;

• адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'­єктів, що підпадають під таку ситуацію;

• діють у часі та просторі неперервно;

• чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Стаття нормативно-правового акта виступає зов­нішньою формою норми права і нормативно-право­вого припису як цільного, логічно завершеного дер­жавно-владного веління нормативного характеру. Стаття нормативно-правового акта і норма права часто збігаються, коли структурні елементи норми права відображено в статті .чакону. Проте здебільшо­го в статті викладаються не всі елементи норми пра­ва. Залежно від цього розрізняють прямий, поси­лальний чи бланкетний (відсильний) способи викла­дення норми в статті.

Прямий спосіб застосовується тоді, коли всі еле­менти норми права містяться в статті нормативно-правового акта; посилальний — коли робиться поси­лання на іншу статтю чи статті; бланкетний (від­сильний) — коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.

Норма права мас внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санк­цію.

Гіпотеза — частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необ­хідно здійснювати правило, що міститься в диспо­зиції.

Диспозиція — частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто само пра­вило поведінки.

Санкція -така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості й складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту — на абсолютно чи відносно визначені.

Правові норми можна групувати залежно від підстав у різні види. Залежно від суб'єктів, щоприйняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчи­ми, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колектива­ми, населенням.

3. Загальна характеристика основних галузей права України.

Залежно від галузі права розрізняють конститу­ційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримі­нальні та інші правові норми; за характером диспозиції зобов'язальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції — імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні — матеріальні та процесуальні (процедур­ні); за терміном дії в часі — такі, що діють постійно і тимчасово; за терміном дії у просторі — загально­державні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію, — загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб'єк­тів). Можна розглядати й інші підстави для класифі­кації норм права.

Трудове право - право система правових норм, які регулюють трудові відносний, що виникають у процесі праці, без якої не може існувати жодне суспільство.

Цивільне право сукупність правових норм, які регулюють майнові, товарно-грошові та деякі інші підносний, пов'язані чи не пов'язані з майновими, а також особисті немайнові відносини, засновані на рівності учасників цих відносин.

Шлюбно-сімейне право — система правових норм, які регулюють правовідносини шлюбу, сім'ї, усиновлення опіки і піклування та реєстрації актів грома­дянського стану.

Житлове право в Україні регулює специфічний вид суспільних відносин, які виникають у сфері за­доволення людиною та громадянином природної потреби в житлі.

Екологічне право — система правових норм, які регулюють суспільні відносини між людьми у сфері використання та охорони навколишнього природно­го середовища.

Підприємницькеправо система правових норм, які регулюють суспільні підносний у сфері підпри­ємництва, тобто самостійної, ініціативної, система­тичної на власний ризик діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і торгів­лі к метою одержання прибутку.

Кримінальне право — система кримінальних норм, установлених законодавчим органом, що ви­значають основи і принципи кримінальної відпові­дальності, встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами, які вид і міра покарання мо­жуть застосовуватися до особи, котра скоїла злочин.

Земельне право — система правових норм, які регулюють правовідносини у сфері володіння, розпорядження й користування землею, визначають землі сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, землі природооздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового і водного фондів, землі запасу.

Юридичний процес — система взаємопов'язаних правових форм діяльності уповноважених держав­них органів, посадових осіб, а також визначення Ін­ших суб'єктів, що виражається vздійсненні опера­цій для вирішення юридичних справ, які спричиня­ють відповідні юридичні наслідки (документи чи рішення) і регулюються процедурно-процесуальни­ми нормами,

Конституційне процесуальне право — система правових норм, які регулюють порядок проведення конституційного провадження, ухвалення та вико­нання рішень і висновків Конституційного Суду Ук­раїни,

Адміністративне процесуальне право — система адміністративних процесуальних норм, які регулю­ють порядок реалізації норм адміністративного права.

Кримінально процесуальне право — система кримінально-процесуальних норм, які регулюють поря­док порушення кримінальних справ, проведення щодо них дізнання і попереднього слідства, судового розгляду, винесення вироків та інших судових рішень, організації їх виконання.

Цивільно-процесуальне право — система цивіль­но-процесуальних норм, які регулюють порядок су­дові по розгляду і винесення рішень у цивільних, трудових, шлюбно-сімейних, житлових, земельних тaдеяких інших справах та організація виконання ухвалених рішень.

Арбітражне процесуальне право — система арбітражно-процесуальних норм, які регулюють порядок застосування норм господарського права та визнання суб'єктів господарської діяльності банкрутами.

Висновок

Для будь-якої держави право функціонує як єдина юридично цільна, внутрішньо узгоджена система загальнообов’язкових правил поведінки.

Право можна однаковою мірою застосовуватись до різних людей, бути однаковим за масштабом їхнього можливого і належного поводження і розвитку відносин між ними.

Отже, право – це система загальнообов’язкових юридичних норм, які видаються і забезпечуються державою, спрямовані на регулювання поведінки людей та суспільних відносин, виражають зумовлену політичними, соціально-економічними, духовними й іншими умовами життя державну волю суспільства, її загальнолюдський характер.