Фольклорні мотиви у драматичній поемі Л. Костенко "Дума про братів Неазовських"

Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблеми і теоретичні засади вивчення творчості Ліни Костенко

1.1 Рецепція Ліни Костенко в українському літературознавстві

1.2 Теоретичні основи дослідження

Розділ 2. Трансформація фольклорних мотивів у драматичній поемі Ліни Костенко «Дума про братів Неазовських»

Висновки

Вступ

Актуальність теми. Інтерес до творчості Ліни Костенко не спадає як у широких читацьких колах, так і в науці. ЇЇ творчий доробок активно досліджується науковцями, тому накопичено чимало матеріалу, присвяченого аналізу її творчості. Зокрема, «Дума про братів неазовських» досліджувалася під кутом зору народнопісенного історичного мислення в трактуванні історичних подій, фольклорного художнього історизму; вивчалася проблема часопростору в цій поемі. Але залишаються окремі аспекти, які не є глибоко вивченими, дослідженими, хоча й намічені науковцями. Це стосується аспекту дослідження поеми в світлі народної моралі, вивчення переосмислення фольклорного мотиву та мети цього переосмислення, використання уривків з «Думи про братів, які тікали з города Азова» та їх функціонування у творах, фольклорних образів.

Мета й завдання дослідження. Мета роботи полягає у вивченні особливостей трансформації фольклорного мотиву в поемі Л. Костенко «Дума про братів неазовських».

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

¾ виявити особливості проекції фольклорного сюжету на зображення історичної події і сучасності;

¾ розкрити роль використання у поемі уривків з «Думи про втечу трьох братів з города Азова», авторських ремарок, звертання до образу кобзаря;

¾ виявити ідейні перегуки поеми з народною мораллю в трактуванні проблеми вірності і зради;

¾ дослідити образи персонажів поеми в антитетичному співставленні з персонажами народної думи.

Об’єктом дослідження є поема Ліни Костенко «Дума про братів неазовських».

Предметом нашого дослідження стала трансформація фольклорного мотиву в поемі Л. Костенко «Дума про братів неазовських».

Метод дослідження. Основними методами дослідження є порівняльно-історичний, що полягає в співставленні поеми з народною думою, дослідженні перетворення фольклорних мотивів, образів, символів, в аналізі трактування історичної події авторкою; психологічний, що базується на поясненні мотивації вчинків персонажів; інтертекстуальний, що полягає в розкритті відсилок поеми до інших творів і художніх реалій, зокрема до народнопісенної творчості; структурний метод, що допомагає виявити роль використання фрагментів «Думи про втечу трьох братів з города Азова», авторських ремарок та особливості їх функціонування в тексті.

Наукова новизна одержаних результатів. Виявлено роль накладання фольклорного сюжету на історичну подію для висвітлення її з точки зору сучасних проблем та поглядів. Виділено основні особливості трансформації фольклорного мотиву відповідно до художньої мети авторки. Дістало подальшого розвитку вивчення трактування проблеми вірності в поемі у світлі народної моралі, також досліджена роль використання уривків з народної думи в тексті твору.

Практичне значення одержаних результатів. Результати цього дослідження можуть бути використані для подальшої розробки теми в дипломних, магістерських дослідженнях з більш глибоким висвітленням одного з поставлених питань. Положення і висновки цих робіт можуть знадобитися для роботи з дітьми в літературних гуртках у школі, у класах з поглибленим вивченням української літератури тощо.

Структура роботи. Структура дослідження визначається його метою і завданнями. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку джерел використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає 24 сторінки та 3 сторінки списку літератури, який містить 20 позицій.

1 розділ. Проблеми та теоретичні засади вивчення творчості Ліни Костенко

1.1 Рецепція Ліни Костенко в українському літературознавстві

Творчість Л. Костенко активно досліджується українським літературознавством. Доробок науковців включає як монографії, нариси, так і окремі статті, де розглядаються Ліни Костенко поетеси чи питання, пов’язані з творчістю Л. Костенко. В.С. Брюховецький у нарисі «Ліна Костенко» подає цілісний аналіз творчості поетеси. Він, залучаючи біографічні матеріали, показує становлення стилю поетеси, її мистецький розвиток, дає уявлення про формування ліричного героя, аналізує окремі збірки і твори. Автор нарису знаходить у творчості поетеси трансформацію кращих традицій українського фольклору і класичної літератури. Він робить висновок щодо філософічності світосприйняття поетеси. Літературознавець вважає, що громадянський пафос її творів ніколи не зводиться до декларативності, вписаний у національне і загальнолюдське. В. Брюховецький торкається питань використання і трансформації біблійних, міфологічних, фольклорних образів у творчості Л. Костенко. Зокрема, характеризуючи «Думу про братів неазовських» автор статті вважає мотив протиборства вірності і зради стрижнем твору. Він вказує на антитетичне протистояння поеми своєму фольклорному аналогові, який, у свою чергу, за словами критика, несе у собі могутній утверджуючий потенціал через пристрасне засудження. Науковець робить цікаве зауваження про використання мотивів XX сторіччя, які не тільки не шкодять цілісності твору, а поглиблюють контраст і розширюють часопростір, накладаючи історію і сучасність, вказуючи на проблеми емоціональної атрофії і втрати історичної пам’яті.[2]

У літературознавчій публіцистиці є чимало статей, присвячених творчості Л. Костенко. Ми розглянемо ті із них, які безпосередньо стосуються нашого об’єкту дослідження.

Н. Кириленко у статті «Народнопісенне мислення та фольклорний характер художнього історизму в драматичній поемі Ліни Костенко «Дума про братів неазовських»» каже про розробку Ліною Костенко фольклорних образів і мотивів, характерних для її попередників, зокрема, про традиції зображення образу народного співця, козака. Дослідниця вважає, що письменниця спирається на традиції української літератури, розуміючи високе призначення громадянського трактування історичної теми. Поетеса проектує історію на дійсність. Н.І. Кириленко зауважує, що конкретні долі історичних осіб підпорядковані художньому осмисленню вічної проблеми вірності і зради. Автор статті вважає, що драматична поема антитетично протистоїть народній думі, становить філософську антитезу до неї. Дослідниця ставить питання про психологічний зміст вчинку Сахна Черняка, про причини його на перший погляд безглуздої жертовності. Можливою відповіддю на це питання Н.І. Кириленко вважає прагнення спокутувати дорогою ціною відступництво і зраду інших, реабілітувати в очах майбутнього козацтва, нації саме українське ім’я. Дослідниця знаходить у цьому перегуки з народною думою, антитетичне протистояння їй. Жертовність Сахна Черняка пояснюється внутрішньою свободою, прагненням іти за власним сумлінням.[7]

У роботі « Історія України у творах Ліни Костенко» Н.І. Кириленко вказує на пафос сучасної поеми, який визначається посиленою увагою до героя у момент обрання життєвого шляху, обстоювання позицій в ідейній боротьбі, в екстремальній ситуації. Автор каже про полемічний характер історизму Ліни Костенко, де полеміка відбувається на рівні національного світогляду. Характерним є взаємопроникнення часових площин.[9]

М. Гольберг у статті «Душа тисячоліть шукає себе в слові» досліджує образну систему і художні засоби Ліни Костенко, використані у збірці творів «Сад нетанучих скульптур». Він наголошує на важливості образу часу у віршах і поемах цієї збірки, час стає проблемою історичної свідомості, її ролі в пробудженні творчої енергії сучасної людини, при цьому відбувається не пасивне сприймання, а діалог з історією, який дає глибоке проникнення в суперечності сьогодення. Літературознавець каже про цікаве питання алюзій і ремінісценцій творів Ліни Костенко, вказує на розуміння глибинної сутності зображуваних історичних подій, на цікаві і достовірні історичні деталі, які органічні у тканині творів і допомагають створити колорит та реалізувати художній замисел. Для «Думі про братів неазовських» дослідник знаходить подвійне жанрове визначення: дума і драматична поема. Він каже про жанровий синтез, складне поєднання кількох жанрових форм, про асоціативний зв'язок з «Думою про втечу трьох братів з города Азова». М. Гольберг стверджує, що ця драматична поема несе поєднання конкретно-історичного і загальнолюдського. Він наголошує на важливості авторських ремарок, у яких виникає образ кобзаря, важливості використання уривків з народної думи. Два коротенькі епізоди з комп’ютерами автор статті не вважає органічними, вони, на його думку, лише шкодять втіленню задуму авторки, тому творові бракує стрункості, природності. [3]

У статті «Час у творчості Ліни Костенко як темпоральний код людського досвіду» Л.Б. Тарнашинська досліджує категорію часу у творчості Ліни Костенко. Вона вказує на можливість лише у мистецькій реальності структурувати образ часу, надати йому образної множинності. Дослідниця розглядає час поеми як час історичний, герої творів проживають свій час як вибір, творять історію свого народу. З такого сприйняття часу випливає і діалог із часом, з буттям і небуттям, де драма цілої нації накладається на драму всепланетарну. Час у Ліни Костенко виступає і як умовна міра вічного, і як внутрішній час митця в історичному модусі.[16]

У нарисі «Ліна Костенко: « Я вибрала долю собі сама» Л.Б. Тарнашинська сверджує, що творчість Л. Костенко постійно акцентує дві константи буття – любові і ненависті, в яких тільки і розкривається людина. Поетесу цікавить універсальна картина світу, виявлена в конкретних епохах і народах. Дослідниця каже про інтерпретацію в нових історичних обставинах визначальних для Л. Костенко тем зради і вірності, відступництва і мудрої несхитності у «Думі про братів неазовських». Автор висвітлює також питання про образну систему пейзажної лірики, про особливості ліричного героя.[15]

Л.В. Краснова у статті «Грані поетичної майстерності» досліджує екзистенціальний рівень текстів Ліни Костенко. Вона наголошує на великій ролі метафори в художньому світі поетеси, розглядає різновиди метафори, якими користується поетеса. Дослідниця говорить про велику роль особистісного, індивідуального начала в творчості поетеси, про афористичну мову Ліни Костенко, про надзвичайне багатство її авторського словника, про органічну вписаність образної системи Л. Костенко в широкий культурний контекст світового рівня. Л.В. Краснова вважає, що емотивний рівень є рушійною силою й стилетворчим фактором усього, що формує творчу індивідуальність Л. Костенко. Також велику роль, на думку автора статті, грає київське підґрунтя світосприйняття і творчості поетеси.[6]

Аналіз проблематики «Думи про братів неазовських» і «Снігу у Флоренції» здійснив М.Г. Кудрявцев. Він робить акцент на виході за межі історичної конкретики у цих творах. «Думу про братів неазовських» науковець сприймає як аналог-антитезу до відомої народної думи. Художня концептуальність твору проектується як на прадавнє минуле, так і на сучасне. Літературознавець вважає, що історизм поетеси у своїй філософській багатовимірності має притчево-аналітичний характер, бо поетеса кожен факт проектує на вічні проблеми у їх сучасному вимірі, у національно-історичному аспекті. М.Г. Кудрявцев, аналізуючи ідейний рівень драматичної поеми, стверджує, що ідея жертовності і ідея людяності нерозривно пов’язані між собою і зливаються в ідею морально-етичної справедливості.[11]

Питанням версифікації, зокрема народних елементів у віршуванні Л. Костенко, займалася О.Башкирова. Вона робить висновок про нечасте звернення поетеси до фольклорних розмірів. Дослідниця акцентує увагу на стилізаційному характері таких творів. Щодо «Думи про братів неазовських», автор вважає уривки з «Думи про втечу трьох братів з города Азова», вкладені в уста одного з епізодичних персонажів, органічними, такими, що сприймаються не як цитати, а як частина твору.[1]

Історіософський часопростір у поемах Л. Костенко став основною темою статті Г. Жуковської. Вона звертає увагу на різні аспекти вивчення художнього часопростору, але зупиняється саме на творчому осмисленні історичного часу на основі ретроспективного логіко-смислового зв’язку й історичної пам’яті, яке має велике значення для розуміння минулого та сучасного. Літературознавець аналізує з цього погляду такі твори, як «Скіфська одіссея», «Сніг у Флоренції», «Дума про братів неазовських». Щодо останньої поеми автор статті зауважує, що час у творі – духовно насичений і «горизонтальний», бо минуле і майбутнє вводяться у сьогодення, і це робить час цілим, єдиним. Науковець робить акцент саме на морально-етичному забарвленні проблематики, де позиція людини зображена в історичному часоплині, і реалізується в її виборі. Дослідниця вважає важливим художнім прийомом увиразнення трагічної ситуації контраст, який полягає у протиставленні зради і вірності, відчайдушної молодості і розважливої старості, життя і смерті, жертовності і корисливості. Використання в поемі цитат з «Думи про братів, які втікали з города Азова» Г. Жуковська вважає доцільним і органічним, вони не відособлені, а природно вплетені у тканину твору. Критик говорить про майстерне використання цих фрагментів, яке посилює поетичність сприймання, поглиблює символічність образів, розширює просторові і часові рамки оповіді, допомагає акцентувати увагу читача на вічних питаннях моралі, відповідальності. [5]

О. Ковалевський аналізує проблему вірності і зради у романі у віршах «Маруся Чурай», поемах «Сніг у Флоренції», «Дума про братів неазовських», «Скіфська Одіссея». Це питання розроблене у його статті «Український комплекс вірності-зради у контексті ліро-епічних творів Л. Костенко». Науковець вказує на численні паралелі з сучасністю в «Думі про братів неазовьких», на ідеї добровільної жертовності як заклику до сучасника, як концепції всього твору і загалом визвольних змагань, у том числі й за періоду застою. Автор статті шукає психологічну мотивацію героїчного вчинку Черняка і знаходить її у прагненні спокутувати довколишнє зрадництво. Комплекс вірності-зради досліджується як етнопсихологічний. [9]

Є. Прісовський у статті «Оновлююча пам'ять», характеризуючи збірку «Сад нетанучих скульптур», говорить про творчу суть часу в поезіях Л. Костенко. Ця творча суть часу полягає у прагненні відшукати свої джерела, у проектуванні історичних подій на сучасність. Автор статті акцентує увагу на присутності у творах збірки глибокого аналізу історичних закономірностей, говорить про почуття історичної перспективи і оптимізму, незважаючи на трагічність сюжетів. Ці настрої реалізуються без декларативності і зовнішньої пафосності. Інтерес до історії дослідник трактує як інтерес до істини.[14]

Збірці «Сад нетанучих скульптур присвячена і стаття В. Панченка. У ній дослідник робить акцент на трагічному світовідчутті поетеси, яке не виключає водночас і настроїв мужнього спокою. В аналізі «Думи про братів неазовських» автор статті робить висновок про невипадкове називання поетесою свого твору саме «думою», тим жанром, який зображував події невигадані, реальні. Літературознавець зазначає, що твір будується на антитезі моральних ситуацій, яка реалізується через відсилання до фольклорної думи. Він каже про певну умовність, до якої вдається Л. Костенко, зображуючи віз, який «їде через усю Україну», ця умовність допомагає подолати історичну конкретику і вийти на всезагальний рівень.[13]

Для аналізу перегуків з народною думою у нашій роботі та з огляду на вживання поетесою визначення «дума» в назві твору, потрібно залучити матеріал дослідження українського народного епосу. Г.А. Нудьга у книзі «Український поетичний епос (думи)» подає визначення думи як народної епічно-ліричної пісні, в якій епічний елемент переважає, але розповідь майже завжди ведеться у ліричному освітленні. Автор монографії вказує на те, що сюжет дум не ускладнюється несподіванками, події передаються якнайприродніше. Сюжети дум здебільшого пов’язані з історією народу та пройняті національною проблематикою. Дослідник каже що у думах завжди ставляться питання волі окремої особистості і волі народу. «Думу про втечу трьох братів з Азова» Г. Нудьга називає одним із кращих зразків світової епічної творчості, відмічаючи глибину узагальнення думки в типове зображення характерів.[12]

1.2 Теоретичні основи дослідження

Для виконання поставлених завдань потрібно викласти теоретичну базу нашого дослідження, для чого дамо визначення окремим літературознавчим поняттям. Насамперед треба дати визначення самому поняттю «лірика». Маємо три визначення лірики. Лі́рика — один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У переносному значені лірика може означати ліричний настрій або стиль (емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань). У ліриці першорядне значення надається виражальним засобам, які формують інтимну атмосферу з витонченим емоційним станом, тобто — ліризм. Оперуючи властивими їй зображально-виражальними засобами, лірика має свою якість, визначувану конкретним змістом певної доби та панівними у ній стильовими струменями, естетичними вподобаннями тощо і водночас — ментальною свідомістю кожного етнічного середовища. Терміном лірика позначають також певний віршовий твір або сукупність творів, що відповідають високим естетичним критеріям, переважно невеликих за обсягом, але містких за полісемантичним змістом, окреслюваних своїми формотворчими гранями у багатьох жанрах (балада, елегія, епістола, ідилія, етюд, монолог, мадригал тощо).

Подеколи лірика умовно розмежовується на громадянську, пейзажну, інтимну, філософську тощо, хоч насправді всі ці групи наскрізь інтимізовані. Однак переживання і думки, виражені у ліричному творі, не ототожнюються з постаттю автора, з його внутрішнім світом, для цього запроваджується поняття його ліричного «Я» — так званого ліричного героя, на підставі якого витворюється цілісне уявлення про творчість поета. [18;403-404]

Предметом нашого дослідження є трансформація фольклорних мотивів у драматичній поемі Л. Костенко, тому треба звернутися до такого поняття, як фольклоризм у літературі. Фольклоризм – це наявність фольклорних елементів у літературному творі. Проявляється він на різних функціональних зрізах: через сюжетне запозичення, введення у текст окремих фольклорних міфологічних першоелементів. Виділяють такі основні етапи освоєння літературою фольклору: стилізацію, психологічну інтерпретацію фольклорних мотивів, переосмислення народної міфології. У контексті розвитку української літератури простежується певна закономірність домінування в різні епохи різного типу фольклоризму. Нас цікавить поезія XX століття, тому зазначимо, що у цей період домінує переосмислення фольклорних джерел символічно, з розширенням його семантики новими похідними лініями. У сучасній поезії фольклоризм проявляється переважно через поетично трансформований міфологічний символ, що здобуває нову ідейно-філософську конкретизацію. Також фольклоризм – це процес освоєння фольклору в побуті, культурі, усіх формах мистецтва.[17,699; 18,469]

Наша робота стосується трансформації фольклорних мотивів, тому важливо з’ясувати, що є мотив у літературі. Мотив – тема літературного твору або неподільна смислова одиниця, з якої складається сюжет(фабула). Мотиви рухають вчинками персонажів, збуджують їх переживання і роздуми, особливо тонко динамізують внутрішній світ ліричного суб’єкта. Тому в аналізі лірики поняття «тема» і «мотив» часто зближаються. Роль і художнього-виражальні функції мотиву виявляються у фабулі і сюжеті конкретного твору, в структурі ліричного вірша, циклу, в творчості письменника, в групі типологічно споріднених творів різних письменників. Також мотив визначають як стійкий формально-змістовий компонент твору, який більш прямо співвідноситься зі світом авторських думок і почуттів, але на відміну від них позбавлений відносної самостійності, образності, естетичної завершеності, набуває реалізації у конкретних творах.[17,469; 18,230]

«Дума про братів неазовських» за жанром є драматичною поемою. Ця синтетична жанрова форма передбачає невеликий обсяг, віршовану форму, поєднання форм драми та ліро-епічної поеми. Основу драматичної поеми становить внутрішній динамічний сюжет – конфлікт світоглядних та моральних принципів при відсутності панорамного тла зовнішніх подій. Ліричні чинники переважають над епічними і драматичними.[15,210]

«Дума про братів неазовських», як відомо, є філософською антитезою до фольклорної думи. Дума – епіко-ліричний жанр українського словесно-музичного фольклору 15-17 століття. Ці твори історичні за змістом, відрізняються вільною ритмікою, імпровізаційністю, реалістичністю. Антитеза – стилістична фігура в художній літературі та ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у в вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів. [15,218]

У нашій роботі ідеться про образ-символ кобзаря, використаний поетесою. Тому треба вказати, що символ – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість. Символ тяжіє до узагальнення, розширення.змісту.[15,621]

Розділ 2. Трансформація фольклорних мотивів у поемі Ліни Костенко «Дума про братів неазовських»

Темою «Думи про братів неазовських» став вчинок козака Сахна Черняка, який вирішив розділити долю Павлюка і Томиленка після поразки під Кумейками у 1637 році. Ця тема втілена поетесою за допомогою проекції фольклорного сюжету на зображення історичної події, а саме сюжету фольклорної «Думи про трьох братів, що тікали з города Азова». Л. Костенко, використавши фольклорний сюжет, вдалася до його переосмислення для реалізації власних художніх завдань. Композиційним стрижнем обох творів є мотив дороги: у фольклорній думі ми маємо втечу трьох братів з неволі, а в драматичній поемі – це навпаки шлях «у смерть», на страту. Бачимо, що простежується перша опозиція двох творів. Цей мотив інакше реалізується у Л. Костенко у часопросторовому вимірі, бо віз із в’язнями, за численними авторськими ремарками рухається «на місці»:

«На місці їде віз, і все з ним розминається -

дерева, люди, обрії, зірки.»

«Тяжке мовчання, їде віз на місці -

повз нього пропливають чорні верби».[20]

Дія відбувається ніби у позачасовому і позапросторовому вимірі, чим автор акцентує увагу на вічності заявленої проблеми(вірність і зрада) і у це дійство залучена вже вся українська дійсність, вся історія, від давніх часів турецьких і татарських навал(сюжет фольклорного твору) до сучасності:

І пропливають вишки й терикони,

ковші і крани, труби і лебідки.

Ряхтить вогнями промислове місто.

Гніздо лелека мостить на стовпі. [20]

«Сучасна жінка, в скверику на лаві, похитує

коляску на ресорах…» і конспектує з книжки побіжну згадку в літописі про вчинок Сахна Черняка. Отже, використовуючи мотив дороги, Л. Костенко неабияк розширює часопростір драматичної поеми за допомогою звернення до реалій історії і сучасності, до майбутнього (образи програмістів), чим наближає час до вічності а місце дії до узагальненого образу шляху людини, яка зробила вибір між вірністю і зрадою. Виникають у просторі і уявні образи-символи (кобзар, образ Дон Кіхота). Тому можемо сказати, що час і простір у поемі умовні, що дає змогу робити філософські узагальнення. Маємо і пряме зображення часу у його філософському вимірі:

«…Конвейєр часу - тільки врізнобіч -

один в минуле, другий у майбутнє.

Отак всі й розминаються навік». [20]

Один із зображених вчинків дійових осіб у поемі теж схожий формально на аналогічний у думі: двоє кінних братів покидають третього, пішого, на шляху з неволі – ватажки повстання скидають з воза Сахна Черняка. Ця формальна схожість вчинків, чергова відсилка до фольклорного твору лише підкреслює їх різну мотивацію, поглиблює психологізм зображення ситуації: у думі брати покидають брата на дорозі у життя, а в творі Л Костенко Павлюк і Томиленко не можуть дозволити товаришеві їхати з ними по шляху «у смерть» навіть з високих міркувань. Тут слід звернутися до особливостей осмислення проблеми вірності і зради. Осмислюється у поемі цей неординарний вчинок і через призму української менталітету і народної моралі. Поняття менталітету визначимо як інтегральну ціннісно-мотивовану характеристику соціальної спільності; сформовану система елементів духовного життя і світосприймання, яка зумовлює відповідні стереотипи поведінки, діяльності, способи життя різноманітних соціальних груп і індивідів; включає сукупність ціннісних, символічних, свідомих чи підсвідомих відчуттів, уявлень, настроїв, поглядів, світобачення; до менталітету належать звички, прагнення, символіка, традиції, інтуїтивне несвідоме, що існують на рівні несвідомих психічних процесів. [4]. Отже, в українському менталітеті маємо засудження зради на усіх рівнях, і це знаходить відображення у ліричних, історичних піснях, творах народного ліро-епосу тощо. В цьому аспекті і фольклорна дума, і «Дума про братів неазовських» співзвучні: зрада у першому творі засуджується через показ її у вчинках двох корисливих братів, через емоційне зображення загибелі «пішого-пішаниці», тіло якого розтерзують хижі звірі, через показ долі братів зрадників у кількох варіантах; у драматичній поемі поетеса протиставляє фольклорному сюжетові абсолютну вірність своєму ідеалу Сахна Черняка, для якого неможливі не лише зрада, а будь-яка співучасть, причетність до неї:

…ти, Боже збав, не видавав нікого,

ти просто вчасно очі опустив!

І після цього зватися людиною...

Не через вас я їду, а для себе. [20]

Менталітет українців характеризується кордоцентричністю, емоційно-почуттєвим характером[10], і тут теж знаходимо співзвучність, бо цей персонаж діє саме за велінням свого серця, бо йому «так легше», йому із приреченими в’язнями «тепліше». Вчинок Черняка в поемі за словами Другого Програміста выдноситься«до категорії подвижництва», трактується як «моральна підзвітність самому собі». Сахно Черняк говорить:

Як не поїду, буду їхать вічно.

Нічим не відпокутуюсь, нічим! [20]

Ми можемо співвіднести образ Сахна Черняка з образами народних героїв козацьких дум, історичних пісень, у яких часто оспівується жертовність цих персонажів, подвиги, потяг до свободи. Але маємо й інший аспект трактування проблеми вірності і зради у світлі українського менталітету: українцеві з давніх-давен властиві традиції дбайливого господарювання, шана до родини і родинних цінностей, навіть індивідуалізм. З цього погляду вчинок Сахна Черняка можна сприймати як абсурдний, бо ж він має родину, двоє дітей, а жертовним вчинком нікого не рятує, про що й кажуть йому Павлюк і Томиленко. Тут показовою є репліка другого мужика, який «проминає» повз віз:

Та чи не тю? Мабуть, він просто дурень.

Щоб так за когось голову покласти?!

Мав поля шмат, і хату, і корову,

і жінку гарну, - що йому іще? [20]

У драматичній поемі маємо епізод, де віз із в’язнями проїжджає повз Чернякове село і дійові особи починають згадувати гостинність своїх родин, тут ми можемо помітити різноманітні побутові деталі: опис традиційної їжі, напоїв місцевостей, з яких походять Черняк, Павлюк і Томиленко, звичаю класти хліб під образами, образ тополі, посадженої батьком Черняка. Ці побутові деталі підкреслюють певне «випадіння» вчинку Черняка з прийнятих у суспільстві норм поведінки, звичаїв – покидання родини і дітей чоловіком, батьком, хоча цей вчинок і співзвучний з козацькою мораллю, де особисте мало бути завжди на другому плані.

Якщо порівняти образну систему у фольклорній думі і у драматичній поемі Л. Костенко, то можна казати про певні паралелі і контрасти. Вже назва драматичної поеми являє пряму відсилку до «Думи про втечу трьох братів з города Азова». Кількість персонажів теж однакова – три брати у народнопісенному творі, троє товаришів-повстанців у творі Л. Костенко. Але ці моменти подібні лише зовнішньо і потрібні для акцентування уваги саме на контрастному сприйманні двох творів. Центральна дійова особа «Думи про братів неазовських» - Сахно Черняк. Цей образ виростає із «побіжної згадки» у Львівському літописі. Саме він втілює у творі ідею абсолютної вірності, і це простежуємо у репліках дійової особи: «…це на всіх помножена вина», - каже Черняк про «коріння» зрад своїми своїх, і через небажання бути причетним до цієї вже майже звичної зради (у поемі згадується декілька випадків з історії, де «видали свої»), неможливість «опустити очі» він їде на страту замість того, щоб рятувати життя. «А ти ж за всіх був. А за тебе хто?» відповідає він Павлюкові на питання про покуту не свого гріха. Можна припустити, що у цих репліках простежується усвідомлення Черняком себе у контексті історії свого народу, причетності до її долі і, виходячи з цього, бажання спокутувати численні зради ціною свого життя для доведення собі можливості іншого шляху в історії свого народу, інших цінностей, іншого рівня суспільної свідомості. Ця думка підкреслена і згадуванням вчинку Черняка у майбутньому з його сухою, раціональною комп’ютерною мовою, у сучасності. Щодо паралелей із фольклорним образом меншого брата, Сахно Черняк сам асоціює себе з ним у кінці драматичної поеми, де ватажки повстання намагаються врятувати його і нарешті скидають його з воза. Але на шляху «у смерть» прагнення будь що наздогнати в’язнів лише поглиблює контраст із зображеним у народній думі вчинком старших братів, додає емоційного навантаження образу Черняка. Важлива для розуміння цього образу і паралель з Дон Кіхотом, який звертається саме до Черняка. Героїзм Дон Кіхота, як і вчинок Черняка не є обов’язковим, нікого не рятує, але обидва персонажі потребують своїх вчинків для того щоб жити по-справжньому, повністю реалізувати свій духовний потенціал. Можемо припустити, що на перший погляд безглузда жертовність Сахна Черняка має співзвуччя і з євангельською максимою про неможливість половинчастості у вірі, вірності і житті: « А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст...»[Книга Одкровення 3;16]. Образ обмерзлих журавлів, що напровесні повертаються на Батьківщину і падають, мерзнуть, але летять теж підкреслює ідею вірності, неможливості відступитися від своєї любові до рідної землі. Образ Іуди – навіки проклятого зрадника – з’являється уві сні Чернякові і підкреслює його огиду до зради, неможливість її «одробити». Отже, реалізації ідеї вірності в образі Сахна Черняка допомагають контраст із заявленим фольклорним сюжетом, відсилки до Біблії (образ Іуди), до твору М. Сервантеса «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі». Павлюк і Томиленко – теж «брати неазовські», тобто антитетичні до персонажів фольклорної думи:

Якби ми із неволі утікали,

то я тебе на плечах би поніс!

А ми ж не із неволі, ми - у смерть.

То ми й не хочем брать тебе з собою(Томиленко). [20]

Л. Костенко у драматичній поемі використовує численні, досить об’ємні цитати з «Думи про втечу трьох братів з города Азова»: це 86 рядків твору. В основному цитати функціонують у творі як пісня кобзаря, але й залучаються до діалогу Томиленка і Черняка, де осмислюються дійовими особами. За ремаркою автора лейтмотив звучить часом протягом усієї поеми. Мелодії дум є близькими до речитативу, урочистими, піднесеними, тому ця ремарка підкреслює важливість проблематики, непересічність події, що зображена у драматичній поемі. Цей лейтмотив нарешті увиразнюється в пісню, яку співає кобзар. Уривки з думи, які цитуються, є одним з композиційних центрів драматичної поеми: це цитати про вчинок братів-зрадників, який є антитезою до вчинку Сахна Черняка. Ці уривки є важливими і у їх сюжетному функціонуванні. Вони допомагають розкриттю образів, зокрема, образу Черняка: він виражає своє ставлення до вчинку старшого і середульшого братів з народної думи – жахається:«Ну, а вони, невже так і зробили?!», коли цитується уривок про прохання меншого брата вбити його, а не залишати на поталу звірям; дивується: «Невже таке було?», коли у пісні кобзаря йдеться про те, що брати покинули брата і питає: «І нащо про таке було складати думу?» і, нарешті, узагальнює: «Оце такі і Наливайка видали…» Цитати і співвіднесені з ними емоційні репліки дійової особи увиразнюють образ Сахна Черняка, допомагають акцентувати на його принциповості щодо зради, неприйнятності таких дій для нього особисто. Коли думу цитує Томиленко, він виражає своє емоційне ставлення до зображуваного, а саме гірке обурення вчинком:

А ще сказав падлюка, не повіриш:

"Як будуть батько-мати помирати,

Будем грунта-худобу на дві часті паювати.

Ніхто третій нам не буде мішати"(курсив наш – Є.Ж).[20]

Слава, звичайний прикінцевий композиційний елемент думи, віднесена поетесою вже до персонажів драматичної поеми:

«Це ось його - не вмре і не поляже

козацька слава. І твоя. Дарма,

що вас розбито і узято зрадою», - каже Сахно Черняк.

«Либонь, це слава з іншої десь думи

до цих братів азовських заблудилась» [20],

Це зауважує у «Думі про братів неазовських» Томиленко, хоча, кінцеве славослів’я наявне у деяких варіантах «Думи про братів, які тікали з города Азова». Але у контексті цієї поеми, де увагу акцентовано саме на опозиції вірності і зради, ніяке славослів’я у творі про такий вчинок для дійових осіб неможливе. Цим поетеса акцентує увагу на вірності ідеалам, моральному обов’язку як домінанті характерів дійових осіб. Втручаються елементи думи і у авторські ремарки, що стосуються місцевості, що розминається із возом: «(Їжачиться порубана тернина. Тріпоче шмат

червоної китайки. Ще далі шмат, і далі, й далі,

й далі...)»

Цей момент підкреслює «неказковість» думи, ніби ілюструє можливість такого випадку разом з реплікою Павлюка:

«Мабуть, таки було. Бо дума - це не казка.

Хтось бачив, хтось почув, а хтось і думу склав». [20]

У драматичній поемі «Дума про братів неазовських» символічним є образ кобзаря, схарактеризований такою ремаркою: «Може, він такий - як Перебендя пензля Їжакевича. Або живий, з капели бандуристів, котрий співає саме в цю хвилину. Чи кам'яний, що вже співає вічно». Тут Л. Костенко, по-перше, апелює до образу народного співця з картини «Перебендя» І. С. Їжакевича, кобзар зображений на схилі серед трав зі своїм інструментом (зоровий образ); по-друге, поетеса натякає на сучасність і вічність змістового наповнення, яке несе цей образ: кобзар - український народний співець і музика; кобзарі були творцями, хранителями і передавачами народної творчості у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, а також казок та переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва - лірники або бандуристи. Значення їх для українського народу можна порівняти зі значенням давньогрецьких поетів у давній Греції: саме вони, зберігали і передавали наступним поколінням найважливіші знання про минуле і світогляд їхніх предків, цінності і ідеали.[4] Л. Костенко акцентує увагу на вічності ідеалів, які несе цей образ і тим, що, коли співає кобзар, віз «наче перестає розминатись» з ним, цей момент не лише дозволяє дійовим особам «послухати» думу, а й каже про значне смислове навантаження образу кобзаря. Сахно Черняк слухає кобзаря, повернувшись до нього увесь – це ілюструє його відкритість до сприймання змісту, який несе дума, Томиленко – «утупившися в землю», ця поза може вказувати на настрій приреченості, а Павлюк – «обличчям вгору просто неба», що показує його налаштованість на високе.

Окремо можна сказати про роль авторських ремарок у трансформуванні фольклорних мотивів. Саме вони виконують функцію в «Думі про братів неазовських» не лише описову, а й розширюють часопростір через згадування реалій різних часів, культур, акцентують увагу на певних моментах, дають психологічні характеристики: «(І проминає мати край дороги, сумна і чорна, теж, як та тополя. Услід їм дивиться і тихо проминає. Сахно Черняк похнюпився, мовчить)». Вони викладені поетично, органічно вплетені у тканину драматичної поеми, функція ремарок розширена майже до функції стороннього оповідача. Вони допомагають і зміні плану: введення образів програмістів і жінки, що конспектує літопис. У ремарці автора виникає і персоніфікований образ смерті:

«(Порожній хутір... Обгоріла хата... З віконця хати

виглянула смерть.

Все наче намальоване вуглиною з уже давно

схололих попелищ)» [20]

Образ смерті теж можна кваліфікувати як фольклорний мотив, що тут функціонує в символічному плані для зображення спустошеної чварами України. Те ж можна сказати і про наступну ремарку Л Костенко:

«(Капличка... Хрест... Рушник, уже аж сірий

і вицвілий, на вітрі лопотить)» [20]

У ній поетеса теж згадує національні символи, і їх зображення увиразнює картину руйнації і спустошення.

Висновки

У «Думі про братів неазовських» реалізація фольклорного мотиву дороги відбувається через антитезу напрямку цього шляху у фольклорній думі «смерть-життя» і у драматичній поемі «життя-смерть». Ця антитеза грає помітну роль у трансформації фольклорного мотиву і вирішенні проблеми вірності і зради, де вибір шляху «у смерть» означає справжнє життя у філософському сенсі. Розширений часопростір твору дає підстави стверджувати вихід за межі конкретики і історизму на філософський буттєвий план.

Вчинок Сахна Черняка слід трактувати крізь призму національного менталітету у таких його аспектах: прагнення свободи, кордоцентризм, засудження зради і раціоналізм і неприйняття безглуздих вчинків.

Наша курсова робота містить порівняння персонажів фольклорного твору до якого апелює авторка і дійових осіб драматичної поеми. Вчинки і характеристики через протиставлення реалізують центральну проблему твору – вірності і зради.

Цитати з думи про братів, що тікали з города Азова» є органічно вплетеними у твір, становлять собою один з композиційних центрів твору: вчинок братів-персонажів фольклорного твору протиставлений вчинку Сахна Черняка з драматичної поеми. Образ кобзаря функціонує у символічному плані як образ носія національних ідеалів. Окремі фольклорні образи символи – смерть, рушник – органічно вплетені в композиційну структуру, колористику «Думи про братів неазовських».

Авторські ремарки, крім описової функції, відіграють помітну роль у трансформуванні фольклорних мотивів через розширення часопростору в таких вимірах, як давнина – сучасність – майбутнє – вічність.

Список використаних джерел

1. Башкирова О.Діалог із фольклорною традицією у віршуванні Ліни Костенко //Слово і час. – 2004. – №11. – С.91-93.

2. Брюховецький В. С. Ліна Костенко. [Нарис творчості]/Брюховецький В.С. – К.:Дніпро,1990. – 262с.(Літ. портрет).

3. Гольберг. М. «Душа тисячоліть себе шукає в слові».Роздуми над книжкою Ліно Костенко «Сад нетанучих скульптур»/ГОльберг. М. //Жовтень. – 1988.-№5.- С.100-109.

4. Жаворонок В. Знаки української етнокультури [Словник-довідник]/Жаворонок В. – К.: Довіра, 2006. – с.294.

5. Жуковська Г. Історіософський часопростір у поемах Ліни Костенко/ Жуковська Г.//Сучасний погляд на літературу [Збірник наукових праць]. – Вип. 4. –К.: ІВУ Держкомстату України. – 2000. –с.145-155.

6. Краснова Л.В. Грані поетичної майстерності Ліни Костенко/Краснова Л.В. //Слово і час. – 1995. –№7. – С.45-53

7. Кириленко. Н.І. Історія України у творах Ліни Костенко: Навчальний посібник. – Суми: СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2005 – С.4-25.

8. Кириленко Н.І. Народнопісенне історичне мислення та фольклорний характер художнього історизму в драматичній поемі Ліни Костенко «Дума про братів неазовських»/Кириленко Н.І. //Вісник Сумського державного університету:Філологічні науки. – Суми: Видавництво СумДУ, 2001. – Вип.2(23). – С.124-133.

9. Ковалевський О. Український комплекс «вірності-зради» у контексті ліро-епічних творів Ліни Костенко/ Ковалевський. О. //Київ. – 2005. – №2. – С.145-150

10. Крипякевич. І. Український світогляд: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві/Крип′якевич. І. – Львів, 2001. –14С.151-166.

11. Кудрявцев М.Г. Особистість і історія, митець і час: ідейна проблематика поетичної драми Ліни Костенко//Соціально-політичні і правові проблеми формування особистості і держави: Збірник наукових праць. – Хмельницький, 1997. – С.113-119

12. Нудьга Г.А.. «Український поетичний епос(думи)»/Нудьга Г.А. – К.: Товариство «Знання». – 1971. – С.33-43.

13. Панченко В. «Нетанучі скульптури Ліни Костенко»/Панчеко В. //Вітчизна. – 1988. – №8. – С.179-185

14. Прісовський Є. Оновлююча пам'ять/ Прісовський. Є. // Вітчизна. – 1988. – №8 – С. 176-179.

15. Тарнашинська Л.Б. Ліна Костенко: «Я вибрала долю собі сама»: [біобібліографічний посібник]. – К.:Національна парламентська бібліотека України. – С. 21-31

16. Тарнашинська Л.Б. Час у творчості Ліни Костенко як темпоральний код людського досвіду/Тарнашинська Л. //Слово і час. – 2005.- №6. – С.42-52.

17. Літературознавчий словник-довідник. [ред. кол. Гром′як В.Т., Ковалів Ю.І., Теремко В.І.] — К.: ВЦ «Академія», 1997. — С. 403—404, 621, 699, 469, 469, 210,48.

18. Литературный энциклопедический словарь [Под общ. ред. В.М. Кожевникова, П.А. Николаева.] — М.: Советская энциклопедия, 1987. — С. 469, 230