Вплив елементів фіскальної політики на формування бюджету України

Вплив елементів фіскальної політики на формування бюджету України

ЗМІСТ

1. Вплив видатків на формування бюджету. 3

2. Вплив видатків на рівень ВВП.. 8

1. Вплив видатків на формування бюджету

Оскільки бюджет – це сума доходів і витрат держави, основну увагу при аналізі бюджетних проблем економічна наука приділяє розгляду цих двох основних частин єдиного економічного процесу. Спираючись на податки формуються видатки бюджету.

Фіскальна політика теж тісно пов'язана з держбюджетом, але у неї при цьому свій особливий (податковий)"акцент". Саме тому інша її назва – податково-бюджетна політика.

Таким чином, фіскальною можна назвати політику держави в області податків як головного джерела доходів державного бюджету.

Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Згідно Закону України "Про систему оподаткування" під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, - фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку - гектар). Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 13% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 1000 гривень цей дохід розподіляється так: 130 гривень - державі, 870 - утримувачеві доходу.

Гранична податкова ставка – це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу.

Тгр (Y) = ∆T / ∆Y

Тгр (Y) – гранична ставка оподаткування;

∆T – приріст податкових надходжень;

∆Y – приріст доходу. [2, с.177]

Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.

Tсер (Y) = T / Y

Tсер (Y) – середня ставка оподаткування;

T – величина податкових надходжень;

Y – дохід.

Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Основні види податків можна згрупувати за наступними п'ятьма ознаками:

1. За об'єктами оподаткування розрізняють:

а) податок на доходи (зарплату, ренту, прибуток тощо);

б) податок на майно (землю, ліси, підприємства, будівлі тощо);

в) податок на витрати покупців певних товарів і послуг.

2. За способами стягнення податки поділяють на прямі та не прямі.

Прямими називають податки, що стягуються безпосередньо з одержувачів доходів (індивідуальний прибутковий податок) або власників майна (податок на власність або помайновий податок).

Позитивним в податку на власність є те, що він може пом'якшувати нерівність між людьми, пов'язану з володінням матеріальними цінностями. В той же час цей податок часом стримує людей в накопиченні майна, пробуджуючи їх більше витрачати на поточне споживання.

Непрямі податки включаються до ціни певних товарів і стягуються із споживачів цих товарів при їх продажу. Тут також виділяють дві позиції акцизи і мито.

Акцизи – це податки на продаж товарів і послуг на внутрішньому ринку. Вони, в свою чергу, можуть бути поділені на:

а) індивідуальні акцизи – це надбавки до ціни на окремі види продукції (наприклад, тютюнові вироби, спиртні напої). Їх ще інколи називають фіскальними монопольними податками, оскільки виробництво товарів, що ними обкладаються, часто є монополією держави.

б) універсальні акцизи представляють собою податки на загальну вартість товарів і послуг, що реалізуються (наприклад, так звані податок з продажів, податок на додаткову вартість та ін).

Мито – це податки на товари, що імпортуються, експортуються, та транзитні товари, що стягуються при перевезенні цих товарів через державний кордон.

Роль непрямих податків оцінюється теж подвійно. З одного боку, вони дають державі величезні грошові кошти і можуть стримувати споживання, наприклад, шкідливих продуктів (алкоголю та тютюну). З іншого, ці податки означають зростання цін, що може викликати вимоги щодо підвищення зарплати і підштовхнути інфляцію. Крім того, непрямі податки носять регресивний характер, тобто забирають більший відсоток доходу у тих, хто менш забезпечений (чим нижчий дохід покупця, тим вища в ньому частка податку).

3. За засобом визначення розміру податку розрізняють:

пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується;

регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

4. За рівнем бюджету, до якого надходять податкові суми (чи за рівнем оподаткування), виділяють податки:

а) загальнонаціональні (ідуть до держбюджету);

б) регіональні (ідуть до бюджетів республік, областей);

в) місцеві, які поповнюють бюджети районного або міського рівнів.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.

5. За способом стягнення – розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)

Функції податків:

Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами.

Вона виявляється в тому, що держава розподіляє зібрані в бюджетах податкові надходження на користь програм, що вимагають фінансування (на розвиток сільського господарства, науки, соціальної сфери, на захист навколишнього середовища тощо).

Регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників.

При регулюючій функції податки виступають як регулятор економіки. Так, за допомогою податкових знижок і пільг (наприклад, навіть тимчасового звільнення від податків) держава може стимулювати інвестиції та економічне зростання, розвиток важливих для суспільства сфер і регіонів, що відстають, заохочувати модернізацію виробництва і малий бізнес. Окрім того, як вже відзначалося, наприклад, помайновий податок, а також прогресивне оподаткування регулюють розподіл доходів в суспільстві, зменшуючи надмірну соціальну нерівність.

На формування видатків бюджету в Україні в сучасних умовах впливають:

Економічна криза, яка спричиняє:

• зростання видатків на соціальний захист населення;

• зростання видатків на фінансову підтримку підприємств державного сектору від банкрутств, а не на інноваційну діяльність;

• зростання видатків на підтримку соціальної сфери.

2. Зростання монетизованого державного боргу, який зумовлює:

• зростання видатків на покриття державного боргу;

• витіснення інвестицій із сфери виробництва (ефект "витіснення").

3. Зростання немонетизованого державного боргу спричиняє виділення коштів на покриття заборгованостей, що виникли у попередні роки по заробітній платі працівників бюджетних установ, стипендіях та інших соціальних виплатах.

4. Дефіцит бюджетів усіх рівнів, який передбачає жорсткий режим економії коштів, скорочення видатків по всіх статтях кошторисів на утримання апарату управління.

5. Залучення зовнішніх ресурсів для покриття бюджетного дефіциту призводить до зростання платежів по процентах.

Сучасна соціально-економічна програма уряду спрямована на підвищення і економічної активності населення, зростання заробітної плати, стипендії студентам тощо. Найперше уряд ставить завдання змінити на краще демографічну ситуацію в країні. Для цього у бюджеті на 2005 рік передбачено допомогу матері при народженні дитини в розмірі 8500 грн. замість 764 грн. у 2008 році, визначена і допомога матерям-одиначкам на дитину до 6 років у розмірі 139 грн., або більше ніж учетверо. Дітям-інвалідам від 6 до 18 років вона становить 470 грн. проти 285 грн. Підвищено також державні стипендії учням ПТУ, студентам І – II, IIІ – IV рівнів акредитації на 16,8%.

2. Вплив видатків на рівень ВВП

Підхід "видатки – обсяг виробництва" ґрунтується на зіставленні сукупних видатків та реального ВВП країни. За відсутності експортно-імпортних операцій та державного сектора рівноважний ВВП (Yе) дорівнює С + І.

С – видатки на споживання; Y – обсяг національного виробництва;

Yе – рівноважний ВВП; I – інвестиції; a – автономні споживчі видатки;

b – гранична схильність до споживання.

Для аналізу цього підходу припустімо, що інвестування автономне, тобто не залежить від реального обсягу виробництва, і щороку становить 10 млрд. грн. Нехай ВВП у сумі 200 млрд. грн. . є точкою нульового заощадження. За такого рівня доходу суспільство надто бідне і заощадження дорівнюють нулю. Припустімо також, що гранична схильність до споживання становить 0,8. На підставі цих припущень заповнимо таблицю 3.3, вважаючи, що ВВП змінюється на 10 млрд. грн. Як свідчать дані таблиці, якщо сукупні видатки та реальний ВВП країни не зрівноважені (п'ять перших та три останніх рядки), виникають незаплановані зміни інвестицій у запаси (стовпець 6). Незаплановані зміни інвестицій у запаси визначаємо відніманням від заощаджень запланованих інвестицій. Коли ж сукупні видатки більші, ніж реальний ВВП (С + I > Y), відбувається вилучення інвестицій із запасів (їхні зміни є від'ємною величиною). Інакше кажучи, коли запаси зменшуються, підприємства у короткостроковому періоді пристосовуються до відсутності рівноваги між сукупними видатками і обсягом виробництва шляхом збільшення виробництва й зайнятості. Коли сукупні видатки менші, ніж реальний ВВП (С + I < Y), інвестиції у запаси зростають (зміна у запасах є додатною величиною). Підприємства пристосовуються до зростання запасів (нерівноваги між сукупними видатками і обсягом національного виробництва) зменшенням виробництва й зайнятості. Тенденції зміни обсягу виробництва й зайнятості відбиває стовпець 7. Лише тоді, коли сукупні видатки та реальний ВВП рівні між собою (С + I = Y), незаплановані зміни інвестицій у запаси дорівнюють нулю. Це простежується тоді, коли національна економіка досягає рівноважного ВВП, тобто досягається економічна рівновага. Рівноважним у нашому прикладі є реальний ВВП у 250 млрд. грн. За даного обсягу ВВП щорічні прирости виробництва й видатків перебувають у рівновазі. Немає ні надвиробництва, коли запаси зростають, ані надлишку сукупних видатків, унаслідок чого запаси скорочуються. Економічна рівновага досягається тоді, коли сукупні видатки та обсяг національного виробництва рівні між собою.

Державні видатки як економічна категорія – це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.

Державні видатки поділяються:

1) За економічною класифікацією (за терміном використання) на:

а) поточні видатки;

б) капіталовкладення.

2) За функціональною класифікацією(за напрямом використання) на:

а) споживання в державному секторі;

б) трансферти приватному сектору;

в) державні інвестиції;

г) проценти по державних боргах.

Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.

У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквщації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Бюджетній кодекс України від 21.06. 2008 р. (№ 2542-Ш) у ст.2 "Визначення основних термінів" дає розмежування понять "видатки бюджету" і "витрати бюджету".

Видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету – видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу. Державні видатки визначаються соціально-економічною моделлю, функціями та економічним станом держави. Видаткову частину Державного бюджету теж поділено на дві складові: видатки загального фонду та видатки спеціального фонду.

Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів, визначених під конкретну мету (наприклад, цільові фонди включені у бюджет на відповідний рік).

Видатки загального фонду фінансуються за рахунок доходів загального фонду бюджету і не мають конкретних (закріплених) джерел фінансування.

Фінансування державних видатків – це плановий, цільовий, безповоротний і безоплатний відпуск грошових коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (управління, оборона, безпека тощо), утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави, який здійснюється на основі режиму економії при постійному контролі. Основними суб'єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форм власності.

За новою бюджетною класифікацією видаткова частина бюджету має:

1) функціональну класифікацію видатків; 2) економічну класифікацію видатків; 3) відомчу класифікацію видатків; 4) програмну класифікацію видатків.

Розмежування видатків за економічними ознаками, з точки зору впливу державних видатків на рух сукупного продукту і процес розширеного відтворення, базується на визначенні поточних видатків і капітальних видатків та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністерством фінансів України.

Поточні видатки – це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій, органів державного управління визначені на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Вони включають:

1) видатки на товари та послуги; 2) оплату праці працівників бюджетних установ; 3) нарахування на заробітну плату; 4) придбання предметів постачання і матеріалів; 5) витрати на відрядження; 6) оплату послуг бюджетних установ; 7) оплату комунальних послуг та енергоносіїв; 8) виплату процентів; 9) трансфертні платежі органам державного управління.

Визначення рівноважного ВВП (умовні дані, млрд. грн). Таблиця 3.3

На основі підходу "видатки - обсяг виробництва" економічну рівновагу можна визначити й за допомогою графічної моделі (рис.3.4). Відкладемо по горизонтальній осі реальний ВВП, а по вертикальній – споживання та інвестиції. Відповідно до наших табличних даних проведемо лінію сукупних видатків (С + І). Ця лінія зображається графічно як функція споживання С = a +b(Y – Т), яка перемішена угору на величину. Лінія сукупних видатків є висхідною, бо вищий рівень доходу зумовлює вищий рівень споживання, а тому й вищий рівень запланованих видатків. Нахил цієї лінії дорівнює граничній схильності до споживання (МРС), котра, як відомо, показує, наскільки зростуть заплановані видатки, якщо дохід збільшується на одну грошову одиницю. Національна економіка перебуватиме у стані рівноваги, коли фактичні видатки дорівнюють запланованим. ВВП дорівнює не лише сумі доходів, а й фактичним видаткам на товари і послуги. Тому умову економічної рівноваги можна записати у такому вигляді:

Фактичні видатки = Заплановані видатки (Y = АЕ)

Лінія під кутом 45° на рисунку 3.4. відображає точки, в яких виконується умова економічної рівноваги. Рівновага досягається в точці Е, де лінія запланованих видатків перетинає лінію 45°. Цей графік називають "кейнсіанським хрестом".

Як національна економіка досягає стану рівноваги у короткостроковому періоді? Важливу роль у цьому процесі, як уже зазначалося, відіграють запаси. Припустімо, наприклад, що на рис.3.4. реальний ВВП перебуває на рівні 270 млрд. грн., який перевищує рівноважний. У цьому разі заплановані видатки у сумі 266 млрд. грн. менші за обсяг виробництва, що становить 270 млрд. грн., тож Рис.3.4. "Кейнсіанський хрест" фірми продають менше, ніж виробляють. Тому запаси фірм збільшуються: непродані товари враховуються як запаси. Незапланований приріст запасів спонукає фірми звільняти працівників і скорочувати обсяг випуску, що зменшує ВВП. Процес падіння обсягу виробництва триває доти, доки цей обсяг не знизиться до рівноважного рівня. Нехай тепер ВВП перебуває на рівні 230 млрд. грн., що нижчий за рівноважний (рис.3.4). У цьому разі заплановані сукупні видатки у сумі 234 млрд. грн. перевищують обсяг національного виробництва, який дорівнює 230 млрд. Рівень продажу фірм зростає, вони продають більше, ніж виробили. Запаси скорочуються, і фірми наймають додаткових працівників і збільшують виробництво. ВВП зростає, і національна економіка прямує до стану рівноваги. Оскільки лінія сукупних видатків (С + I) побудована на підставі даних таблиці 3.3, то точці Е відповідає той самий рівень рівноважного ВВП – 250 млрд. грн. Усі інші рівні ВВП не є рівноважними, оскільки сукупні видатки є або більшими (частина лінії С + І вліво від точки Е), або меншими (вправо), ніж рівноважний ВВП. Якщо не відбудеться змін у положенні лінії сукупних видатків, рівень ВВП, що дорівнює 250 млрд. грн., підтримуватиметься необмежено довго.

Мультиплікатор державних витрат (m G)

Якщо державні втрати зростають на (∆G), то крива планових витрат (AD1 = C + I + G + NE) зсувається вгору на таку ж величину (рис.3.5), а рівноважний обсяг виробництва зростає з Y1 до У2 на величину. ∆Y = ∆G • m G

де m G – мультиплікатор державних витрат.

Мультиплікаційний процес починається, коли витрати зростають на ∆G і збільшують дохід на ту ж величину, що призводить до зростання споживання на величину c’• ∆G. Це зростання споживання знову збільшує витрати і дохід, що знову приводить до зростання споживання на величину с’• ∆G (c’(c’ • ∆G)) і т.д.

Таким чином маємо:

∆Y = ∆G (1 + c’ + c’+ c’….), де c’ < 1

Планові витрати.

Рис.3.5. ∆G • m G

Мультиплікатор державних витрат (mG) обчислюється за формулою:

mG = ∆Y

∆G

Якщо ж планові витрати будуть враховувати вплив прибуткових податків (тобто Т = Т(Y) • (Y) мультиплікатор державних витрат визначатиметься за такою формулою: mG = 1________

1 – c’ (1 - t)

де t – частка податків у сукупних доходах.

Мультиплікатор державних витрат показує, наскільки зміняться сукупні доходи (∆Y) при зміні державних витрат (∆G) на 1.

Загальний ефект від зміни витрат визначається за формулою: ∆Y = mG • ∆G

де ∆Y – зміна сукупних доходів;

∆G – зміна державних витрат;

mG – мультиплікатор державних витрат.